Постанова

від 11.10.2023 по справі 580/6437/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/6437/22 Суддя (судді) першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О.,

Сорочка Є.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Умань-Транс" на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року по справі за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Умань-Транс" про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулося Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з адміністративним позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "Умань-Транс", в якому просить суд: стягнути з відповідача 61333,34 грн адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2021 році та 12218,43 грн пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що відповідач не вжив заходів щодо створення робочого місця та працевлаштування особи з інвалідністю, а отже обов`язок по виконанню нормативу робочих місць за 2021 рік для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не виконано, що є порушенням статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", у зв`язку з чим до відповідача застосовані адміністративно-господарські санкції за незайняте робоче місце для осіб з інвалідністю в сумі 61333,34 грн та пеню за несвоєчасну сплату зазначених санкцій в сумі 12218,43 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року адміністративний позов задоволено:

- стягнуто з Товариство з обмеженою відповідальністю «Умань-Транс» (вул.Мельникова, 26, м. Умань, Черкаська область, 20300, код ЄДРПОУ 42273640) на користь Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Благовісна, 269/105, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ 21368023) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2021 році у сумі 61333 (шістдесят одна тисяча триста тридцять три) грн 34 копійок та пеню у сумі 12218 (дванадцять тисяч двісті вісімнадцять) грн 43 коп.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимоги у повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що Товариство займається сезонними роботами і у 2021 році кількість працівників з січня по серпень становила 7 осіб, а з вересня 2021 році 9 робітників, з них яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 1 особа (прийнято на підприємство водія, який має статус інваліда, що підтверджується відповідним посвідченням). Враховуючи, що на підприємстві працювала 1 особа з інвалідністю, отже позивач не зобов`язаний подавати відповідну форму.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу до суду не подано.

Відповідно до частини 2 статті 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.

Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.

З огляду на перебування членів колегії у відпустці, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Умань-Транс» подало позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік Форма №10-ПОІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників 9, з них працівників, яким встановлено інвалідність - 1.

Листом від 21.10.2022 №1711/01-28 позивач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «Умань-Транс», що у відповідності до поданого ними звіту, останній не виконав норматив працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році, оскільки фактично у 2021 році у відповідача працювало осіб з інвалідністю - 0 (4 місяці (фактичний час працевлаштованої особи з інвалідністю) / 12 місяців = 0,33 особи, тобто з урахуванням заокруглення становить 0 осіб), а тому товариство має сплатити адміністративно-господарські санкції, а також зазначено, що в разі їх несплати буде нараховано пеню та ініційовано звернення до суду. Згідно розрахунку сума заборгованості адміністративно-господарських санкцій становить 61333,34 грн та 12218,43 грн складає пеня.

Оскільки у визначені законом строки відповідачем адміністративно-господарські санкції - не сплатило, Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось з відповідним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, відповідачем не дотримано вимог, встановлених ч.1 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" в частині виконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, не надано суду доказів на підтвердження створення ним робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів подання до центру зайнятості або органів місцевого самоврядування інформації про вакантне місце для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів сплати суму адміністративно-господарських санкцій та пені.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд відповідно до покладених на нього завдань спрямовує, координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду з питань діяльності, визначеної в положеннях про відділення, у тому числі щодо збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частини 2 статті 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 20 наведеного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Частиною 4 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" визначено, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Таким чином, з огляду на вищенаведені норми, відповідач, як юридична особа, що використовує найману працю, у якої середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", повинен щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Натомість, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 440/2008/19, від 18.08.2020 у справі №580/2188/19 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 "Деякі питання реалізації норм Законів України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про зайнятість населення" затверджено "Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування", абз.3 п.2 якого визначено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Питання подання підприємством звітів за формою 3-ПН врегульоване Порядком подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Наказ № 316).

Згідно з пункту 5 Порядку форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом №5067 та Наказом №316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом №875-ХІІ та Порядком №70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.

Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі №804/4097/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Судом першої інстанції встановлено, що на Товаристві з січня по серпень було 7 (сім) працівників, а отже позивач не повинен був подавати звітність, у відповідності до 1 квітня 2021 року.

Проте, з вересня 2021 року на підприємстві збільшилося кількість працівників до 9 осіб, а отже з урахуванням вимог ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" позивач повинен був створити 1 робоче місце для особи з інвалідність та подати відповідний звіт.

Як свідчать матеріали справи, що 31.08.2021 Товариством Наказом № 6/21 прийнято з 01.09.2021 року на посаду водія ОСОБА_1 , який є інвалідом ІІ групи, що підтверджується відповідним посвідченням (стор. 77 том І).

Крім того, в матеріалах справи міститься відомості про штат працівників Товариства, яким підтверджується, що з вересня 2021 на підприємстві збільшилося кількість працівників та на протягом 9-12.2021 року працював ОСОБА_1 , який є інвалідом ІІ групи.

Також, Товариством подано до податкового органу відомості (уточнену звітність) про працівника ОСОБА_1 , який є інвалідом ІІ групи.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем дотримано вимоги законодавства щодо працевлаштування 1 особи з інвалідність, саме з вересня 2021 року, оскільки до цього при наявності менше чим 8 осіб, Товариство не зобов`язано створювати робоче місце для осіб з інвалідність, та не зобов`язано подавати звіти, сплачувати штраф, за не виконання вимог законодавства.

З огляду на викладені обставини за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів доходить висновку про відсутність у позивача підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, неправильне тлумачення закону, призвели до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом другим ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Умань-Транс" - задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову Черкаському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: І.О. Грибан

Є.О. Сорочко