Постанова

від 09.10.2023 по справі 320/16024/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/16024/23 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРДЕНС» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2023 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРДЕНС» до Головного управління ДПС у місті Києві про зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАРДЕНС» звернулося до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення Комісії Головного управління ДПС у м. Києві від 20.01.2023 за №№8123873/39244028, 8123874/39244028, 8123875/39244028, 8123876/39244028, 8123878/39244028 про відмову в реєстрації податкових накладних в ЄРПН;

- зобов`язати ДПС України зареєструвати в ЄРПН податкові накладні від 03.11.2022 №32, від 28.11.2022 №116, від 15.11.2022 №80, від 31.10.2022 №44, від 27.10.2022 №17, датою їх надходження до контролюючого органу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2023 року позовну заяву повернуто позивачу.

Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем у поданому до суду позові об`єднано вимоги, які не пов`язані між собою поданими доказами, заявлені вимоги про скасування рішень про відмову в реєстрації податкових накладних, не є основними або похідними відносно одна одної, позов підлягає поверненню на підставі п.6 ч.4 ст.169 КАС України.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт наголошує, що підставою для виникнення позову є однаковий юридичний факт, а саме відмова контролюючого органу у реєстрації податкових накладних, не взяття Комісією регіонального рівня з питань зупинення реєстрації податкової накладної до уваги наданих позивачем документів, незаконність механізму блокування податкових накладних, необґрунтованість зупинення їх реєстрації, невмотивованість, нечіткість та незрозумілість оскаржуваного рішення. Додатково зазначив, що податкові накладні у реєстрації яких було відмовлено оскаржуваними рішеннями складені за результатами господарської діяльності позивача та пов`язані між собою підставами їх виникнення.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

Згідно з ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано адміністративний позов до Головного управління ДПС у місті Києві про зобов`язання вчинити певні дії.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні підстави для повернення позовної заяви згідно п.6 ч.4 ст.169 КАС України з огляду на порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

За правилами ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, установленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням установленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням вимог положень ч. 5 ст. 160 КАС України у позовній заяві зазначаються, зокрема, зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів (п. 4); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (п. 5).

Відповідно до ч. 1 ст. 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

У свою чергу право позивача заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою, передбачено також ч. 1 ст. 21 КАС України.

Викладене свідчить, що об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов`язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами.

Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.

Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення. Характер позовної вимоги визначається характером спірних правовідносин, з якого випливає вимога позивача.

Таким чином, у випадку пред`явлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.

Як було встановлено раніше, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що підстави позову (обставини прийняття ГУ ДПС у м. Києві спірних рішень) є різними, зокрема, спірні рішення прийнято контролюючим органом на підставі різних пакетів документів, поданих позивачем для реєстрації податкових накладних, які складені по господарських операціях.

Також суд першої інстанції зазначив, що предметом даної позовної заяви є об`єднані вимоги, які мають самостійні обсяги доказування та підтверджуються різними доказами. При цьому, для з`ясування правомірності кожного з окремих оскаржуваних рішень є необхідним з`ясування значного обсягу обставин від укладання договорів до власне прийняття оскаржуваних рішень, із дослідженням кожного окремого епізоду постачання товару (надання послуг) та кожного окремого документу, що подавався позивачем разом з поясненнями, що вочевидь свідчить про індивідуальний предмет доказування у кожному конкретному випадку.

Пунктом 6 ч. 4 ст. 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Разом з тим, судова колегія вважає, що Київським окружним адміністративним судом помилково застосовано до позовної заяви наслідки, передбачені вищезазначеною нормою, оскільки відповідно до ч. 4 та 5 ст. 172 КАС України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, та не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Вищезазначені підстави стосовно заборони об`єднання позовних вимог є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають.

У розрізі наведеного судова колегія звертає увагу, що із змісту позовних вимог позивача не вбачається підстав, передбачених ч. ч. 4, 5 ст. 172 КАС України, оскільки відсутні передумови вважати, що заявлені вимоги підлягають розгляду у порядку різного судочинства чи щодо них встановлена виключна підсудність різним судам.

Щодо висновків суду першої інстанції про те, що об`єднання позовних вимог позивачем значно ускладнить розгляд справи, колегія суддів зазначає про те, що відповідно до ч. 6 ст. 172 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті може роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Разом з тим, вказаним процесуальним повноваженням суд першої інстанції не був позбавлений можливості скористатися.

Викладене свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення позовної заяви на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.

Вказані висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 17 червня 2021 року у справі №640/27758/20.

Судовою колегією враховується, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

Зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21 лютого 1975 року Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду.

У рішеннях від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.

Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини неможливості повернення позовної заяви з підстав п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України, оскільки заявлені позивачем позовні вимоги розглядаються у порядку адміністративного судочинства і щодо них не встановлена виключна підсудність різним судам, дають підстави для висновку, що передчасно постановлена оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви постановлена передчасно, тому наявні підстави для її скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРДЕНС» - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2023 року - скасувати.

Справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРДЕНС» до Головного управління ДПС у місті Києві про зобов`язання вчинити певні дії направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 09.10.2023.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Н.В. Безименна