Рішення

від 12.10.2023 по справі 903/828/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 жовтня 2023 року Справа № 903/828/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Слободян О.Г., за участю секретаря судового засідання Лівандовського Т.Г.,

представника позивача: адвоката Ліщука О.О.,

представника відповідача: адвоката Терещука Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Грандпостач

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Спецутильсервіс

про стягнення 175624грн. 82коп.

встановив: позивач - ТОВ Грандпостач звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ Спецутильсервіс (відповідача) 175624грн. 82коп., з яких: 71750грн. заборгованості за поставлений товар, 4509грн. 92коп. 3%річних, 66002грн. 26коп. пені та 33362грн. 64коп. інфляційних втрат. Також, просить стягнути з відповідача 2684грн. витрат по сплаті судового збору.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно умов договору купівлі-продажу №10122021/1П від 10.12.2021р., в частині оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою суду від 14.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

29.08.2023 представник відповідача надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву (вх№01-75/5124/23), в якому просив провести розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін з метою з`ясування усіх обставин справи та узгодження умов укладення мирової угоди.

Також просив суд відмовити ТОВ Грандпостач у стягненні з ТОВ Спецутильсервіс в частині вимог у розмірі 4000грн. боргу за видатковою накладною №7794 від 13.12.2021р., 4509грн. 92коп. 3% річних, 66002грн. 26коп. пені та 33362грн. 64коп. інфляційних втрат. При цьому відповідач зазначив, що заперечує позовні вимоги у частині стягнення вартості товару на суму 4000грн за видатковою накладною №7794 від 13.12.2021. Після початку агресії РФ, товариство фактично припинило свою діяльність. 28.02.2023 відповідач повідомив позивача про наявність форс мажорних обставин, а саме факт крадіжки товару, що був поставлений згідно договору. Водночас, з боку відповідача вживалися та вживаються заходи з погашення заборгованості. Відповідач вважає, що розмір нарахованих санкцій є надмірно великий, що більше ніж утричі перевищує суму простроченого зобов`язання. У відзиві на позов відповідачем було запропоновано умови мирової угоди щодо поступового погашення боргу.

До відзиву на позов відповідачем було додано платіжну інструкцію №318 від 25.08.2023 про сплату позивачу 10000грн.

04.09.2023р. позивач подав до суду відповідь на відзив (вх.№01-75/5219/23), в якій заперечив щодо доводів відповідача, зазначених у відзиві та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Позивач зазначив, що у відзиві на позов відповідач не заперечує фактичні обставини справи. На момент підписання видаткової накладної №7794 від 13.12.2021 особа, яка отримала товар, перебувала у трудових відносинах з відповідачем та мала право підписувати накладні. Також, жодних повідомлень від відповідача щодо настання форс-мажорних обставин, підписання графіку погашення заборгованості позивач не отримував. Із запропонованою мировою угодою позивач не погодився.

Ухвалою суду від 06.09.2023р. постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання для розгляду справи 26.09.2023р.

Ухвалою суду від 26.09.2023 відкладено розгляд справи на 12.10.2023 за клопотанням сторін.

У судовому засіданні 12.10.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі з урахуванням проплат відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні подав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів часткової сплати заборгованості за договором на суму 10000грн. Зазначив, що визнає основну заборгованість згідно укладеного договору та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій та нарахувань.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.

10 грудня 2021 року між ТОВ «ГРАНДПОСТАЧ» (Продавець) та ТОВ «СПЕЦУТИЛЬСЕРВІС» (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу №10122021/1П.

Згідно п.1 Договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупця обладнання (далі - товар), а Покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його загальну вартість на умовах цього Договору.

Предметом цього договору є: подрібнювач деревини PL-160, 1 шт, ціна 130000грн; вал карданний АР.Т5.11.1050.1475(0805.1230) АК 8 шліців х 6 шліців, 1 шт, ціна 5500грн та ніж ПЛ-160, 3 шт, ціна 2250грн. Всього 137750грн (п.2 Договору).

Відповідно до п. 4.2.1. Договору Покупець перераховує на розрахунковий рахунок Продавця передоплату в розмірі 30000 грн. з моменту отримання рахунку на Товар.

Відповідно до п. 4.2.2. Договору Покупець перераховує на розрахунковий рахунок Продавця 107750 грн. до 28.02.2022 включно.

Згідно п.7.1 Договору передача та приймання товару здійснюється сторонами згідно накладної та акту прийому-передачі.

За затримку оплати чи прийняття Товар Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожний день затримки оплати чи прийняття відповідного Товару (п.8.3 Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома Сторонами та діє до повного виконання своїх зобов`язань (п.11.1 Договору).

Договір підписаний сторонами та завірений їх печатками без зауважень.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору 10.12.2021 відповідач перерахував позивачу передоплату у розмірі 30000 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.

За умовами Договору позивач здійснив поставку відповідачу обумовленого Договором товару згідно наступних видаткових накладних: №7790 від 10 грудня 2021 року на суму 135500 грн. та №15 від 12 січня 2022 року на суму 2250 грн.

Факт поставки відповідачу товару також підтверджується актом прийому-передачі до договору купівлі-продажу №10122021/1П від 10.12.2021, підписаним сторонами та завіреним печатками.

За отриманий товар відповідачем були здійснені такі проплати: 03.04.2023 - 10000грн, 06.06.2023 - 10000грн, 03.07.2023 - 10000грн, 30.07.2023 - 10000грн Зазначені проплати відображені у банківській виписці по рахунку позивача за вказаний період.

Таким чином, враховуючи здійснену передоплату, відповідачем всього було оплачено 70000грн.

Водночас, за умовами договору відповідач зобов`язувався повністю оплатити за отриманий товар до 28.02.2022 включно. Відповідачем було порушено умови договору в частині строків розрахунку та повної оплати за отриманий товар.

З метою мирного врегулювання спору, 21.02.2023 позивачем на адресу відповідача була надіслана вимога №49 про виконання зобов`язання за договором №10122021/1П від 10.12.2021.

У відповідь на вимогу позивача відповідач 28.02.2023 надіслав звернення, в якому повідомив позивача про важкий фінансовий стан товариства, що перешкоджає погашенню заборгованості та зазначив, що отримане майно (дробарка PL-160) викрадене, про що подано заяву до відділу поліції. Також висловлено пропозицію повернути дане майно за результатами проведених слідчих дій.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч.ч. 1, 7 ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар поставлено відповідачу згідно видаткових накладних та акту приймання-передачі, прийнято останнім без зауважень та заперечень, тому обов`язок оплатити його вартість виникає у відповідача в силу припису ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, факт отримання товару відповідачем та відсутність заперечень, здійснення часткової оплати за отриманий товар відповідачем, є самостійними підставами для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

На день подання позову заборгованість згідно укладеного між сторонами договору купівлі-продажу становила 67750грн, що не заперечується відповідачем.

Водночас, судом встановлено, що на день розгляду спору відповідачем згідно платіжних інструкцій №318 від 25.08.2023 та №323 від 28.09.2023 із призначенням платежу "за подрібнювач деревини, запчастини зг. накл №7790 від 10.12.2021" було погашено 20000грн заборгованості, що не заперечується представником позивача.

Отже, спірні правовідносини в частині стягнення основного боргу у розмірі 20000грн, які потребували судового врегулювання, фактично були врегульовані, шляхом погашення частини заборгованості відповідачем, в свою чергу предмет та підстави позову в цій частині зникли.

Згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 231 Кодексу, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки, існування предмета спору припинилось після пред`явлення позову та відкриття провадження у справі, провадження у справі в частині стягнення 20000грн. заборгованості згідно договору купвілі-продажу необхідно закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Заборгованість відповідача за отриманий товар, з урахуванням здійснених проплат після подачі позову до суду згідно договору купівлі-продажу становить 47750грн, не погашена, визнана відповідачем, підтверджена матеріалами справи та є підставною, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.

Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача за прострочення виконання зобов`язання згідно договору купівлі-продажу відповідачу на суму заборгованості 67750грн з 01.03.2022 нараховано 4459,62грн. 92коп. 3% річних, 66002грн. 26коп. пені на підставі п.8.3 Договору та 33147,44грн. інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку, що нарахування 4459,62грн. 92коп. 3% річних, 66002грн. 26коп. пені та 33147,44грн. інфляційних втрат є арифметично вірними та підставними.

Посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин та факту викрадення з підприємства товару, який був предметом договору не заслуговує на увагу суду щодо безпідставності нарахованих штрафних санкцій.

Щодо вказаних заперечень відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Приписами ст. 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Водночас, відповідно приписів ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Окрім цього, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору. Крім того, факт крадіжки товару не підтверджено відповідачем та не звільняє сторону від відповідальності за невиконання договору.

Поряд із цим, відповідно до статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною третьою статті 551 ЦК України.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи N 904/4685/18).

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір штрафу, пені та річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Беручи до уваги неподання позивачем доказів понесення ним збитків внаслідок допущених відповідачем порушень умов договору, визнання відповідачем основної заборгованості по договору, здійснення ним часткових проплат після пред`явлення позову, а також те, що пред`явлені до стягнення штрафні санкції (пеня), за оцінкою суду, є надмірно великою, порівняно із сумою боргу, врахувавши інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру нарахованої пені на 50 % на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

За наведених вище обставин позовна вимога в часині стягнення пені підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 33001,13грн пені. В позові в частині стягнення 33001,13грн пені слід відмовити.

Поряд із цим, позивач зазначає, що за межами дії Договору згідно видаткової накладної №7794 від 13 грудня 2021 року відповідачу було передано товар (форкоп PL-160.13 у кількості 1 шт.) на суму 4000грн. Зазначена накладна підписана сторонами та завірена їх печатками. Відповідач не оплатив поставлений товар, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу 215,20грн інфляційних втрат та 50,30грн -3% річних.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що у вимозі №49 від 21.02.2023, яка направлена позивачем та отримана відповідачем, відсутнє посиланння на необхідність виконання зобов`язання оплатити товар згідно видаткової накладної №7794 від 13 грудня 2021 року, який поставлявся не на умовах договору купівлі-продажу. У вказані вимозі позивач просить оплатити товар відповідно до укладеного договору купівлі-продажу №10122021/1П від 10.12.2021.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази надіслання або вручення відповідачу вимоги (претензії) щодо необхідності оплати вартості товару - форкопу PL-160.13, що вказаний у накладній №7794 від 13 грудня 2021 року.

Таким чином, з наданих позивачем доказів не вбачається порушення відповідачем строків виконання зобов`язання щодо сплати поставленого товару поза межами договору на суму 4000грн. На момент звернення до суду з позовом, судом не встановлено порушення прав та інтересів позивача, а тому суд дійшов висновку про відмову в позові в частині стягнення 4000грн заборгованості, а також в частині здійснених нарахувань на цю суму боргу - 215грн 20коп інфляційних втрат та 50грн 30коп - 3% річних у зв`язку з передчасністю звернення до суду в цій частині позовних вимог.

З огляду на зазначене, позов підлягає до задоволення частково.

Згідно із ч.ч. 2-4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 231, 233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Спецутильсервіс (44401, Волинська обл, Старовижівський район, смт.Стара Вижівка, вул.Грушевського, буд.47, код ЄДРПОУ 43637595) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Грандпостач (45252, Волинська область, Луцький район, село Пальче, вул.Перемоги, буд.2Б, код ЄДРПОУ 37887249) 118358грн 19коп (з яких: 47750грн заборгованості, 4459грн 62коп - 3% річних, 33001грн 13коп пені та 33147грн 44коп інфляційних втрат), а також 2114грн. 47коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Відмовити у позові в частині стягнення 4000грн заборгованості, 33001грн 13коп пені, 215грн 20коп інфляційних втрат та 50грн 30коп - 3% річних, всього 37266грн 63коп.

4. Закрити провадження у справі в частині стягнення 20000грн заборгованості.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 13.10.2023.

СуддяО. Г. Слободян