Постанова

від 04.10.2023 по справі 210/757/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 210/757/22

провадження № 61-7497св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Криворізька гімназія № 15 ім. М. Решетняка Криворізької міської ради Дніпропетровської області, Відділ освіти Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 серпня 2022 року у складі судді Вікторович Н. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 15 ім. М. Решетняка Криворізької міської ради Дніпропетровської області (на цей час - Криворізька гімназія № 15 ім. М. Решетняка Криворізької міської ради Дніпропетровської області, далі - Гімназія), Відділу освіти Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради (далі - Відділ освіти) про скасування наказу про відсторонення від роботи.

Позов мотивований тим, що він працює в Криворізькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 15 ім. М. Решетняка Криворізької міської ради Дніпропетровської області на посаді керівника гуртка. 01 листопада 2021 року позивач отримав повідомлення від 29 жовтня 2021 року № 203 про обов`язкове профілактичне щеплення. 05 листопада 2021 року видано наказ № 135к/тр від 05 листопада 2021 року про відсторонення позивача від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти «COVID-19», без збереження заробітної плати. Наказ про відсторонення мотивований тим, що у нього відсутнє відповідне щеплення від «COVID-19», у зв`язку з чим відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ, наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництва та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153, пункт 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 він відсторонюється від роботи. Своє відсторонення вважає незаконним, та таким, що порушує його право на працю. Також позивачу не зрозуміло звідки відповідач володіє інформацією стосовно відсутності у нього вакцинації від «COVID-19», якщо він жодних письмових заяв чи повідомлень не надавав, а ця інформація є таємною. Позивач вважає, що відмова надавати відомості про наявність щеплення від «COVID-19» та відсутність вакцинації від «COVID-19» не може вважатися порушенням, та не може бути наслідком відсторонення його від роботи.

Зазначає, що він ніколи не хворів вітряною віспою, напередодні його колега захворіла на таку хворобу, і враховуючи, що він в зоні ризику після відповідного проміжку часу, в який могла проявитись така хвороба, він зробив щеплення від вітряної віспи 26 листопада 2021 року, а її, на думку позивача, неможна поєднувати з щепленням від «COVID-19». До того ж спірний наказ позбавив його засобів до існування, оскільки він має на утриманні дружину та малолітню доньку, дружина перебуває у декретній відпустці, тому наразі він є головним годувальником сім`ї.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд:

визнати незаконним і скасувати наказ Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 15 ім. М. Решетняка Криворізької міської ради Дніпропетровської області № 135к/тр від 05 листопада 2021 року про відсторонення його від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти «COVID-19», без збереження заробітної плати;

стягнути з Відділу освіти Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради заробітну плату за час вимушеного прогулу, за період з 08 листопада 2021 року по 03 березня 2022 року, у розмірі 40 755,20 гривень;

стягнути з Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 15 ім. М. Решетняка Криворізької міської ради Дніпропетровської області на його користь судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 , який за посадою віднесений до переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, і будучи обізнаним про необхідність такого щеплення, не вакцинувався проти COVID-19 та не надав медичний документ про наявність у нього абсолютних протипоказань до проведення профілактичного щеплення, у зв`язку з чим Гімназія, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийнято рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Таке відсторонення цілком обґрунтоване та виправдане, оскільки мало на меті законні цілі. Саме тому підстави для визнання незаконним та скасування оспорюваного наказу відсутні. У зв`язку з цим відсутні також підстави і для виплати позивачеві заробітної плати за час відсторонення.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зауважила, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (п.11.35 цієї Постанови). Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо (пункт 14.4.). Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів (пункт 14.10). Верховний Суд при розгляді справ неодноразово робив висновки про перевагу суспільних інтересів над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

З огляду на викладене, обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Встановлено, що ОСОБА_1 працює у Гімназії №15 на посаді керівника гуртка, тобто є працівником закладу освіти і під час виконання професійних обов`язків знаходиться у безпосередньому контакті з учнями, зокрема, згідно наданих суду пояснень учасниками справи ОСОБА_1 є керівником хору. Про обов`язковість щеплення проти COVID-19 та наслідки ненадання відповідних документів, наслідки відсторонення від роботи ОСОБА_1 був повідомлений 29 жовтня 2021 року, а відсторонена від роботи 08 листопада 2021 року. За характером виконуваних обов`язків керівника гуртка Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 15 ім. М. Решетняка Криворізької міської ради Дніпропетровської області (на теперішній час - Криворізька гімназія № 15 ім. М. Решетняка Криворізької міської ради Дніпропетровської області), які пов`язані з безпосередніми контактами з дітьми, враховуючи неможливість запровадження дистанційної роботи гуртків, позивач підлягав обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але, після попередження про необхідність такого щеплення, відмовився від проходження вакцинації, відтак відповідач (роботодавець) обґрунтовано, з дотриманням чинного законодавства, відсторонив його від роботи на час до проведення щеплення.

За таких обставин тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи відповідає «нагальній суспільній необхідності», є пропорційним цій меті, а позивач не довів, що таке відсторонення було свавільним та безпідставним, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог. Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання обов`язку, метою якого є захист здоров`я не лише його, але й малолітніх та неповнолітніх дітей, з якими він контактує в силу свого місця роботи.

Аргументи учасників справи

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувсядо Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення, а справу направити на новий розгляд.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення. За відсутності у роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, вбачається неправомірним. Відповідачем не надано жодних доказів, що у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення, і останній у встановленому законом порядку відмовився від профілактичного щеплення від «COVID-19». Суд апеляційної інстанції в постанові зазначив про встановлення факту відмови ОСОБА_1 від проходження вакцинації, але матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів такої відмови.

Судами попередніх інстанцій не досліджувався належним чином наказ № 135к/тр від 05 листопада 2021 року про відсторонення його від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти «COVID-19» без збереження заробітної плати, адже рішення судів попередніх інстанції взагалі не містять висновків щодо того, що наказ № 135к/тр видано 05 листопада 2021 року, в той час як пункт 19 постанови Кабміну № 1096 від 20 жовтня 2021 року набирав чинності лише з 08 листопада 2021 року, тобто і пункт 46-1 КЗпП України набрав чинності лише з 08 листопада 2021 року - після видання оскарженого наказу. Тобто наказ № 135к/тр від 05 листопада 2021 року прийнятий до набрання чинності змін до постанови Кабміну № 1236 від 09 грудня 2020 року та наказу МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року, пункту 19 постанови Кабміну № 1096 від 20 жовтня 2021 року.

Суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме - встановив «неможливість запровадження дистанційної роботи гуртків. Ця обставина взагалі належним чином не досліджена і не підтверджена жодними належними та допустимими доказами. Позивач працював дистанційно протягом 2020 року під час запровадження карантину на підставі постанови Кабміну від 11 березня 2020 року № 211, тобто це нормальна практика, а такі обставини є вирішальними для цієї справи, адже у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду зазначає, у кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник.

Суд не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення позивачу дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача. Судом апеляційної інстанції не враховано та не досліджено взагалі належним чином обставини визначені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 Великої Палати Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22)).

Ухвалами Верховного Суду від 06 липня 2023 року відзив Гімназії на касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику без розгляду; відзиви Відділу освіти на касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 наказом директора ОСОБА_2 № 80/1-к від 18 серпня 2009 року по Криворізькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 15 ім. М. Решетняка Криворізької міської ради Дніпропетровської області переведений з посади хормейстера на посаду керівника гуртка з 18 серпня 2009 року.

29 жовтня 2021 року в.о. директором Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 15 ім. М. Решетняка Криворізької міської ради Дніпропетровської області складено повідомлення керівнику гуртка ОСОБА_1 № 203 від 29 жовтня 2021 року «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», згідно з яким повідомлено, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабміном, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти, просить позивача до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Також позивачу повідомлено, що у випадку ненадання вказаних документів у встановлений строк, 08 листопада 2021 року його відсторонять від роботи без збереження заробітної плати.

05 листопада 2021 року, керуючись статтею 46 КЗпП України, частиною 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційній хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ, наказом МОЗ «Про затвердження переліку професій, виробництва та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153, пунктом 41-6 постанови Кабміну від 09 грудня 2020 року № 1236, в.о. директора Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 15 ім. М. Решетняка Криворізької міської ради Дніпропетровської області видано наказ № 135к/тр від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 », відповідно до якого ОСОБА_1 , керівника гуртка, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження забортної плати.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог до Відділу освіти про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період відсторонення від роботи

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Сторонами вцивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік (частина друга статті 235 КЗпП).

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу (частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що «чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 733/1093/21 (провадження № 61-5550св22) вказано, що «при зверненні із позовом ОСОБА_2 просила, зокрема, стягнути з Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 31 серпня 2021 року до дня поновлення на роботі; при відмові у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд зазначив, що фінансове забезпечення Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради, втому числі виплату заробітної плати, покладено на відділ освіти Ічнянської міської ради, який не було залучено до участі у справі співвідповідачем; апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах із Більмачівською гімназією Ічнянської міської ради і саме на Більмачівську гімназію Ічнянської міської ради як роботодавця покладено передбачений статтею 21 КЗпП України обов`язок виплачувати працівникові заробітну плату; за таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що належним відповідачем за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є відділ освіти Ічнянської міської ради».

У справі, що переглядається, суди не врахували, що згідно зі статтею 21 КЗпП України належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір, тому належним відповідачем за вимогами у цій справі є Гімназія. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою відмови у позові. Тому оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період відсторонення від роботи, пред`явлених до Відділу освіти, належить змінити в мотивувальній частині.

Щодо позовних вимог до Гімназії про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення його від роботи

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), на яку є посилання вкасаційній скарзі, зазначено:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

У справі, що переглядається:

суди встановили, що в.о. директора Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 15 ім. М. Решетняка Криворізької міської ради Дніпропетровської області видано наказ № 135к/тр від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 », відповідно до якого ОСОБА_1 , керівника гуртка, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження забортної плати; ОСОБА_1 працює у Гімназії на посаді керівника гуртка, тобто є працівником закладу освіти і під час виконання професійних обов`язків знаходиться у безпосередньому контакті з учнями, зокрема, згідно наданих суду пояснень учасниками справи ОСОБА_1 є керівником хору;

апеляційний суд зробив висновок про неможливість запровадження дистанційної роботи позивача для гуртків, де позивач виконував обов`язки керівника, проте такий висновок не мотивував, на будь-які обставини та відповідні їм докази неможливості організації дистанційної роботи не послався, не з`ясував чи розглядав відповідач таку можливість при застосуванні до позивача такого заходу як відсторонення від роботи.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції, що відсторонення позивача від роботи було пропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила таку можливість, відповідно і залишення без змін рішення суду першої інстанції, не можливо визнати обґрунтованим.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги, що оспорюваний наказ № 135к/тр видано 05 листопада 2021 року, в той час як пункт 19 постанови КМУ № 1096 від 20 жовтня 2021 року набирав чинності лише з 08 листопада 2021 року, оскільки зазначеним наказом позивач відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року, тобто з дати набрання чинності вказаним пунктом постанови, який визначив контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, які відмовляються або ухиляються від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог до Відділу освітипро стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період відсторонення від роботи належить змінити в мотивувальній частині, постанову апеляційного суду в частині вимог про скасування наказу про відсторонення позивача від роботи скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу освітиВиконавчого комітету Металургійної районної у місті ради про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період відсторонення змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року в частині вимог ОСОБА_1 до Криворізької гімназії № 15 ім. М. Решетняка Криворізької міської ради Дніпропетровської області про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи скасувати.

Справу № 210/757/22 в зазначеній частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук