Рішення

від 11.10.2023 по справі 908/2555/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/263/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2023 Справа № 908/2555/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали справи

за позовом: Першого заступника керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області (вул. Соборна, 10, м. Василівка Запорізька область, 71600; адреса фактичного місцезнаходження: вул. Космічна, 118-а, м. Запоріжжя, 69050, код ЄДРПОУ 02909973) в інтересах держави в особі Василівської міської ради Запорізької області (бул. Центральний, 1, м. Василівка, Запорізька область, 71600; адреса фактичного місцезнаходження: вул. Парамонова, 6, м. Запоріжжя, 69059, код ЄДРПОУ 24912088)

до відповідача: Приватного підприємства РУБІКОН 2020 (вул. Карпенка-Карого, 47, м. Запоріжжя, 69084, код ЄДРПОУ 43739149)

про стягнення 568 440 грн 78 коп.

за участю представників

прокуратури: Тронь Г.М., прокурор відділу Запорізької обласної прокуратури, службове посвідчення № 075790 від 01.03.2023

від позивача: Клюшник В.В., довіреність № 150/01-05 від 05.04.2023

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Перший заступник керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Василівської міської ради Запорізької області про стягнення з Приватного підприємства РУБІКОН 2020 дохід, отриманий від безпідставно набутого майна у розмірі 568 440 грн 78 коп.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2023 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2555/23 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Також, 09.08.2023 прокурором подано заяву про забезпечення позову.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.08.2023, заяву передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 11.08.2023 у задоволенні заяви Першого заступника керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 14.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2555/23, присвоєно справі номер провадження 27/263/23.

Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження на 20.09.2023.

25.09.2023 на адресу суду від Приватного підприємства РУБІКОН 2020 надійшов відзив на позовну заяву за вих. № 03/07 від 14.09.2023.

20.09.2023 першим заступником керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області подана до суду відповідь на відзив від 19.09.2023 № 51/1-2636ВИХ-23.

Ухвалою суду від 20.09.2023 розгляд справи відкладено на 11.10.2023.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено учасникам справи їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

11.10.2023 прокурор та представник позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги на підставах, викладених у позовній заяві. Просив суд задовольнити позовні вимоги, стягнути з Приватного підприємства РУБІКОН 2020 дохід, отриманий від безпідставно набутого майна у розмірі 568 440 грн 78 коп.

11.10.2023 відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. 11.10.2023 об 11:52 год. представник відповідача Бобровник К.В. надав до канцелярії суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду справи, у зв`язку із необхідністю прийняття участі представником в іншій справі, призначеній за часом раніше на той самий час тієї ж дати, а саме, як представник ТОВ «Аріал» у справі № 908/1876/23 в Господарському суді Запорізької області (суддя Корсун В.Л.).

Заява відповідача задоволенню не підлягає, оскільки відповідач обізнаний про існування даної справи, повідомлений про час і місце судового засідання, відповідачем надано відзив на позовну заяву, а також враховуючи стислий процесуальний строк щодо розгляду даної заяви (справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, будь-яких заяв про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, відповідач не надавав) та наявність в матеріалах справи достатніх доказів для розгляду справи в судовому засіданні 11.10.2023.

Крім того, представник відповідача у заяві від 11.102023 посилається на прийняття участі в іншій справі, призначеній за часом раніше на той самий час тієї ж дати, а саме, як представник ТОВ «Аріал» у справі № 908/1876/23 в Господарському суді Запорізької області (суддя Корсун В.Л.).

Тоді як, згідно бази «Діловодство спеціалізованого суду» ухвалою суду від 19.09.2023 суддею Корсун В.Л. відкладено підготовче засідання на 11.10.2023 о 12:10 год., тобто судове засідання у справі № 908/2555/23 призначено на більш ранній час ніж по справі № 908/1876/23, що не позбавило представника прибути у судове засідання 11.10.2023 о 12:00 год. по справі № 908/2555/23.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами, за відсутністю відповідача.

Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, вислухавши прокурора та позивача, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення прокурора та представника позивача, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Згідно з ч.ч. 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку: "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 зазначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, тому прокурор у кожному конкретному випадку з посиланням на законодавство самостійно визначає, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 3-рн/99 від 08.04.1999, під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти до висновку, що «інтереси держави» (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).

Правовий висновок щодо застосування ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Так, за п. 76-77 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Згідно із п. 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Судом враховано, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте, з метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежним чином.

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 сформовано правовий висновок, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Зокрема, така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 904/9169/17.

Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Разом з тим, що б інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування.

Статтями 7, 140 Конституції України визначено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Територіальна громада має право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Частиною 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад, сіл, селищ, міст через міські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26, статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Земельна ділянка площею 5,0031 га з кадастровим номером 2320910100:06:028:0077 розташована у м. Василівка та відноситься до земель комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, саме Василівська міська рада уповноважена передавати в користування вищевказану земельну ділянку.

Крім того, відповідно до вимог ст.ст. 2, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Василівська міська рада є органом, через який територіальною громадою м. Василівка безпосередньо здійснюється місцеве самоврядування.

Василівською окружною прокуратурою до Василівської міської ради направлено лист № 51-1427 вих.-23 від 15.05.2023 про надання інформації щодо вжитих заходів щодо стягнення з ПП «РУБІКОН 2020» недоотриманого доходу за фактичне використання земельної ділянки з кадастровим номером 2320910100:06:028:0077 площею 5,0031 га, у вигляді орендної плати за землю.

Разом з цим, Василівська міська рада у листі від 30.05.2023 №255/01-05 надала розрахунки недоотриманих Василівською міською радою Запорізької області доходів за фактичне використання ПП «РУБІКОН 2020» земельної ділянки за період з 10.08.2020 по 28.02.2022 та довідку з відповідними рахунками для зарахування коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

На запит Василівської окружної прокуратури в порядку ст. 23 Закону Украни «Про прокуратуру» від 17.07.2023 № 51 -2145 вих.-23 Василівська міська рада надала відповідь від 19.07.2023 № 368/01-05, що на даний час міська рада не має можливості самостійно звернутися до суду з позовом про стягнення з ПП «РУБІКОН 2020» недоотриманих доходів за фактичне користування без правовстановлюючих документів земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 2320910100:06:028:0077 у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору.

Вказані обставини свідчать про нездійснення Василівською міською радою захисту порушених інтересів держави та територіальної громади міста Василівка, та наявність передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для їх представництва.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Василівською окружною прокуратурою листом від 31.07.2023 № 51-2271 вих.-23 повідомлено Василівську міську раду про намір звернутись до Господарського суду Запорізької області із вказаним позовом в інтересах держави.

Вказане вище стало підставою для захисту порушених інтересів держави прокуратурою шляхом представництва в суді, оскільки при наявності порушень інтересів держави та бездіяльності органу, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, прокурором встановлена наявність визначених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для представництва інтересів держави шляхом звернення з даною позовною заявою до господарського суду.

На підставі вище наведеного та наявних в матеріалах справи доказів, а також аргументів прокурора, наведених ним у позові, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави.

Щодо суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 10.08.2020, зареєстрованого у реєстрі за № 670, до Приватного підприємства «РУБІКОН 2020» перейшло право власності на:

- будівлю котельної площею 870,5 кв.м., за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, вул. Ліхачова, будинок 2т;

- будівлю АПК площею 1151,0 кв.м., за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, вул. Ліхачова, будинок 2і.;

- майстерню по ремонту площею 4004,00 кв.м., за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, вул. Ліхачова, будинок 2у;

- механічну мийку площею 3257,88 кв.м., за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, вул. Ліхачова, будинок 2с;

будівля кузні площею 65,2 кв.м., за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, вул. Ліхачова, будинок 2м;

- станцію техобслуговування площею 921,2 кв.м, за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, вул. Ліхачова, будинок 2ц;

- майстерню паливної апаратури площею 690,7 кв.м, за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, вул. Ліхачова, будинок 2х;

- прохідний корпус площею 100,5 кв.м, за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, вул. Ліхачова, будинок 2о;

- виробничий корпус площею 5649,78 кв.м, за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, вул. Ліхачова, будинок 2ф.

Вищевказані будівлі та споруди знаходяться на земельній ділянці площею 5,0031 га з кадастровим номером 2320910100:06:028:0077 із цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Таким чином, з 10.08.2020 земельна ділянка з кадастровим номером 2320910100:06:028:0077 площею 5,0031 га перебуває у користуванні ПП «РУБІКОН 2020», а саме у зв`язку із розташуванням на вказаній земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, що належать ПП «РУБІКОН 2020» на праві приватної власності.

Згідно з інформацією Василівської міської ради Запорізької області № 255/01-05 від 30.05.2023 ПП «РУБІКОН 2020» з заявою про укладення договору оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 2320910100:06:028:0077 до Василівської міської ради не зверталось, рішення про передачу в оренду Василівською міською радою не приймалось, відповідно орендна плата за користування земельною ділянкою до бюджету Василівської міської територіальної громади ІШ «РУБІКОН 2020» не сплачувало.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельну ділянку з кадастровим номером 2320910100:06:028:0077 з моменту набуття ПП «РУБІКОН 2020» права власності на вищезазначені будівлі та споруди договір/договори оренди вказаної земельної ділянки, додаткові угоди або договори до нього не укладено та не зареєстровано.

Відповідно до листа ГУ ДПС у Запорізькій області від 14.03.2023 № 2351/5/08-01-04-01-09 ПП «РУБІКОН 2020» не зареєстровано платником плати за землю (земельного податку та орендної плати) в територіальних органах ГУ ДПС у Запорізькій області.

Отже, протягом тривалого часу користування земельною ділянкою ПП «РУБІКОН 2020» ухилялося від укладення та реєстрації договору оренди земельної ділянки, на якій знаходяться об`єкти нерухомості, що належать йому на праві приватної власності.

У зв`язку з чим, орендна плата за використання земельної ділянки за період з 10.08.2020 по 28.02.2022 не надходила до міського бюджету. Будь-яких відомостей про існування об`єктивних перешкод для підписання договору оренди землі не встановлено.

Рішенням Василівської міської ради від 20.12.2018 № 48 «Про встановлення ставок орендної плати на землю на території Василівської міської ради» з 01.01.2019 встановлені ставки орендної плати за землі з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості розміром 4% від нормативної грошової оцінки землі.

Рішенням Василівської міської ради від 23.06.2021 № 07 «Про встановлення ставок орендної плати за землю на території Василівської міської ради» з 01.01.2022 ставка орендної плати за землі з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в межах населеного пункту м. Василівка складає 4% від нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до Витягу з технічної документації від 13.08.2021 № 237/0/356-21 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2320910100:06:028:0077 площею 50031 кв.м. становить 9 075 959 грн 13 коп.

За інформацією Василівської міської ради Запорізької області від 30.05.2023 № 255/01-05 та наданих розрахунків недоотриманих Василівською міською радою Запорізької області доходів за фактичне використання ГШ «РУБІКОН 2020» земельної ділянки з кадастровим номером 2320910100:06:028:0077 площею 5,0031 га без правовстановлюючих документів, розмір недоотриманих доходів складає: за 2020 рік (з 10.08.2020 по 31.12.2020) 140 851 грн 22 коп., за 2021 рік 363 038 грн 36 коп., за 2022 рік (з 01.01.2022 по 28.02.2022 з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель - 1,1) 64 551 грн 20 коп.

Таким чином, загальна сума недоотриманих доходів за період з 10.08.2020 по 28.02.2022 складає 568 440 грн 78 коп.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 цього Кодексу у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Така правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/2060/20 від 05.08.2022.

Згідно із частиною 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Приписами частини 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК України унормовано, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.Відповідно до пунктів 1, 2 статті 1 Закон України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлює, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, зокрема: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа.Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2320910100:06:028:0077 площею 5,0031 га за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, вул. Ліхачова, 2, 2с, 2м, 2л, 2ц, 2х, 2о, 2ф, 2т, 2і, 2у здійснено 22.05.2019.

З урахуванням наведеного вище, земельна ділянка з кадастровим номером 2320910100:06:028:0077 площею 5,0031га сформована як об`єкт цивільних прав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача. Судом встановлено, що власником відповідної земельної ділянки є Василівська міська рада Запорізької області в особі позивача.

Згідно статті 206 ЗК України, п.п. 14.1.136 п. 14.1 статті 14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є Василівська міська рада Запорізької області в особі позивача.

Отже, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем, що не відповідає загальним засадам справедливості, добросовісності, розумності, закріпленим пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.Положення вищезазначеної глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувачем) з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Разом з цим, обов`язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових затрат - він зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

З огляду на викладене, фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернуті ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

У відповідності до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Правовий механізм переходу права на землю, пов`язаний з переходом права на об`єкт нерухомості. Виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності, користування, у тому числі у формі оренди земельної ділянки.

За допомогою цих норм досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Відповідно до ч. 11 ст. 120 Земельного кодексу України, якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Таким чином, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності, користування, у тому числі у формі оренди земельної ділянки.

За змістом ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18.

Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно статті 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідачем речові права на вказану земельну ділянку не оформлено та не зареєстровано.

За змістом статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.72 земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ПП «РУБІКОН 2020» не є власником або постійним землекористувачем зазначеної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). При цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Згідно з положеннями ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

За приписами ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Отже, за змістом указаних приписів законодавства виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними, що регулюються главою 83 Цивільного кодексу України.

Таким чином, з часу виникнення у ПП «РУБІКОН 2020» права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, вул. Ліхачова, 2, 2с 2м 2л 2ц 2х 2о 2ф 2т 2і 2у, на земельній ділянці з кадастровим номером 2320910100:06:028:0077 виник й обов`язок укласти договір оренди та зареєструвати на підставі нього право оренди землі.

Отже, ПП «РУБІКОН 2020», не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а Василівською міською радою втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати ПП «РУБІКОН 2020» за рахунок міської ради.

Отже, ПП «РУБІКОН 2020» відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України повинно відшкодувати Василівській міській раді доходи, які одержало у вигляді несплаченої орендної плати з 10.08.2020 по 28.02.2022 в розмірі 568 440 грн 78 коп.

Відновлення порушених прав Василівської міської ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як фактичний добросовісний землекористувач.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Прокурор надав докази в підтвердження своїх позовних вимог.

Відповідач не спростував доводи прокурора, не надав доказів сплати коштів або обґрунтованих заперечень проти позову.

Таким чином, оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Першого заступника керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Василівської міської ради Запорізької області до Приватного підприємства РУБІКОН 2020 задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства РУБІКОН 2020 (вул. Карпенка-Карого, 47, м. Запоріжжя, 69084, код ЄДРПОУ 43739149) на користь Василівської міської ради Запорізької області (бул. Центральний, 1, м. Василівка, Запорізька область, 71600; адреса фактичного місцезнаходження: вул. Парамонова, 6, м. Запоріжжя, 69059, код ЄДРПОУ 24912088) дохід, отриманий від безпідставно набутого майна у розмірі 568 440 (п`ятсот шістдесят вісім тисяч чотириста сорок) грн 78 коп. на розрахунковий рахунок UA 048999980334179812000008471, отримувач ГУК у Запорізькій області/ТГ м. Василівка/18010600, код ЄДРПОУ 37941997, призначення платежу орендна плата з юридичних осіб.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Приватного підприємства РУБІКОН 2020 (вул. Карпенка-Карого, 47, м. Запоріжжя, 69084, код ЄДРПОУ 43739149) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Василівської окружної прокуратури (стягувач: вул. Космічна, 118 А, м. Запоріжжя, 69050, розрахунковий рахунок: UА 438201720343180001000000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2023 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в суді, у розмірі 8 526 (вісім тисяч п`ятсот двадцять шість) грн 61 коп. за подання позову, 1 342 (одна тисяча триста сорок дві) грн 00 коп. за подання заяви про забезпечення позову.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 13.10.2023.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.