Постанова

від 27.09.2023 по справі 910/4745/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2023 р. Справа№ 910/4745/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Тищенко А.І.

Яковлєва М.Л.

за участю секретаря судового засідання Кузьмінській О.Р.,

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 27.09.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a>

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023

у справі № 910/4745/23 (суддя - Зеленіна Н.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "УКпостач",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a>,

про стягнення 533 780,82 грн,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "УКпостач" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a> про стягнення збитків, завданих неналежним виконанням зобов`язань за договором №535 транспортно-експедиторського обслуговування від 20.06.2015 у загальному розмірі 533 780,82 грн, яка складається з 475 391,80 грн - вартості втраченого вантажу, 50 143,36 грн - суми мита, сплаченого за розмитнення ввезеного товару, 2 539,76 грн - 3% річних та 5 705,90 грн - інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "УКпостач" - задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a> на користь Приватного акціонерного товариства "УКпостач" 475 391, 80 грн - вартості втраченого вантажу, 7 130, 88 грн - витрат по сплаті судового збору та 15 000, 00 грн - витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини позову - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, 11.07.2023 (згідно дати звернення до засобів електронного зв`язку) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a> звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/14579/22, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/4745/23 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a> на користь Приватного акціонерного товариства "УКпостач" 475 391, 80 грн вартості втраченого вантажу, 7 130, 88 витрат по сплаті судового збору та 15 000, 00 витрат на професійну правничу допомогу і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині, яким відмовити у задоволені позовних вимог Приватного акціонерного товариства "УКпостач".

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що позивачем не надано жодного офіційного документу, який свідчив би про втрату вантажу відповідачем. При цьому, Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що строки/терміни доставки, враховуючи наявність обставин непереборної сили, фактично не сплили.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник вважає некоректним до даних обставин справи застосовувати п. 1 ст. 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, в якому згадується про підстави загублення вантажів.

Також, апелянт звертає увагу на те, що з оскаржуваного рішення випливає, що суд першої інстанції задовольнив заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу без надання позивачем доказів фактичної оплати послуг адвокатів та детального опису робіт (наданих послуг), викопаних адвокатом, здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Вказане також свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам ст. 236 ГПК України.

Одночасно з поданням апеляційної скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a> подає нові докази по справі, які не існували на час прийняття оскаржуваного рішення.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тищенко А.І., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4745/23 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

24.07.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи 910/4745/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a> пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/4745/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a>. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/4745/23 у судовому засіданні 15.08.2023. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/4745/23.

Суддя Яковлєв М.Л. з 07.08.2023 по 25.08.2023 перебував у відпустці.

25.08.2023 (згідно дати звернення до засобів поштового зв`язку) від Приватного акціонерного товариства "УКпостач" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просив іі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що окрім запиту про надання інформації ТОВ «ФОСДАЙК ГРУП» не здійснило більше ніяких дій для того щоб встановити точне місцезнаходження вантажу та забезпечити його доставку ПрАТ «УКпостач», відповідно до умов Договору транспортно-експедиторського обслуговування №535 від 20.06.2015 і Додатку до нього - Заявки Nє524 від 12.11.2021

Позивач зазначає, що у відповідача немає підстав стверджувати, що суд не належно дослідив усі обставити справи оскільки дане твердження відповідача ґрунтується на необґрунтованих та документально не підтверджених твердженнях, про які відповідачем не було заявлено в суді першої інстанції. Так само, як не було ним подано доказів на підтвердження даних обставин або заявлено про неможливість їх подання до суду першої інстанції. До того ж, ці твердження жодним чином не стосуються предмету доказування по цій справі оскільки вони не охоплюють відносини експедитора і третьої особи, а також не змінюють обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті і які вже дослідив суд першої інстанції, так як вони не змінюють відповідальність ТОВ "ФОСДАЙК ГРУП" перед ПрАТ "УКпостач", яку відповідач взяв на себе по Договору, згідно умов доставки вантажу - пункт доставки - м. Харків.

Відзив вмотивовано також тим, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не виконав покладений на нього обов`язок по доказуванню неспівмірності та нерозумності витрат позивача на правову допомогу, не надавши суду ніяких доказів в обґрунтування своєї позиції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 призначено до розгляду в судовому засіданні справу № 910/4745/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023. Повідомлено сторін, що судове засідання відбудеться 27.09.2023 об 11 год. 45 хв. в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка,1 літера А в залі судових засідань №12.

08.09.2023 (згідно дати звернення на електрону адресу суду) від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a> надійшло клопотання про доручення доказів до матеріалів справи, які не існували на момент прийняття оскаржуваного рішення.

08.09.2023 (згідно дати звернення до засобів поштового зв`язку) від представника Приватного акціонерного товариства "УКпостач" адвоката Гриценко Галини Григорівни до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2023 заяву представника Приватного акціонерного товариства "УКпостач" адвоката Гриценко Галини Григорівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/4745/23 призначено в режимі відеоконференції на 27.09.2023.

18.09.2023 (згідно дати звернення до засобів поштового зв`язку) від Приватного акціонерного товариства "УКпостач" надійшли заперечення на клопотання апелянта про долучення додаткових доказів по справі, яке обґрунтоване тим, що у даному випадку відповідачем не наведено жодних обґрунтувань, чому позивач звернувся з запитом до Харківської митниці лише 11.07.2023 (на який цілком логічно отримав відповідь Харківської митниці лише від 20.07.2023 року) і чому він не міг зробити цього раніше.

Позивач у запереченнях вказує, що відповідачем порушені процесуальні вимоги щодо подачі доказів до суду апеляційної інстанції в частині відсутності обґрунтування неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього та не надано жодних доказів для підтвердження поважності таких причин.

Так колегією суддів встановлено, що апелянт разом з апеляційною скаргою та окремо клопотанням, додано нові докази по справі, які не існували на момент прийняття оскаржуваного рішення (14.06.2023), а саме адвокатський запит до Харківської митниці від 11.07.2023 та відповідь Харківської митниці від 20.07.2023.

Згідно зі ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Господарський процесуальний кодекс України допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак неприйнятною є ситуація, коли суд першої інстанції відмовив у позові, а заявник апеляційної скарги просить долучити до апеляційної скарги матеріали дослідження (висновок), який виготовлено на його замовлення після вирішення справи судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.12.2020 року у справі №908/1908/19.

З огляду на викладене, колегія суддів відмовляє у прийнятті додаткових доказів, поданих відповідачем на стадії апеляційного провадження та розглядає справу за наявними в матеріалах справи доказами.

У судове засідання, що відбулось 27.09.2023, з`явились обидва представника сторін, надали пояснення щодо суті спору.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

20.06.2015 між ТОВ "Фосдайк Груп" (експедитор) та ПрАТ "Укпостач" (клієнт) було укладено договір №535 транспортно-експедиторського обслуговування, відповідно до умов якого клієнт доручає, а експедитор зобов`язується організувати за рахунок клієнта транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні (морські, повітряні, автомобільні, залізничні та/або мультимодальні перевезення), а також надання інших транспортно-експедиторських послуг клієнтові за погодженням сторін.

Відповідно до п. 1.2 договору, умови перевезення, вид і найменування вантажу, вид транспортну, розмір плати Експедиторові, пункти відправлення та призначення, а також інші умови пов`язані з виконанням цього договору, встановлюються за угодою сторін і оформлюються додатками до цього договору, по формі, погодженій сторонами в додатку №1 до цього договору.

Згідно п. 1.3 договору, під кожне конкретне перевезення клієнт надає експедиторові заявку, в якій оговорюється найменування і кількість вантажу, маршрут перевезення (порт навантаження, порт вивантаження, місце доставки вантажу/ пункт відправлення, пункт призначення), плановану дату надання вантажу відправником, тип транспортного засобу, дані про вантажовідправника і вантажоодержувача і іншу необхідну інформацію, що стосується організації ТЕО. Заявка подається за 7 робочих днів до початку навантаження і готовності вантажу до перевезення. На підставі такої заявки клієнта, сторони складають і підписують протягом 3 робочих днів з моменту отримання експедитором заявки клієнта відповідний додаток до цього договору по формі, погодженій сторонами в додатку №1 до цього договору.

У відповідності до п. 9.5 договору, термін його дії встановлюється з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і дії до 31.12.2016. При відсутності пропозицій про розірвання цього договору за 20 днів до терміну припинення його дії, такий договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік.

На виконання умов договору, сторони уклали заявку №524 від 12.11.2021 на транспортно-експедиторське обслуговування про погодження наступних послуг та їх вартості: відправник вантажу - Huachao Machinery CO., Ltd (Shuangfeng Village, Kanmen Street, Yuhuan, Zhejiang Province, China); одержувач вантажу - ЧАО "Укпостач" (Харківська область, м. Дергачі); пункт завантаження - FOB Ningbo; пункт розвантаження - м. Дергачі, вул. Залізнична, 31С. Сторони погодили перелік послуг: ТЕО по території України, включаючи автомобільне перевезення по території України; ТЕО за межами території України; винагорода експедитора.

Як вбачається із коносамента №ТТ+LCL 228671 від 14.12.2021, вище зазначений вантаж прибув на митну територію України 09.02.2022, про що наявна відповідна відмітка Одеської митниці ДФС.

Відповідно до довідки про транспортні витрати №4837 від 23.02.2022 відповідач повідомив позивача, що транспортні витрати на перевезення вантажу за заявкою №524 до кордону України склади 872,5 доларів США.

23.02.2022 відповідачем було виставлено відповідний рахунок на оплату №109 на суму 26 041,82 грн за послуги морського перевезення, ТЕО за межами території України - Одесса.

Як вбачається із електронної митної декларації №23UA80720000690U0 від 27.01.2023, позивачу нараховане мито за розмитнення товару у розмірі 50 143,36 грн.

Позивач звернувся до відповідача із запитом про надання інформації стосовно виконання умов заявки №524 від 12.11.2021.

У відповідь на вказаний лист відповідач повідомив, що для організації перевезення вантажу за заявкою, відповідач оформив заявку із логістичною компанією ТОВ "Логістика ЮА" №228671 від 11.11.2021; 15.06.2022 відповідач надіслав на адресу ТОВ "Логістика ЮА" запит про надання інформації про вантаж, однак відповіді на запит не отримав.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за договором на підставі заявки №524, вантаж позивачу не доставлений, що призвело до заподіяння позивачу збитків у вигляді втраченого вантажу, загальною вартістю 13 000 доларів США, та витрат на митне розмитнення товару у розмірі 50 143,36 грн.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a>, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

За змістом ч. 1 ст. 306 ГК України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

У частині 4 цієї статті вказано, що допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Статтею 316 ГК України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб`єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб`єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Крім того, з аналізу ч. 1 ст. 929 ЦК випливає, що за предметом договори транспортного експедирування поділяються на договори з виконання послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу, договори з організації виконання таких послуг, а також договори, у яких обов`язки експедитора мають одночасно виконавчий та організаційний характер.

При цьому можливим є укладення різних видів договору транспортного експедирування в залежності від обсягу зобов`язань експедитора. Зокрема, сторони можуть укласти договір про транспортно-експедиційне забезпечення доставки вантажу одержувачу, договір про транспортно-експедиційне забезпечення завезення (вивезення) вантажів на станції залізниць, у порти (на пристані) та аеропорти, а також договір про окремі транспортно-експедиційні операції та послуги.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами укладено договір транспортного експедирування і якому обов`язки експедитора мають одночасно виконавчий та організаційний характер, що узгоджується зі змістом статті 929 ЦК України.

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях і соптування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (ст. 611 ЦК України).

Згідно з частинами 1-3 ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Відповідно до ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно з ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб, експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Частиною 3 статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" також передбачено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, які притягнені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за власні дії.

Згідно з ст. 934 ЦК України за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Укладаючи договір №535 транспортно-експедиторського обслуговування від 20.06.2015 сторони визначили відповідальність сторін, розподілили ризики втрати вантажу.

Так, відповідно до п. 5.2.1-5.2.2 договору, експедитор несе відповідальність відповідно до норм діючого міжнародного та національного законодавства України. Відповідальність експедитора визначається з урахуванням положень документів (коносаментів, AWB, CMR), що підтверджують наявність і зміст договорів укладених експедитором в інтересах та за рахунок клієнта. При неналежному виконанні перевізником своїх зобов`язань за договорами, укладеними експедитором в інтересах та за рахунок клієнта, що призвело до втрати та/або недостачі всього та/або частини вантажу та/або пошкодження та/або псуванні всього та/або частини вантажу, претензії до перевізників за неналежне виконання зобов`язань за такими договорами та відшкодування збитків пред`являються з обов`язковим урахуванням нормативно-правових актів, що регламентують даний вид перевезень: Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та/або Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень та/або Статут залізниць України та затверджені на його підставі Правила перевезень вантажів.

03.01.2023 позивач звернувся до відповідач із претензією про відшкодування завданої матеріальної шкоди в результаті втрати вантажу протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії, яка залишена відповідачем без задоволення та реагування.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22, ст. 611, ч. 1 ст. 623 ЦК України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Вина експедитора у порушенні договору транспортного експедирування презюмується та не підлягає доведенню замовником. До такого висновку прийшов зокрема Касаційний господарський суд у складі Верховного суду в своїй постанові №910/14398/16 від 21.02.2018.

Вартість втраченого з вини експедитора вантажу - петля дверна в кількості 20 000 шт. на суму 13 000,00 доларів США, підтверджується додатком №9 від 25.08.2021 до контракту №08/22 від 22.08.2019 та митною декларацією №23UA80720000690U0 від 27.01.2023.

Вантаж не був доставлений за призначенням та втрачений, а тому експедитор, який за заявкою позивача організовував це перевезення за договором транспортно-експедиторського обслуговування, має відшкодувати клієнту повну вартість вказаного вантажу в сумі 13 000,00 доларів США, що по курсу станом на дату подання позовної заяви становить 475 391,80 грн.

Відповідачем не заперечується факт неналежного виконання зобов`язання та факт того, що вантаж не був доставлений клієнту.

Щодо доводів апелянта про відсутності його вини, суд апеляційної інстанції відхиляє, як необгрунтовані з огляну на наступне.

Відповідно до ст. 932 ЦК України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Сторонами у пункті 5.1.4 договору погоджено, що сторона, яка залучила третю особу до виконання своїх зобов`язань за цим договором, несе перед іншою стороною відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань цією третьою особою.

Отже, враховуючи обсяг відповідальності експедитора за договором, приймаючи до уваги наведені вище обставини, господарський суд дійшов висновку про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп" умов укладеного між сторонами правочину в частині збереження вантажу та належної організації перевезення, що у відповідності до зазначених вище норм чинного законодавства є однією зі складових елементів складу цивільного правопорушення.

Розмір завданих збитків у сумі 475 391,80 грн підтверджується належними та допустимими доказами, а відтак вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Таким чином, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за укладеним договором, останнім допущено втрату вантажу чим завдано позивачу збитки.

Відповідач належними та допустимими доказами не спростував доводи позивача.

З огляду на зазначене вимоги позивача про стягнення збитків у розмірі вартості втраченого майна підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення збитків, які понесені ним у зв`язку із сплати мита за розмитнення товару на території України, то суд першої інстанції вірно вказує наступне.

Як вбачається із пункту 47 митної декларації №23UA80720000690U0 від 27.01.2023, позивачу нараховане мито за розмитнення товару у розмірі 50 143,36 грн.

Згідно платіжної інструкції №628 від 24.01.2023 позивачем здійснено передплату за митне оформлення товарів на суму 560 000,00 грн.

Разом з тим, із долученої копії платіжної інструкції неможливо встановити за розмитнення якого саме товару позивачем перераховано кошти.

Будь-яких інших доказів на підтвердження сплати мита за розмитнення товару по спірній митній декларації матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту перерахування мита за спірний товар, а відтак позивачем не доведено розмір понесених збитків на суму 50 143,36 грн.

Окрім того, на підставі ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 2 539,76 грн та інфляційні втрати у розмірі 5 705,90 грн, за період з 17.01.2023 по 22.03.2023.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст. 519, 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

За змістом пункту 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" передбачено, що обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов`язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов`язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав.

Отже, враховуючи, що передбачене ст. 625 Цивільним кодексом України право кредитора на стягнення процентів річних та інфляційних втрат є заходом відповідальності за порушення саме грошового зобов`язання, оскільки відшкодування збитків не є грошовим зобов`язанням у розумінні ст. 625 ЦК України, тобто положення статті 625 ЦК України щодо нарахування процентів та індексу інфляції не можуть застосовуватись до спірних правовідносин.

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов обґрунтованого та законного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 475 391,80 грн вартості втраченого вантажу, в іншій частині судом першої інстанції правомірно відмовлено

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Згідно зі ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи: копію договору про надання правничої допомоги адвокатом №28/02/2023 від 28.02.2023 з додатком, копію акту приймання-передачі наданих послуг від 20.03.2023.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 04.06.2020 у справі №906/598/19, від 15.04.2021 у справі №905/717/20.

З урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі №910/15944/17.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у даній справі у заявленому розмірі, судом враховано, що розмір гонорару визначено за погодженням адвоката з клієнтом і є фіксованим, послуги адвоката було реально надані позивачеві і це підтверджується матеріалами справи, також судом взято до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, від 30.11.2020 у справі №922/2869/19.

Таким чином, суд першої інстанції враховуючи складність справи та розумну необхідність витрат для даної справи у суді першої інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, вірно встановив, що співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн, розмір якої є доведеним та обґрунтованим, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу правомірно задоволені у визначеному содом першої інстанції розмірі.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/4745/23 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a> - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/4745/23 - залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фосдайк Груп"</a>.

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 06.10.2023

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді А.І. Тищенко

М.Л. Яковлєв