Постанова

від 10.10.2023 по справі 352/2004/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/2004/23

Провадження № 22-ц/4808/1211/23

Головуючий у 1 інстанції Олійник М.Ю.

Суддя-доповідач Василишин Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої (суддя-доповідач) Василишин Л. В.,

суддів: Фединяка В. Д., Максюти І. О.,

секретар Возняк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скарг у представника ОСОБА_1 - адвоката Чумака Сергія Геннадійовича на ухвалу Тисменицького районного суду від 24 серпня 2023 року в складі судді Олійника М. Ю., постановлену у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, у справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: Черніївської сільської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , про встановлення факту відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Чумак С. Г., звернувся до суду із заявою про встановлення факту відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд.

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 здійснював та бажає продовжувати здійснювати постійний сторонній догляд на безоплатній основі за своєю бабусею ОСОБА_10 , яка потребує такого догляду відповідно до висновку ЛКК від 17 березня 2023 року № 671. Інші родичі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не мають можливості здійснювати за нею догляд та не заперечують, щоб догляд здійснював ОСОБА_1 . У травні 2023 року заявником було складено на ім`я командира НОМЕР_1 окремого батальйону військової частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У відповідь на рапорт командир повідомив, що немає доказів про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за особою, а наявні близьких родичів у особи підтверджують протилежне. А тому для продовження ведення ОСОБА_1 постійного стороннього догляду за бабусею йому необхідно встановити факт про те, що він є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 24 серпня 2023 року відмовлено у відкритті провадження в зв`язку з тим, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Чумак С. Г., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 просить встановити факт відсутності інших осіб крім нього, які можуть здійснювати постійний догляд за бабусею ОСОБА_10 . Метою встановлення даного факту є отримання соціальних пільг і виникнення прав та обов`язків, визначених Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу», реалізація яких породжує права ОСОБА_10 на отримання постійного стороннього догляду, який створить умови для забезпечення належного рівня життєдіяльності останньої. Жодного документу, який може посвідчити факт здійснення постійного догляду неможливо отримати, оскільки такий документ не передбачений в чинному законодавстві України. Крім того, прямої законодавчої вказівки про те, шо такий порядок не може встановлюватися в судовому порядку немає. А тому вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив у відкритті провадження.

Позиція інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заяви (клопотання) учасників справи

Представник ОСОБА_1 - адвокат Чумак С. Г. подав клопотання про розгляд справи у його відсутності та відсутності ОСОБА_1

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подали клопотання про розгляд справи у їх відсутності.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин першої та другої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Тлумачення частини першої статті 293 ЦПК України свідчить, що суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з метою підтвердження наявності або відсутності таких фактів.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлено спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).

Звертаючись до суду з заявою, представник ОСОБА_1 вказував, що встановлення юридичного факту відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_10 породжує виникнення у заявника прав та обов`язків щодо отримання соціальних пільг та виплат, а також визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», реалізація яких породжує права ОСОБА_10 на отримання постійного стороннього догляду.

Згідно з преамбулою Закону України «Про соціальні послуги» цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім`ям, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповід но до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є: особами з інвалідністю I групи; дітьми з інвалідністю; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до положень статті 19 Закону України «Про соціальні послуги» підставою для розгляду питання надання соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів є подання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи:заяви особи або її законного представника про надання соціальних послуг; звернення, повідомлення інших осіб в інтересах осіб/сімей, які потребують соціальних послуг.

Порядок подання заяви, звернення, повідомлення про надання соціальних послуг визначається Порядком організації надання соціальних послуг.

Згідно з пунктом 25 Порядку організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587 (далі - Порядок) для отримання соціальних послуг особа, яка потребує соціальних послуг (далі - особа), подає уповноваженому органу за своїм задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) заяву про надання соціальних послуг (далі - заява) у письмовій або електронній формі, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики, разом з документами, зазначеними в пункті 28 цього Порядку.

Відповідно до пункту 36 Порядку після отримання інформації за результатами запиту чи шляхом доступу до даних державних електронних інформаційних ресурсів уповноважений орган протягом десяти робочих днів з дня одержання заяви відповідно до отриманих документів (даних) та з урахуванням результатів оцінювання потреб особи/сім`ї у соціальних послугах приймає рішення про надання чи відмову в наданні соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів, що видається за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Про прийняте рішення особа, її законний представник, уповноважена особа органу опіки та піклування інформується уповноваженим органом не пізніше ніж через три робочих дні з дати його прийняття шляхом надання (надсилання) повідомлення про надання/відмову в наданні соціальних послуг у паперовій або електронній формі (пункт 37 Порядку).

Таким чином, діючим законодавством визначено позасудовий порядок встановлення статусу надавача соціальних послуг, в тому числі і по догляду за особою похилого віку.

Пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи наведене, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи в апеляційній скарзі про те, що позасудовий порядок, що стосується здійснення постійного догляду за особою, яка його потребує, не поширюється на заявника, оскільки він просить встановити факт відсутності інших осіб, крім нього, які можуть здійснювати постійний догляд за його бабусею, не заслуговують на увагу з підстав наведених норм законодавства, які регулюють питання соціального обслуговування осіб, які цього потребують. Відмова ж командира військової частини у звільненні з військової служби у запас у зв`язку з необхідністю догляду особи похилого віку в порядку Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» може бути предметом окремого оскарження до адміністративного суду, оскільки така пов`язана з проходженням публічної служби.

Крім того, як в заяві, так і у апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що встановлення факту здійснення ним догляду за бабусею породжує саме у ОСОБА_10 право на отримання постійного стороннього догляду. Натомість юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що підстави для скасування ухвали суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні. А отже, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чумака Сергія Геннадійовича залишити без задоволення.

Ухвалу Тисменицького районного суду від 24 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2023 року.

Суддя-доповідач Л. В. Василишин

Судді: В. Д. Фединяк

І. О. Максюта