Рішення

від 04.10.2023 по справі 308/927/23

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/927/23

2/303/882/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Вагерич О.С.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідачів ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Мукачево цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОБАН» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В :

ТзОВ «АВТОБАН» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення коштів. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2021 року витребувано від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТзОВ «АВТОБАН» щебінь, який влаштований як покриття на земельній ділянці, що розташована адресою АДРЕСА_1 , кадастровий № 2124881200:03:001:0215, в об`ємі 574 м.куб, з яких 20 м.куб. щебінь фракції 5-10 мм, 30 м.куб. щебінь фракції 10-20 мм, 504 м.куб щебінь фракції 20-80 мм, 20 м.куб. щебінь висівка. В ході примусового виконання вищезазначеного судового рішення приватним виконавцем було встановлено, що виконати таке неможливо через відсутність на момент його виконання щебеню, що має бути витребуваний. Таким чином рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2021 року виконати неможливо так як майно, а саме щебінь, на земельній ділянці через забудову останньої, відсутній. На цей час власниками земельної ділянки, що розташована адресою АДРЕСА_1 , кадастровий № 2124881200:03:001:0215, є відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Позивач вказує, що за таких обставин відповідачі безпідставно набувши належне йому майно не повернули його в добровільному порядку, в примусовому порядку судове рішення виконати неможливо, а тому змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав із застосування правового механізму, передбаченого ст. 1313 ЦК України. Таким чином, просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь 428585,00 грн. в рахунок вартості безпідставно набутого майна.

Відповідно до ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.03.2023 року цей позов надіслано за підсудністю до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 10.04.2023 року ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.03.2023 року залишено без змін.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2023 року цивільна справа передана судді Заболотному А.М.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.06.2023 року позов було залишено без руху та повідомлено позивача про необхідність виправити недоліки позову. 28.06.2023 року представником позивача, адвокатом Митровка Я.В., на виконання ухвали про залишення позову без руху було виправлено недоліки позову.

Ухвалою суду від 29.06.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб. Судове засідання по справі призначено на 26.07.2023 року.

24.07.2023 року на адресу суду засобами поштового зв`язку від представника відповідачів, адвоката Бухтоярова Р.О., надійшов відзив на позовну заяву. Крім того також представник подав заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, яка мотивована тим, що справа через її складність та важливість повинна розглядатися за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 26.07.2023 року постановлено перейти з розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Підготовче засідання призначено на 06.09.2023 року.

Ухвалою суду від 06.09.2023 року підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті на 04.10.2023 року.

У поданому до суду 24.07.2023 року відзиві на позовну заяву представник відповідачів, адвокат Бухтоярова Р.О., просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав. Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.03.2019 року, укладеного з ОСОБА_5 , набули право власності на земельну ділянку, площею 0,1662 га, що розташована адресою АДРЕСА_1 , кадастровий № 2124881200:03:001:0215. Відповідно до умов цього договору продавець ОСОБА_5 зобов`язаний був повідомити покупців про всі відомі недоліки такої земельної ділянки. В свою чергу в договорі зазначено, що земельна ділянка у спорі не перебуває. Також продавець ОСОБА_5 не повідомляв про наявність спору та претензій щодо земельної ділянки у ТзОВ «АВТОБАН». В той же час продавцю ОСОБА_5 на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.03.2019 року достеменно було відомо про наявний між ним та ТзОВ «АВТОБАН» спір. Таким чином відповідачі є добросовісними набувачами земельної ділянки, жодної шкоди позивачу не завдавали, а тому є неналежними відповідачами в цьому спорі. Крім того, у відзиві зазначається про те, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2021 року встановлена сума збитків в розмірі 78536,96 грн., а відтак заявлена до стягнення сума 428585,00 грн. є безпідставною. До того ж наявний в матеріалах справи звіт про оцінку майна зроблений не атестованим експертом, а тому не створює жодних правових наслідків та не може братися до уваги судом як доказ.

31.07.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив в якому представник позивача зазначає про таке. ОСОБА_2 ОСОБА_3 є належними відповідачами у цій справі, що підтверджується обставинами, встановленими рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2021 року. Також у відповіді звертається увага на те, що звіт про оцінку майна є письмовим доказом в розумінні ст.ст. 76, 95 ЦПК України і таким підтверджується вартість майна, що неможливо повернути в натурі, на момент звернення до суду з цим позовом, а не вартість завданої шкоди.

Представник позивача ТзОВ «Автобан», адвокат Митровка Я.В., в судовому засіданні позов підтримав із заявлених в ньому підстав, просив його задовольнити. При цьому акцентував увагу на тому, що позов заявлений із застосування правового механізму захисту, передбаченого ст. 1313 ЦПК України, а не у зв`язку із відшкодуванням завданої шкоди чи витребування майна.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судовому засіданні надали по своїй суті фактично аналогічні пояснення в яких вони просили відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому пояснили, що у 2019 році вони купили земельну ділянку у ОСОБА_5 , є добросовісними набувачами такої земельної ділянки, жодних правовідносин у них з ТзОВ «АВТОБАН» не було. Таким чином їм взагалі не зрозуміло у зв`язку з чим до них заявлені такі позовні вимоги.

Представник відповідачів, адвокат Бухтояров Р.О., в судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві. Акцентував увагу на тому, що жодних спорів при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.03.2019 року не було, відповідачі є добросовісними набувачами земельної ділянки, при цьому жодної шкоди позивачу не завдавали, в той час як шкода може бути стягнута тільки з винної особи. Таким чином відповідати за цим позовом міг би попередній власник земельної ділянки ОСОБА_5 . Також безпідставною є заявлена до стягнення сума 428585,00 грн. так як рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2021 року встановлена вартість щебеню в розмірі 78536,96 грн.

Заслухавши пояснення сторін та їхніх представників, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В судовому засіданні встановлено, що Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області 15.06.2022 року ухвалено судове рішення за результатами розгляду цивільної справи за позовом ТзОВ «АВТОБАН» до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про витребування майна (справа № 308/1881/18).

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, яка визначає підстави звільнення від доказування, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивнимиі об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Враховуючи те, що у розгляді цивільної справи за позовом ТзОВ «АВТОБАН» до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про витребування майна брали участь ті самі особи, які є учасниками цієї цивільної справи, суд приходить до висновку про необхідність тезисно відобразити встановлені Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області обставини.

Так, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2021 року позов ТзОВ «АВТОБАН» задоволено частково, витребувано від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТзОВ «АВТОБАН» щебінь, який влаштований як покриття на земельній ділянці, що розташована адресою АДРЕСА_1 , кадастровий № 2124881200:03:001:0215, в об`ємі 574 м.куб, з яких 20 м.куб. щебінь фракції 5-10 мм, 30 м.куб. щебінь фракції 10-20 мм, 504 м.куб щебінь фракції 20-80 мм, 20 м.куб. щебінь висівка. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В ході судового розгляду Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області встановив: «…ТОВ «АВТОБАН» здійснило поліпшення земельної ділянки шляхом улаштування на ній щебеневого покриття, а саме було влаштовано покриття із 20 м.куб. щебіню фракції 5-10 мм, 30 м.куб. щебіню фракції 10-20 мм., 504 м.куб. щебіню фракції 20-80 мм., 20 м.куб. щебіню-висівки. Вартість вказаного матеріалу склала 78536, 96 грн. станом на 22.05.2012 р.».

У зв`язку з цим Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області зробив наступний висновок: «В ході розгляду даної справи судом встановлено, що позивачем були здійснені поліпшення земельної ділянки, яка перебувала у оренді позивача, й такі поліпшення не були йому повернуті на час відчуження земельної ділянки орендодавцем відповідачу ОСОБА_5 , як і після подальшого відчуження такої земельної ділянки відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у володінні яких ця земельна ділянка перебуває на момент ухвалення судового рішення. Відповідачами не надано доказів на спростування цих обставин. Вказане обумовлює необхідність повернення поліпшення земельної ділянки, здійсненого позивачем, відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які набули їх без достатньої правової підстави.».

При цьому Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області застосував механізм судового захисту, який полягає в поверненні безпідставно набутого майна та передбачений ст. 1212 ЦК України.

Таким чином судом встановлено та не підлягає доказуванню при розгляді цієї справи факт набуття ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без достатньої правової підстави майна ТзОВ «АВТОБАН», а саме щебеню, який влаштований як покриття на земельній ділянці, що розташована адресою АДРЕСА_1 , кадастровий № 2124881200:03:001:0215, в об`ємі 574 м.куб, з яких 20 м.куб. щебінь фракції 5-10 мм, 30 м.куб. щебінь фракції 10-20 мм, 504 м.куб щебінь фракції 20-80 мм, 20 м.куб. щебінь висівка.

Крім того судом також встановлено, що на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2021 року було видано два виконавчі листи на підставі яких було відкрито виконавче провадження з примусового виконання цього судового рішення.

При цьому встановлено, що відповідно до постанов приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Лукеча О.В. від 26.10.2022 року виконавчі листи повернуто стягувачу ТзОВ «АВТОБАН» з тих підстав, що виконати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2021 року неможливо через відсутність на момент його виконання щебеню, що має бути витребуваний. Відсутність майна підтверджується актами від 12.10.2022 року та 20.10.2022 року, в яких встановлено факт відсутності щебеню, що мав бути витребуваний від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТзОВ «АВТОБАН».

Визначаючись з характером спірних правовідносин, співставляючи його з обраним позивачем способом захисту, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, витребування майна власником із чужого незаконного володіння, повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні, відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. При цьому в ч. 2 ст. 1213 ЦК України визначено, що у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок іншої особи поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, незалежно від того, чи було це результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Аналіз ст. 1212 ЦК України і змісту цього інституту цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 року у справі № 212/3593/16-ц, провадження 61-60св17; від 20.03.2019 року у справі № 634/727/16-й, провадження № 61-21749св18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18) міститься висновок про те, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею, чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним, чи недобросовісним (узгоджується з нижчезазначеними постановами Верховного Суду України та Верховного Суду від 02.03.2016 року; від 04.07.2018 року). Кондикційне зобов`язання виникає за наявності, зокрема, таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.01.2019 року у справі № 916/2927/17 та від 14.01.2019 року у справі № 912/1188/17.

В постанові від 02.02.2016 року у справі № 6-3090цч15 Верховний Суд України відзначив, що конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише на момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду справи.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації, як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Вказане вище підтверджується судовою практикою Верховного Суду України, Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: Верховного Суду України від 02.03.2016 року у справі № 6-3090цс15; від 04.10.2017 року у справі № 753/23725/15-й; Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 757/4040/16-й; від 11.09.2019 року у справі № 2/13; від 25.03.2020 року у справі № 522/14590/16-й; від 24.02.2021 року у справі № 644/8081/17; від 26.01.2022 року у справі № 924/1338/19; від 08.02.2022 року у справі № 910/16102/20; Великої Палати Верховного Суду від 31.01.2020 року у справі 161/17945/18.

Таким чином відповідно до ст. 1213 ЦК України, набувачі, якими є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зобов`язані повернути потерпілому, яким є ТзОВ «АВТОБАН»., безпідставно набуте майно в натурі, а у разі неможливості повернути в натурі таке безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Так, факт набуття ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без достатньої правової підстави майна ТзОВ «АВТОБАН», а саме щебеню, та наявність підстав для зобов`язання таких повернути в натурі таке майно у відповідних об`ємах ТзОВ «АВТОБАН» були встановлені Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у рішенні від 15.06.2021 року. У зв`язку з цим, суд вирішуючи цей спір, враховує те, що преюдиційність безпосередньо пов`язана з презумпцією істинності судового рішення, конституційною нормою про обов`язковість судового рішення (ч. 2 ст. 129 Основного закону України), а також такими складовими верховенства права як принцип правової визначеності, легітимних очікувань, процесуальної економії, а також заборони зловживати процесуальними правами.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене п. 1 ст. 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Преюдиційність відрізняється від поняття передсудність, яке означає можливість ініціювати особою вирішення спору в суді лише після отримання судового рішення в іншій, напряму пов`язаній справі, якщо того вимагає процесуальний закон.

Преюдиційність також відрізняється від обов`язковості правових висновків (позицій) Верховного Суду, які мають прецедентних характер та стосуються тлумачення законодавства, що здійснює Суд під час касаційного перегляду справи (відповідно до ч.ч. 5 , 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права).

На відміну від прецедентного характеру правових висновків (позицій) Верховного Суду, преюдиція має зберігатися як при зміні законодавства, так і зміні судової практики.

Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти).

Разом з тим, інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов`язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень.

Суд, відхиляючи ці заперечення, повинен мотивувати, що існують встановлені іншим судом обставини (юридичні факти) преюдиційного характеру і вони, дійсно, не є «правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту)» (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 року у справі № 140/6115/21).

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 753/11000/14-ц, преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 року у справі № 917/1345/17.

Водночас, як убачається з відзиву на позовну заяву та стратегії захисту сторони відповідачів, такі фактично зводяться до заперечення існування правових підстав для застосування правового механізму, передбаченого ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, в той час як таку оцінку вже було надано в рішенні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2021 року.

Додатково суд звертає увагу також і на те, що рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2021 року переглядалося Закарпатським апеляційним судом за апеляційними скаргами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та постановою Закарпатського апеляційного суду від 06.07.2022 року таке залишено без змін. При цьому Закарпатський апеляційний суд у своїй постанові від 06.07.2022 року зробив висновки про таке: «Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про витребування від відповідачів щебеню, яким на даний час належить земельна ділянка, яка облаштована позивачем щебеневим покриттям, оскільки такі покращення земельної ділянки були отримані відповідачами без належної правової підстави.» (відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру).

Як вже було зазначено вище, виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2021 року є неможливим у зв`язку з відсутністю майна, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були зобов`язані судовим рішенням повернути ТзОВ «АВТОБАН».

В той же час ч. 2 ст. 1213 ЦК України визначає, що у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Вартість щебеню позивачем визначено з урахуванням його ринкової вартості на час подання цього позову до суду. Відповідно до звіту про оцінку майна, складеного ТОВ «Нерухомість Дельта», оцінювач ОСОБА_6 (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 480/2022 від 02.11.2022 року, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача № 826 від 22.09.2022 року) ринкова вартість щебеню в об`ємі 574 м.куб, з яких 20 м.куб. щебінь фракції 5-10 мм, 30 м.куб. щебінь фракції 10-20 мм, 504 м.куб щебінь фракції 20-80 мм, 20 м.куб. щебінь висівка станом на 14.12.2022 року становить 428585,00 грн.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

З приводу заперечень сторони відповідачів суд вважає за необхідне зазначити про таке. Заперечення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 проти позову в цілому ґрунтуються на тому, що такі є неналежними відповідачами в цьому спорі, є добросовісними набувачами земельної ділянки, жодної шкоди позивачу не завдавали.

В свою чергу до предмету цього спору не відноситься питання встановлення добросовісності набуття відповідачами земельної ділянки, також не є предметом цього спору питання відшкодування шкоди (ст. 1166 ЦК України) та, відповідно, встановлення вини відповідачів. При цьому із врахуванням встановлених рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2021 року обставин саме відповідачі набули безпідставно набуте майно позивача, а відтак ОСОБА_2 ОСОБА_3 є належними відповідачами в цьому спорі. Таким чином встановлене спростовує твердження сторони відповідачів в цій частині заперечень.

Крім того, та обставина, на яку вказують сторона відповідачів, що між ТзОВ «АВТОБАН» та ними відсутні будь-які правовідносини, жодних договорів між ними не укладалося, саме і зумовлюють наявність підстав для застосування кондиції як позадоговірного зобов`язального способу захисту права власності. До того ж невиконання стороною договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.03.2019 року обов`язку повідомлення покупців ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) про всі відомі недоліки земельної ділянки, в тому числі і про наявний між ОСОБА_5 та ТзОВ «АВТОБАН» спір, може мати правові наслідки виключно для сторін такого договору.

Також спростовуються аргументи представника відповідачів в тій частині, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2021 року не встановлювалося жодних обставин щодо ОСОБА_5 з огляду на те, що відповідачами в тому спорі були ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в той час як позов ТзОВ «АВТОБАН» було задоволено частково та витребувано майно тільки у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При цьому в іншій частині позовних вимог відмовлено. Така конструкція резолютивної частини судового рішенні однозначно свідчить про те, що суд відмовив в задоволенні позову щодо ОСОБА_5 .

Заперечення сторони відповідачів щодо безпідставності заявленої до стягнення суми 428585,00 грн. із врахуванням встановленої рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2021 року суми збитків в розмірі 78536,96 грн. спростовується тим, що вартість майна, в силу вимог ч. 2 ст. 1213 ЦК України, визначається саме на момент розгляду судом справи, що і було зроблено позивачем.

Щодо позиції сторони відповідачів про неможливість використання представленого позивачем звіту про оцінку майна як доказу підтвердження вартості щебеню суд зазначає, що такий дійсно не є висновком експерта. В той же час такий звіт в розумінні ст. 76 ЦПК України є письмовим доказом, на підставі якого суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року (справа № 910/18036/17).

Відтак підстави для неврахування звіту про оцінку майна як доказу при розгляді цього спору у суду відсутні, а доводи відповідачів про неналежність і недопустимість зазначеного звіту, як доказу, є необґрунтованими.

В свою чергу відповідачами не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вірність визначеної позивачем вартості щебеню. При цьому, відповідачі та їхній представник, керуючись правами, наданими ст. 43, ч.ч. 1, 2 ст. 182 ЦПК України, не були позбавлені права звернутись до суду з клопотанням про призначення по справі відповідної судової експертизи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13.03.2018 року (справа № 914/881/17), на яку вказує представник позивача, жодним чином не вказує на неможливість використання звіту про оцінку майна як доказу про вирішенні цивільного спору, а зробила висновок виключно про те, що такий звіт не може предметом судового спору.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для захисту прав ТзОВ «АВТОБАН» у спосіб відповідно до заявлених позовних вимог, а тому позов слід задовольнити та стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТзОВ «АВТОБАН» 428585,00 грн. в рахунок вартості безпідставно набутого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6428,78 грн., а саме з ОСОБА_2 3214,39 грн. та з ОСОБА_3 3214,39 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 16, 1212, 1213 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОБАН» 428585,00 гривень в рахунок вартості безпідставно набутого майна.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОБАН» 3214,39 гривень судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОБАН» 3214,39 гривень судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОБАН» (88000, вул. Урожайна. 47, м. Ужгород, Закарпатська область).

Представник позивача: Митровка Ярослав Васильович (вул. Льва Толстого, 33А/5, м. Ужгород, Закарпатська область).

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ).

Представник відповідачів: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ).

Повне рішення складено 11.10.2023 року.

Суддя А.М.Заболотний