Рішення

від 19.09.2023 по справі 910/10558/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Київ

19.09.2023Справа № 910/10558/23Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Шатан Т.О., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/10558/23

за позовом Державне підприємство "Антонов" (код 14307529; вул.Академіка Туполєва,1,Київ,03062

до Корпорації "Українська авіабудівна компанія" (код 40520959; вул.Академіка Туполєва буд.1, Київ, 03062)

про зобов`язання вчинити дії

за участю представників позивача Парубця Є., відповідача Сохатнюк Л.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Антонов" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Корпорації "Українська авіабудівна компанія» (далі - Корпорація, відповідач) про зобов`язання організувати та провести загальні збори учасників Корпорації, з внесенням до порядку денного питання, яке є обов`язковим до розгляду на загальних зборах учасників, про виключення Підприємства зі складу учасників Корпорації на підставі поданої позивачем заяви від 12.05.2022 №413/3247-22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі №910/10558/23; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17.08.2023.

27.07.2023 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову повністю.

08.08.2023 позивач подав суду відповідь на відзив.

14.08.2023 відповідач подав суду заперечення проти відповіді на відзив.

Судом у підготовчому засіданні 17.08.2023 було оголошено перерву до 19.09.2023.

У підготовчому засіданні 19.09.2023 представники позивача та відповідача подали суду заяву, в якій надано згоду на початок розгляду справи по суті у день закриття підготовчого провадження.

Суд протокольної ухвалою від 19.09.2023 постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті у даному судовому засіданні.

Представник позивача у судовому засіданні 19.09.2023 підтримав позовні вимоги у повному обсязі, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив повністю.

Суд, заслухавши вступне слово, з`ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні 19.09.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позов, відповідь на відзив, заперечення на відповідь, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення установчих зборів, оформленого протоколом від 27.05.2016 №1, та Засновницького договору від 27.05.2016, утворено Корпорацію.

Відповідно до пункту 5 Статуту Корпорації від 27.05.2016 (далі - Статут в редакції 2016 року) Корпорація є добровільним господарським об`єднанням, утвореним на невизначений строк відповідно до законодавства України, і набуває статусу юридичної особи з дня її державної реєстрації.

Державна реєстрація Корпорації була проведена 31.05.2016.

Згідно з пунктом 14 Статуту Корпорація розробляє комплекс спільних заходів щодо забезпечення учасниками Корпорації розробки, виробництва, реалізації та підтримки в експлуатації упродовж усього життєвого циклу літаків марки «АН».

Пунктом 19 Статуту визначено, що Корпорація утворена на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів учасників з метою координації їхньої діяльності для розв`язання спільних економічних та соціальних завдань, забезпечення розвитку літакобудування, зосередження інтелектуального, технологічного, економічного потенціалу, кадрових ресурсів, підвищення ефективності їх використання, досягнення світового рівня конкурентоспроможності авіаційної техніки.

З урахуванням пункту 3 Статуту та отриманого погодження державного концерну «Укроборонпром» та рішення Ради Корпорації від 06.06.2016, одним із учасників Корпорації стало Підприємство.

В силу пунктів 5.2 і 5.3 Статуту вищим органом управління Корпорації є загальні збори (далі - Рада Корпорації), яка складається з представників підприємств, які є учасниками Корпорації.

Рішенням загальних зборів учасників (Ради корпорації), оформленого протоколом від 25.02.2021 №1, затверджено в новій редакції Статут (далі - Статут від 25.02.2021).

Відповідно до пункту 2.4 Статуту від 25.02.2021 Корпорація має на меті одержання прибутку, діє на принципах повної господарської самостійності і самоокупності та несе відповідальність за результати своєї господарської діяльності та виконання зобов`язань.

У розділі 3 Статуту від 25.02.2021 визначено предмет і мету діяльності Корпорації, які є аналогічними із положеннями, які раніше визначалися у пунктах 14, 19 Статуту (в редакції 2016 року).

Органи управління Корпорації також залишилися незмінними та визначені в розділі 5 Статуту від 25.02.2021.

Частинами першою та третьою статті 70 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємства мають право на добровільних засадах об`єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші види діяльності) на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Види об`єднань підприємств, їх загальний статус, а також основні вимоги щодо здійснення ними господарської діяльності визначаються цим Кодексом, інші питання їх діяльності регулюються законодавством України.

Стаття 118 ГК України передбачає, що об`єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об`єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають право утворювати об`єднання підприємств.

Враховуючи наведене, суд погоджується з доводами позивача про те, що, будучи учасником Корпорації, Підприємство користується правами та обов`язками добровільного господарського об`єднання, які передбачені положеннями Цивільного кодексу України, ГК України та установчими документами об 'єднання.

Слід зазначити, що у Засновницькому договорі про створення Корпорації передбачено припинення участі учасника у Корпорації шляхом його виходу/виключення (пункти 5.3, 5.4, 5.5), а саме: - участь у Корпорації припиняється у зв`язку виключенням учасника з Корпорації; - виключення учасника з Корпорації відбувається за його заявою; - у разі виходу або виключення учасника Корпорації сплачені ним внески не повертаються, а спрямовуються на реалізацію цілей та завдань Корпорації відповідно до її статуту.

Відповідно до частини другої статті 121 ГК України підприємство - це учасник господарського об`єднання має право добровільного виходу з об`єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об`єднання.

Згідно з частинами першою та другою статті 124 ГК України підприємства - це учасники об`єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов`язань та укладених договорів з іншими суб`єктами господарювання.

Вихід підприємства із складу державного (комунального) господарського об`єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об`єднання.

Пунктом 6.2 Статуту від 25.02.2021 передбачено, що участь в Корпорації припиняється у зв`язку з виключенням учасника з Корпорації.

Відповідно до пункту 6.3 Статуту від 25.02.2021 виключення учасника з Корпорації відбувається за його заявою, а також у разі: - якщо учасник Корпорації не виконує вимог, передбачених цим статутом, та рішеннями органів управління Корпорації (пункт 6.3.1); - якщо учасник Корпорації своїми діями завдав або завдає шкоди майну або діловій репутації Корпорації (пункт 6.3.2); - якщо учасник Корпорації регулярно не бере участі в роботі Корпорації або не вносить внесків, затверджених рішенням органів управління Корпорації (пункт 6.3.3).

Враховуючи наведені норми права та приписи Статуту, суд погоджується з доводами позивача про те, що хоч в установчому документі Корпорації не міститься поняття «вихід», а застосовується поняття «виключення», проте пункт 6.3 Статуту від 25.02.2021 передбачає право подання заяви про виключення, а тому у такій заяві може бути висловлене безумовне та добровільне волевиявлення учасника на припинення участі в об`єднанні.

Втім, інші підстави для виключення учасника з Корпорації, які передбачені пунктами 6.3.1, 6.3.2, 6.3.3 Статуту від 25.02.2021, регулюють відносини систематичного невиконання чи неналежного виконання учасником своїх обов`язків, а тому жодним чином не пов`язані із добровільним волевиявленням на вихід із об`єднання.

Крім того, відсутність в Статуті від 25.02.2021 терміну «вихід», який передбачений частинами першою та другою статті 124 ГК України, не може обмежувати учасника об`єднання у реалізації його волевиявлення на припинення участі у добровільному господарському об`єднанні.

Позивач вказує, що, реалізуючи своє право на вихід із учасників добровільного господарського об`єднання, ним на адресу Корпорації направлено заяву за №413/3247-22 від 12.05.2022 про виключення Підприємства зі складу учасників в порядку, передбаченому пунктом 6.3 Статуту від 25.02.2021.

У свою чергу, відповідно до частини другої статті 122 ГК України та пункту 5.5.2 Статуту від 25.02.2021 вирішення питання про виключення учасників зі складу Корпорації належить до компетенції вищого органу управління Корпорацією, а саме Ради Корпорації.

Разом з тим, генеральний директор Корпорації за потреби скликає Раду Корпорації (пункт 5.18.23 Статуту від 25.02.2021), а також організовує підготовку та проведення засідань Ради Корпорації (пункт 5.18.24 Статуту від 25.02.2021).

Також, слід зазначити, що пунктом 5.13 Статуту від 25.02.2021 передбачено, що засідання Ради Корпорації скликаються у разі необхідності, але не рідше, ніж два рази на рік.

Позивач вказує, що, ігноруючи гарантоване статтями 121, 124 ГК України та Статутом Корпорації право Підприємства на виключення із складу учасників Корпорації, генеральний директор Корпорації Оласюк І.У. в листі від 10.08.2022 №12/08-2022 повідомив про можливість організації проведення засідання Ради Корпорації та розгляду вищевказаної заяви підприємства від 12.05.2022 за умови сплати Підприємством несплачених раніше внесків.

Втім, позивач вказує, що за наявними у Підприємства даними заборгованість зі сплати членських внесків перед Корпорацією відсутня.

Також, слід зазначити, що положення пункту 5.5.2 Статуту від 25.02.2021 не містять жодних застережень або попередніх умов для вирішення питання щодо добровільного виходу учасника зі складу Корпорації.

Враховуючи вищевикладене, Підприємство повторно звернулося до Корпорації з листом від 14.03.2023 №413/3576 до генерального директора відповідача щодо вирішення питання про виключення позивача зі складу учасників Корпорації на підставі вже поданої раніше заяви від 12.05.2022 №413/3247-22.

15.03.2023 Підприємство також звернулося з листом №413/3634-23 до ДК «Укроборонпром», як органу управління Підприємства, з проханням посприяти в організації скликання Ради Корпорації щодо вирішення питання про виключення у встановленому порядку позивача зі складу учасників Корпорації.

20.03.2023 ДК «Укроборонпром» направлено лист №UOP17-2362 до Корпорації, в якому вказано про відсутність заперечень проти виходу Підприємства зі складу Корпорації та запропоновано відповідно до положень Статуту від 25.02.2021 найближчим часом організувати скликання засідання Ради Корпорації з метою вирішення питання про виключення позивача зі складу учасників Корпорації на підставі поданої заяви від 12.05.2022.

Проте, незважаючи на вищезазначені вимоги Підприємства та внесені ДК «Укроборонпром» пропозиції, генеральний директор Корпорації Оласюк І.У. у своїй відповіді до Підприємства (лист від 10.05.2023 №06/05-2023) зазначив, що заява позивача від 12.05.2022 щодо виходу зі складу учасників Корпорації вже була відповідним чином розглянута Корпорацією, а надана Підприємству відповідь від 10.08.2022 є актуальною.

На думку позивача, вказане свідчить про пасивну поведінку генерального директора Корпорації Оласюка І.У., як одного із органів управління Корпорацією, й такі його дії призводять до порушення прав та інтересів Підприємства як учасника Корпорації.

Отже, відповідачем у встановленому Статутом від 25.02.2021 порядку та відповідно до приписів статті 121, 122, 124 ГК України не вжито заходи щодо скликання засідання Ради Корпорації з метою вирішення питання про виключення Підприємства зі складу учасників Корпорації.

Також, слід зазначити, що засідання Ради Корпорації не скликалися упродовж 2022-2023 років, що суперечить пункту 5.13 Статуту від 25.02.2021.

Частиною шостою статті 122 ГК України передбачено, що спори, що виникають між учасниками об`єднання, вирішуються в порядку, передбаченому статутом об`єднання, або в судовому порядку відповідно до закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачено способи захисту особистого немайнового або майнового права та інтересу, а також зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, у тому числі шляхом припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, іншими способами, передбаченими законом.

Частиною другою статті 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право особи на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки викладені в пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340).

У свою чергу, реалізація правового захисту відбувається шляхом усунення порушень права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що, будучи учасником Корпорації та маючи право на добровільний вихід зі складу учасників добровільного господарського об`єднання, його права порушуються відповідачем, який свідомо не скликає загальні збори учасників, на яких можливо розглянути заяву Підприємства від 12.05.2022 №413/3247-22 про виключення зі складу учасників Корпорації.

У свою чергу, обов`язок відповідача скликати, організувати та провести загальні збори Корпорації - це вчинення всіх необхідних та залежних від нього організаційних дій для скликання, підготовки проведення та самого проведення загальних зборів, а саме: надсилання повідомлення про проведення загальних зборів кожному учаснику із зазначенням порядку денного зборів у строк визначений законом, забезпечення можливості усім учасникам ознайомитись з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, забезпечення місця проведення зборів, організація забезпечення зборів тощо.

У постановах Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №910/16496/19 та від 03.07.2018 у справі №926/2301/17 викладено правову позицію щодо належного та ефективного способу захисту права у випадках не проведення відповідачами загальних зборів суб`єктів господарювання, а саме шляхом спонукання відповідача до виконання його обов`язку - скликати, організувати та провести загальні збори учасників.

Враховуючи вище викладене, належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача скликати, організувати та провести загальні збори учасників Корпорації.

Заперечення відповідача проти задоволення позову зводиться до того, що у позивача наявна заборгованості з внесків, а також, Корпорація вказує, що нею вчинялися дії стосовно організації шляхом надсилання листів Підприємству стосовно делегування представника для формування Ради та забезпечення можливості проведення загальних зборів учасників.

Враховуючи приписи Статуту Корпорації вихід її учасника не ставиться у залежність наявності/відсутності заборгованості з внесків.

Крім того, питання наявності/відсутності заборгованості позивача стосовно внесків не є предметом дослідження у даній справі.

Що ж до листів відповідача стосовно делегування представника, то Статут Корпорації не містить приписів, які б вимагали як передумову для організації загальних зборів направлення учасниками Корпорації до відповідача інформації стосовно їх представників.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам учасників процесу оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, позов підлягає задоволенню.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 129, 130, 231, 233, 236, 237, 238, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Зобов`язати Корпорацію «Українська авіабудівна компанія» в особі Генерального директора організувати та провести загальні збори учасників Корпорації «Українська авіабудівна компанія», з внесенням до порядку денного питання, яке є обов`язковим до розгляду на загальних зборах учасників, про виключення Державного підприємства «АНТОНОВ» (код ЄДРПОУ 14307529) зі складу учасників Корпорації «Українська авіабудівна компанія» на підставі поданої Державним підприємством «АНТОНОВ» заяви від 12.05.2022 № 413/3247-22.

3 Стягнути з Корпорації "Українська авіабудівна компанія" (код 40520959вул.Академіка Туполєва буд.1,Київ,03062 на користь Державне підприємство "Антонов" (код 14307529 вул.Академіка Туполєва,1,Київ,03062) 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06.10.2023.

Суддя Ігор Курдельчук