Постанова від 12.10.2023 по справі 753/25773/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/10817/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2023року місто Київ

справа № 753/25773/21

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою третьої особи Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 квітня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Колесника О.М., повний текст рішення складено 06 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив в порядку поділу майна подружжя:

визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку, що позначений літерою «А»; господарчого блоку «Б»; споруд позначених на плані №1-3; 1, реєстраційний номер нерухомого майна 2147444280000 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1003 га, кадастровий номер 8000000000:90:217:0030, розташованої в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 2147510580000;

визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку, що позначений літерою «А»; господарчого блоку «Б»; споруд позначених на плані №1-3; 1, реєстраційний номер нерухомого майна 2147444280000 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1003 га, кадастровий номер 8000000000:90:217:0030, розташованої в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 2147510580000

В мотивування вимог посилався на те, що з 10 лютого 1984 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. Шлюбні стосунки між сторонами припинені з листопада 2021 року та до суду подано позовну заяву про розірвання шлюбу.

За час перебування у шлюбі сторонами спільно було придбано майно: будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 2147444280000та земельну ділянку площею 0,1003 га, кадастровий номер 8000000000:90:217:0030, розташовану в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 2147510580000.

Вказував, що оскільки він з відповідачем не дійшли згоди стосовно користування та розпорядження набутим під час шлюбу майном, позивач звернувся з вимогою про його поділ у судовому порядку.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 210,8 кв.м, житловою площею 68,6 кв.м, який складається з житлового будинку та мансарди, позначених літерою «А»; віранди «а»; трьох відкритих віранд «а-1», «а-2», «а-3»; господарчого блоку «Б»; споруд №1; 2; 3; І, реєстраційний номер нерухомого майна 2147444280000 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1003 га, кадастровий номер 8000000000:90:217:0030, розташованої в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 2147510580000.

Визнано в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 210,8 кв.м, житловою площею 68,6 кв.м, який складається з житлового будинку та мансарди, позначених літерою «А»; віранди «а»; трьох відкритих віранд «а-1», «а-2», «а-3»; господарчого блоку «Б»; споруд №1; 2; 3; І, реєстраційний номер нерухомого майна 2147444280000 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1003 га, кадастровий номер 8000000000:90:217:0030, розташованої в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 2147510580000.

Скасовано заходи забезпечення позову, покладені ухвалою судді Дарницького районного суду міста Києва від 13 січня 2022 року про накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 210,8 кв.м, житловою площею 68,6 кв.м та земельну ділянку площею 0,1003 га, кадастровий номер 8000000000:90:217:0030, розташованої в АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, третя особаАТ«СЕНС БАНК» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просило скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В мотивування вимог апеляційної скарги посилалося на те, що судом першої інстанції не досліджувався той факт, що між АТ «Укрсоцбанк», правонаступник якого є АТ «Сенс-Банк» та ОСОБА_1 11 липня 2007 року укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику було надано в межах максимального ліміту заборгованості 400 000 доларів США, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 10 липня 2022 року.

Вказувало, що 11 липня 2007 року, в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №02-10/2404 згідно п.1.1. якогов іпотеку було передано житловий будинок АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку, що позначений на плані літерою «А», нежитловою площею 142,20 кв.м, житловою площею 68,60 кв.м, госпблоку призначеного на плані літерою «Б», споруджень позначених на плані як АДРЕСА_2 , та земельна ділянка площею 0,1003 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:217:0030.

Зазначало, що спірне майно було придбано за кредиті кошти та станом на дату прийняття оскаржуваного судового рішення та на даний час зобов`язання за вказаним кредитним договором позичальником в повній мірі не виконані, про що наявний доказ в матеріалах справи - розрахунок заборгованості.

Посилалася на те, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Вказувало, що згоди на відчуження предмету іпотеки банк не надавав, отже, поділ заставного майна до погашення кредитної заборгованості перед банком, в тому числі і визнання права власності за позивачем, порушує законодавчо закріплені за банком, як за іпотекодержателем, права та інтереси.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, в тому числі і на електронну пошту. Від третьої особи АТ «Сенс Банк» до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання, в якому останній просив розглядати справу у відсутність його представника.

Колегія суддів вважає за можливе розглядатисправу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, з 10 лютого 1984 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

У позовній заяві позивач вказував на те, що шлюбні стосунки між сторонами припинені з листопада 2021 року та до суду подано позовну заяву про розірвання шлюбу.

За час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно було придбано майно: будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 210,8 кв.м, житловою площею 68,6 кв.м, реєстраційний номер нерухомого майна 2147444280000 та земельну ділянку площею 0,1003 га, кадастровий номер 8000000000:90:217:0030, розташовану в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 2147510580000.

Звертаючись до суду з даним позовом. позивач посилався на те, що оскільки він з відповідачем не дійшли згоди стосовно користування та розпорядження набутим під час шлюбу майном, він звернувся з вимогою про його поділ у судовому порядку.

Відповідач ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву, в якій вказала, що вона позов визнає.

Заперечуючи проти позову, третя особа АТ «Сенс Банк» посилався на те, що спірне майно було придбано за кредиті кошти, які ОСОБА_1 отримав на підставі кредитного договору у АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк». Вказував, що зобов`язання за вказаним кредитним договором позичальником в повній мірі не виконані та вважає, що поділ майна подружжя в обраний сторонами спосіб порушуємайнові права та інтереси АТ «Сенс Банк» як кредитора й направлений нанедопущення звернення стягнення на майно боржника.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для їх задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17.

Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об'єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

За змістом статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частини перша, друга статті 65 СК України).

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Аналогічні норми містить частина друга статті 372 ЦК України.

Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

До складу майна, що підлягає поділу, входить як майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, так і те, що знаходиться у третіх осіб. Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя майно відбувається зміна режиму права спільної власності - зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.

Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі належних доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно: будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 2147444280000та земельна ділянка площею 0,1003 га, кадастровий номер 8000000000:90:217:0030, розташована в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 2147510580000 є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки воно набуте за час перебування сторін у шлюбі, а тому підлягає поділу в рівних частках.

Посилання третьої особи АТ «Сенс Банк» на те, що поділ майна подружжя в обраний сторонами спосіб порушує майнові права та інтереси АТ «Сенс Банк» як кредитора й направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 липня 2007 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступник якого є АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір, відповідно до п.1.1. якого кредитор зобов`язався надати грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості та цільового характеру використання у розмірі 400000 доларів США, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 10 липня 2022 року.

Згідно п.1.3.1. вказаного кредитного договору кредит надається позичальнику з майновим поручителем - фізичною особою ОСОБА_2 договір іпотеки, де предметом іпотеки виступає нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею, 210,8 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці 0,1003 загальною заставного вартістю 2898700 грн.

11 липня 2007 року, в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №02-10/2404, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за №2672 та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №2673

Згідно п.1.1. іпотечного договору, в іпотеку було передано:

житловий будинок АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку, що позначений на плані літерою «А», нежитловою площею 142,20 кв.м, житловою площею 68,60 кв.м, госпблоку позначеного на плані літерою «Б», споруджень, позначених на плані як №1-3, І, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 06 липня 2004 року, що видане ГУ житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА);

земельну ділянку, площею 0,1003, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:217:0030, яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі держаного акту на права власності на земельну ділянку серії № КВ 120135, виданого 21 січня 2004 року ГУЗР виконавчого округу Київради для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі за №10-7-01399.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформацію про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов'язки іпотекодавця.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14 липня 2020 року №8-р/2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання. У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя, шляхом перенесення всіх прав та обов'язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Отже, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Тобто, якщо в іпотеку передано майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та на момент такої передачі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя, то наступний поділ цього майна з визначенням часток кожного із подружжя, не припиняє іпотеку.

Такий висновок узгоджується із положеннями статті 17 Закону України «Про іпотеку», в якій визначено підстави припинення іпотеки, якими є, зокрема, припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним (частина перша), а також передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя).

Оскільки Законом України «Про іпотеку» не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як визначення часток подружжя у спільному сумісному майні, то поділ майна подружжя у такий спосіб не припиняє іпотеку й відповідно не порушує прав іпотекодержателя.

Положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі №752/8858/18, від 24 лютого 2021 року у справі №311/491/18, від 08 липня 2019 року у справі №522/17048/15-ц, від 03 червня 2020 року у справі №201/6412/17, від 04 листопада 2020 року у справі №304/260/19, від 02 грудня 2020 року у справі №2-4481/08, від 19 травня 2021 року у справі №753/4368/13-ц, від 21 грудня 2021 року у справі №640/12604/16-ц, від 22 грудня 2022 року у справі №686/5793/22, від 18 січня 2023 року у справі №359/441/20.

А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що майно, поділене між сторонами, є предметом іпотеки, впливає на права і обов`язки АТ «Сенс Банк» та поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором є необґрунтованими і спростовуються змістом положень статті 23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, у тому самому обсязі і на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Доказів про те, що ОСОБА_1 має намір відчужити спірне майно, АТ «Сенс Банк» не надав.

Доводи апеляційних скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідають вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу третьої особи Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 квітня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: