Ухвала

від 11.10.2023 по справі 460/14941/23

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

О К Р Е М А У Х В А Л А

11 жовтня 2023 р. Р і в н е№460/14941/23

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М.Недашківської, розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.07.2023 постановлено, зокрема, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01.02.2023 нарахування та виплату позивачу доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік та з урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати протягом відповідного року), до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача.

Позивач подав до суду заяву у порядку статті 383 КАС України.

За правилами частини п`ятої статті 383 КАС України, у разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до статті 229 КАС України.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання судового рішення, суд зазначає таке.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зазначено, що Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012, крім іншого, вирішив:

- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України;

- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.

У постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.

Із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом України від 04.02.2016 №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015 (а саме: в редакції від 09.07.2007), була викладена так: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».

Вирішуючи вказаний вище спір, Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку щодо застосування розміру доплати до пенсії дві мінімальні заробітні плати.

Велика Палата Верховного суду у межах зразкової справи №240/4937/18, розглядаючи заяву пенсійного органу про роз`яснення питання можливості застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для забезпечення розміру підвищення до пенсії відповідно до вимог статті 39 Закону № 796-XII з постановлених питань: яка розрахункова величина повинна застосовуватися для нарахування підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону № 796-XII, а саме мінімальна заробітна плата чи прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року; чи необхідно здійснювати перерахунок розміру підвищення до пенсії позивачу у зв`язку зі зміною показника мінімальної заробітної плати/прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно із законами про державний бюджет на відповідний рік; відмовила заявнику у роз`ясненні судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду, задовольняючи позовні вимоги у справі №240/4937/18 зазначила, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ, тому судове рішення Великої Палати Верховного Суду є зрозумілим і підстав для його роз`яснення немає.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX установлені розміри мінімальної заробітної плати: у місячному розмірі 6700 грн (6700,00 грн х 2 = 13400,00 грн).

Враховуючи зміну розміру мінімальної заробітної плати у кожному році, відповідач має обов`язок перераховувати та виплачувати доплату до пенсії у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ з урахуванням таких змін. При цьому, такий обов`язок виникає також у випадку, коли протягом відповідного календарного року згідно законодавства змінюється розмір мінімальної заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем здійснено нарахування доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ та визначено суму доплати із застосуванням розрахункової величини прожитковий мінімум.

Такі дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, оскільки при нарахуванні доплати до пенсії застосуванню підлягають розміри мінімальної заробітної плати, установлені на відповідний календарний рік, з урахуванням зміни такого розміру протягом відповідного року.

За правилами статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

За приписами частини шостої статті 383 КАС України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про порушення відповідачем норм чинного законодавства при виконанні рішення суду, а тому у даному випадку наявні усі правові підстави для застосування заходів судового контролю у порядку статті 383 КАС України.

Керуючись статтями 241, 248, 249, 294, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень відповідачем на виконання рішення суду задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/14941/23 в частині застосування при нарахуванні доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розрахункової величини прожиткові мінімуми, а не мінімальні заробітні плати.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судових рішень.

Установити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області тридцятиденний строк з дня отримання (вручення) копії цієї ухвали для подання до суду доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судових рішень.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст ухвали складений 11 жовтня 2023 року

Суддя К.М. Недашківська