Рішення

від 09.10.2023 по справі 509/1833/23

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/1833/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Козлова А.В.

представниці відповідачів ОК «46 Жемчужина» адвоката Назаровець В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Обслуговуючого кооперативу «46 Жемчужина», за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Кадор» про зобов?язання відновлення житлово-комунальних послуг, -, -

ВСТАНОВИВ :

10 квітня 2023 року, представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Козлов А.В. звернувся до Овідіопольського райсуду Одеської області з вищевказаною позовною заявою, в якій просили суд зобов?язати відповідачів ОК «46 Жемчужина» відновити позивачам надання житлово-комунальних послуг у повному об?ємі та увімкнути у приміщенні квартири АДРЕСА_1 , електричну енергію, поновити подачу водопостачання та водовідведення, мотивуючи тим, що 20.12.2019 р. між позивачкою ОСОБА_1 та ТОВ «Кадор» було укладено договір купівлі-продажу майновий прав № 3-13-7/49 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі якого позивачі стали споживати житлово-комунальні послуги, що підтверджується копіями рахунків для оплати житлово-комунальних послуг, які виставлялись відповідачами ОК «46 Жемчужина на ім`я позивачки ОСОБА_1 , яка разом з чоловіком (позивачем) ОСОБА_2 та двома малолітніми дітьми 2009 р.н. та 2017 р.н. проживають у вказаній квартирі.

Також, в позові йдеться про те, що в період 2020, 2021, 2022 р.р., позивачами частково сплачувались кошти за надані житлово-комунальні послуги, однак, на початку лютого 2023 р., вони отримали вимогу від представника відповідачів про негайне погашення боргу за комунальні послуги у повному обсязі, у зв`язку з цим намагались узгодити з керівництвом відповідачів питання щодо реструктуризації боргу.

Позивачі не заперечують наявності їхнього боргу за надані відповідачами комунальні послуги і сплачують заборгованість при наявності такої можливості з метою її зменшення.

Як стверджується у позові, 13.02.2023 р. в квартирі де мешкає родина позивачів за вищевказаною адресою, відповідачами було зупинене постачання усіх житлово-комунальних послуг, з приводу чого, позивачі звертались до керівництва відповідачів з заявою про надання пояснень щодо відсутності у вказаній квартирі житлово-комунальних послуг, але будь-якого пояснення з цього приводу не отримали, на підтвердження доводів зазначених у позові, представником позивачів адвокатом Козловим А.В. складено акт опитування сусідки позивачів, якій нібито відомі фактичні обставини щодо відключення та не надання житлово-комунальних послуг позивачам.

Ухвалою суду від 12.04.2023 р. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого судового засідання (а.с. 52).

Ухвалою суду від 22.06.2023 р. залучено до участі у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Кадор» (а.с. 94).

Ухвалою суду від 03.08.2023 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 127).

В судовому засіданні представник позивачів повністю підтримав позов, який просив задовольнити.

Представниця відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його необґрунтованим з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов, в задоволенні якого просила відмовити (а.с. 80-84).

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ТОВ «Кадор» в судове засідання не з`явився, пр дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив, надіславши суду письмові пояснення, в яких просив суд, відмовити у задоволенні позову з підстав відсутності у позивачів права власності на вищевказану квартиру та розірвання між ними та позивачами договору купівлі-продажу майновий прав на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 - № 3-13-7/49 від 20.12.2019 р. у зв?язку з порушенням позивачкою ОСОБА_3 умов договору в частині оплати вартості майнових прав на квартиру, а також проханням про слухання справи за його відсутністю (а.с. 103-104).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та додатково надані докази, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п.1 ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до ЄКПЛ - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформулювано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності - є непорушним.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що згідно його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 ЕКПЛ зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення - його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтовування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін прот України» п. 58 рішення від 10.02.2010 р.).

Враховуючи, що згідно зіст. 92 Конституції Україниправовий режим власності визначається виключно законами України - інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Частиною 2 статті 13 ЦК України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов?язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Згідно зі статтями 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України у справах №6-94цс13 та №6-848цс15, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування певногоспособу судовогозахисту вимагаєдоведеності належнимидоказами сукупностітаких умов:наявності упозивача певногосуб`єктивного права(інтересу);порушення (невизнанняабо оспорюваного)такого права(інтересу)з бокувідповідача;належності обраногоспособу судовогозахисту (адекватністьнаявному порушеннюта придатністьдо застосуванняяк передбаченогозаконодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої із зазначених умов унеможливлює задоволення позову.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, зазначена у постанові від 16.10.2019 року у справі №525/505/16-ц).

Верховний Суд у Постанові від 27.01.2020 року по справі № 761/26815/17 зазначив, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Аналогічними за змістом є і інші висновки Верховного Суду викладені у Постановах від 30.01.2019 р. справа № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 р. справа № 487/10132/14-ц, від 19.02.2020 р. справа № 210/4458/15-ц, від 04.04.2020 р. справа № 610/1030/18, від 16.06.2020 р. справа №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 р. справа № 469/1044/17.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, у розумінні закону суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує у позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспорюванню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Суд встановив, що 20.12.2019 р. між 3-ою особою без самостійних вимог на предмет спору ТОВ «Кадор» та позивачкою ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 3-13-7/49, на підставі якого у ОСОБА_1 виникло право користування квартирою АДРЕСА_1 (а.с. 105-107).

Відповідно до умов договору купівлі-продажу майнових прав від 20.12.2019 р., позивачка взяла на себе зобов`язання сплачувати кошти за майнові права на квартиру у відповідності до графіку, встановленого пунктом 5.4. Договору (а.с. 106).

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається і не заперечувалось представниками сторін, що обслуговування будинку АДРЕСА_3 , забезпечується ОК «46 Жемчужина».

Упродовж 2020, 2021, 2022 років та січень-лютий 2023 року рахунки на оплату житлово-комунальних послуг виставлялись ОК «46 Жемчужина» на ім`я позивачки ОСОБА_1 , на яку і відкрито особовий рахунок НОМЕР_1 , що підтверджується наданими до позовної заяви рахунками (а.с. 28-44).

Позивачі підтвердили у позові, як і їхній представник в судовому засіданні, що у позивачів наявна заборгованість перед відповідачами за житлово-комунальні послуги, яку вони намагаються сплатити та частково сплачують.

Судом встановлено, що саме договір купівлі-продажу майнових прав від 20.12.2019 р., був укладений між позивачкою та третьої особою ТОВ «Кадор» - був єдиною підставою для користування позивачами вказаною вище квартирою, що не заперечувалось сторонами під час розгляду справи.

Однак, під час розгляду справи, судом було встановлено, що вказаний договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 20.12.2019 р. був розірваний з 13.02.2023 р., у зв`язку з невиконанням позивачкою ОСОБА_1 договірних зобов`язань, а саме несплатою коштів за квартиру, що підтверджується письмовим повідомленням про розірвання договору № 3-13-7/49 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 20.12.2019 р. в односторонньому порядку (а.с. 108).

Матеріали справи містять копію листа від 13.01.2023 р. № 2/01-23 яким ТОВ «Кадор» попередив ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу в односторонньому порядку, у разі не виконання договірних зобов`язань, як це передбачено умовами договору (а.с. 85).

Під час розгляду справи, представниця відповідачів ОК «46 Жемчужина» та у письмових поясненнях представник 3-ої особи ТОВ «Кадор» зазначили, що з 13.02.2023 р. - позивачі не мають жодного відношення до вказаної квартири, оскільки договірні відносини між ТОВ «Кадор» та ОСОБА_1 припинено, кошти за квартиру не сплачено, а тому позивачів безпідставно проживають за вищевказаною адресою та безпідставно вимагають у відповідачів відновлення надання їм ЖКП, вказаних у позові, з чим погджується суд.

Судом також досліджено Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 06.06.2023 р. № 334779213, в якій зазначено, що право власності на квартиру АДРЕСА_4 , в якій незаконно проживають позивачі за адресою: АДРЕСА_3 не зареєстровано, відомості у реєстрах про реєстрацію права відсутні (а.с. 100).

Ані позивачами, ані їхнім представником - не спростовано факту розірвання договору купівлі-продажу майнових прав № 3-13-7/49 від 20.12.2019 р. та не надано до суду належних та достатніх допустимих доказів, на підставі яких суд міг би встановити наявність у позивачів будь-яких прав на користування чи проживання ними у квартирі АДРЕСА_1 , та відповідно встановити порушення таких прав позивачів, якщо таке мало місце.

Таким чином суд дійшов висновку, що ні позивачами, ні їхнім представникм - не доведено суду наявності у позивачів будь-якого із прав на володіння, користування чи розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , після 13.02.2023 р. (дата розірвання договору купівлі-продажу майнових прав № 3-13-7/49 від 20.12.2019 р.), так і на момент звернення до суду з даним позовом.

Оскільки судом не встановлено наявності у позивачів прав на вказану квартиру, з огляду на це, відсутній факт порушення права яке відсутнє на момент звернення до суду з даним позовом, та яке можливо було б захистити, шляхом звернення з позовом до суду.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Суд звертає увагу, що на момент звернення до суду з даним позовом - позивачі вже не були споживачами житлово-комунальних послуг, в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Крім цього, суд вважає за доцільне також надати оцінку доказам наданих позивачами, як на підтвердження порушення їх прав у зв`язку з відключення квартири від надання житлово-комунальних послуг, про що позивачі зазначають у позовній заяві.

Наданий представником позивачів акт опитування особи, якій нібито відомі фактичні обставинами, складений 25.03.2023 року адвокатом Козловим А.В. - не є належним і допустимим доказом в розумінні норм ЦПК України, на підставі якого можна встановити наявність чи відсутність факту відключення квартири від житлово-комунальних послуг, а також неможливо встановити саму особу ОСОБА_4 , допитау адвокатом, а саме, чи дійсно вона є власникам вказаної в акті квартири, чи є вона сусідкою квартири, яка знаходиться поряд з квартирою АДРЕСА_4 , в якій проживають позивачі, та взагалі, яким чином встановлювався адвокатом ОСОБА_5 факт відключення від житлово-комунальних послуг вказаної квартири. Також, з наданого акту не вбачається, що він складався за участю представника відповідачів ОК «46 Жемчужина», представниця яких в судовому засіданні категорично заперечувала факт відключення квартири АДРЕСА_4 від ЖКП (а.с. 49-50).

Відповідно до роз?яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Отже, суд дійшов висновку, що представником позивачів не доведено суду, на підставі належних, допустимих та достатніх доказів факту відключення відповідачами ОК «46 Жемчужина» квартири АДРЕСА_5 , від надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

Таким чином суд вважає, що відповідачами ОК «46 Жемчужина» жодним чином не порушувались будь-які права, інтереси та свободи позивачів, і в судових засіданнях не було встановлено будь-яких підстав, які б підтверджували обставини, викладені представником позивачів у позові, а тому в задоволенні позову слід відмовити через його безпідставність і необґрунтованість.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,158,174,175,177,193,194,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 15,16,328,382,626-632,655,656,658 ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, практикою ЄСПЛ, практикою ВС, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Обслуговуючого кооперативу «46 Жемчужина», за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Кадор» про зобов?язання відновлення житлово-комунальних послуг відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 12.10.2023 р.

Суддя Гандзій Д.М.