Постанова

від 11.10.2023 по справі 541/18/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/18/22 Номер провадження 22-ц/814/3771/23Головуючий у 1-й інстанції Прасол Я.В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.

судді: Дорош А.І., Триголов В.М.

за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.

розглянув у режимі відеоконференції в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 21 квітня 2023 року (час ухвалення судового рішення з 15:58:00 год (20 квітня 2023 року) до 09:01.49 год (21 квітня 2023 року), дата виготовлення повного тексту судового рішення - 01 травня 2023 року)

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - виконавчий комітет Гоголівської селищної ради Миргородського району, Служба у справах дітей виконавчого комітету Гоголівської селищної ради Миргородського району.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

установив:

У січні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, просила ухвалити рішення, яким розірвати шлюб, укладений між нею і відповідачем 23 липня 2016 року, залишити місце проживання дитини з матір`ю.

В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що 23.07.2016 вона зареєструвала з відповідачем шлюб. Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначала, що сімейне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння в сім`ї, різні погляди на сімейні цінності та сімейне життя. Стверджувала, що збереження сім`ї неможливе та суперечить її інтересам, на примирення не згодна.

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Великобагачанського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, просив ухвалити рішення, яким визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_5 .

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що між сторонами не досягнуто згоди щодо місця проживання дитини. Син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за місцем проживання батька. Він категорично заперечує проти визначення місця проживання сина з матір`ю, оскільки це буде суперечити інтересам дитини, вона не має можливості забезпечити дитині необхідні умови для нормального життя та розвитку.

Зазначав, що сторони разом з їх малолітнім сином спільно проживали до 21.12.2021, коли відповідач за зустрічним позовом, у той час, коли він був на роботі, нічого не повідомивши, забрала сина та перейшла жити до своєї матері, де не було належних умов для проживання дитини. Він намагався спілкуватися з сином, проте відповідачка чинила та продовжує чинити йому постійні перешкоди.

Ухвалою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 січня 2022 року справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу передано для розгляду до Великобагачанського районного суду Полтавської області.

Ухвалою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 12 березня 2022 року обидві справи об`єднані в одне провадження.

Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 21 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені.

Шлюб, зареєстрований 23 липня 2016 року Миргородським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, актовий запис №163 між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - розірвано.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_2 ..

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908 гривень.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Виконавчий комітет Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області, Служба у справах дітей виконавчого комітету Гоголівської селищної ради про визначення місця проживання дитини - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні його позовних вимог і ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції не дав належної оцінки тому, що ОСОБА_2 чинила перешкоди у спілкуванні з дитиною, без узгодження із ним виїхала із сином за кордон, позбавивши його можливості взагалі спілкуватися з дитиною.

Судом не враховано очевидне - мати дитини не здатна створити належні умови для її проживання, розвитку і виховання, натомість суд зробив безпідставний висновок, що обидва батьки створили умови для гармонійного розвитку дитини.

ОСОБА_1 наведені власні доводи стосовно переваг умов проживання дитини з ним в України у порівнянні з тими, які існують за місцем теперішнього проживання за кордоном.

Стверджується, що судом проігноровані факти аморальної поведінки ОСОБА_2 , які вочевидь негативно впливають на дитину.

У відзиві ОСОБА_2 , посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стверджується, що доводи апеляційної скарги про перешкоди у спілкуванні з дитиною є перекрученими, адже припинення сімейних відносин сталося внаслідок неправомірної поведінки ОСОБА_1 , який застосував фізичний і психологічний тиск на неї та її матір.

Проти спілкування дитини з батьком вона не заперечувала, проте наполягала, що зустрічі мають відбуватися у її присутності, оскільки дитина не бажала залишатися із батьком наодинці.

Твердження апеляційної скарги щодо умов проживання у Бельгії та про нецільове використання коштів є його власними припущеннями.

Стосовно аморальної поведінки ОСОБА_2 стверджує, що її колишній чоловік незаконно «зламав» її особисте спілкування з іншим чоловіком у соціальній мережі. Фотознімки і відео, на які посилається ОСОБА_1 , дійсно були зроблені нею, проте не у присутності дитини.

Звертається увага, що доводи апеляційної скарги про безпечні умови проживання для дитини в Україні не витримують жодної критики з огляду на загальновідомі обставини.

Підкреслюється, що за півтора року ОСОБА_1 перерахував на утримання своєї дитини всього 5 000 грн.

Зазначається, що ОСОБА_1 умисно замовчує про існування судових рішень бельгійських судів, які розглянули його позов про повернення дитини в Україну.

Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що подружжя ОСОБА_7 перебувають в шлюбі з 23.07.2016, шлюб зареєстрований Миргородським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, актовий запис №163 (а.с.4).

У шлюбі сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5).

Шлюбні відносини між подружжям фактично припинені, зберегти сім`ю не вдалося, сторони на даний час як подружжя не проживають, на примирення не згодні.

Малолітній ОСОБА_3 , син сторін, зареєстрований за місцем проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.37 т.1), проте фактично на даний час проживає разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.33-35 т.2).

30.12.2021 ОСОБА_1 звернувся до Комісії з питань захисту прав дітей Гоголівської селищної ради з проханням визначення його участі у вихованні дитини - сина ОСОБА_3 (а.с.78 т.1).

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Гоголівської селищної ради №2 від 20.01.2022 затверджено висновок органу опіки та піклування про визначення способу участі батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 (а.с.82 т.1).

Висновком визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні дитини - сина ОСОБА_3 , місця та час їхнього спілкування, а саме: щодня в установлені матір`ю години, але не менше трьох годин; у вихідні та святкові дні з 10 год. до 18 год. без присутності матері. Зустрічі проводити за місцем проживання батька, в місцях культурно-розважального характеру, призначених для повноцінного відпочинку дітей, без обов`язкової присутності матері дитини, із обов`язковим урахуванням стану здоров`я, бажання, інтересів та потреб дитини. Рекомендовано батькові ОСОБА_1 не порушувати графік побачень, виконувати свої батьківські обов`язки, приділяти дитині увагу і турботу, виховувати її, матеріально забезпечувати. Рекомендовано матері ОСОБА_2 поважати батьківські права ОСОБА_1 , не чинити перешкод у спілкуванні батька з сином (а.с.83-84 т 1).

Відповідно до висновку Служби у справах дітей виконавчого комітету Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області, як органу опіки та піклування, який затверджений рішенням Виконавчого комітету Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області №4 від 26.01.2022 визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні дитини - сина ОСОБА_3 , місце та час їхнього спілкування, а саме: щодня в установлені матір`ю години, але не менше трьох годин; у вихідні та святкові дні з 10 год. до 18 год. без присутності матері. Зустрічі проводити за місцем проживання батька, в місцях культурно-розважального характеру, призначених для повноцінного відпочинку дітей, без обов`язкової присутності матері дитини, із обов`язковим урахуванням стану здоров`я, бажання, інтересів та потреб дитини. Рекомендовано батькові ОСОБА_1 не порушувати графік побачень, виконувати свої батьківські обов`язки, приділяти дитині увагу і турботу, виховувати її, матеріально забезпечувати. Рекомендовано матері ОСОБА_2 поважати батьківські права ОСОБА_1 , не чинити перешкод у спілкуванні батька з сином (а.с.30, 31 т.1).

27.01.2022 ОСОБА_1 звернувся до органу опіки та піклування виконавчого комітету Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області з заявою про визначення місця проживання сина ОСОБА_3 разом з батьком (а.с.87 т.1).

01.02.2022 комісією служби у справах дітей виконавчого комітету Гоголівської селищної ради складено акт про відмову ОСОБА_2 від обстеження житлово-побутових умов проживання (а.с.88 т.1).

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Гоголівської селищної ради №1 від 16.02.2022 визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 , залишено графік побачень батькові з дитиною (а.с.91 т.1).

Згідно довідки Виконавчого комітету Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області №5 від 11.01.2022 ОСОБА_1 зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.37 т.1).

Згідно акту обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , від 11.01.2022, на час обстеження комісією встановлено, що умови проживання добрі, є все необхідне для виховання та проживання дитини (а.с.36).

01.08.2022 між ОСОБА_8 і ОСОБА_1 укладено договір оренди квартири (житлового приміщення) згідно якого ОСОБА_1 передано в оренду строком на 15 років житлову квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.199-202 т.1).

ОСОБА_1 працює у Матяшівській ЗОШ І-ІІ ст. Виконавчого комітету Гоголівської селищної ради його дохід за період роботи з 01.09.2021 по 31.08.2022 складає 199 053, 02 грн (а.с.216 т.1).

Згідно характеристик з місця роботи та місця проживання ОСОБА_1 характеризується виключно позитивно (а.с.33-35).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан строком на 30 діб, у подальшому строк дії воєнного стану в Україні постійно продовжування, востаннє Указом Президента України від 06 лютого 2023 року № 58/2023 із 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

З 04.05.2022 ОСОБА_2 разом із сином отримали посвідку на право проживання в м. Зеле, Королівство Бельгія, як тимчасово переміщені особи, де і продовжують проживати на даний час (а.с.157 т.1, 169-171 т.1, а.с.33-35 т.2); ОСОБА_2 отримує еквівалент прожиткового мінімуму для тимчасово переміщених осіб із членом сім`ї у розмірі 1 507, 77 євро (а.с.162-165 т.1).

ОСОБА_3 за місцем проживання перебуває на обліку у лікаря ОСОБА_9 загальної практики Плюспунт Зеле (а.с.159-161 т.1); відвідує місцеву муніципальну школу (а.с.166-168 т.1).

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що обома батьками створені умови для гармонійного розвитку та належного виховання дитини. Посилання відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 на аморальну поведінку ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді. Із досліджених судом доказів порушень прав дитини виявлено не було.

Оцінюючи посилання позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 на те, що мати чинить перешкоди у його спілкуванні з сином, суд першої інстанції зазначив, що батько має право на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні дитини.

Враховавши, вік малолітнього ОСОБА_3 (5 років), а також те, що дитина весь час проживає з матір`ю, яка займається його вихованням, піклується про нього, матеріально забезпечує, на даний час знаходиться разом з дитиною у безпечному для її життя місці, суд дійшов висновку, що найкращим інтересам дитини за встановлених обставин буде проживання разом з матір`ю.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції та, перевіряючи доводи апеляційної скарги, виходить з такого.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 09 лютого 2023 року (справа №753/572/20) викладений такий висновок про пріоритет безпечних умов проживання дитини і забезпечення її права на життя.

«Верховний Суд виходить з того, що сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їхніх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини, зокрема, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини) (статті 3, 6).

З огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.

…

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач не надав достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини з батьком з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків, а також, що в умовах воєнного стану в Україні дитині безпечніше залишатись з матір`ю в Румунії.

…

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_3 тривалий час проживав разом з батьком, який безпосередньо займався його розвитком та вихованням, навчальний заклад, який відвідує дитина з 2018 року знаходиться поруч з місцем проживання, і тому немає поважних підстав для зміни місця її проживання, є безпідставними, оскільки відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на всій території України введено воєнний стан, і внаслідок загрози життю та здоров`ю дитини через масові ракетні обстріли 21 квітня 2022 року ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_3 виїхали до Румунії, де отримали тимчасовий захист та знаходяться тепер, тож на сьогодні дитині безпечніше залишатись з мамою в Румунії, що не заперечував і позивач.»

За змістом положень ст.12, ст.13, ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов`язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними і достатніми (ст.77 - 80 ЦПК України).

Перевіривши надані суду докази, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89, ст.264, ст.265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні по суті висновки по заявленим вимогам і у рішенні навів мотивовані оцінки аргументів кожної із сторін, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справу доказів.

Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи ОСОБА_1 про перешкоди у спілкуванні з дитиною, оскільки за доведеності таких обставин він не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом.

Досліджені судом першої інстанції докази не дають підстав для висновку, що ОСОБА_2 вела і продовжує вести аморальний спосіб життя, що негативно впливає на дитину.

У справі не встановлено обставин, які б категорично унеможливлювали проживання дитини з батьком чи з матір`ю, проте вирішальною обставиною у розв`язанні цього конкретного спору є саме питання безпеки дитини з урахуванням війни, яка продовжується в Україні.

Встановлені факти у сукупності з іншими обставинами, зокрема відсутність у батьків бажання вирішити спір щодо дитини у позасудовому порядку, ступінь гостроти неприязнених відносин між ними, дають підстави для висновку, що задля забезпечення найкращих інтересів дитини, принаймі як тимчасовий захід, буде правильним визначити її місце проживання з матір`ю, тобто в умовах, які забезпечують її право на життя і безпеку.

На користь такого висновку свідчить також і рішення апеляційного суду м.Гент (Бельгія) від 17 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення незаконно переміщеної дитини, копія якого долучена до матеріалів справи.

Інші доводи апеляційної скарги, враховуючи предмет спору і встановлені фактичні обставини, не є істотними і такими, що потребують детальних відповідей, у розумінні сталої практики Європейського суд з прав людини щодо застосування пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

В апеляційній скарзі відсутні посилання на істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує обов`язковість скасування судового рішення.

Керуючись ст.367, п.1ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384, ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 21 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду безпосередньо протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 11 жовтня 2023 року.

Головуючий суддя О.А.Лобов

Судді А.І.Дорош

В.М.Триголов