Рішення

від 13.10.2023 по справі 522/2055/22

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/2055/22

Провадження № 2/522/884/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2023 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючої судді - Ковтун Ю.І.,

за участі секретаря - Лахматової С.В.,

розглянувши у відкритому судовомузасіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області» про поновлення на роботі, стягнення компенсації за вимушений прогул та стягнення заборгованості по заробітній платі,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області» про поновлення на роботі, стягнення компенсації за вимушений прогул та стягнення заборгованості по заробітній платі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси 04 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 булозалишено без руху.

18.02.2022 до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить:

1. Поновити її - ОСОБА_1 на посаді консультанта Офісу підтримки і координації територіальних громад Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області».

2. Стягнути з Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області» на користь ОСОБА_1 компенсацію за час вимушеного прогулу за середньоденною ставкою в розмірі 542,90 гривень за кожен день вимушеного прогулу.

3. Стягнути з Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за жовтень, листопад, грудень 2021 року та компенсацію за невикористану відпустку в загальній сумі 36655,14 грн.

4. Стягнути з Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області» на користь ОСОБА_1 компенсацію за час затримки фактичного розрахунку при звільненні за розміром середнього заробітку 531,78 гривень за кожен день затримки.

5. Стягнути з Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992,40 гривень.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 07.06.2021 ОСОБА_1 було прийнято на роботу в Установу «Агенція регіонального розвитку Одеської області» на посаду консультанта Офісу підтримки та координації територіальних громад. Всупереч вимогам ст. 29 Кодексу законів про працю, її не було ознайомлено з наказом про прийняття на роботу, умовами праці, правилами внутрішнього трудового розпорядку, не проведений інструктаж з питань техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони, не визначено робоче місце та не забезпечено необхідними для роботи засобами. У зв`язку з тим, що Установа перебувала на етапі становлення, набрання штату працівників та розробки внутрішніх документів, сталого робочого місця ані вона, ані її колеги не мали. Конкретно визначеного кабінету або іншого робочого місця вона не мала. Вся її робота проходила на виїздах у громадах Одеської області, телефоном або онлайн. Жодних засобів зв`язку та комп`ютерної техніки Установою їй також не надавалося. На прохання керівника, нею 03.08.2021 була подана заява про надання відпустки без збереження заробітної плати з 04.08.2021 року по 01.09.2021. З 01.09.2021 вона продовжила працювати віддалено, чекаючи подальших інструкцій від свого керівника. З 03.08.2021 керівник Установи жодного разу не виходив з нею на зв`язок та вона виконувала роботу відповідно до розпоряджень керівниці її відділу - ОСОБА_2 31.12.2021 поштою вона отримала повідомлення про звільнення відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП та копію відповідного наказу, в якому підставою звільнення були вказані акти відсутності працівника на робочому місці від 06.12.2021, 13.12.2021 та 20.12.2021. Зазначила, що з 07.06.2021 по 20.12.2021 вона жодного разу не отримувала заробітну платню. 13.01.2022 у відділенні АТ «Укрсиббанк» її повідомили, що на її ім`я відкрито зарплатний рахунок та відповідно до виписки з рахунку перша виплата заробітної плати була 30.11.2021, заробітна плата сплачена за червень, липень, серпень та вересень 2021 року. Також зазначила, що жодних пояснень щодо її відсутності на робочому місці в неї не відбиралось та про складення вищевказаних актів вона дізналася тільки під час отримання копії наказу про звільнення. Остаточний розрахунок при звільненні до сьогодні з нею не проведено та не внесені відповідні записи в трудову книжку (а.с. 23 29).

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 23 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 42 43).

27.04.2022 на адресу суду від представника відповідача адвоката Щукіна О.С. надійшов відзив на позовну заяву, в якому зокрема зазначив, що позовну заяву вважають безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Зазначив, що ОСОБА_1 було прийнято на роботу до АРРОО на посаду консультанта Офісу підтримки та координації територіальних громад АРРОО із 07 червня 2021 року згідно Наказу від 02 червня 2021 року № 8К. Трудовий договір про дистанційну роботу між ОСОБА_1 та АРРОО не укладався. Накази про спрямування ОСОБА_1 у службові відрядження ніколи не видавалися. Приміщення АРРОО у яких перебував трудовий колектив при виконанні трудових обов`язків у 2021 році знаходились за наступними адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 з 04.08.2021 по 01.09.2021 знаходилась у відпустці без збереження заробітної плати.

У жовтні-грудні 2021 року ОСОБА_1 трудові обов`язки за посадою взагалі не виконувала; була відсутньою на роботі та у приміщеннях АРРОО взагалі не з`являлася. Позивачка на зв`язок із директором АРРОО не виходила, що не дозволяло надати їй доручення на виконання роботи та будь-яким чином не звітувала про виконану роботу. Жодних пояснень про причини нез`явлення на роботу від позивачки не надходило. На підтвердження фактів відсутності ОСОБА_1 на роботі комісією у складі працівників АРРОО були складені акти фіксації відсутності на робочому місці 06, 13 та 20 грудня 2021 року. 20.12.2021 позивачка була звільнена з роботи за скоєння прогулу без поважних причин згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та листом від 20.12.2021 її було повідомлено про звільнення з займаної посади та про необхідність з`явлення до АРРОО для отримання її трудової книжки. Зазначив, що письмові пояснення від ОСОБА_1 на час видання наказу про звільнення не отримувалися через фактичну тривалу майже тримісячну відсутність ОСОБА_1 на роботі та відсутність із нею зв`язку. Заборгованість АРРОО перед ОСОБА_1 відсутня, її трудова книжка зберігається у АРРОО. Зазначив, що заробітна плата з боку АРРОО правомірно не нараховувалася та не виплачувалася у наступні календарні періоди: у період знаходження позивачці у відпустці без збереження заробітної плати (серпень 2021 року) та у період невиконання нею її трудових обов`язків без поважних причин (жовтень - грудень 2022 року). Позивачка в одноосібному порядку, грубо і навмисно порушила умови трудового договору та перестала з`являтися на роботу та відмовилась від виконання своїх трудових обов`язків у період жовтень - грудень 2022 року. В діях ОСОБА_1 наявний повний склад дисциплінарного проступку (прогулу без поважних причин), що дозволяв провести її звільнення із займаної посади по підставах, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. З боку директора АРРОО була повністю дотримана нормативна процедура звільнення ОСОБА_1 із займаної посади (а.с. 48 54).

11.08.2022 на адресу суду від позивачки надійшла відповідь на відзив, в якій послалася на те, що всупереч вимогам ст. 29 Кодексу законів про працю, її не було ознайомлено з наказом про прийняття на роботу, умовами праці, правилами внутрішнього трудового розпорядку, не проведений інструктаж з питань техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони, не визначено робоче місце та не забезпечено необхідними для роботи засобами. Твердження відповідача про те, що трудовий колектив АРРОО при виконанні трудових обов`язків знаходився за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 не підтверджено жодними доказами на кшталт правил внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, колективним договором, наказами, розпорядженнями тощо. Твердження відповідача, що з жовтня по грудень 2021 року позивачкою не виконувались трудові обов`язки також не відповідає дійсності та не підкріплюється належними доказами. Надані копії табелю обліку робочого часу за відповідний період, підписані одноосібно директором установи, без підпису керівника підрозділу та бухгалтера. Також не підтверджується жодними доказами те, що з нею не було три місяці зв`язку. Зазначила, що її трудова книжка перебуває у неї вдома, та не надавалася АРРОО з початку трудової діяльності, оскільки у зв`язку з відсутністю приміщення їх ніде було зберігати належним чином. Щодо посилань відповідача на те, що заробітна плата за період жовтень-грудень 2021 року їй не нараховувалась і не виплачувалась у зв`язку з невиконанням трудових обов`язків та норм робочого часу зазначила наступне. Роботодавець не вправі вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (ст. 31 КЗпП України), тому відмова працівника від виконання роботи, що не входить до кола його обов`язків, не є порушенням трудової дисципліни. У зв`язку з відсутністю на підприємстві посадових інструкцій та правил внутрішнього трудового розпорядку неможливо ідентифікувати, які саме трудові обов`язки вона не виконувала. Також незрозуміло, чому роботодавцем не було застосовано до неї дисциплінарних стягнень, якщо, як стверджує відповідач, протягом трьох місяців систематично не виконувались трудові обов`язки. Твердження відповідача про виплату їй компенсації за невикористану відпустку не відповідає дійсності, що підтверджується також результатами перевірки Головного управління держпраці в Одеській області, які викладені в листі-відповіді на скаргу (а.с. 85 89).

18.08.2023 та 23.08.2023 на адресу суду від представника відповідача адвоката Щукіна О.С. надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких зазначив, що предметом доказування у справі № 522/2055/22, враховуючи вимоги ст.76 ЦПК України та положення п. 4 ч.1 ст.40 КЗпП України, є виключно відсутність працівника на роботі більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня чи протягом усього робочого дня та відсутність при цьому поважних причин його відсутності на роботі. Питання дотримання АРРОО інших вимог чинного трудового законодавства на які є посилання у відповіді на відзив не є предметом дослідження по справі. Доказами, що підтверджують відсутність ОСОБА_1 на роботі без поважних причин на протязі 06, 13 та 20 грудня 2021 року є копія Витягу з табелю обліку робочого часу АРРОО за грудень 2021 року, а також копії актів фіксації відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 06 грудня 2021 року, 13 грудня 2021 року та 20 грудня 2021 року. Зазначені письмові докази у сукупності є такими, що належно підтверджують відсутність ОСОБА_1 на роботі протягом усього робочого дня 06, 13 та 20 грудня 2021 року без поважних причин, тобто наявність у її діях складу такого дисциплінарного проступку як прогул (а.с.92 -93, 106 108).

19.10.2023 від представника відповідача адвоката Щукіна О.С. до суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначив, що Приморський районний суд м. Одеси у своєму рішенні від 04 серпня 2022 року у справі № 522/2124/22 дійшов до висновків про дійсність складання актів фіксації відсутності на роботі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 06, 13 та 20 грудня 2021 року та оцінив їх як належні докази відсутності працівників на роботі. Таким чином, обставини наявності та дійсності складання вказаних актів вже не мають доказуватися у межах розгляду справи № 522/2055/22. Наявність та дійсність складання АРРОО вказаних актів додатково підтверджено листом Головного управління Держпраці в Одеській області від 23 лютого 2022 року № 15-Б-106/01-49-2054, складеним за результатами позапланової перевірки АРРОО на підставі скарги ОСОБА_1 . Належними та допустимими доказами відсутності ОСОБА_1 на роботі 06, 13 та 20 грудня 2021 року окрім актів фіксації відсутності на роботі є табелі обліку використання робочого часу за грудень 2021 року (а.с. 126 128).

13.03.2023 від позивачки до суду надійшли додаткові пояснення (заява про уточнення позовної вимоги) у справі, відповідно до яких остаточний розрахунок при звільненні до сьогодні з нею не проведено. А саме, не виплачені суми заробітної плати за жовтень, листопад, грудень 2021 року та компенсація за невикористану щорічну відпустку.

У судових засіданнях 21.02.2023 та 10.05.2023 позивачка позов підтримала та просила його задовольнити. Представник відповідача позов не визнав та просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В подальшому у судове засідання сторони не з`явилися.

Від позивачки до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Від представника відповідача адвоката Щукіна О.С. до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутністю представників відповідача, у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося.

Відповідно дост. 268 ЦПК Українидатою складання повного тексту рішення є13 жовтня 2023 року.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів викладений у статті 16 ЦК України.

Особа, право якої порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, визначеним статтею 16 ЦК України.

Судом установлено,що ОСОБА_1 з 07 червня 2021 року було прийнято на роботу в Установу «Агенція регіонального розвитку Одеської області» на посаду консультанта Офісу підтримки та координації територіальних громад, що не заперечується сторонами.

06 грудня 2021 року директор Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області» Шестаков А.І., бухгалтер Установи ОСОБА_5 та керівник Установи Ранчашова М.Ю. склали акт фіксації відсутності працівників на робочому місці, серед яких також зазначено ОСОБА_1 . В акті вказано, що 06.12.2021 працівники відсутні на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня та не попередили при цьому директора Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області» у письмовій формі, засобами електронного чи телефонного зв`язку або іншим доступним способом, як це передбачено пунктом 1 розділу IV Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області» (а.с.109-110).

13 грудня 2021 директор Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області» Шестаков А.І., бухгалтер Установи ОСОБА_5 та керівник Установи Ранчашова М.Ю. склали акт фіксації відсутності працівників на робочому місці, серед яких також зазначено ОСОБА_1 . В акті зазначено, що 13.12.2021 працівники відсутні на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня та не попередили при цьому директора Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області» у письмовій формі, засобами електронного чи телефонного зв`язку або іншим доступним способом, як це передбачено пунктом 1 розділу IV Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області» (а.с.111-112).

20 грудня 2021 директор Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області» Шестаков А.І., бухгалтер Установи ОСОБА_5 та керівник Установи Ранчашова М.Ю. склали акт фіксації відсутності працівників на робочому місці, серед яких також зазначено ОСОБА_1 . В акті зазначено, що 20.12.2021 працівники відсутні на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня та не попередили при цьому директора Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області» у письмовій формі, засобами електронного чи телефонного зв`язку або іншим доступним способом, як це передбачено пунктом 1 розділу IV Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області» (а.с.113-114).

Наказом директора Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області» Шестакова А.І. №30К від 20.12.2021 ОСОБА_1 звільнено з посади консультанта «Офіс підтримки та координації територіальних громад» 20 грудня 2021 року за прогул без поважних підстав (а.с.33).

Листом Установи «Агенція регіонального розвитку Одеської області» № 582-20 від 20.12.2021 було повідомлено ОСОБА_1 про звільнення з направленням копії наказу та зазначено, про необхідність з`явитися для завершення процедури звільнення та отримання трудової книжки (а.с.32).

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу встановлені статтями 40, 41 КЗпП України.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення як догана або звільнення.

Відповідно до п. 4 ст. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) вказано, що «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника».

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем не оскаржено наказ про її звільнення, відповідна позовна вимога нею не заявлялась.

Отже, на час розгляду справи судом, вказаний наказ є чинним, не скасований та підлягає до застосування.

На підтвердження факту відсутності позивачки на роботі відповідачем надано три акти фіксації відсутності на робочому місці складені 06, 13, 20 грудня 2021 року. Натомість ОСОБА_1 жодних доказів на підтвердження виконання нею своїх трудових обов`язків надано не було.

Суд відхиляє посилання позивачки на те, що вона не мала конкретно визначеного місця роботи, здійснювала роботу віддалено, тобто без виходу на роботу, оскільки такі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Натомість, відповідно до наданих табелів обліку використання робочого часу ОСОБА_1 за період з жовтня по грудень 2021 року не працювала (а.с. 57 62).

Оскільки судом не встановлено поважності причин відсутності позивачки на робочому місці, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд дійшов висновку, що підстави для поновлення на роботі ОСОБА_1 відсутні, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає, як і вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідна.

Щодо стягнення заборгованості по заробітній платі за жовтень, листопад, грудень 2021 та компенсації за невикористану відпустку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Проте, доказів наявності заборгованості у відповідача з заробітної плати ОСОБА_1 до матеріалів справи сторонами не додані.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Стороною відповідача повідомлено суд про те, що заробітна плата за жовтень, листопад, грудень 2021 року не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки ОСОБА_1 була відсутня на роботі, від виконання своїх трудових обов`язків відмовилась. Вказане узгоджується із відомостями зазначеними в табелях обліку використання робочого часу ОСОБА_1 за період з жовтня по грудень 2021 року.

З огляду на наведене, оскільки у згаданий період позивачка на роботу не з`являлась, відповідно роботу не виконувала, заробітна плата їй не нараховувалась, підстави для стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати відсутні. При цьому, суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що компенсація за невикористану щорічну відпуску повинна бути виплачена за період фактичної роботи, яка була здійснена УАРРО, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги про стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпуску необхідно відмовити.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Як свідчать матеріали справи, згідно з довідкою про нараховану/виплачену заробітну плату ОСОБА_1 сума до видачі становить 29916,21, яка складається з заробітної плати за червень вересень 2021 року та компенсації за невикористану відпустку (8 днів) (а.с. 64). Наведене узгоджується з відомостями наявними у витягу АТ «Укрсиббанк» за картковим рахунком клієнта ОСОБА_1 за період за 16.07.2021 по 13.01.2022, відповідно до яких вказано операції за картковим рахунком: 30.11.2021 зарахування заробітної плати та виплат прирівняних до неї в розмірі 7342,25 грн.; 06.12.2021 зарахування заробітної плати та виплат прирівняних до неї в розмірі 9177,80 грн.; 24.12.2021 зарахування заробітної плати та виплат прирівняних до неї в розмірі 874,07 грн.; 30.12.2021 зарахування заробітної плати та виплат прирівняних до неї в розмірі 9177,80 грн. (а.с. 34).

Вказане спростовує твердження позивачки про те, що розрахунок при звільненні з нею не проведений.

Щодо посилань позивачки ОСОБА_1 на лист Головного управління держпраці в Одеській області від 23.02.2022 в якому зазначено, зокрема, що заробітна плата за червень-вересень 2021 виплачувалася з порушенням строків суд відхиляє, оскільки жодних вимог позивачкою до відповідача стосовно виплати заробітної плати за вказаний період заявлено не було.

За наведених обставин, позов в частині стягнення компенсації за час затримки фактичного розрахунку при звільненні задоволенню не підлягає.

Таким чином в задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Установи «Агенція регіонального Розвитку Одеської області» про поновлення на роботі, стягнення компенсації за вимушений прогул та стягнення заборгованості по заробітній платі, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 13 жовтня 2023 року.

Суддя Ю.І. Ковтун