Рішення

від 26.07.2023 по справі 495/4266/21

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 495/4266/21

№ провадження 2/495/973/2023

26 липня 2023 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Мишко В.В.

при секретарісудового засідання: Красовській А.О.

за участю:

від позивачки: не з`явилася

від відповідач: не з`явився

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу № 495/4266/21

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення заборгованості за договорами позики та поруки,

В С Т А Н О В И В:

09.06.2021 року ОСОБА_1 (далі по тексту позивачка) звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до ТОВ «Україна 20» (даліпо тексту відповідач-1), ОСОБА_2 (даліпо тексту відповідач-2) про стягнення заборгованості за договорами позики та поруки (а.с.1-9).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.08.2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі № 495/4266/21за позовом ОСОБА_1 до ТОВ«Україна 20», ОСОБА_2 про стягненнязаборгованості задоговорами позикита поруки.По справіпризначено підготовчезасідання (а.с.76-77).

07.09.2021 року від позивачки ОСОБА_1 надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (а.с.92-94).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.09.2021 року у справі № 495/4266/21 заяву позивачки ОСОБА_1 про відмову від частини позовних та закриття провадження у справі в частині позовних вимог задоволено. Прийнято відмову від позовних вимог позивачки - ОСОБА_1 в частині позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю «Україна 20». Провадження у цивільній справі № 495/4266/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Україна 20» про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про солідарне стягненнягрошових коштівза договорамипозики тапоруки закрито, у зв`язку із відмовою позивачки від позовних вимог в даній частині. (а.с.98-99).

Ухвалою Білгород-Дністровськогоміськрайонного судуОдеської областівід 17.12.2021року закритопідготовче позовнепровадження посправі №495/4266/21за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики та поруки. Справу призначено до судового розгляду (а.с.115-116).

Позовні вимоги(зврахуванням заявипро зменшеннярозміру позовнихвимог)обґрунтовані тим,що 08.11.2019року між ОСОБА_1 та СВК«Україна» бувукладений договірпозики,відповідно доякого ОСОБА_1 надала впозику грошовікошти СВК«Україна» усумі 30000(тридцятьтисяч)євро,про щобула складенарозписка.Надалі,між ОСОБА_1 та СВК«Україна» бувукладений щеодин договірпозики від15.01.2020року,відповідно доякого ОСОБА_1 надала впозику грошовікошти СВК«Україна» усумі 20000(двадцятьтисяч)євро і100000(стотисяч)гривень,про щобула такожскладена розписка.На забезпеченнявиконання вказанихдоговорів позикиодночасно булиукладені договорипоруки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .У зв`язкуз частковимпогашенням ТОВ «Україна»зобов`язань задоговорами позикиу добровільномупорядку, позивачкавідмовилась відчастини позовнихвимог доТОВ«Україна 20»,просила закритипровадження посправі вцій частиніпозовних вимогтазменшила розмір позовних вимог до відповідача ОСОБА_2

10.08.2022 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшла заява, згідною із якою він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки 30.10.2020 року ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 борг у повному обсязі у сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч доларів США), про що свідчить відповідна розписка (а.с.138-139).

В судове засідання 05.07.2023 року позивачка ОСОБА_1 , не з`явилася, але подавала заяви про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 , відзив абозаперечення напозов ОСОБА_1 до суду не надавав та у судові засідання жодного разу не з`явився без поважних причин, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань не заявляв, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

Згідно із ч.3 ст.131 Цивільного процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст.223 ЦПК України).

Частиною 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч.1 ст.280 Цивільного процесуальногокодексу України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Про заочнийрозгляд справисуд постановляєухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою (ст.281 ЦПК України).

Як встановлено матеріалами справи та було вище зазначено, відповідач ОСОБА_2 ,був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, але жодного разу не з`явився в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, не подавав відзив.

Ухвалою Білгород-Дністровськогоміськрайонного судуОдеської областівід 05.07.2023року постановленорозгляд справи№ 495/4266/21за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягненнязаборгованості задоговорами позикипровести у заочному порядку.

У відповідності до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Так, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог, грошові кошти в розмірі 5000 (п`ять тисяч) євро, отримані відповідачем ОСОБА_2 за договорами позики від 08.11.2019 року, 15.01.2020 року були витрачені керівником СВК «Україна» та поручителем ОСОБА_2 на власні потреби, а не на сільськогосподарську діяльність підприємства.

За твердженням позивачки, у зв`язку з частковим погашенням ТОВ «Україна» зобов`язань за договорами позики у добровільному порядку, вона зменшує розмір позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 та просить стягнути на її користь заборгованість за договорами позики 5000 (п`ять тисяч) євро та суму сплаченого судового збору.

Дані обставини і стали підставою звернення позивачки до суду із вказаною позовною заявою із зменшення розміру позовних вимог.

Викладені обставинисвідчать проте що,між сторонамивиникли правовідносини,що витікаютьз договорупозики,які регулюютьсянормами Цивільногокодексу України.

Відповідно до ст.ст. 509, 510, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Загальними умовами зобов`язання є те, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст.ст. 525, 625 ЦК України).

Згідно із ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч.2 ст.1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 Цивільного кодексу України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Крім того, згідно із ч.ч. 1, 3 ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Як встановлено матеріалами справи, 08.11.2019 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем СВК «Україна» був укладений договір позики (а.с.17-19), відповідно до якого ОСОБА_1 надала в позику грошові кошти СВК «Україна» у сумі 30000 (тридцять тисяч) євро, про що була складена розписка (а.с.16).

15.01.2020 року, між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем СВК «Україна» був укладений ще один договір позики (а.с.11-13), відповідно до якого ОСОБА_1 надала в позику грошові кошти СВК «Україна» у сумі 20000 (двадцять тисяч) євро і 100000 (сто тисяч) гривень, про що була також складена розписка (а.с.22).

На забезпечення виконання вказаних вище договорів позики одночасно були укладені договори поруки між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 (а.с.14-15, 20-21). Відповідачем ТОВ «Україна» частково погашені зобов`язання за договорами позики у добровільному порядку та позивачка відмовилась від частини позовних вимог до ТОВ«Україна 20», зменшила розмір позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 .

В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 надав суду розписку, відповідно до якої 30.10.2020 року ним було повернуто ОСОБА_1 борг у повному обсязі у сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч доларів США) (а.с.138-139).

Відповідно до ч.1 ст.554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Між тим, матеріалами справи не встановлено порушення відповідачем ОСОБА_2 зобов`язання (забезпеченого порукою) перед позивачкою ОСОБА_1 . Позивачкою не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення відповідачем зобов`язання, відповідно до обставин викладених в позовній заяві (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), тобто відсутні докази на підтвердження факту передачі коштів відповідачу у розмірі 5000 (п`ять тисяч євро), які просить стягнути позивачка відповідно до зменшення розміру позовних вимог.

Крім цього,в матеріалахсправи наявнарозписка згідноізякою відповідачем було повернуто позивачці борг у сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч доларів США), що спростовує твердження позивачки про порушення відповідачем зобов`язань за договором позики у розумінні ст.ст. 1046 та 1047ЦК України.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 76-77 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладеніобставини танорми чинногозаконодавства,розглянувши справув межахзаявлених вимогта наданихсторонами доказів,які оціненісудом вїх сукупності,суд,за своїмвнутрішнім переконанням,дійшов довисновку проне обґрунтованість та не доведеність позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Україна 20», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики та поруки, у зв`язку з чим такий позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.15,16,207,509-510,525,530,ч.1ст.554,625,1046-1047,1049Цивільного кодексуУкраїни,ст.ст.2,4,12-13,76-81,128,131, 133, 137,чч.8-9 ст.141, 223, ч.1 ст.246, 247, 258-259, 263-265, 268, 279, 280-282, 289 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики та поруки відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається через Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя В.В. Мишко