Постанова

від 06.10.2023 по справі 369/4230/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи:369/4230/21

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11463/2023

Головуючий у суді першої інстанції: Ковальчук Л.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Желепа О.В., Мазурик О.Ф.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2023 року,

встановив:

у березні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за договором №11035747000 від 05.09.2006 в сумі 124 606 грн. 12 коп.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року позов було задоволено, стягнуто з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованість в сумі 124 606 грн. 12 коп., яка складається з 3% річних в сумі 105 583 грн. 79 коп. та пені в розмірі 19 022 грн. 33 коп. З кожного з відповідачів було стягнуто судовий збір в сумі 1 135 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, неповно встановлено обставини, які мають значення для справи.

Відповідач ОСОБА_2 також подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просить його скасувати та відмовити у задоволенні заявлених до неї позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія дійшла висновку про їх часткове задоволення.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» 05.09.2006 був укладений Договір про надання споживчого кредиту № 11035747000, за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 61 757,00 дол. США., зі сплатою 11,0% річних. За умовами Кредитного договору Банк зобов`язувався надати Позичальнику кредит на умовах та в порядку, визначеному Кредитним договором, а Позичальник в свою чергу зобов`язувався здійснювати сплату грошових коштів шляхом внесення готівки до каси Банку або шляхом безготівкових перерахувань з метою погашення заборгованості за виданим Кредитом та нарахованими процентами. Банк належним чином виконав свої зобов`язання за Кредитним договором, надавши позичальнику кредитні кошти на загальну суму 61 757,00 дол. США.

Для забезпечення належного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором банк та ОСОБА_2 уклали Договір поруки №39560 від 05.09.2006, за умовами якого поручитель зобов`язується нести солідарну майнову відповідальність перед банком за виконання позичальником в повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором щодо сплати процентів, неустойки, вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом.

08.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк», яке виступає правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», та ПАТ «Дельта Банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно якого банк відповідно до умов цього договору відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у Реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому даним договором.

10.08.2020 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено Договір №2301/К про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», а ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуло права вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за Договором кредиту № 11035747000 від 05.09.2006 та Договором поруки №39560 від 05.09.2006. За період користування кредитними коштами, Позичальником здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте, заборгованість Позичальника за Кредитним договором в повному обсязі не погашена.

В зв`язку з цим позивач просив стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на його користь заборгованість за Кредитним договором № 11035747000 від 05.09.2006 у сумі 124 606,12 грн., що складається з: 3% річних за період з 03.02.2018 по 03.02.2021 в сумі 105 583,79 грн., та пені за період з 03.02.2020 по 29.02.2021 в сумі 19 022,33 грн., а також судові витрати.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року позов було задоволено, стягнуто з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованість в сумі 124 606 грн. 12 коп., яка складається з 3% річних в сумі 105 583 грн. 79 коп. та пені в розмірі 19 022 грн. 33 коп. З кожного з відповідачів було стягнуто судовий збір в сумі 1 135 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких доказів на спростування розрахунку заборгованості відповідачами суду не надано, тому суд прийшов до висновку, що відповідачі взятих на себе кредитних зобов`язань в строки передбачені договором кредиту та договором поруки належним чином не виконали, і позовні вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» до відповідачів про стягнення суми боргу за договором про надання споживчого кредиту є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Однак повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції неможливо, оскільки він не в повній мірі відповідає встановленим по справі обставинам, а також судом було неправильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За положеннями ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням чч.1 і 2 ст. 516 ЦК України).

Ч. 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

В ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України закріплено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За положеннями ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

В ст. 625 ЦК України закріплено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір проценті законом.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» 05.09.2006 був укладений Договір про надання споживчого кредиту № 11035747000, за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 61 757,00 дол. США, зі сплатою 11,0% річних на строк до 05.09.2013.

За умовами Кредитного договору Банк зобов`язувався надати Позичальнику кредит на умовах та в порядку, визначеному Кредитним договором, а Позичальник в свою чергу зобов`язувався здійснювати сплату грошових коштів шляхом внесення готівки до каси Банку або шляхом безготівкових перерахувань з метою погашення заборгованості за виданим Кредитом та нарахованими процентами.

Банк належним чином виконав свої зобов`язання за Кредитним договором, надавши Позичальнику кредитні кошти на загальну суму 61 757,00 дол. США.

З метою забезпечення належного виконання Позичальником своїх зобов`язань за Кредитним договором, Банк та ОСОБА_2 уклали Договір поруки №39560 від 05.09.2006 року.

За умовами вказаного Договору поруки, Поручитель зобов`язується нести солідарну майнову відповідальність перед Банком за виконання Позичальником в повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором щодо сплати процентів, пені, вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом.

08.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк», яке виступає правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно якого Банк відповідно до умов цього договору відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у Реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому даним договором.

10.08.2020 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено Договір №2301/К про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», а ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуло права вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за Договором кредиту № 11035747000 від 05.09.2006 та Договором поруки №39560 від 05.09.2006.

Позивач зазначав, що станом на 03.02.2021, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, виникла заборгованість, яка становить 124 606,12 грн., що складається з: 3% річних за період з 03.02.2018 по 03.02.2021 в сумі 105 583,79 грн., та пені за період з 03.02.2020 по 29.02.2021 в сумі 19 022,33 грн.

Відповідно до чч. 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) міститься правовий висновок щодо дотримання балансу інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В даній справі за період поза межами строку кредитування позивач одночасно нараховує як пеню, яка була передбачена за прострочення в період користування кредитом, так і три проценти річних на підставі статті 625 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В даній справі позивач, заявляючи вимоги про стягнення заборгованості, визначає, що заборгованість складається з 3% річних, нараховані за період з 03.02.2018 по 03.02.2021, що становить 105 583 грн. 79 коп. та пені за подвійною обліковою ставкою НБУ, розрахованою на суму заборгованості за період з 03.02.2020 по 29.02.2021, що становить 19 022 грн. 33 коп.

При цьому позивач посилається одночасно на положення ст. 625 ЦК України.

В п. 7.1 Розділі 7 Договору про надання споживчого кредиту №11035747000 від 05.09.2006 передбачено відповідальність позичальника за порушення термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених цим Договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів за кредит та/або комісій. Банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити пеню в наступному порядку:

- в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена у гривні;

- в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена в іноземній валюті;

- пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, і розраховується за методом факт/360» (метод «факт/360» передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування.

Банк може використати право на застосування пені, починаючи з 32 календарного дня, рахуючи з дати порушення позичальником терміну виконання свого грошового зобов`язання, передбаченого цим договором, а якщо така дата порушення припадає на вихідний, святковий або неробочий день, то рахуючи з першого робочого дня, що слідує за таким вихідним, святковим або неробочим днем.

Враховуючи викладене вище, в задоволенні вимог про стягнення пені за період після припинення дії Договору про надання споживчого кредиту, слід відмовити.

Таким чином, розмір заборгованості становить 105 583, 79 грн., що складається з 3 процентів річних за період 03.02.2018 по 03.02.2021.

Доводи ОСОБА_2 про те, що справу було розглянуто в її відсутність і вона не була повідомлена про дату, час і місце судового засідання, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи міститься заява від імені ОСОБА_2 , датована 11.11.2022, в якій вона просить розглядати справу без її участі та відмовити в задоволенні позовних вимог (а/с 18 т. 2).

Разом з тим, висновок суду першої інстанції щодо покладення солідарної відповідальності на ОСОБА_2 як поручителя, не можна визнати законним та обґрунтованим. Судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та не застосовано положення ст. 559 ЦК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до чч. 1-3 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно положень ч. 4 ст. 559 ЦК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Даних про те, що ПАТ «УкрСиббанк» або ПАТ «Дельта Банк» пред`являли до ОСОБА_2 вимогу протягом дії Договору про надання споживчого кредиту чи протягом шести місяців з дня його припинення, в матеріалах справи відсутні. Таким чином в задоволенні вимог до ОСОБА_2 слід відмовити.

В позовній заяві позивач вказував, що планує понести витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн. Задовольняючи заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що, між АО «Вердикт» та позивачем був укладений Договір №21-12/2019 про надання правової допомоги від 21.12.2019. Представництво інтересів здійснював адвокати Боргиря О.П., Старча А.В., Змієвська Т.П. та Радченко В.Ю.

Відповідно до заявки на надання юридичної допомоги № 107 від 04.01.2021 та витягу з акту № 10 про надання юридичної допомоги від 04.01.2021, вбачається, що позивач поніс витрати на правову допомогу на загальну суму 20 000 грн.

Доводи апелянта про те, що витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню, оскільки АО «Вердикт» ліквідовано 28.07.2015 є безпідставними. За даними Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України АО «Вердикт», ідентифікаційний код юридичної особи - 38600495, ліквідовано 28.07.2015.

Однак позивач 21.12.2019 уклав Договір №21-12/2019 про надання правової допомоги з АО «Вердикт», ідентифікаційний код юридичної особи 42226370. Вказане об`єднання 05.03.2021 змінило свою назву на АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС».

ОСОБА_1 уклав з АО «Зейкан, Попович, Голуб і партнери» 20.05.2021 Договір №20/05-21 про надання правничих (правових) послуг. За вказаним договором виконавець бере на себе представництво інтересів замовника у суді загальної юрисдикції, апеляційному та Верховному Суді, інших органах з приводу заявленого до нього позову ТОВ «ВЕРДИКТ КАПТАЛ» про стягнення боргу за договором про надання споживчого кредиту №11035747000 від 05.09.2006. В п. 4.1. Договору визначено, що вартість оплати послуг виконавця складає до 30 000 грн., сторони погоджують вартість виконаних робіт на договірних засадах, про що складають відповідних акт. Представництво інтересів ОСОБА_1 , здійснював адвокат Голуб В.Є.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 зазначила орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу в розмірі в суді апеляційної інстанції в розмірі 30 000 грн. В додаткових поясненнях до апеляційної скарги адвокат Голуб В.Є. додав копію Договору №14/07-23 від 14.07.2023, укладеного між ОСОБА_2 та АО «Зейкан, Попович, Голуб і партнери», рахунок-фактуру від 20.09.2023 згідно з Договором №14/07-23 від 14.07.2023, в якій сторони визначили вартість робіт: проведення наради, складання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в розмірі 10 000 грн. та квитанцію про сплату від 22.09.2023.

Однак копія вказаних додаткових пояснень та додані документи не були направлені позивачу по справі.

Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено такі висновки: «Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства».

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Направлення відповідачем додаткових пояснень та доданих документів лише на адресу судупозбавило позивача можливості заявити клопотання про зменшення розміру судових витрат та доводити їх неспівмірність, а тому у задоволенні цих вимог слід відмовити.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В ч. 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Визначаючи суму відшкодування витрат на правову допомогу, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує такі критерії. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає за доцільне провести взаємозалік сплачених сторонами судових витрат, а тому немає підстав для стягнення на користь позивача та відповідача витрат на правничу допомогу.

Таким чином, рішення суду першої інстанції слід змінити та зменшити розмір заборгованості до 105 583 грн. 79 коп., який підлягає стягненню з ОСОБА_1 . В частині вимог до ОСОБА_2 слід відмовити.

Судовий збір по справі суд розподіляє з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України та визначає розмір судового збору пропорційно до розміру задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись ст. 367, 368, 376, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2023 року змінити та викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції.

Позов задовольнити частково та стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 105 583 (сто п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят три) грн. 79 коп. та судовий збір в сумі 1 759 грн. 75 коп.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді