Рішення

від 06.10.2023 по справі 604/1153/23

ПІДВОЛОЧИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 604/1153/23

Провадження № 2/604/360/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2023 року сел. Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області у складі :

головуючого Сташківа Н.Б.

за участю секретаря судового засіданняІлик Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Підволочиську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Підволочиський відділ державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 239195 від 26.06.2021 року, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. про стягнення на користь відповідача, заборгованості в сумі 10 214,44 грн., та 5500 грн. витрат на правову допомогу. В обґрунтування заявлених вимог вважає, що виконавчий напис учинено з порушенням вимог законодавства, а тому є таким, що не підлягає скасуванню у зв`язку із наступних підстав: зокрема відповідно ст. 87 ЗУ «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. За правилами пунктів 3.1 - 3.5 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед кредитором за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року; Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою КМУ від 29.06.1999 року № 1172; Строк, протягом яких може бути вчинений виконавчий напис, обчислюється з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевіряти, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (п.3.5. глави 16 розділу ІІ вказаного Порядку вчинення нотаріальних дій). При цьому цей перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та в порядку вчинення нотаріальних дій. Отже, відповідно право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Проте всупереч встановленим законодавством вимогам приватним нотаріусом все ж було вчинено виконавчий напис, при цьому на порушення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а також Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не було додано документів, які визначені вказаним чинним законодавством як обов`язкові для вчинення виконавчого напису. Позивач стверджує, що жодних правочинів не укладала, будь-яких вимог, повідомлень чи претензій щодо заборгованості від стягувача позивач не отримувала. Таким чином, вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису відбулося за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним переліком і мали слугувати підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, проте нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, чим порушив вказану норму закону. Розрахунок розміру невиконаних зобов`язань за кредитним договором, зроблено Відповідачем одноособово без урахування думки та позиції Позивача. За вказаних обставин заявлені позовні вимоги просить задоволити у повному обсязі.

Позивач заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просить їх задоволити. Справу розглянути у її відсутності, проти ухвалення заочного розгляду справи не заперечує.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце слухання справи в суді, причини неявки суду не відомі, однак подав суду клопотання про зменшення витрат на правову допомогу та визнання позову, а також клопотання про врегулювання спору за участю судді.

Представник третьої особи Підволочиський відділ державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції судове засідання повторно не з`явився, про день час та місце розгляду справи була сповіщена належним чином, а тому у відповідності до вимог ст.281 ЦПК України, рішення слід ухвалити на підставі наявних у ній доказів заочне рішення по справі.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено, що відповідно до виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу № 239195 від 26 червня 2021 року на підставі ст.ст. 87-91 ЗУ «Про нотаріат» та п.2 Переліку документів, якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року № 1172, стягнуто з позивача ОСОБА_1 в користь Товариства заборгованість в сумі 10214,44 грн., із яких 4140,16 грн., заборгованості за сумою кредиту, 6049,28 грн. заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами; 25 грн. за вчинення виконавчого напису.

Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження серії ВП №66558481 від 19.08.2021 року відкрито виконавче провадження згідно виконавчого напису № 239195 від 26.06.2021 року виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу про стягнення з ОСОБА_1 в користь Товариства заборгованість в сумі 10214,44 грн.

Суд, вивчивши та проаналізувавши зібрані у справі докази в їх повній сукупності, вважає, що заявлені позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення, виходячи із наступних міркувань :

Відповідно достатті 18 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435 (далі ЦК України),нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Тому вчинення нотаріусом виконавчого напису є окремим, самостійним способом захисту цивільних прав серед інших способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених главою3розділу1ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993 року № 3425 (далі Закон України "Про нотаріат"): "Нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності".

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюєтьсяЗакон України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України(частина 1 статті 39 Закон України "Про нотаріат").

Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595 (далі Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (пункт 19 "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14Закону "Пронотаріат" та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87Закону України"Пронотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат"визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно статті 50Закону України"Пронотаріат" передбачається, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти висновку, що вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат"у такому спорі,суд повиненперевірити доводи боржника в повному обсязі йустановитита зазначити в рішеннічи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі,та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розмірустаном на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Такий правовий висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного Судувід 23.01.2018 року у провадженні № 61-154св18.

Як вбачається з матеріалів справи, стягнення згідно виконавчого напису нотаріуса проводиться за період з 20.06.2021 року по 26.06.2021 року. Разом із тим, позивачу невідомо про наявність договору і будь-яких підтверджень з цього приводу на пропозицію суду відповідачем надано не було, а також доказів що підтверджують безспірність стягнутих грошових сум. Нотаріусом вказаних вимог Закону не перевірено та не витребувано додаткової інформації щодо підтвердження чи спростування відомостей зазначених Товариством

Вказаних вимог закону нотаріус Київського нотаріального округу Остапенко Є.М. не перевірив.

Таким чином, звертаючи увагу на викладені обставини, суд у повній мірі погоджується із доводами позивача, що виконавчий напис був вчинений нотаріусом з порушенням законодавства, зокрема те, що, ухвалою Вищого адміністративного суду від 01.11.2017 року у справі №826/20084/14 викладено правову позицію та залишено в силі постанову суду апеляційної інстанції, якою визнано незаконною та нечинноюпостанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів"в тому числі у п.2, тобто на день вчинення виконавчого напису, нотаріус керувався пунктом Переліку, який був незаконний та не чинний, і дійшов помилкового висновку про існування безспірності заборгованості позивача перед банком.

За вказаних вимог заявлені позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення шляхом визнання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М.. від 26.06.2021 року таким, що не підлягає виконанню.

Разом із тим, частиною ч. 1-2 ст. 141 ЦПК передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Положення частин першої та другої статті 137ЦПК України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Згідно з ч. ч. 1 - 2 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що між адвокатом та клієнтом, а саме відповідачем по справу укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги.

Пунктом 3.2рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року N 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. 5167-8020-0986-0476

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1ст. 1 вищевказаного закону).

Також, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Laventsv. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як убачається із Договору про надання професійної правничої допомоги, клієнт сплачує Бюро гонорар (винагороду) розмір якого, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами у Додатках до Договору.

Відповідно до Додатку №1 до Договору клієнт сплачує Бюро гонорар (винагороду) в розмірі 5500 грн. Перерахування вказаної суми коштів підтверджується платіжними інструкціями, котрі досліджувались у судовому засіданні.

З положень процесуальних кодексів, витратами на професійну правничу допомогу є гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомога, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката. Розмір цих витрат встановлюється договором про надання правової допомоги за домовленістю сторін.

Разом із тим, згідно процесуального законодавства, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із:

1.складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами);

2.часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3.обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4.ціною позову та/або значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 р.: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони».

Таким чином, суд зазначив, що у питанні визначення розподілу судових витрат судді мають виступати виключно як арбітри та надавати оцінку доказам та доводам, що наводяться сторонами. Вирішення питання про розподіл судових витрат судом на власний розсуд може бути підставою для оскарження такого рішення.

Якзазначено упостанові ВерховногоСуду від13.02.2019р.у справі№756/2114/17,«при визначеннісуми відшкодуваннясуд маєвиходити зкритеріїв реальностіадвокатських витрат(встановленняїх дійсностіта необхідності),і розумностіїх розміру,виходячи зконкретних обставинсправи тафінансового станусторін.Ті самікритерії застосовуєЄСПЛ,присуджуючи судовівитрат напідставі ст.41Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод.У рішенняхвід 12жовтня 2006р.у справі«Двойних протиУкраїни»,від 10грудня 2009р.у справі«Гімайдуліна іінші протиУкраїни»,від 23січня 2014р.у справі«East/WestAllianceLimitedпроти України»,від 26лютого 2015р.у справі«Баришевський протиУкраїни» зазначено,що заявникмає правона компенсаціюсудових таінших витрат,лише якщобуде доведено,що таківитрати булифактичними інеминучими,а їхнійрозмір обґрунтованим.У рішенніЄСПЛ від28листопада 2002р.у справі«Лавентс протиЛатвії» зазначено,що відшкодовуютьсялише витрати,які маютьрозумний розмір.

Як убачається із клопотання про зменшення судових витрат, відповідач просить врахувати критерії реальності таких витрат, складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи, а тому виходячи із принципів співмірності просить зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу, що складає 3000 грн.

У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду усправі № 922/445/19, в якому, серед іншого наголошено, що:

· зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт;

Подібні висновки можна також зустріти в ряді постанов Верховного Суду за минулий рік, зокрема, усправі № 922/3436/20, усправі № 910/7586/19, усправі № 910/16803/19.

Таким чином з огляду на викладене, беручи до уваги складність справи, обсягом виконаної роботи адвокатом, часом витраченим на надані послуги, суд приходить до переконання про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правову допомогу та погоджується і доводами позивача що заявлена сума про стягнення витрат на правничу допомогу не є співмірною із наданим послугам та грошовою винагородою яку повинен понести позивач та вважає, що із відповідача слід стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 3000,00 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Крім того суд вважає, що з відповідача в користь держави слід стягнути судові витрати, зокрема сплату судового збору в розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст.ст. 158, 247,263-265,273,352,354,355ЦПК України, ст.ст.15, 16, 18, 1212 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Підволочиський відділ державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 26.06.2021 року, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. за № 239195 щодо стягнення з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами»</a> грошових коштів в сумі 10214,44грн.

Стягнути з Товариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компаніяуправління активами»в користь ОСОБА_1 , 3000,00 гривень витрат на правову допомогу.

Стягнути з Товариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компаніяуправління активами»в користь держави 1073,60 грн. судового збору.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Підволочиського районного суду

Тернопільської областіСташків Н.Б.