Постанова

від 09.10.2023 по справі 916/3435/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/3435/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання: Чеголя Є.О.

За участю представників учасників справи:

Прокурор - Алябова О.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Виконуючого обов`язки керівника Чорноморської окружної прокуратури

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.08.2023 (про повернення позовної заяви, суддя Малярчук І.А.)

по справі №916/3435/23

за позовом Керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України

2) Південного офісу Держаудитслужби

до 1) Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоснаб 2013»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення від 16.02.2018 та договору на закупівлю товарів від 07.03.2018 №18/27-Т, стягнення 349254,00 грн

ВСТАНОВИВ

Керівник Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, Південного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ та Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоснаб 2013, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення від 16.02.2018 та договору на закупівлю товарів від 07.03.2018 №18/27-Т, стягнення 349254,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.08.2023 позовну заяву залишено без руху, встановлено Керівнику Чорноморської окружної прокуратури строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для подання до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви, яка має містити: докази сплати судового збору; зміст позовних вимог.

17.08.2023 прокурором було надано до суду першої інстанції пояснення, в яких прокурор зазначив, що ним вірно сплачений судовий збір та відсутні підстави для зміни позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.08.2023 повернуто позовну заяву Керівника Чорноморської окружної прокуратури.

В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що судом в ухвалі про залишення позову без руху встановлено недоліки позовної заяви в частині визначення позовних вимог, а саме в позовній вимозі щодо стягнення коштів в дохід держави, прокурором не вказано повного найменування стягувача, його місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, що в подальшому може призвести до ускладнення виконання рішення суду у разі його задоволення, а також, виходячи з цього, судом встановлено не сплату судового збору прокурором ще за одну вимогу майнового характеру.

Однак, за твердженням місцевого господарського суду, прокурором не усунуто встановлений судом недолік позову, а саме не доплачено судовий збір за другу вимогу майнового характеру у розмірі 5238,81 грн та не уточнено зміст позовних вимог, що є підставою для повернення позову прокурору.

Не погодившись із даним рішенням до Південного-західного апеляційного господарського суду звернувся Виконуючий обов`язки керівника Чорноморської окружної прокуратури з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.08.2023 по даній справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого судом безпідставно повернуто прокурору позовну заяву.

Так, апелянт зазначає, що ним у даній справі заявлено одну позовну вимогу майнового характеру, а саме про стягнення грошових коштів з ТОВ «Енергоснаб 2013» в дохід держави, та відповідно, за подання такої вимоги сплачено судовий збір у визначеному законом порядку та розмірі.

Будь-яких інших вимог майнового характеру, за твердженням апелянта, ним заявлено не було.

За твердженням апелянта, враховуючи конструкцію ч.3 ст. 228 ЦК України, у позові прокурор зазначив про вчинення оспорюваного правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, з умислу лише однієї сторони - ТОВ «Енергоснаб 2013», тому грошові кошти, які цим суб`єктом господарювання отримані за правочином, повинні бути повернуті іншій стороні правочину - Державному підприємству «Морський торговельний порт «Чорноморськ», а з державного підприємства, одержані ним за рішенням суду кошти, слід стягнути в дохід держави.

Отже, як на тому наголошує апелянт, предметом позову, прокурором, поміж іншого, визначено одну матеріально-правову (майнову) вимогу про стягнення з ТОВ «Енергоснаб 2013» у дохід держави коштів грошових коштів, із застосуванням правової конструкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК України, якою передбачено конкретний спосіб захисту порушеного права через механізм стягнення коштів із суб`єкта господарювання на користь іншої сторони правочину, а у подальшому з неї цих же коштів - у дохід держави.

Водночас, на думку апелянта, визначення законодавцем такої правової конструкції для стягнення коштів у дохід держави за недійсним правочином, вчиненим з умислу однієї сторони, не свідчить про наявність у позові прокурора двох вимог майнового характеру та не може покладати на органи прокуратури додатковий тягар щодо сплати судового збору у розмірі, не передбаченому законом.

З огляду на таке, апелянт вважає, що прокурором було виконано вимоги процесуального законодавства та сплачено судовий збір за подання однієї позовної вимоги майнового характеру та дві вимоги немайнового характеру.

Щодо уточнення змісту позовних вимог шляхом надання повного найменування стягувача - держави, скаржник зазначає, що прокурором визначено саме одну матеріально-правову (майнову) вимогу, як конкретний спосіб захисту порушеного права через механізм стягнення коштів із суб`єкта господарювання на користь іншої сторони правочину, а у подальшому з неї цих же коштів - у дохід держави, передбачений ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Скаржник вважає, що в розумінні ч. 3 ст. 162 ГПК України не зазначення повного найменування стягувача не є недоліком позовної заяви.

Посилаючись на приписи ч.3 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» скаржник зазначає, що прокурором подано позов в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та Південного офісу Держаудитслужби, повна інформація про яких, передбачена п. 2 ч. 3 ст. 162 ГПК України, вказана у шапці позову, а тому твердження суду про ускладнення виконання рішення, зокрема через не зазначення прокурором повного найменування стягувача - держави, його місцезнаходження, ідентифікаційного коду юридичної особи, є хибним.

3 огляду на викладене, та беручи до уваги, що прокурором сплачено судовий збір за подання позову у розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір» та процесуальним законодавством, а не зазначення інформації про стягувача не є підставою для повернення позовної заяви, апелянт вважає, що оскаржувана ухвала не відповідає критеріям законності та обґрунтованості та підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 11.09.2023 було відкрито апеляційне провадження по справі №916/3435/23 за апеляційною скаргою Виконуючого обов`язки керівника Чорноморської окружної прокуратури на вищевказану ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.08.2023 та призначено справу до розгляду на 09.10.2023.

Під час судового засідання від 09.10.2023 прокурор підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Інші представники учасників справи у судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

Від Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України судом апеляційної інстанції отримано клопотання про розгляду справи за відсутності його представника.

З огляду на таке, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за їх відсутності за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частинами другою, третьою статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За приписами ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Статтею 162 ГПК України визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців); відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Згідно з ст. 163 ГПК України ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

За приписами ст. 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують: 1) відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів; 2) сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктами 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч.3 ст.6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Водночас майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані із стягненням грошових сум у дохід держави.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, прокурором у даній справі заявлено наступні вимоги: 1) визнати недійсним рішення тендерного комітету Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», оформлене протоколом його засідання від 16.02.2018, про визнання переможцем Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоснаб 2013»; 2) визнати недійсним Договір на закупівлю товарів (фільтра на м/б «Александрія») №18/27-Т від 07.03.2018, укладений між Державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоснаб 2013»; 3) стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоснаб 2013» на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» 349 254,00 грн, а з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» одержані ним за рішенням суду 349 254,00 грн, стягнути в дохід держави.

При цьому, нормативним обґрунтуванням стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоснаб 2013» коштів у дохід держави у 349 254,00 грн, прокурором визначено ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Так, звертаючись із позовом про визнання правочину недійсним, прокурор зазначив про вчинення оспорюваного правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, з умислу лише однієї сторони - Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоснаб 2013», тому кошти у сумі 349 254,00 грн, які цим суб`єктом господарювання отримані за правочином, повинні бути повернуті іншій стороні правочину - Державному підприємству «Морський торговельний порт «Чорноморськ», який в свою чергу повинен повернути ці кошти в дохід держави.

Отже, предметом позову прокурора, поміж іншого, визначено одну матеріально-правову (майнову) вимогу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоснаб 2013» у дохід держави коштів у сумі 349 254,00 грн, із застосуванням правової конструкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Вказаною нормою передбачено конкретний спосіб захисту порушеного права через механізм стягнення коштів із суб`єкта господарювання на користь іншої сторони правочину, а у подальшому з неї цих же коштів - у дохід держави.

Водночас визначення законодавцем такої правової конструкції для стягнення коштів у дохід держави за недійсним правочином, вчиненим з умислу однієї сторони, не свідчить про наявність у позові прокурора двох вимог майнового характеру, оскільки фактично спір вирішується лише щодо однієї вимоги майнового характеру - суми у розмірі 349 254,00 грн, яка була сплачена за правочином, який оспорюється на підставі ст. 228 ЦК України.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що на виконання приписів процесуального законодавства, прокурором було надано до суду першої інстанції докази сплати судового збору за подання позовної заяви у якій об`єднано вимоги майнового та немайнового характеру у загальному розмірі 10606,81 грн (5368 грн (за дві вимоги немайнового характеру) + 5238,81 грн (за одну вимогу майнового характеру)).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що прокурором заявлено дві вимоги майнового характеру та необхідність сплати судового збору за кожну з них.

Помилковим, у даному випадку, є й висновок суду першої інстанції з приводу того, що прокурор заявляючи вимоги про стягнення грошових коштів в дохід держави, не вказав повне найменування стягувача, його місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, що є недоліком позовної заяви та вподальшому може вплинути на виконання рішення суду.

Як вже було вказано вище, заявлені прокурором вимоги ґрунтуються, зокрема на приписах ч. 3 ст. 228 ЦК України, яка передбачає стягнення грошових коштів за недійсним правочином саме в дохід держави.

При цьому, законодавець не конкретизує, що позивачем має бути вказано конкретний державний орган, на користь якого стягуються такі грошові кошти.

До того ж, суд апеляційної інстанції зазначає, що приписами ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

За рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, що приймаються судами у справах, які розглядаються в порядку цивільного, адміністративного та господарського судочинства, стягувачем виступає державний орган, за позовом якого судом прийнято відповідне рішення.

У даному випадку, позовні вимоги заявлені Керівником Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та 2) Південного офісу Держаудитслужби.

При цьому, повна інформація про осіб в інтересах яких прокурором заявлено позовні вимоги, вказана у поданій до суду першої інстанції позовній заяві.

Враховуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції вважає, що у суду першої інстанції не було підстав для повернення позовної заяви прокурора у зв`язку із невиконанням ним вимог ухвали Господарського суду Одеської області від 15.08.2023 про залишення позову без руху.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала скасуванню із направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Оскільки суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу про повернення позовної заяві, із направлення справи на розгляд до суду першої інстанції, отже, без прийняття рішення суду по суті спору, питання судових витрат щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, має бути вирішено місцевим господарським судом за результатами розгляду справи по суті.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.08.2023 по справі №916/3435/23 скасувати.

Справу №916/3435/23 направити до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 12.10.2023.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.