Ухвала

від 11.10.2023 по справі 212/120/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 212/120/23

1-кс/212/961/23

У Х В А Л А

11 жовтня 2023 року м. Кривий Ріг

Слідчий суддя Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , за відсутностіосіб,та безздійснення фіксуванняза допомогоютехнічних засобів,відповідно дочастини 4статті 107КПК України, розглянувши клопотання адвоката ОСОБА_3 , що діє в інтересах співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про скасування арешту з майна, накладеного в рамках кримінального провадження,

В С Т А Н О В И В:

11 вересня 2023 року адвокат ОСОБА_3 , який дії в інтересах співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 в якому просив частково скасувати арешт накладений ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 11.01.2023 зі змінами внесеними ухвалою Жовтневого районного суду від 15.05.2023, арешт частини земельної ділянки кадастровий номер №1211000000:04:447:0021, під тимчасовими спорудами, огородженими парканом, які розташовані з фасадної сторони будинку АДРЕСА_1 , залишивши заборону користування вказаною земельною ділянкою для знесення або демонтажу вказаних тимчасових споруд та заборону здійснення будівництва на вказаній частині земельної ділянки.

Своє клопотання представник співвласників багатоквартирного будинку обґрунтував наступним.

11 січня 2023 року ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу було накладено арешт на земельну ділянку кадастровий № 1211000000:04:447:0021 загальною площею 5800,86 кв. м., яка є комунальною власністю, а також розташованих на ній тимчасових споруд із обмеженням права користування, розпорядження та відчуження.

У лютому 2023 вище переліченим співвласникам багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 зі слів працівників поліції, які здійснювали огляд вказаної земельної ділянки стало відомо про накладення арешту з забороною користування земельною ділянкою кадастровий номер №1211000000:04:447:0021, загальною площею 5800,86 м2., котра фактично э прибудинковою територією та її цільовим призначенням є для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу ОСОБА_11 клопотання співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження №42022042070000065 від 15 серпня 2022 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3ст.197-1 КК України, задоволена частково та скасовано обмеження у праві користування земельною ділянкою кадастровий № 1211000000:04:447:0021, яка є комунальною власністю, на якій розташований багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 , а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, яке було накладено на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу про арешт майна від 11 січня 2023 року, та залишено без змін обмеження у праві користування земельною ділянкою, на якій фактично знаходяться тимчасові споруди кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за вказаною адресою, огороджені парканом. У задоволенні решти вимог відмовлено.

На думку представника співвласників багатоквартирного будинку вище вказаний арешт накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу підлягає частковому скасуванню, в частині заборони користування земельною ділянкою під розташованими на ній тимчасовими спорудами, котрі начебто є спорудами кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », оскільки суперечить Законодавству України та безпідставно обмежує права співвласників багатоквартирного будинку на користування земельною ділянкою та розташованими на ній спорудами та тимчасовими спорудами.

Співвласники багатоквартирного будинку мають право на оскарження вище зазначеної ухвали про арешт земельної ділянки яка є прибудинковою територією будинку співвласниками якого вони є, оскільки арешт вказаної належної їм земельної ділянки з забороною будь-кому користуватися нею обмежує їх права, зокрема фактично їм заборонено взагалі ходити по цій земельній ділянці, яка перебуває в їх фактичному користуванні. Тобто, суд залишаючи арешт майна у вище вказаній частині, прийшов до помилкового висновку, що співвласники багатоквартирного будинку захопили свою ж земельну ділянку, яка перебуває в їх постійному користуванні на підставі закону.

Представник співвласників багатоквартирного будинку адвокат ОСОБА_3 в судове засідання не зявися, своєю заявою просив суд розглядати клопотання за його відсутності.

Усудове засідання слідчі СВ ВП № 3 КРУП ГУ НП в Дніпропетровській області не з`явились, будучи про розгляд такого клопотання повідомленими належним чином.

На підставі ч. 2ст. 174 КПКклопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.

Отже, слідчий суддя дійшов висновку про можливість розгляду клопотання представника співвласників багатоквартирного будинку адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна за відсутності осіб, які не з`явились.

Дослідивши матеріали справи, слідчий суддя вважає, що клопотання представника співвласників багатоквартирного будинку адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Слідчий суддя встановив, що у до відділення поліції надійшло звернення виконкому Покровської районної у місті ради по те, що було проведено самоврядний контроль за використанням і охороною земель методом обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 , за результатами чого начебто було встановлено, що на земельній ділянці розташоване кафе з літнім майданчиком без дозвільно-погоджувальної документації.

Так, відповідно до складеного акту обстеження земельної ділянки від 20 липня 2022 року земельна ділянка приблизною площею 100 м.кв. використовується під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » із літнім майданчиком.

З вказаним фактом в провадженні ВП №3 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області знаходиться кримінальне провадження, внесене ЄРДР за № 42022042070000065 від 15 серпня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3ст. 197-1 КК України, в рамках якого постановою слідчого від 18.10.2022 року було визнано речовими доказами земельну ділянку комунальної власності кадастровий № 1211000000:04:447:0021, а також на розташовані на ній тимчасові споруди.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу було 11 січня 2023 року було накладено арешт в рамках вказаного кримінального провадження на земельну ділянку кадастровий № 1211000000:04:447:0021 загальною площею 5800,86 кв. м., яка є комунальною власністю, а також розташованих на ній тимчасових споруд із обмеженням права користування, розпорядження та відчуження (рішення суду міститься в Єдиному державний реєстр судових рішень).

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 23.05.2023 року скасовані обмеження у праві користування земельною ділянкою кадастровий №1211000000:04:447:0021, яка є комунальною власністю, на якій розташований багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 , а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, яке було накладено на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу про арешт майна від 11 січня 2023 року, - залишивши без змін обмеження у праві користування земельною ділянкою, на якій фактично знаходяться тимчасові споруди кафе за такою адресою, огороджені парканом (рішення суду міститься в Єдиному державний реєстр судових рішень).

Згідно акту огляду земельної ділянки на тимчасових спорудах відсутні будь-які позначення їх приналежності до кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а також відсутні відомості щодо обмеження іншим співвласникам багатоквартирного будинку у користування частиною земельної ділянка, яка розташована за огорожею та розташованими там тимчасовими спорудами.

Так, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 805587 від 21.09.2022 щодо земельної ділянки кадастровий номер №1211000000:04:447:0021, загальною площею 5 800,86 кв,м. відсутні відомості про право власності на вказану земельну ділянку.

Відповідно до публічної кадастрової карти кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » із літнім майданчиком розташована па кадастровим номером №1211000000:04:447:0021, яка на помилкову думку заявника, прокурора та слідчого начебто є комунальною власністю.

Той факт, що ОСОБА_4 є власником 2-х нежитлових приміщень у вказаному будинку не є доказом того, що розташовані на земельній ділянці тимчасові споруди належать останньому на праві приватної власності.

Той факт, що відповідно до протоколу огляду на земельній ділянці розташовані тимчасові споруди огороджені парканом, не свідчить про те, що доступ до огородженої частини земельної ділянки повністю обмежений іншим співвласникам багатоквартирного будинку та іншим громадянам.

При цьому суд враховує, що згідно матеріалів провадження та виходячи з письмових пояснень слідчого, для цілей кримінального провадження необхідне збереження речових доказів, зокрема тимчасових споруд огороджених парканом, які розташовані з фасадної сторони будинку АДРЕСА_1 , у тому стані, в якому вони перебували на час проведення огляду та накладення арешту ухвалою слідчого судді від 23.01.20023. Тому суд вважає слушними доводи представника співвласників багатоквартирного будинку адвоката ОСОБА_3 , що для збереження вказаних речових доказів буде достатнім арешту майна зі збереженням заборони користування частиною земельної ділянки під вище вказаними тимчасовими спорудами огородженими парканом, лише в частині заборони користування вказаною земельною ділянкою для знесення або демонтажу вказаних тимчасових споруд та збереження заборони здійснення будівництва на вказаній частині земельної ділянки.

Щодо повної заборони користування вище зазначеною частиною земельної ділянки слід прийти до висновку, що така заборона буде суттєво обмежувати права співвласників багатоквартирного будинку щодо користування зазначеною частиною земельною ділянкою для інших цілей, зокрема для відпочинку, тощо. Доказів, щодо існування підстав для такого повного обмеження у праві користування земельною ділянкою органом досудового розслідування та прокурором суду не надано.

Крім того, згідно діючого законодавства України сформовані та виділені в натурі для будівництва та обслуговування багатоквартирних будинків земельні ділянки фактично належать на праві власності співвласникам такого багатоквартирного будинку і користування такою земельною ділянкою її співвласники здійснюють на власний розсуд у тому числі і щодо вчинення дій з благоустрою такої земельної ділянки, але з врахуванням вимог відповідних вимог закону.

Так, з 1 липня 2015 року набув чинності Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.1 вказаного Закону, прибудинкова територіятериторія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Земельного кодексу України,земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України (ч. 2 ст. 42 ЗК України).

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками (ч. 3 ст. 42 ЗК України).

За приписами ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно п. д) ч. 2 цієї ж статті права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку;

Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право окрім іншого: а) самостійно господарювати на землі; ґ)споруджувати жилібудинки,виробничі таінші будівліі споруди.

Положеннями п. а) ч. 1 ст. 96 ЗК України передбачено, що землекористувачі зобов`язані: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки .

Законом можуть бути встановлені інші обов`язки землекористувачів (ч. 2 цієї ж статті).

Отже, на теперішній час ч. 3 ст. 42 ЗК України встановлено, що порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками, а не державними органами чи органами місцевої влади.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд в постанові від 15.02.2023 у справі №577/120/21, в якій зокрема зазначено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками (частини перша-третя статті 42 ЗК України).

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України).

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2023 року у справі № 621/2300/16-ц (провадження № 61-6391св20) зазначено, що: "із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України вбачається, що земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання. […] Прибудинкова територія багатоквартирного житлового будинку є особливим об`єктом права власності на землю чи користування нею, оскільки призначена для розміщення й обслуговування житлового будинку і належних до нього будівель та споруд та має задовольняти інтереси всіх мешканців цього будинку".

Аналогічну правову позицію про те, що земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його технічне обладнання) є майном співвласників, які визначають порядок його використання, також висловив Верховний Суд у своїй постанові від 20.03.2019 у справі №554/7785/16.

Таким чином, вказана земельна ділянка може бути отримана співвласниками багатоквартирного будинку, як у користування так і у власність і Виконком Криворізької міської ради буде зобов`язаний згідно законодавства України здійснити таку передачу і оформити всі належні документи.

Тому при вирішенні клопотання підлягають застосуванню правові висновки Верховного Суду зроблені в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 910/4055/18 відповідно до яких, при вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

При цьому, відсутність у особи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна. У таких випадках положеннястатті 212 ЗК Українизастосуванню не підлягають.

Крім того, згідно діючого законодавства правовстановлюючі документи про право власності на тимчасові споруди благоустрою не підлягають окремому оформленню, оскільки всі такі тимчасові споруди, розташовані на прибудинковій території багато квартирного будинку в силу закону належать на праві спільної сумісної власності всім співвласникам такого будинку і не можуть належати одній особі.

Вказані висновки узгоджуються з положеннями Глави 13 Розділу ІІІ ЦК України.

Так, за приписами ч. 1 ст. 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 цієї ж статті).

Тобто, отримавши у власність квартиру або нежитлове приміщення у багатоквартирному будинку, набувач такого права власності отримує право власності та на частину земельної ділянки, яка має цільове призначення для обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

За загальним правилом, видача свідоцтва на право власності на земельну ділянку призначену для будівництва та обслуговування земельної ділянки є не правом, а обов`язком відповідних державних або територіальних органів влади. В свою чергу свідоцтво про право власності, яке видається на таку земельну ділянку є лише підтвердженням такого права власності, яке виникло у набувача нерухомого майна або його частини (квартири, приміщення) на підставі закону.

Таким чином, наведене та останні за часом правові висновки Верховного Суду констатують той факт, що земельні ділянки які є прибудинковими територіями багатоквартирних будинків є власністю не держави або територіальної громади, а власністю власників квартир (приміщень) багатоквартирного будинку, розташованого на такій земельній ділянці.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року у справі 452/2808/19 (провадження № 61-7110св22) зазначено, що: "щоб не порушувався принцип спільності здійснення права спільної сумісної власності, будь-яка дія стосовно спільного майна багатоквартирного будинку вимагає погодження всіх співвласників".

Проте органом досудового розслідування та прокурором суду не надано доказів того, що розміщення тимчасових споруд на прибудинковій території та користування ними порушує права співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

За загальним правилом лише власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі 545/1994/16-ц (провадження № 61-7605св21) зазначено, що: "тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка неправомірно перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном. Тому для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об`єктивно існуючих неправомірних перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. […] В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 947/30277/19 (провадження № 61-12547св21) вказано, що "у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року у справі 452/2808/19 (провадження № 61-7110св22) зазначено, що: " […] власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, в тому числі і шляхом приведення приміщення до попереднього стану. […] власник, за правилами цієї статті, може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. […] При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. […] важливим є встановлення факту порушення, невизнання або оспорювання прав позивача, зокрема наявність перешкод у реалізації своїх повноважень щодо належного йому майна. Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі №461/484/18 (провадження № 61-19122св20)".

Тобто, враховуючи, що ні Криворізька міська рада, ні Покровська районна у місті рада у м. Кривий Ріг не є власниками арештованої оскаржуваною ухвалою земельної ділянки кадастровий номер №1211000000:04:447:0021, загальною площею 5 800,86 кв.м., то їх права на користування та розпорядження земельною ділянку в разі часткового скасування арешту земельної ділянки порушені не будуть, а також таке скап всування не зашкодить цілям досудового кримінального провадження, оскільки забезпечить збереження речових доказів шляхом заборони їх знесення, демонтажу або реконструкції шляхом нового будівництва.

Виходячи з вище наведених норм матеріального права та правових висновків Верховного Суду, розташовані на вище вказаній земельній ділянці тимчасові споруди не є особистою власністю ОСОБА_4 , оскільки є власністю всіх співвласників багатоквартирного будинку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Проте часткове збереження обмежень щодо користування земельною ділянкою є слушним, виходячи також зі змісту законодавства щодо благоустрою.

Так, за приписами п. 2 ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про благоустрій населених пунктів» (надалі за текстом Закон) до об`єктів у сфері благоустрою населених пунктів окрім іншого належать прибудинкові території.

Об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 14 Закону).

Згідно п.1,п.2,п.5ч.1ст.16Закону наоб`єктахблагоустрою окріміншого забороняється: виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов`язковість його отримання передбачена законом; самовільно влаштовувати городи, створювати, пошкоджувати або знищувати газони, самовільно висаджувати та знищувати дерева, кущі тощо; самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо;

Громадяни усфері благоустроюнаселених пунктівокрім іншогомають право: користуватись об`єктами благоустрою населених пунктів; брати участь у здійсненні заходів з благоустрою населених пунктів, озелененні та утриманні в належному стані садиб, дворів, парків, площ, вулиць, кладовищ, братських могил, обладнанні дитячих і спортивних майданчиків, ремонті шляхів і тротуарів, інших об`єктів благоустрою; звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров`ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об`єктів благоустрою (п. 1, п. 5, п.7 ч. 1 ст. 17 Закону).

В свою чергу громадяни у сфері благоустрою населених пунктів окрім іншого зобов`язані: утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію; дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; не порушувати права і законні інтереси інших суб`єктів благоустрою населених пунктів (п. 1, п. 2, п. 3 ч. 2 ст. 17 Закону)

Збитки, завдані об`єкту благоустрою в результаті порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, підлягають відшкодуванню в установленому порядку (ч. 1 ст. 19 Закону).

Оцінка завданихзбитків проводитьсябалансоутримувачем окріміншого у разі протиправного пошкодження чи знищення елементів благоустрою (п. 1 ч. 2 ст. 19 Закону).

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону елементи (частинами) благоустрою окрім іншого є лементами об`єктівблагоустрою є: зелені насадження (у тому числі снігозахисні та протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях.

У відповідності до ч. 2 ст. 21 Закону мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою.

До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил.

До об`єктів благоустрою території житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, на яких розміщені об`єкти житлової забудови, громадські будівлі та споруди, інші об`єкти загального користування (ч. 1 ст. 23 Закону).

Благоустрій території житлової та громадської забудови здійснюється з урахуванням вимог використання цієї території відповідно до затвердженої містобудівної документації, правил благоустрою території населеного пункту, а також установлених будівельних норм, норм і правил (ч. 2 ст. 23 Закону).

В свою чергу за приписами ч. 1 ст. 25 Закону утримання та благоустрій прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку, належних до нього будівель, споруд проводиться балансоутримувачем цього будинку або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачем укладено відповідний договір на утримання та благоустрій прибудинкової території.

Проте з матеріалів справи не вбачається хто є балансоутримувачем арештованої земельної ділянки.

Згідно ч. 1 ст. 34 Законуправила благоустрою території населеного пункту (далі - Правила) - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.

Правила розробляються на підставіТипових правил благоустрою території населеного пункту(далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято рішення про затвердження Правил, застосовуютьсяТипові правила.

Орган місцевого самоврядування забезпечує вільний доступ населення до затверджених Правил.

Прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них ( прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Докази порушення чи виконання вказаних правил при будівництві малих архітектурних форм в справі відсутні.

Оскільки власниками земельної ділянки (прибудинкової території) є співвласники багатоквартирного будинку, які не заперечували та не заперечують проти розміщення на прибудинковій території альтанок та огорожі, то відсутні підстави вважати, що вони були розміщені поза волею та рішенням співвласників.

Проте питання щодо законності розміщення елементів благоустрою, розташованих на арештованій земельній ділянці, на цій стадії кримінального провадження слідчим суддею не вирішуються, а тому їх збереження у тому ж вигляді, який існував на момент їх огляду та накладення арешту на частину земельної ділянки, є необхідним для цілей кримінального провадження що можна забезпечити шляхом збереження заборони у користуванні частиною земельної ділянки на якій розташовані тимчасові споруди огороджені парканом, розміщені з фасадної частини будинку АДРЕСА_1 , а саме заборони користування земельною ділянкою для демонтажу, знесення вказаних тимчасових споруд та будь-якого будівництва.

Таким чином, арешт частини земельної ділянки під тимчасовими спорудами огородженими парканом розташованими з фасадної сторони багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 із повною забороною користування нею є неспіврозмірним з потребами кримінального провадження та не є необхідним з метою забезпечення кримінального провадження та використання земельної ділянки як доказу у кримінальному провадженні. Такий засіб забезпечення кримінального провадження не є співрозмірним, оскільки заборона користування всією земельною ділянкою всім співвласникам багатоквартирного будинку і земельної ділянки, а також іншим громадянам України, в разі належного виконання вказаної ухвали правоохоронними органами та громадянами, останні будуть позбавлені можливості взагалі те тільки користуватися земельною ділянкою для відпочинку та дозвілля, але і пересуватися по цій земельній ділянці.

У відповідності до вимог абзацу 2-го ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

При застосуванні арешту майна в кожному конкретному випадку суд має не тільки послатися на наявність для цього формальних підстав, а й переконатися, що таке застосування не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар». Такого висновку дійшов Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду при розгляді справи №748/1457/19.

Відповідно до ст. 64-2 КПК Українитретьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи.

Згідно ч. 2 цієї ж статті третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має права та обов`язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються арешту майна. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються арешту майна, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 173 КПК України слідчий суддя при вирішенні питання про арешт майна повинен враховувати, серед іншого, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України).

В свою чергу ч. 3 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98КПК України.

Частина 1 статті 98 КПК України передбачає, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Тобто, під час судового розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має особисто перевірити відповідність майна, щодо якого поданий арешт ознакам речових доказів. Тільки в цьому разі розгляд буде справедливим, а рішення обґрунтованим. Суд лише з`ясував, що слідчий виніс постанову про визнання речовими доказами вилученого майна, і на підставі такого рішення, не перевіряючи жодних ознак майна на відповідність визначенню речових доказів, арештував майно. Проте КПК не пов`язує момент набуття речами та документами статусу речового доказу із винесенням постанови про визнання речовими доказами.

Наведене узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Проте, слідчий суддя в ухвалі не мотивувала належним чином підстави для арешту майна, не вказала за якими саме ознаками земельна ділянка та тимчасові споруди є речовими доказами, та які саме обставини за допомогою них обґрунтовує або має намір довести слідчий та прокурор.

Слід зазначити, що постанова слідчого про визнання певних речей речовими доказами не має для слідчого судді приюдиційного значення в силу приписів ст. 170 КПК України, оскільки сам слідчий суддя повинен дослідити обставини справи і сам прийти до висновку, що майно або відповідає критеріям речового доказу або не відповідає.

Натомість в ухвалі слідчий суддя лише вказав, що згідно наданих матеріалів провадження, слідчим винесено постанову про визнання речовими доказами вищевказаного майна та не навела жодного мотиву, чому вона прийшла до висновку про те, що зазначене майно відповідає критеріям речового доказу, та що саме орган досудового розслідування має намір доводити за їх допомогою.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.94,132,173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Земельна ділянка та розташовані на тій тимчасові споруди, є речами загального використання, а їх арешт можна розцінювати як порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. ст.31,32,33 Конституції України.

Ініціювання органом досудового розслідування питання про накладення арешту на зазначене в клопотанні майно, не відповідає положеннямКонституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно зКонституцією УкраїнитаЗаконом України "Про міжнародні договори і угоди", чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу доЄвропейської конвенції з прав людинизабороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі "Броніовський (Broniowski) проти Польщі" від 22.06.2004 р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним.

Верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції").

В узагальненні судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07.02.2014 року звернута увага судів на наступне.

Загальні положенняКримінального процесуального кодексу Українипро те, що до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому цим законом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні знайшли свій розвиток і у положеннях КПК, які регламентують порядок застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Такі заходи забезпечення кримінального провадження, як судовий виклик, привід, накладення грошового стягнення, тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, відсторонення від посади, тимчасовий доступ до речей та документів, тимчасове вилучення майна, арешт майна, а також запобіжні заходи можуть бути застосовані виключно на підставі ухвали слідчого судді, суду.

Враховуючи, що узагальнення судової практики має істотне значення для забезпечення однакового застосування норм законів України, та для досягнення завдань кримінального провадження, з урахуванням необхідності дотримання та належної реалізації прав усіх учасників кримінального провадження в межах цього узагальнення проаналізовано судову практику розгляду слідчими суддями клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Розглядаючи клопотання про застосування окремих заходів забезпечення кримінального провадження, слідчім суддям слід звертати увагу на те, що відповідні клопотання мають не лише за формою і складовими відповідати вимогам закону, але й бути належним чином обґрунтованими. При застосуванні положень КПК слід враховувати, що кожен із інститутів, який у ньому закріплений, несе у собі певну мету, яка і відрізняє його від іншого інституту цієї галузі права. Зважаючи на наведене, підміна окремих процесуальних дій одного процесуального інституту процесуальними діями іншого такого інституту суперечить завданням кримінального провадження.

Під заходами забезпечення кримінального провадження прийнято розуміти передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановленому законом, з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості.

ВодночасКПКвстановлює загальне положення, відповідно до якого для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

За таких обставин, покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви для задоволення клопотання є необґрунтованими та помилковими.

Крім того, перешкод для передачі автомобіля на зберігання та користування власнику не існує. Автомобіль може бути переданий йому на зберігання з забороною його відчуження, чого буде достатньо для забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень передбачених Конституцією та законами України.

Статтею 7 ч. 1 п. 2, п. 13 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться законність та забезпечення права на захист.

Згідно ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана ВР України.

Власники 32-х квартир та приміщень будинку АДРЕСА_1 Ріг надали письмову згоду на благоустрій прибудинкової території шляхом розміщення альтанок для відпочинку мешканців будинку та їх гостей.

Таким чином слід прийти до висновку, що в накладенні арешту на земельну ділянку на якій розташовані тимчасові споруди огороджені парканом шляхом повної заборони користування нею відсутня на теперішній час необхідність такого засобу забезпечення кримінального провадження і така заборона не є необхідною для цілей кримінального провадження, а тому арешт підлягає частковому скасуванню, зі збереженням арешту земельної ділянки під тимчасовими спорудами, огородженими парканом, які розташовані з фасадної сторони будинку АДРЕСА_1 шляхом заборони використання змеленої ділянки для знесення або демонтажу вказаних тимчасових споруд та заборони здійснення будівництва на вказаній частині земельної ділянки кадастровий номер №1211000000:04:447:0021.

Керуючись ст. ст.110,174,369-372 КПК України, слідчий суддя, -

постановив:

Скасувати частково накладений ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.01.2023 року зі змінами внесеними ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.05.2023 року, арешт частини земельної ділянки кадастровий номер №1211000000:04:447:0021, під тимчасовими спорудами, огородженими парканом, які розташовані з фасадної сторони будинку АДРЕСА_1 , заборонивши користування вказаною земельною ділянкою для знесення або демонтажу вказаних тимчасових споруд та заборонити здійснення будівництва на вказаній частині земельної ділянки.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1