Постанова

від 04.10.2023 по справі 911/3579/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/3579/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 (колегія суддів: Іоннікова І. А. - головуючий, Разіна Т. І., Михальська Ю. Б.) та рішення Господарського суду Київської області від 28.06.2022 (суддя Рябцева О. О.)

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади міста Українка

до 1. Української міської ради Обухівського району Київської області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Київщина-Житло»

про визнання недійсними рішення та договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію

за участю:

відповідача-2: Карпухін Я.В. (адвокат)

прокурора: Круш Т.О. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі територіальної громади міста Українка (далі - позивач) до Української міської ради Обухівського району Київської області (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Київщина-Житло» (далі - відповідач-2), у якому, уточнивши свої вимоги, просив:

- визнати недійсним рішення відповідача-1 від 12.06.2008 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Київщина-Житло» в оренду для будівництва багатоповерхового житлового комплексу (розміщення багатоповерхових житлових будинків, оздоровчо-спортивного центру, об`єктів транспортно-гаражної інфраструктури» по вулиці Київська (біля районної лікарні) та передачі цієї ділянки в оренду» (далі - Рішення);

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,7 га від 27.06.2008 зі змінами, укладений між відповідачами;

- скасувати рішення про державну реєстрацію від 02.03.2020, індексний номер 51415507, яким за відповідачем-2 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:029:0016 (далі - земельна ділянка) з одночасним припиненням речових прав у відповідача-2 на земельну ділянку.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішення, оспорюваний договір та державна реєстрація права власності на земельну ділянку є незаконними, оскільки вони вчинені на порушення вимог законодавства, тому позов підлягає задоволенню. Прокурор вказує, що при відведенні земельної ділянки в оренду відповідачу-2 земельні торги (аукціон) на підставі Рішення не проводилися, тому відповідач-2 протиправно набув право на користування цією ділянкою, що може бути перешкодою у реалізації державою та територіальною громадою речових прав на земельну ділянку.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Рішенням Господарського суду Київської області від 28.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023, в позові відмовлено повністю.

2.2 Судові рішення мотивовані тим, що прокурор не довів тих обставин з якими пов`язував свої вимоги, що виключало правові підстави для їх задоволення. У застосуванні строку позовної давності суд відмовив, оскільки право позивача не порушено.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

3.2 На обґрунтування касаційної скарги прокурор посилався на те, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 910/15058/18, від 24.07.2019 у справі № 182/2428/16-а, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 521/17710/15-а, від 22.01.2019 у справі № 371/957/16-а, від 13.03.2019 у справі № 542/1197/15-а. Також прокурор посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.3 У відзиві на касаційну скаргу, відповідач-2 просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

4. Мотивувальна частина

4.1 Суди встановили, що рішенням Української міської ради від 08.11.2007 "Про затвердження матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки ТОВ "Київщина-Житло" в оренду для будівництва багатоквартирного житлового комплексу", зміст якого викладено в новій редакції рішенням Української міської ради № 50/0/7-08-23-5скл від 14.02.2008 "Про внесення змін до рішення дев`ятнадцятої сесії Української міської ради від 08.11.2007", затверджено матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки орієнтованою площею 2,7 га, наміченої для надання в оренду ТОВ "Київщина-Житло" для будівництва багатоповерхового житлового комплексу в місті Українка по вул. Київська (біля районної лікарні) та надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

4.2 Пунктом 6 рішення Української міської ради від 08.11.2007, у редакції рішення № 50/0/7-08-23-5скл від 14.02.2008 встановлено термін дії цього рішення до 01.09.2008.

4.3 Рішенням Української міської ради № 100/0/7-08-24-5скл від 13.03.2008 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу-2 в оренду для будівництва багатоповерхового житлового комплексу в м. Українка по вул. Київська (біля районної лікарні); надано відповідачу-2 терміном на 5 років земельну ділянку площею 2,7 га для будівництва багатоповерхового житлового комплексу; зобов`язано відповідача-2 укласти з відповідачем-1 та адміністрацією Української районної лікарні тристоронню угоду про безкоштовне виділення 10% квартир від квартир, що будуть збудовані в багатоповерховому житловому комплексі, з яких: 7% - для надання громадянам із числа медичних працівників Української районної лікарні, 3% - для переведення в статус "службового житла" для відповідача-1.

4.4 Рішенням виконавчого комітету Української міської ради № 96 від 27.03.2008 затверджено містобудівне обґрунтування об`єкта «Багатоповерхового житлового комплексу (розміщення багатоповерхових житлових будинків, оздоровчо-спортивного центра, об`єктів транспортно-гаражної інфраструктури) в м. Українка по вул. Київська» відповідачу-2.

4.5 31.03.2008 відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір оренди), відповідно до умов пунктів 1.1, 1.4 якого орендодавець на підставі рішення 24 сесії відповідача-1 V скликання від 13.03.2008 та рішення виконавчого комітету Української міської ради № 96 від 27.03.2008 передав, а орендар прийняв в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку площею 2.7 гектарів для будівництва багатоповерхового житлового комплексу (розміщення багатоповерхових житлових будників, оздоровчо-спортивного центра, об`єктів транспортно-гаражної інфраструктури) в м. Українка по вулиці Київська (біля районної лікарні), Обухівського району, Київської області.

4.6 Рішенням Виконавчого комітету Української міської ради № 145 від 24.04.2008 надано дозвіл відповідачу-2 на проведення проектно-вишукувальних робіт (виготовлення проекто-кошторисної документації) з будівництва "Багатоповерхового житлового комплексу (розміщення багатоповерхових житлових будинків, оздоровчо-спортивного центру, об`єктів транспортно-гаражної інфраструктури) в м. Українка по вул. Київська" на земельній ділянці, що відповідно до рішення 24-ї сесії V скликання від 13.03.2008 була виділена заявнику.

4.7 Рішенням відповідача-1 № 206/0/7-08-27-5скл. від 12.06.2008 скасовано рішення відповідача-1 від 13.03.2008 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Київщина-Житло» в оренду для будівництва багатоповерхового житлового комплексу в місті Українка по вул. Київська (біля районної лікарні) та передачу цієї ділянки в оренду» у зв`язку з уточненням об`єкта будівництва; вирішено припинити договір оренди.

4.8 Спірним Рішенням відповідача-1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу-2 в оренду для будівництва багатоповерхового житлового комплексу (розміщення багатоповерхових житлових будинків, оздоровчо-спортивного центру, об`єктів транспортно-гаражної інфраструктури) по вул. Київська в м. Українка (біля районної лікарні); надано відповідачу-2 терміном на 5 років земельну ділянку площею 2,7 га для будівництва багатоповерхового житлового комплексу; зобов`язано відповідача-2 укласти в письмовій формі договір оренди земельної ділянки з відповідачем-1 і нотаріально посвідчити його.

4.9 27.06.2008 між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - спірний договір), відповідно до умов якого орендодавець на підставі Рішення передає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, загальною площею 2,7 гектарів, для будівництва багатоповерхового житлового комплексу (розміщення багатоповерхових житлових будників, оздоровчо-спортивного центра, об`єктів транспортно-гаражної інфраструктури) в м. Українка по вулиці Київська (біля районної лікарні), Обухівського району, Київської області. Даний договір був нотаріально посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку.

4.10 24.12.2013 між відповідачами укладено договір про внесення змін та доповнень до спірного договору, пунктом 2 якого, продовжено строк його дії на 5 років.

4.11 24.12.2013 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р. зареєстровано за відповідачем-2 право оренди земельної ділянки площею 2,7 га, розташованої на території м. Українка Обухівського району Київської області по вул. Київській, біля районної лікарні (кадастровий номер 3223151000:01:029:0006), строк дії речового права - 24.12.2018, що підтверджується витягом № 15722450 від 30.12.2013 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4.12 Відповідач-2 у відзиві пояснив, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:029:0006 була поділена на дві земельні ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:029:0017 площею 0,4297 га та з кадастровим номером 3223151000:01:029:0016 площею 2,2709 га.

4.13 29.07.2016 відповідачі уклали договір про внесення змін до спірного договору, у пункті 1 якого сторони дійшли згоди викласти пункт 1.4 спірного договору у наступній редакції: «В оренду передається земельна ділянка площею 2,2709 га, кадастровий номер 3223151000:01:029:0016».

4.14 29.07.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Шевченко Дариною Геннадіївною проведено реєстрацію права комунальної власності земельної ділянки площею 2,2709 га з кадастровим номером 3223151000:01:029:0016, розташованої за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Київська, що підтверджується Інформаційною довідкою № 287357860 від 29.11.2021 з Державного реєстру речових прав.

4.15 Відповідач-1 надав, а відповідач-2 прийняв в строкове, платне користування земельну ділянку площею 2,2709 (кадастровий номер 3223151000:01:029:0016), що підтверджується копією акта прийому-передачі земельної ділянки від 29.07.2016.

4.16 Рішенням Господарського суду Київської області від 03.09.2019 у справі № 911/48/19, яке набрало законної сили, визнано поновленим спірний договір, а додаткову угоду про його поновлення вирішено вважати укладеною у редакції, викладеній в резолютивній частині вказаного рішення.

4.17 У пункті 1 вказаної додаткової угоди сторони домовились поновити спірний договір строком на 5 років, з дати державної реєстрації додаткової угоди про поновлення спірного договору.

4.18 Суди встановили, що згідно з Інформаційною довідкою № 287357860 від 29.11.2021 з Державного реєстру речових прав, 24.02.2020 на підставі рішення державного реєстратора Горохівської сільської ради Кагарлицького району Київської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51415507 від 02.03.2020 до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно внесено запис про право оренди земельної ділянки площею 2,2709 га строком дії на 5 років, з правом пролонгації за відповідачем-2.

4.19 Відповідно до Інформаційної довідки № 287357860 від 29.11.2021 з Державного реєстру речових прав, підставою для державної реєстрації права оренди земельної ділянки є: спірний договір оренди та договір від 29.07.2016 № 1825 про внесення змін та доповнень до спірного договору; постанова Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 у справі № 911/48/19.

4.20 Суди встановили, що спірний договір є чинним.

4.21 Також встановлено, що відповідачем-2 подано до суду заяву про застосування строків позовної давності.

4.22 Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.23 Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

4.24 Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

4.25 Відповідно до статей 15, 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

4.26 Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

4.27 Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно вимог частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

4.28 Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України від 02.06.2016 «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

4.29 Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18).

4.30 Велика Палата Верховного Суду у пункті 154 своєї постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що якщо на виконання спірного правочину особою сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь особи або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

4.31 Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

4.32 Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

4.33 Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки від порушення його прав.

4.34 Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

4.35 Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

4.36 Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

4.37 Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

4.38 Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

4.39 Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19.

4.40 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" ("Kudla v. Poland", заява № 30210/96, § 158), 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" ("Garnaga v. Ukraine", заява № 20390/07, § 29).

4.41 Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ("Chahal v. the United Kingdom", заява № 22414/93, § 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

4.42 Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02, § 75)).

4.43 Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

4.44 У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

4.45 У рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

4.46 При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

4.47 Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

4.48 На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

4.49 Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

4.50 Звідси ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

4.51 З урахуванням наведеного Верховний Суд зазначає, що визнання недійсним рішення відповідача-1 та укладеного за його наслідками відповідачами спірного договору не призведе до поновлення майнових прав позивача, оскільки не призведе до повернення земельної ділянки, переданої відповідачу-2, територіальній громаді.

4.52 З огляду на викладене у вказаних позовних вимогах належить відмовити через їх неефективність.

4.53 Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до суду.

4.54 Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

4.55 Виходячи із наведених положень частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вимога прокурора скасувати рішення про державну реєстрацію з одночасним припиненням речових прав у відповідача-2 на земельну ділянку, задоволенню не підлягає.

4.56 Відповідно до частин першої, четвертої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

4.57 За наведених обставин Касаційний господарський суд, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення у цій справі, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті судові рішення залишити без змін.

4.58 Отже, доводи прокурора, які викладені ним у касаційній скарзі не дають правових підстав для прийняття нового рішення у справі за наслідками скасування судових рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій.

4.59 Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 308, 311, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 28.06.2022 у справі № 911/3579/21 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 28.06.2022 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Л. І. Рогач

Є. В. Краснов