Постанова

від 02.10.2023 по справі 910/15043/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2023 р. Справа№ 910/15043/21 (910/13122/22)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пантелієнка В.О.

суддів: Доманської М.Л.

Сотнікова С.В.

секретар судового засідання Нечасний О.Л.

за участю представників:

від позивача - арбітражна керуюча Сердюк М.М. посвідчення;

від відповідача-1 - Герасименко М.В. ордер АА №1192789 від 12.12.2022р.;

від відповідача-2 - Четвертак К.С. ордер АА №1324659 від 02.10.2023р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу розпорядниці майна Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Комплекс Агромарс" арбітражної керуючої Сердюк Марини Миколаївни

на рішення господарського суду м.Києва від 31.05.2023р.

(повний текст складено 16.06.2023р.)

у справі №910/15043/21(910/13122/22) (суддя Мандичев Д.В.)

за позовом розпорядниці майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражної керуючої Сердюк Марини Миколаївни

до 1.ТОВ "Комплекс Агромарс"

2. ОСОБА_1

про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину

в межах справи №910/15043/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Фінансова компанія "Вінстар"

до ТОВ "Комплекс Агромарс"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 31.05.2023р. у справі №910/15043/21(910/13122/22) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, 22.07.2023р. розпорядниця майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражна керуюча Сердюк Марина Миколаївна подала апеляційну скаргу на рішення господарського суду м.Києва від 31.05.2023р., в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу будівель та споруд від 14.06.2018р. та застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу будівель та споруд від 14.06.2018р. шляхом скасування запису про право власності і рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень.

У відзивах на апеляційну скаргу ТОВ "Комплекс Агромарс" та ОСОБА_1 просять відмовити розпорядниці майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражній керуючій Сердюк Марині Миколаївні у задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду м.Києва від 31.05.2023р. у справі №910/15043/21(910/13122/22) залишити без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою розпорядникці майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражної керуючої Сердюк Марини Миколаївни на рішення господарського суду м.Києва від 31.05.2023р. у справі №910/15043/21(910/13122/22) та призначено її до розгляду на 02.10.2023р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення арбітражної керуючої Сердюк М.М. та представників ТОВ «Комплекс Агромарс» та ОСОБА_1 , дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ч.4 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У провадженні господарського суду м.Києва знаходиться справа №910/15043/21 за заявою ТОВ "Буддевелопмент Київ" про банкрутство ТОВ "Комплекс Агромарс".

28.11.2022р. до господарського суду м.Києва надійшла заява розпорядника майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражної керуючої Сердюк Марини Миколаївни до 1) ТОВ "Комплекс Агромарс"; 2) ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівель та споруд від 14.06.2018р. та застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу будівель та споруд від 14.06.2018р. шляхом скасування запису про право власності та рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 09.12.2022р. було відкрито провадження у справі №910/15043/21(910/13122/22) та призначено підготовче засідання.

Узагальнені доводи розпорядниці майна були наступними.

З позиції розпорядниці майна боржника, вказаний договір має ознаки фраудаторності: відчуження належного боржнику майна в період, коли останній мав невиконані кредитні зобов`язання; відчуження було здійснено за ціною, яка була значно нижчою ніж ринкові ціни на аналогічні об`єкти нерухомого майна у м. Києві; оскаржуваний договір купівлі-продажу був укладений між заінтересованими особами.

За таких обставин розпорядниця майна вважала, що вчинення ТОВ "Комплекс Агромарс" правочину з відчуження належного йому майна мало на меті унеможливити задоволення за рахунок цього майна вимог кредиторів, зокрема: АТ "ПУМБ", ПАТ "Кредобанк", АТ "Кредитвестбанк" за рядом договорів: кредитним договором №114-КД від 16.08.2010р. (сума кредиту - 142 624 028,00 грн /строк повернення кредиту - 25.07.2023р.); кредитним договором № НК 857 від 30.11.2015р. (сума кредиту - 7 546 311,08 дол. США/ строк повернення кредиту - 30.11.2020р.); генеральним договором про здійснення кредитування № 103 від 20.06.2014р. (сума кредиту - 1 338 896,61 дол. США/ строк повернення кредиту - 31.12.2020р.); договором про відкриття кредитної лінії №135-6010/16-КЮ від 22.07.2016р. (сума кредиту - 2 743 739,08 Євро/ строк повернення кредиту - 22.07.2021р.

Тому, на думку розпорядниці майна боржника, вказані дії з реалізації майна можна кваліфікувати як зловживання правом власності, оскільки власник використав правомочності розпорядження майном на шкоду кредиторам.

Враховуючи вищевикладене розпорядниця майна боржника вважає наявними підстави для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним і застосування наслідків цього.

Узагальнені доводи відповідачів зводились до наступного:

- невірність обраного способу захисту;

- відсутність підстав для визнання оспорюваного договору фраудаторним;

- неможливість застосування положень ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) до оспорюваного договору, оскільки останній не підпадає під трьохрічний період до відкриття провадження у справі про банкрутство, а визначені такою нормою підстави визнання недійсними правочинів вчинених боржником є не релевантним до спірних правовідносин;

- заявлення лише односторонньої реституції (повернення майна, однак, без поставлення питання щодо повернення відповідачу 2 грошових коштів за придбане майно);

- пропуск строку позовної давності.

Відтак, відповідачі вважають відсутніми підстави для задоволення заяви про визнання договору недійсним.

Частинами 2, 3 ст. 7 КУзПБ передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Отже, норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство, що дозволяє здійснювати ефективний судовий контроль щодо повернення майнових активів боржника у його розпорядження з метою відновлення платоспроможності такого боржника або належного формування ліквідаційної маси банкрута.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 42 КУзПБ, правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу.

З матеріалів справи вбачається, що 14.06.2018р. між ТОВ "Комплекс Агромарс" в особі генерального директора ОСОБА_3 (продавець), та Вержицькою Іриною Сафронівною, від імені якої діє Халілова Н.К. (покупець), було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстровим №810 (надалі: "Договір купівлі-продажу ").

Відповідно до п. 1 Договору купівлі-продажу, продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, передати у власність покупця, а останній зобов`язується в порядку та на умовах визначених в цьому договорі, прийняти та оплатити нерухоме майно, а саме: будівлі та споруди (літ. А, Б, В, Г), загальною площею 1081,1 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Пожарського 3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 644674280000.

У пункті 5 Договору купівлі-продажу визначено, що балансова вартість нерухомого майна станом на 01.06.2018р. становить 6 128 766,80 грн згідно виданої довідки ТОВ "Комплекс Агромарс" від 12.06.2018р.

Згідно із п. 6 Договору купівлі-продажу, за домовленістю сторін, продаж нерухомого майна вчинено за ціною 6 692 744,15 грн.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками укладення Договору купівлі-продажу та виконання його умов 14.06.2018р. за відповідачем 2 було зареєстровано право власності на нерухоме майно (предмет відчуження).

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, який введено в дію з 21.10.2019р., а до введення в дію цього Кодексу - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

У контексті зазначеного можна зробити висновок, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам спеціального закону про банкрутство.

21.10.2019р. введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018р. №2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Згідно із пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Відповідно до частини 1 статті 42 КУзПБ, правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Згідно із ч. 2 ст. 42 КУзПБ, правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу (частини 3, 4 ст. 42 КУзПБ).

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ свідчить, що законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону в часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу (21.10.2019р.) перебувають на стадії санації (висновок сформований у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.10.2020р. у справі № 913/849/14).

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021р. у справі №904/7905/16 викладено висновок щодо застосування ст. 42 КУзПБ, за яким норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений ст. 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019р. може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022р.

Водночас, палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 28.10.2021р. у справі №911/1012/13 уточнила викладений у постанові палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021р. у справі № 904/7905/16 правовий висновок про те, що при застосуванні ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Так, дійсно, за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1- рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Проте, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), як зазначено вище, застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

Крім цього, уточнено і висновок Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 02.06.2021р. у справі №904/7905/16, стосовно того, що передбачений ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що оскільки провадження у справі №910/15043/21 про банкрутство ТОВ "Комплекс Агромарс" відкрито 13.10.2021, то в даному випадку, до спірних правовідносин щодо оцінки законності Договору купівлі-продажу, положення ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства застосуванню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії. Кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов`язання боржником у натурі після закриття провадження у справі про банкрутство. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або конкурсного кредитора про визнання недійсним правочину (договору) або спростування майнових дій боржника господарський суд виносить ухвалу (частини 2-4 статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 28.10.2021р. у справі №911/1012/13 зазначила, що укладення боржником договору поза межами "підозрілого періоду" (у цьому випадку - одного року, що передував відкриттю справи про банкрутство), визначеного ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Тобто у процедурі банкрутства, розпорядник майна вправі звертатися до суду щодо оскарження правочинів, вчинених боржником на шкоду кредиторам, які призвели до зменшення активів боржника та/або збільшення у нього зобов`язань.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів (постанова Верховного Суду від 06.10.2022р. у справі №904/624/19).

Верховний Суд неодноразово висловлювався, що обов`язок ліквідатора здійснити повноту дій, спрямованих на виявлення та повернення активів боржника (частина перша статті 65 КУзПБ), кореспондується з правовою презумпцією сумнівності правочинів при дослідженні угод боржника у справі про банкрутство (постанови Верховного Суду від 30.01.2019р. у справі №910/6179/17, від 19.07.2022р. у справі №904/6251/20 (904/316/21)).

З огляду на викладене, колегія суддів відзначає, що з метою досягнення цілей провадження у справі про банкрутство боржника та належного виконання розпорядником майна своїх повноважень, останній при встановленні обставин незаконних майнових дій боржника, які зумовлюють неможливість задоволення вимог кредиторів, зобов`язаний не в залежності від поширення в часі на такі дії спеціальних норм законодавства про банкрутство (як ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства) звертатися до суду на загальних засадах цивільного законодавства України задля їх спростування.

У відповідності до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі статтею 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018р. у справі № 910/7547/17).

Недійсність договору, як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019р. у справі №638/2304/17).

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021р. №2-р (II)/2021 у справі №3-95/2020 (193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 03.07.2019р. у справі №369/11268/16-ц зазначила про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Тобто правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог кредитора(-ів).

Відтак, будь-який правочин, вчинений боржником у період існування у нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам), а тим паче, коли за спливом незначного проміжку часу після вчинення такого правочину щодо боржника ініціюється процедура банкрутства, учасниками якої стають ті ж кредити, які існували на момент вчинення боржником майнових дій щодо відчуження свого майна.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 28.11.2019р. у справі №910/8357/18.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною (правова позиція викладена у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021р. у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів також важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна) і реальність проведення розрахунків.

Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, колегія суддів відзначає, що в даному випадку за визначеними в своїй сукупності критеріями наявні всі ознаки фраудаторності вчиненого між відповідачами Договору купівлі-продажу, що підтверджується наступним.

По-перше, на момент вчинення Договору купівлі-продажу у ТОВ "Комплекс Агромарс" існували грошові зобов`язання, зокрема, перед банками за кредитними договорами №114-КД від 16.08.2010р. (укладено з АТ "ПУМБ"; сума кредиту: 2 599 999,98 доларів США та 142 624 028,00 грн), №НК 857 від 30.11.2015р. (укладено з АТ "Таскомбанк"; сума кредиту - 7 546 311,08 доларів США), №103 від 20.06.2014р. (укладено з ПАТ "Кредобанк"; сума кредиту: 1 338 896,61 доларів США; та 106 641,60 Євро), №135-6010/16-КЮ від 22.07.2016р. (укладено з АТ "Кредитвест Банк"; сума кредиту - 2 743 739,08 Євро).

Тобто на момент вчинення ТОВ "Комплекс Агромарс" Договору купівлі-продажу в останнього існували грошові зобов`язання перед своїми кредиторами по поверненню коштів у розмірі: 11 485 207,67 доларів США, 2 850 380,68 Євро та 142 624 028,00 грн.

При цьому, як вбачається із ухвали попереднього засіданні від 20.03.2023 станом на момент формування вимог кредиторів в межах справи №910/15043/21 про банкрутство ТОВ "Компекс Агромарс" загальний розмір непогашених вимог за вказаними кредитними угодами становить 617 042 831,27 грн. (згідно офіційного курсу НБУ гривні до іноземних валют станом на 11.11.2021р. - день звернення кредитора).

Отже, на момент вчинення Договору купівлі-продажу ТОВ "Комплекс Агромарс" мало значний обсяг невиконаних грошових зобов`язань перед своїми кредиторами.

По-друге, із наявного в матеріалах справи звіту за результатами фінансово-господарської діяльності ТОВ "Комплекс Агромарс" від 20.09.2022р., складеного в рамках справи про банкрутство останнього, вбачаються наступні обставини фінансового стану боржника:

- "За підсумками 2018-2020 р.р. ТОВ "Комплекс Агромарс" не отримувало прибуток, а коефіцієнт покриття, як це було показано вище, був вище за 1,0 і такий його фінансовий стан характеризується ознаками критичної неплатоспроможності за вказані роки."; (арк. 15 Звіту);

- "…аналітичне дослідження показало, що підприємство протягом 2018-2020рр. знижувало свою господарську діяльність та мала поточну неплатоспроможність та перестало отримувати прибуток. Показники ліквідності та фінансової стійкості свідчать про неспроможність підприємства погасити свої зобов`язання та зважаючи на негативні показники рентабельності за 2018-2020 рр., можна зробити висновок про наявність критичної неплатоспроможності підприємства протягом трьох календарних років до порушення справи про банкрутство." (арк. 20 Звіту);

- висновок про наявність ознак дій з доведення ТОВ "Комплекс Агромарс" до банкрутства з боку його засновників та керівництва (арк. 46 Звіту).

Отже, на момент вчинення Договору купівлі-продажу ТОВ "Комплекс Агромарс" (відчуження майна) вже мало ознаки неплатоспроможності та фактично не отримувало прибутків.

По-третє, оспорюваний Договір купівлі продажу від імені ТОВ "Комплекс Агромарс" було укладено генеральним директором ОСОБА_3, а від імені ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Поряд з цим, із матеріалів справи вбачається, що:

- ОСОБА_2 на момент вчинення Договору купівлі-продажу була керівником ТОВ "Агромарс Ексім" (код ЄДРПОУ 36866830), бенефіціарними власниками якого через ТОВ "Комплекс Агромарс" виступали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (чоловік ОСОБА_3 );

- ОСОБА_2 здійснювала представництво інтересів ТОВ "Комплекс Агромарс" та ОСОБА_3 в межах різних судових спорів, зокрема, у цивільних справах №759/1536/18, №369/3198/14-ц;

- в травні 2023 року ОСОБА_1 виступила майновим поручителем за позиковими зобов`язаннями ОСОБА_4 (бенефіціарного власника ТОВ "Комплекс Агромарс" та чоловіка ОСОБА_3 ).

Такі обставини, на переконання колегії суддів, доводять пов`язаність між собою сторін оспорюваного Договору купівлі-продажу.

По-четверте, із умов Договору купівлі-продажу вбачається, що відчуження спірного майна було здійснено фактично за балансовою вартістю такого майна - за ціною у розмірі 6 692 744,15 грн., при визначені балансової вартості у розмірі 6 128 766,80 грн.

Колегія суддів погоджується з доводами розпорядника майна відносно того, що відчуження офісної нерухомості в м. Києві за ставкою 6 190 грн / 1 кв.м., є досить заниженою від середньозваженої ринкової вартості нежитлової нерухомості в м. Києві.

В той же час, матеріали справи взагалі не містять доказів проведення розрахунку покупцем за Договором купівлі-продажу - сплати навіть такої суми коштів на користь боржника.

Такі обставини в світлі оцінки оспорюваного правочину на предмет наявності ознак його фраударності нівелює необхідність в дослідженні доводів сторін відносно дійсної ринкової вартості відчуженого за Договором купівлі-продажу майна, адже відсутність оплати та доказів вчинення боржником будь-яких активних дій на протязі трьох років (до відкриття провадження у справі про банкрутство) щодо її стягнення вказує на фактичне волевиявлення щодо безоплатної передачі майна боржником.

Отже, мають місце наступні обставини вчинення оспорюваного правочину - відчуження майна боржника:

- за час існування значного обсягу зобов`язань боржника перед його кредиторами;

- за наявності ознак виникнення неплатоспроможності;

- переведення майна на пов`язану особу;

- безоплатна передача.

Наведене в своїй сукупності свідчить про те, що маючи невиконані грошові зобов`язання перед своїми кредиторами (існування та невиконання вимог яких встановлено ухвалою попереднього засіданні від 20.03.2023р. у справі №910/15043/21) та фактично переставши отримувати прибуток від здійснення своєї господарської діяльності ТОВ "Комплекс Агромарс" було здійснено безоплатне виведення свого майна на пов`язану особу, що безумовно свідчить про вчинення таких дій на шкоду кредиторам, адже унеможливлює задоволення їх вимог за рахунок відповідного майна, що в силу приписів ч. 6 ст. 13 ЦК України є підставою для визнання відповідного правочину відчуження недійсним як засобу припинення відповідного зловживання ТОВ "Комплекс Агромарс" та захисту прав кредиторів.

Однак, господарським судом м. Києва не було надано сукупної оцінки таким обставинам вчинення оспорюваного договору і його наслідків, обмежившись при цьому виключно констатуванням того, що сама по собі пов`язаність сторін правочину чи наявність кредиторської заборгованості не може бути підставою для визнання його незаконним.

Поряд з цим, не відповідають дійсним обставинам перебігу спірних правовідносин доводи місцевого суду відносно відсутності доказів того, що укладення ТОВ "Комплекс Агромарс" Договору купівлі-продажу призвело до повної або часткової неможливості виконати свої грошові зобов`язання перед іншими контрагентами, а матеріали справи не містять доказів наявності за ТОВ "Комплекс Агромарс" заборгованості та її розміру перед АТ "ПУМБ", АТ "Таскомбанк", ПАТ "Кредобанк" та АТ "Кредитвест Банк" саме на час укладення оспорюваного договору (14.06.2018р.), адже:

- вже сам по собі факт безоплатної передачі майна свідчить, що вчинення такого правочину унеможливило задоволення вимог кредиторів за рахунок відповідного майна (адже як відсутнє майно, так і грошові кошти);

- наявність грошових зобов`язань перед банками встановлено місцевим судом в ухвалі попереднього засіданні від 20.03.2023р. у справі №910/15043/21, що мало бути враховано судом і в межах даного окремого провадження, адже в ситуації, коли позов заявлено у межах справи про банкрутство і відповідно вирішення цього спору стосується, крім сторін спору, інтересів великого кола осіб (кредиторів боржника) та має прямим наслідком розгляд питання зміни розміру активів боржника (ліквідаційної маси), то крім принципу змагальності сторін суд правомірно має керуватися і принципом об`єктивної істини, який вимагає перевірки відповідності стверджень або заперечень сторін їх дійсній наявності чи відсутності стосовно існуючих об`єктивно речей, фактів, ідей, виходячи із зібраних в матеріалах справи про банкрутство документів (доказів) в цілому (подібну за своєю суттю позицію наведено в постанові Верховного Суду від 25.09.2018р. у справі №910/9741/13).

З огляду на викладені обставини колегію суддів встановлено, що правочин відчуження належного ТОВ "Комплекс Агромарс" майна, а саме: будівель та споруд (літ. А, Б, В, Г), загальною площею 1081,1 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Пожарського 3, - Договір купівлі-продажу, був вчинений з порушенням приписів ст.ст. 13, 203 ЦК України, адже є наслідком недобросовісної реалізації пов`язаними між собою особами (його сторонами) своїх прав і спрямований на виведення активів боржника з метою унеможливлення задоволення за його рахунок вимог кредиторів (майна немає, а кошти не сплачені), що є безумовною підставою для визнання його недійсним в силу приписів ст. 215 ЦК України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що право ініціювати боржником чи розпорядником майна станом на сьогоднішній день позову про стягнення вартості відчуженого майна з покупця за Договором купівлі-продажу жодним чином не нівелює встановлених обставин вчинення такого правочину на момент його укладення, які в своїй сукупності вказують на його фраудаторний характер.

За змістом ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, недійсність Договору купівлі-продажу свідчить про відсутність правових підстав для набуття ОСОБА_1 прав власності на спірне майно, а тому вимоги розпорядника майна про скасування запису про право власності №26631637 від 14.06.2018 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41619558 від 14.06.2018 р. щодо об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 644674280000, що зумовить відновлення відповідного запису про право власності на спірну нерухомість за боржником є правомірним та відповідає правовій природі реституції.

Посилання відповідачів при цьому на те, що застосування односторонньої реституції є неможливим колегією суддів відхиляється, оскільки матеріалами справи не підтверджується факту двостороннього виконання Договору купівлі-продажу (відсутня оплата), а відтак, і неможливим є повернення будь-чого тому, хто нічого не передавав за недійсним правочином.

Стосовно посилань відповідачів на пропуск строку позовної давності, то колегія суддів відзначає, що: по-перше, розпорядниця майна абсолютно обґрунтовано не могла дізнатися про існування Договору купівлі-продажу раніше 13.10.2021р. (дня відкриття провадження у справі №910/15043/21 та набуття ним відповідних повноважень); по-друге, в силу приписів ст. 257, п.п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строк позовної давності за вимогою про визнання недійсним Договору купівлі-продажу не сплив.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення у справі "Серянін та інші проти України" від 20.02.2010р. (заява № 4909/04) призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Відповідно до ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом приписів статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про необхідність відмови у позові, оскільки висновки, викладені у рішенні господарського суду м.Києва від 31.05.2023р. у даній справі, не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, що є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про повне задоволення позовних вимог розпорядниці майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражної керуючої Сердюк Марини Миколаївни.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга розпорядниці майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражної керуючої Сердюк М.М. підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню. Позовні вимоги розпорядниці майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражної керуючої Сердюк М.М. необхідно задовольнити в повному обсязі з наведених вище мотивів, стягнувши з ТОВ "Комплекс Агромарс" і ОСОБА_1 в рівних частинах понесені позивачем судові витрати за подання позовної заяви і апеляційної скарги на підставі ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 240, 270, 275, 277, 282, 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу розпорядниці майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражної керуючої Сердюк Марини Миколаївни задовольнити.

Рішення господарського суду м.Києва від 31.05.2023р. у справі №910/15043/21(910/13122/22) скасувати.

Прийняти нове рішення, яким:

Визнати недійсним договір купівлі-продажу будівель та споруд (літ. А, Б, В, Г), загальною площею 1081,1 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 644674280000, укладеного між ТОВ "Комплекс Агромарс" (код за ЄДРПОУ 30160757) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), посвідченого 14.06.2018р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М., за реєстровим номером № 810.

Застосувати наслідки недійсності Договору купівлі-продажу будівель та споруд (літ. А, Б, В, Г), загальною площею 1081,1 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ТОВ "Комплекс Агромарс" (код ЄДРПОУ 30160757) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), посвідченого 14.06.2018р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М., за реєстровим номером №810 шляхом скасування запису про право власності №26631637 від 14.06.2018р. та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41619558 від 14.06.2018р. щодо об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 644674280000.

Стягнути з ТОВ "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 3,код ЄДРПОУ 30160757) і ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь розпорядника майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражної керуючої Сердюк Марини Миколаївни (01033, м. Київ, вул. Сім`ї Прахових, 58/10, 2-ий поверх) по 2481,00 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з ТОВ "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 3,код ЄДРПОУ 30160757) і ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь розпорядника майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражної керуючої Сердюк Марини Миколаївни (01033, м. Київ, вул. Сім`ї Прахових, 58/10, 2-ий поверх) по 3721,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Справу №910/15043/21(910/13122/22) повернути до господарського суду м.Києва, який зобов`язати видати накази.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складений та підписаний 10.10.2023р.

Головуючий суддя В.О. Пантелієнко

Судді М.Л. Доманська

С.В. Сотніков