Рішення

від 28.09.2023 по справі 910/6735/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.09.2023Справа № 910/6735/23

За позовомАкціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доОбслуговуючого кооперативу "РОЯЛ ХАУЗ СЕРВІС"простягнення 117 146,22 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Єгоров В.С.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/6735/23 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі також - позивач, АТ «НАК «Нафтогаз України») до Обслуговуючого кооперативу "Роял Хауз Сервіс" (далі також - відповідач, Кооператив) про стягнення заборгованості в розмірі 78 928,82 грн, пені в розмірі 6 278,77 грн, 3% річних в розмірі 4 549,46 грн, інфляційних втрат в розмірі 27 389,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не належним чином виконує свої зобов`язання за договором постачання природного газу № 20/21-4233-ТЕ-41 від 21.09.2020.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 28.09.2023.

Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні 28.09.2023 наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення по справі.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання 28.09.2023 не забезпечив, відзив на позов не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи наявні у матеріалах справи фактичні дані суд дійшов висновку, що неявка представника відповідача у судове засідання з розгляду по суті не перешкоджає вирішенню спору в справі.

Суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, ухвали суду були надіслані за адресою відповідача, яка вказана у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, суд зауважує, що ухвали суду у даній справі були офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений судом не подав до суду відзиву на позов, відповідних клопотань про продовження процесуальних строків, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.

У судовому засіданні 28.09.2023 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.09.20220 між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (як постачальником) та Обслуговуючим кооперативом «Роял Хауз Сервіс» (як споживачем) було укладено договір № 20/21-4233-ТЕ-41 постачання природного газу (далі також - договір) відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Відповідно до розділу 3 договору, постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 власного видобутку (видобутий на території України) та/або імпортований газ, ввезений на митну територію України Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») - у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Згідно з п.п. 4.1., 4.2. договору, ціна (без урахування тарифів на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється відповідно до вимог Положення (із змінами та доповненнями) та інших нормативно-правових актів і визначається в Прейскуранті на природний газ із ресурсів акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» під час виконання Компанією обов`язків постачати природний газ споживачам, які підпадають під дію спеціальних обов`язків для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, покладених на Компанію відповідно до ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу» (далі також - Прейскурант). Прейскурант розміщується на офіційному веб-сайті Постачальника. До ціни на природний газ додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розподіл потужності). Ціна за 1000 куб.м. природного газу визначається сторонами щомісяця шляхом підписання додаткової угоди на підставі Прейскуранту.

У розділі 5 договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Відповідно до п. 11.1 договору, цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2021 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, як наголошує позивач, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконував зобов`язання у строк, визначений договором, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 78 928,82 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, викладених у позовній заяві доводів не спростував.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору № 20/21-4233-ТЕ-41 від 21.09.2020 суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 4 ст. 263 Господарського кодексу України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується, зокрема, господарськими договорами купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з постачання товару.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Факт постачання позивачем відповідачу природного газу за спірний період підтверджується належним чином завіреними копіями актів приймання-передачі природного газу; довідкою по операціях за договором; випискою із банківських рахунків.

Надані позивачем акти підписані сторонами без зауважень та скріплені печатками підприємств.

Також на підтвердження заявленого позову АТ «НАК «Нафтогаз України» надає розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем за зобов`язаннями, які виникли з жовтня 2020 по травень 2021.

Згідно з вимогами розділу 5 договору, строк оплати отриманого природного газу, який було прийнято відповідачем, настав.

Однак, відповідачем одержаний природний газ до пред`явлення позивачем позову було сплачено не у повному обсязі, внаслідок чого утворився борг в сумі 78 928,82 грн. Доказів на спростування вказаного розміру боргу відповідачем надано не було, у зв`язку з чим позов в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім суми основного боргу позивач нарахував до стягнення пеню в розмірі 6 278,77 грн, 3% річних в розмірі 4 549,46 грн, інфляційні втрати в розмірі 27 389,17 грн за період з 26.11.2020 по 10.02.2023.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що вказаний розрахунок виконано вірно, а позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню на суму 4 549,46 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що вказаний розрахунок виконано вірно, а позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню на суму 27 389,17 грн.

Стосовно заявленої до стягнення пені в розмірі 6 278,77 грн суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 7.2. договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1., 5.6. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 14,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від такої суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені і встановив, що вказаний розрахунок виконаний позивачем вірно, а тому позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 6 278,77 грн підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити.

2. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "РОЯЛ ХАУЗ СЕРВІС" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 41; код ЄДРПОУ 39462370) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) заборгованість в розмірі 78 928,82 грн, 3% річних в розмірі 4 549,46 грн, інфляційні втрати в розмірі 27 389,17 грн, пеню в розмірі 6 278,77 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684,00 грн. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.10.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко