Рішення

від 10.08.2023 по справі 910/5243/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.08.2023Справа № 910/5243/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Голови Обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу "Волгоградський" ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу "Волгоградський" (вул. Шолом-Алейхема, 5в, м. Київ, 02156)

про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії

Представники сторін:

від позивача: не з`явився.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Голова Обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу "Волгоградський" ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу "Волгоградський" про визнання трудових відносин між позивачем та відповідачем припиненими з 01 квітня 2023 року у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, із внесенням цієї інформації до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та зобов`язання відповідача вчинити дії щодо внесення змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про виключення запису про ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як голови (керівника) Обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу "Волгоградський" та як особи, яка має право вчиняти юридичні дії без довіреності від імені вказаного кооперативу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що ним як головою Обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу "Волгоградський" були скликані загальні збори членів кооперативу з метою розгляду питання про звільнення позивача з посади голови за власним бажанням згідно ч. 1 ст. 38 КзПП України. Проте, оскільки загальні збори членів кооперативу не відбулись та прийняття рішення про звільнення голови кооперативу є виключною компетенцією членів такого кооперативу, позивач звернувся до суду з позовом про визнання припиненими трудових відносин між ним та відповідачем і зобов`язання відповідача вчинити дії щодо внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в частині виключення запису про нього як про керівника (голову) Обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу "Волгоградський".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 21.04.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 19.04.2023 року надійшла заява б/н від 21.04.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2023 року, за результатами розгляду заяви б/н від 21.04.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5243/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15.06.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 року, у зв`язку з нез`явленням в підготовче судове засідання уповноваженого представника відповідача та ненаданням останнім відзиву на позовну заяву, відкладено підготовче засідання на 19.07.2023 року.

Судом встановлено, що через систему Електронний суд 11.07.2023 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 11.07.2023 року, за змістом яких позивач з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 року у справі №448/362/22 зазначає про те, що спір, який виник у даній справі, є корпоративним, а тому має розглядатися за правилами господарського, а не цивільного судочинства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/5243/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.08.2023 року.

Разом з цим, від уповноваженого представника позивача через систему Електронний суд 09.08.2023 року надійшла заява б/н від 09.08.2023 року про проведення судового засідання, яке відбудеться 10.08.2023 року, без участі представника ОСОБА_1, яка залучено судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача станом на 10.08.2023 року до суду не надходило.

У підготовчі судові засідання 15.06.2023 року та 19.07.2023 року з`явився уповноважений представник позивача, представник відповідача - не з`явився.

У судове засідання з розгляду справи по суті 10.08.2023 року позивач особисто та/або його уповноважений представник, а також уповноважений представник відповідача не з`явились.

Про дату, час та місце судового засідання 10.08.2023 року позивач повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою представника позивача б/н від 19.07.2023 року.

Окрім того, позивач та представник позивача повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронні адреси позивача та представника позивача, зазначені в матеріалах справи, а саме: kniaztru@gmail.com, ir.advocat@gmail.com, копії ухвали суду від 19.07.2023 року про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті у справі № 910/5243/23, факт отримання якої 03.08.2023 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронного листа до електронних скриньок.

Доказів отримання відповідачем ухвали суду від 19.07.2023 року поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0105494888170 в якому зазначено, що станом на 08.08.2023 року поштове відправлення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвали господарського суду від 08.05.2023 року та від 15.06.2023 року були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Шолом-Алейхема, 5в, м. Київ, 02156 та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Проте, ухвали суду від 08.05.2023 року, 15.06.2023 року повернуто відділенням поштового зв`язку 11.05.2023 року та 20.06.2023 року неврученими відповідачу у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача - Обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу "Волгоградський" зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведене господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/5243/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Про поважні причини неявки в судові засідання представника відповідача суд не повідомлено.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 179, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі від 08.05.2023 року, які також визначені судом в ухвалі від 15.06.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченими частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача на час проведення судового засідання 10.08.2023 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на вищевикладене, оскільки сторони не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, позивач, його представник та уповноважений представник відповідача не прибули в судове засідання з розгляду справи по суті, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, та враховуючи викладене в заяві від 10.08.2023 року клопотання позивача про здійснення розгляду справи без участі представника ОСОБА_1, суд здійснював розгляд справи по суті в судовому засіданні 10.08.2023 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності позивача особисто та/або його представника та представника відповідача.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами; під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України до підвідомчості господарським судам України віднесено справи з корпоративних спорів, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

З огляду на цей припис перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов`язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудових відносин одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов`язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у справі №448/362/22 року від 14.06.2023 року.

Суд зазначає, що предметом розгляду у даній справі є вимога позивача, який є головою кооперативу, про визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та Обслуговуючим гаражно-будівельним кооперативом «Волгоградський», а тому даний спір є корпоративним та має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Відповідно до статті 93 Господарського кодексу України підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Частиною 1 статті 94 Господарського кодексу України встановлено, що кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні врегульовано Законом України «Про кооперацію», відповідно до статті 1 якого кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Згідно з визначенням термінів, наведеним у статті 2 вказаного Закону, обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану (статті 6 Закону України «Про кооперацію»).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про кооперацію» кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на підставі протоколу №1 від 19.03.1995 року зборів уповноважених членів кооперативу автостоянки «Волгоградська» та протоколу №7 від 22.03.1995 року зборів уповноважених членів кооперативу «Славутич» рішенням Ватутинської районної ради народних депутатів від 25.05.1995 року №137 було утворено кооператив по експлуатації автостоянки «Волгоградський», затверджено його статут та склад правління, зокрема, на посаді голови правління - ОСОБА_1 .

Наказом № 1 від 01.07.1995 року по кооперативу «Волгоградський» у відповідності до рішення Ватутинської районної ради народних депутатів від 25.05.1995 року № 137 головою правління призначений ОСОБА_1 .

Згідно з рішенням загальних зборів членів кооперативу по експлуатації автостоянки «Волгоградський», оформленим протоколом № 1 від 01.03.2013 року, змінено назву кооперативу з Кооператив по експлуатації автостоянки «Волгоградський» на Обслуговуючий гаражно-будівельний кооператив «Волгоградський».

Обслуговуючий гаражно-будівельний кооператив «Волгоградський» зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 02.10.2001 року, номер запису: 10661200000000919, та діє на підставі Статуту, затвердженого рішенням зборів членів обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу «Волгоградський» від 01.03.2013 року, головою кооперативу є ОСОБА_1, що підтверджується Випискою з ЄДРПОУ ААВ №766639 від 21.03.2013 року.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про кооперацію» статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Пунктом 3.1 Статуту Обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу «Волгоградський» в редакції від 01.03.2013 року (далі - Статут) визначено, що мета створення кооперативу - задоволення потреб з надання послуг щодо розміщення та зберігання транспортних засобів та створення об`єктів дорожнього сервісу.

Згідно з пунктом 1.4 Статуту кооператив є суб`єктом підприємницької діяльності, який надає послуги по зберіганню транспортних засобів переважно членів кооперативу за рахунок їх внесків, та обслуговуванню інших транспортних засобів з метою одержання прибутку.

У відповідності до ч. 2 ст. 101 ГК України вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів. Кооперативу. До органів управління кооперативу належать правління (голова) кооперативу та ревізійна комісія (ревізор) кооперативу.

Статтею 16 Закону України «Про кооперацію» передбачено, що виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу. У кооперативі, до складу якого входить менше ніж 10 членів, обирається лише голова кооперативу.

Члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більше ніж на п`ять років. Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також порядок проведення засідань правління кооперативу та прийняття ним рішень визначаються статутом кооперативу.

За приписами ст. 103 ГК України правління кооперативу, очолює голова кооперативу, який обирається загальними зборами членів кооперативу та функції і порядок відкликання якого визначаються статутом кооперативу.

Аналогічні положення передбачені пунктами 8.14, 8.15 Статуту, відповідно до яких виконавчим органом кооперативу є правління, в кількості п`яти членів, яке очолює голова. Члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами (зборами уповноважених) членів кооперативу на 5 років.

Згідно відомостей ЄДРПОУ керівником Обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу «Волгоградський» є ОСОБА_1 , якого включено у Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до переліку осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, в тому числі підписувати договори.

Як зазначає позивач у позовній заяві, ОСОБА_1 протягом всіх 28 років діяльності кооперативу був та залишається керівником Обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу «Волгоградський» та головою правління кооперативу. Проте, в останні роки позивач втратив зацікавленість у перебуванні у трудових відносинах із відповідачем, а тому прийняв рішення про звільнення за власним бажанням з посади голови кооперативу на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України.

Приписами частини 1-3 статті 15 Закону України «Про кооперацію» унормовано, що вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства тощо. Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу.

Аналогічні положення визначені статтею 102 Господарського кодексу України.

Згідно з пунктом 8.1 Статуту вищим органом управління обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу «Волгоградський» є загальні збори (збори уповноважених) членів кооперативу.

В силу вимог частини 6, 7, 9-12 статті 15 Закону України «Про кооперацію» позачергові загальні збори членів кооперативу скликаються на вимогу: не менше третини його членів; спостережної ради; ревізійної комісії (ревізора); органу управління кооперативного об`єднання, членом якого він є. Позачергові загальні збори членів кооперативу повинні бути скликані протягом 20 днів з дня надходження такої вимоги. У разі незабезпечення правлінням (головою) кооперативу скликання позачергових загальних зборів вони можуть бути скликані особами, які вимагали їх скликання, протягом наступних 20 днів. Загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених. Кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один голос, і це право не може бути передано іншій особі. Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу про прийняття, внесення змін до статуту, вступ до кооперативного об`єднання або вихід з нього та про реорганізацію або ліквідацію кооперативу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75 відсотків членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів членів (уповноважених) кооперативу, присутніх на його загальних зборах. Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу приймаються відповідно до його статуту відкритим або таємним голосуванням.

Такі самі положення щодо порядку скликання позачергових зборів визначені Статутом відповідача.

Зокрема, відповідно до пункту 8.9 Статуту позачергові загальні збори членів кооперативу повинні бути скликанні протягом 20 днів з дня надходження такої вимоги. У разі незабезпечення правлінням кооперативу їх скликання, вони можуть бути скликані особами, які вимагають їх скликання, протягом наступних 20 днів.

З викладеного вбачається, що позачергові загальні збори членів кооперативу скликаються на вимогу, зокрема не менше третини його членів; позачергові загальні збори членів кооперативу повинні бути скликані протягом 20 днів (згідно із Законом України «Про кооперацію»/Статутом) з дня надходження такої вимоги. У разі незабезпечення головою кооперативу скликання позачергових загальних зборів вони можуть бути скликані особами, які вимагали їх скликання, протягом наступних 20 днів. Загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів.

Частина 5 статті 15 Закону України «Про кооперацію» вказує на те, що про дату, місце, час проведення та порядок денний загальних зборів члени кооперативу повинні бути повідомлені не пізніше ніж за 10 днів до визначеного строку їх проведення.

Тобто, обов`язковою умовою повідомлення про скликання загальних зборів юридичної особи є одночасна наявність у такому повідомленні інформації про час, місце проведення зборів та інформації про питання, що будуть винесені на розгляд зборів (порядок денний). Відсутність у повідомленні про проведення загальних зборів будь-якої з названих складових, як і відсутність самого повідомлення, може бути підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів.

Відповідно до пункту 8.7 Статуту додатково визначено, що про дату, місце, час проведення та порядок денний загальних зборів (зборів уповноважених) членів кооперативу, члени (уповноважені) кооперативу повинні бути повідомлені не пізніше ніж за 10 днів до визначеного строку їх проведення шляхом їх персонального повідомлення чи опублікування цієї інформації в місцевій пресі (районній чи міста Києва), та розміщення вказаної інформації на дошці об`яв кооперативу. За рішенням правління, та при наявності для цього достатніх коштів в кооперативі, може бути проведена додаткова персональна поштова розсипка повідомлень членам (уповноваженим) кооперативу щодо запланованих загальних зборів (зборів уповноважених) членів кооперативу. У цьому ж порядку скликаються і позачергові загальні збори (збори уповноважених) членів кооперативу.

Як зазначає позивач, врахувавши вищезазначені норми закону, голова кооперативу ОСОБА_1 ініціював проведення позачергових загальних зборів (збори уповноважених) членів кооперативу на 11 березня 2023 року о 13:00, за офіційною адресою відповідача: АДРЕСА_2 .

Позивач запропонував включити до порядку денного загальних зборів (зборів уповноважених) членів кооперативу питання щодо розгляду заяви про звільнення його з посади голови обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу «Волгоградський» на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України, за власним бажанням із записом до трудової книжки про звільнення.

Вищезазначене позивач виклав у повідомленні від 24.02.2023 року, яке 25.02.2023 року надіслав цінним листом із повідомленням про вручення на адресу відповідача, тобто більше ніж за 10 днів до дати проведення зборів.

Факт надсилання вказаного повідомлення від 24.02.2023 року про необхідність проведення позачергових зборів та отримання його відповідачем 01.03.2023 року підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису кладення у цінний лист від 25.02.2023 року, поштової накладної №0820100045262 від 25.02.2023 року та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 25.02.2023 року.

Крім того, позивачем було розміщено повідомлення про проведення загальних зборів (збори уповноважених) членів кооперативу у засобах масової інформації - газеті «Експрес об`ява», номер якої поступив у вільний продаж 01.03.2023 року (копія примірника газети наявна в матеріалах справи).

Позивач також вказує, що останнім додатково розміщено об`яву про проведення загальних зборів (збори уповноважених) членів кооперативу безпосередньо на дошці об`яв кооперативу.

Однак, незважаючи на всі вчинені позивачем дії, спрямовані на організацію та проведення загальних зборів (збори уповноважених) членів кооперативу, вказані збори не відбулися у зв`язку з незабезпеченням відповідачем їх скликання.

В подальшому 17.03.2023 року позивачем на адресу відповідача була надіслана заява ОСОБА_1 про звільнення з посади ґолови кооперативу за власним бажанням від 17.03.2023 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист від 17.03.2023 року та поштової накладної №0101047529213 від 17.03.2023 року.

Проте, дана заява ОСОБА_1 про звільнення від 17.03.2023 року була залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Таким чином позивач вважає, що така бездіяльність відповідача свідчить про порушення трудових прав позивача, зокрема, його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням.

Оскільки, як стверджує позивач, він виконав вичерпний перелік дій, спрямованих на дотримання процедури звільнення, а відповідач, отримавши всі надіслані йому листи та заяви, жодним чином на них не відреагував, це дає позивачу право вважати себе звільненим з дати написання та відправлення на адресу відповідача заяви про звільнення за власним бажанням, а саме з 01.04.2023 року (з урахуванням двотижневого терміну з дня відправлення заяви про звільнення по пошті).

Відтак, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати трудові відносини між позивачем та відповідачем припиненими з 01 квітня 2023 року у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України, із внесенням цієї інформації до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження розгляду заяви позивача про звільнення у встановленому порядку та прийняття загальними зборами членів кооперативу рішення про звільнення з внесенням відповідних змін про зміну керівника до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДРПОУ, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд зазначає, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

У Рішенні № 1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 Конституційний Суд України також наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Наведені висновки також підтримані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в постановах від 10.09.2019 року у справі № 921/36/18 та від 30.01.2019 року у справі № 145/1885/15-ц, де також виснувала, що хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 36 КЗпП визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін, розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

За частиною 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства або підприємства. По суті, директор об`єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися статтею 38 КзПП та ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.

Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 Цивільного кодексу України). У товариствах, в яких законом передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього.

Відповідно до частини 3 статті 99 цивільного кодексу України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Частиною 4 статті 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою 3 статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Підставою набуття виконавчим органом кооперативу (членами правління та головою правління) повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами членів кооперативу як вищого органу управління кооперативу.

Отже, підставою для набуття ОСОБА_1 повноважень з управління кооперативом є призначення його загальними зборами учасників кооперативу головою кооперативу.

Зміст положень частини 3 статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час з будь-яких підстав, що є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Таким чином, припинення повноважень голови кооперативу за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи на підставі положень Кодексу законів про працю України, та відбувається на підставі прийняття загальними зборами учасників кооперативу відповідного рішення про припинення повноважень керівника кооперативу.

Наказ про звільнення керівника з посади має видаватися на підставі рішення загальних зборів кооперативу, але при його ухваленні мають бути дотриманими права особи, яка звільняється, а також гарантії, що визначені трудовим законодавством України. Трудове законодавство має застосовуватися при оформленні наказу про звільнення керівника з посади на підставі статті 38 КЗпП України, зокрема, у відповідному наказі про звільнення.

Судом встановлено за матеріалами справи, що позивачем було дотримано процедуру звільнення з посади голови кооперативу, а саме: позивачем було надіслано відповідачу повідомлення з пропозицією провести загальні збори з метою вирішення питання про звільнення позивача з посади голови кооперативу; здійснено публікацію об`яви про проведення загальних зборів в засобах масової інформації; надіслано відповідачу заяву про звільнення в порядку статті 38 КЗпП.

Однак загальні збори проведено не було, рішення про звільнення позивача з посади не прийнято, тому, з урахуванням встановленого статтею 43 Конституції України принципу заборони примусової праці, така бездіяльність відповідача порушує права позивача.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), відтак дії учасників господарських правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення.

Згідно з частиною 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині 1 статті 11 ГПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява № 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " № 20372/11, § 65))

Частиною 2 статті 5 ГПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява N 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява N 35787/03, § 29).

При цьому Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); "Ефстатіу та та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey, заява N 59601/09, § 21).

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі №758/1861/18 (провадження № 61-49113св18) зазначено, що «установлені у справі обставини, а саме: написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, ознайомлення із вказаною заявою усіх учасників товариства, ініціювання позивачем проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання звільнення директора на порядок денний, передача печатки, документів уповноваженій особі свідчать про те, що позивач дотримався процедури звільнення із займаної посади директора товариства. Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Водночас особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими».

Аналогічної позиції дотримався Верховний Суд у постанові від 17.03.2021 року у справі №761/40378/18 (провадження № 61-18255св19).

Із поданих доказів суд встановив, що реалізуючи своє конституційне право на свободу праці позивач добросовісно виконав усі дії для свого звільнення, зокрема, написав заяву про звільнення, звернувся до відповідача з ініціативою проведення позачергових загальних зборів членів кооперативу для вирішення питання про його звільнення з посади голови кооперативу.

Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), кооперативу (голова), як і будь - який інший працівник має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.

Разом з тим особливість звільнення голови кооперативу полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів членів кооперативу.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників кооперативу (товариства) про звільнення керівника, зокрема, через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту свої прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Проте, станом на момент розгляду даної справи загальні збори учасників обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу «Волгоградський» щодо прийняття рішення про звільнення позивача з посади голови кооперативу за його власним бажанням на підставі його заяви, не проведено. Наразі, в ЄДРПОУ досі містяться відомості про позивача як керівника відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не вжито жодних заходів щодо розгляду питання звільнення позивача та прийняття відповідного рішення, зокрема, за відсутності заперечень щодо звільнення ОСОБА_1 з посади голови кооперативу, відтак, за висновками суду, відповідач допустив протиправну бездіяльність, оскільки не вчинив юридично значимих дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з посади голови правління Обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу "Волгоградський" та оформлення припинення трудових відносин, що свідчить про порушення вимог трудового та цивільного законодавства і обмеження трудових прав позивача щодо можливості вільно обирати працю, як це передбачено вказаною статтею 43 Конституції України.

Судом констатується, що в даному випадку позивач не має можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин у визначеному законодавством порядку, що порушує його право на працю, відтак підлягає захисту в судовому порядку.

В силу положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Разом з тим, відповідно до вимог частини 2 статті 5 ГПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між ОСОБА_1 та Обслуговуючим гаражно-будівельного кооперативом "Волгоградський", суд вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як визнання припиненими трудових відносин між позивачем та відповідачем.

Поряд із цим, оскільки судом під час розгляду справи не встановлено обставин укладення кооперативом з позивачем трудового договору (контракту), позаяк ОСОБА_1 був обраний на посаду голови кооперативу рішення загальних зборів членів кооперативу, зафіксованим в протоколі №1 від 19.03.1995 року, суд дійшов висновку про те, що між позивачем та кооперативом не виникав спір стосовно припинення такого правочину. Відтак неправильними є доводи позивача про необхідність застосування у спірних правовідносинах норм КЗпП України, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

Водночас, в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між кооперативом та особою встановлені відносини управління кооперативом) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління кооперативом без укладення трудового договору - саме відносини з управління кооперативом, у яких голові надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між кооперативом та цією особою.

При цьому суд враховує, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між головою та кооперативом.

Отже, встановлені судом обставини свідчать про те, що враховуючи особливості правового регулювання звільнення голови правління кооперативу за власним бажанням, позивач позбавлений можливості самостійно припинити повноваження голови кооперативу в односторонньому порядку і захистити своє порушене право.

Зважаючи на те, що судом установлено факт порушення прав позивача на звільнення його від виконання обов`язків голови правління кооперативу внаслідок не прийняття відповідачем рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади голови кооперативу за власним бажанням, яке має бути прийнято загальними зборами членів кооперативу, з вимогою проведення яких звертався позивач, оскільки позивачем вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин з кооперативом, суд вважає ефективним захист порушеного права шляхом визнання трудових відносин між позивачем та відповідачем припиненими, у зв`язку з чим позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню з урахуванням висновків суду про відсутність підстав для застосування ст. 38 КЗпП України у даному спорі як такому, що спрямований насамперед на припинення існуючих правовідносин управління.

Відповідно до пункту 13 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, зокрема, відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

У частині 1 статті 25 вказаного Закону визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, а також судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

У зазначеній нормі Закону встановлено, що таким судовим рішенням може бути рішення про зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 758/1861/18, факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.

Отже, вирішивши питання про правомірність позовних вимог про визнання припиненими трудових відносин між позивачем та відповідачем, суд має вирішити питання щодо внесення цієї інформації до Єдиного державного реєстру, враховуючи той факт, що саме такий спосіб захисту порушених прав позивача сприятиме процесуальній економії та забезпечить їх відновлення, у зв`язку з чим позовні вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо внесення змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, шляхом виключення запису про ОСОБА_1 як керівника обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу «Волгоградський» також підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати трудові відносини між Головою Обслуговуючого гаражно - будівельного кооперативу «Волгоградський» ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Обслуговуючим гаражно-будівельним кооперативом "Волгоградський" (вул. Шолом-Алейхема, 5в, м. Київ, 02156, код ЄДРПОУ 23493181) припиненими з 01 квітня 2023 року у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

3. Зобов`язати Обслуговуючий гаражно-будівельний кооператив "Волгоградський" (вул. Шолом-Алейхема, 5в, м. Київ, 02156, код ЄДРПОУ 23493181) вчинити дії щодо внесення змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про виключення запису про гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як голови (керівника) Обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу "Волгоградський" (код ЄДРПОУ 23493181) та особи, яка має право вчиняти юридичні дії без довіреності від імені вказаного кооперативу.

4. Стягнути з Обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу "Волгоградський" (вул. Шолом-Алейхема, 5в, м. Київ, 02156, код ЄДРПОУ 23493181) на користь гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 12 жовтня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон