Рішення

від 03.10.2023 по справі 910/6252/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.10.2023Справа № 910/6252/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Нікітіної В.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Шматко Ганни Ігорівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЙФ СЕКЬЮРІТІ 3000»

про стягнення 1 367 546,70 грн

за участю представників:

від позивача: Полумисний В.В.

від відповідача: не з`явився

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Фізична особа-підприємець Шматко Ганна Ігорівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТІКАРД СЕКЬЮРІТІ» про стягнення 1 272 447, 30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо поставки товару та виконання монтажних робіт.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6252/23 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

19.05.2023 через канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позов.

Разом з відзивом на позов відповідачем подано клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, клопотання про залучення до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, клопотання про огляд оригіналів електронних доказів та перелік питань до позивача, в порядку ст. 90 ГПК України.

09.06.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.

09.06.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 постановлено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 25.07.2023.

24.07.2023 через канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

24.07.2023 через канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів по справі.

У судовому засіданні 25.07.2023 суд задовольнив клопотання представника відповідача та оголосив про відкладення підготовчого засідання на 30.08.2023.

У судовому засіданні 30.08.2023 суд розглянув заяву позивача про збільшення позовних вимог та встановив наступне.

У своїй заяві про збільшення позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованості у сумі 1 367 546,70 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Розглянувши заяву позивача про збільшення позовних вимог з урахуванням зазначених пояснень, судом прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, у зв`язку із чим має місце нова ціна позову.

Разом з відзивом на позов відповідачем подано клопотання про залучення до участі у справу ТОВ «Старліт».

У судовому засіданні 30.08.2023 суд розглянувши клопотання відповідача про залучення ТОВ «Старліт» до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, відмовив у задоволенні вказаного клопотання, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Проте, відповідачем не наведено належних обґрунтувань, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки ТОВ «Старліт». Обставин, з яких вбачається, що внаслідок прийняття судового рішення у даній справі на ТОВ «Старліт» буде покладено нові обов`язки та у останньої виникнуть нові права, судом не встановлено.

З урахуванням наведених вище норм, враховуючи характер спірних правовідносин, а також обґрунтування відповідача щодо необхідності залучення до участі у справі третьої особи, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ «Старліт».

У судовому засіданні 30.08.2023 суд відклав розгляд клопотання відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи та оголосив про відкладення підготовчого засідання на 12.09.2023.

01.09.2023 через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

Разом з відзивом на позов відповідачем подано клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

У судовому засіданні 12.09.2023 суд розглянувши клопотання відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи, дійшов висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами встановленими статтею 86 цього кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Отже, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування.

Суд відзначає, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи необхідність у спеціальних знаннях відсутня, а рішення зі спору може бути прийняте за наявними фактичними даними, що входять до предмета доказування.

Крім того, предметом розгляду даної справи є стягнення коштів у розмірі 1 367 546,70 грн, сплачених позивачем за поставку товару, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення по справі судової будівельно-технічної експертизи.

Враховуючи викладене, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

У судовому засіданні 12.09.2023 враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, судом закрито підготовче провадження та призначено справу №910/6252/23 до судового розгляду по суті на 03.10.2023, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні 03.10.2023 надав пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

У судове засідання 03.10.2023 представник відповідача не з`явився. Про розгляд справи по суті відповідач повідомлений ухвалою суду від 12.09.2023, направленою на вказану відповідачем адресу місцезнаходження Товариства.

Водночас, судом встановлено, що у відповідності до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 23.08.2023 внесено запис про зміну найменування та місцезнаходження відповідача, згідно із яким, місцезнаходження відповідача є: 61089, місто Харків, проспект Героїв Харкова, будинок 277, а також змінилось найменування на ТОВ «СЕЙФ СЕКЬЮРІТІ 3000».

Таким чином, з огляду на викладене, під час розгляду справи судом враховано зміну найменування відповідача з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТІКАРД СЕКЬЮРІТІ» на Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕЙФ СЕКЬЮРІТІ 3000».

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику,за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Тобто, на учасника справи покладається обов`язок повідомляти заявою суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Подібна за змістом правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 905/2852/16.

Судом враховано, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення процесуальних дій, а тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас, у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому суд відзначає, що відповідачем подано відзив на позов, а отже відповідачу було відомо про розгляд справи господарським судом. Отже, відповідач міг ознайомитися з ухвалою суду про виклик у судове засідання від 12.09.2023 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, за змістом пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вказана ухвала вручена відповідачу та відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Також, згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У судовому засіданні 03.10.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору поставки та на підставі рахунків на оплату перерахував на користь відповідача грошові кошти у сумі 1 510 013,58 грн в якості попередньої оплати за поставку обладнання та матеріалів. На підтвердження оплати позивач надав платіжні доручення: від 27.01.2022 №7 в сумі 304 875,00 грн з призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 26.01.2022 №40; від 20.01.2022 №6 в сумі 44 860,02 грн призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 20.01.2022 №34; від 10.01.2022 №5 в сумі 133 996,74 грн призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 05.01.2022 №2; від 15.12.2022 №3 в сумі 66 471,60 грн призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 14.12.2022 №646; від 15.12.2022 №4 в сумі 97 606,86 грн призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 08.12.2021 №643; від 04.09.2022 №47 в сумі 862 203,36 грн призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 02.09.2021 №442.

У зв`язку із чим позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою від 31.03.2023 про повернення на рахунок позивача коштів у сумі 1 514 013,00 грн в строк семи днів з дня отримання вимоги.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що відповідач свої зобов`язання з поставки товару виконав частково, поставив товар на загальну суму 142 466,88 грн, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Оскільки відповідач вимоги позивача не задовольнив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 1 367 546,70 грн, з врахуванням часткової поставки товару та заяви про збільшення позовних вимог.

У відповіді на відзив позивач наполягав на не виконанні відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару у повному обсязі та не поверненні сплачених позивачем коштів. Також зазначив про відсутність належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України, на підтвердження здійснення відповідачем поставки товару або повернення коштів попередньої оплати.

Також у відповіді на відзив позивач зазначив про відсутність підстав для надання відповідачу відповідей на питання в порядку ст. 90 ГПК України, оскільки питання стосуються внутрішньої господарської діяльності ФОП Шматко Ганни Ігорівни та не стосуються предмета спору.

Позиція відповідача

Відповідач проти позову заперечив посилаючись на безпідставність заявлених вимог, оскільки відповідачем було поставлено та встановлено обладнання на об`єкті за адресою: м. Київ, вул. Зарічна, 6, корпус 1, офіс 55 (ЖК Славутич), що є офісом ТОВ «СТАРЛІТ». На підтвердження виконання своїх зобов`язань відповідач надав електронний лист ТОВ «АРТІКАРД СЕКЬЮРІТІ» від 14.12.2022, видаткові накладні: № 11222/07 від б/д на суму 133 996,74 грн, № 11222/05 від б/д на суму 266 135,65 грн, № 11222/06 від б/д на суму 66 471,60 грн та акти приймання робіт фактично виконаних на об`єкті.

Відповідач зазначив, що електронним листом від 15.12.2022 надсилав ТОВ «СТАРЛІТ» проект договору підряду з ФОП Шматко Г.І., проте Товариство ухилилось від підписання договору та первинних документів щодо фактично поставленого ТОВ «СТАРЛІТ» обладнання.

Відповідач посилається на пов`язаність власника та керівника ТОВ «СТАРЛІТ» Федорова О.В. та ФОП Шматко Г.І., а також наявність у нього повноважень самостійно здійснювати господарську діяльність позивача.

Відповідач зазначає, що з метою монтажу електропроводки та встановлення систем відеонагляду за адресою: м. Київ, вул. Зарічна, 6, корпус 1, офіс 55, до відповідача звернувся Федоров Олег Володимирович, який є керівником та засновником ТОВ «СТАРЛІТ», що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Зарічна, 6, корпус 1, офіс 55.

Відповідач стверджує, що між керівником офісу ТОВ «СТАРЛІТ» та відповідачем було досягнуто домовленостей щодо реалізації проекту по облаштуванню електрообладнання та систем відеоспостереження у офісі, оплату яких будуть здійснювати окремо Фізичні особи-підприємці.

Жодних погоджень умов поставки та виконання робіт, їх оплати ТОВ «АРТІКАРД СЕКЬЮРІТІ» із ФОП Шматко Г.Г не вело та не знає цієї особи.

За доводами відповідача домовленості з фактичним замовником ТОВ «СТАРЛІТ» на поставку і монтаж обладнання здійснювалось через месенджери, дзвінки та електронну пошту. Для комунікації щодо поточних питань виконання робіт на об`єкті зі сторони замовника використовувались електронні адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2.

На підтвердження своїх заперечень відповідач надав електронне листування між замовником обладнання (TOB «СТАРЛІТ») та відповідачам як постачальником та підрядником.

У відзиві відповідачем також поставлено запитання позивачу в порядку ст. 90 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТІКАРД СЕКЬЮРІТІ» (відповідачем) було виставлено Фізичній особі-підприємцю Шматко Ганні Ігорівні (позивачу) рахунки-фактури на оплату вартості товару (обладнання) на загальну суму 1 510 013,58 грн, а саме: № 442 від 02.09.2021 на суму 862 203,36 грн, № 643 від 08.12.2021 на суму 97 606,86 грн, № 646 від 14.12.2021 на суму 66 471,60 грн, № 2 від 05.01.2022 на суму 133 996,74 грн, № 34 від 20.01.2022 на суму 44 860,02 грн, № 40 від 26.01.2022 на суму 304 875,00 грн.

Позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у сумі 1 510 013,58 грн грн, що підтверджується платіжними дорученнями: від 27.01.2022 №7 в сумі 304 875,00 грн з призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 26.01.2022 №40; від 20.01.2022 №6 в сумі 44 860,02 грн призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 20.01.2022 №34; від 10.01.2022 №5 в сумі 133 996,74 грн призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 05.01.2022 №2; від 15.12.2022 №3 в сумі 66 471,60 грн призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 14.12.2022 №646; від 15.12.2022 №4 в сумі 97 606,86 грн призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 08.12.2021 №643; від 04.09.2022 №47 в сумі 862 203,36 грн призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 02.09.2021 №442.

Позивач направив відповідачу вимогу від 31.03.2023, в якій вимагав від відповідача протягом семи днів з дня отримання вимоги повернути кошти у сумі 1 514 013,00 грн. На підтвердження направлення відповідачу вимоги позивач надав копію опису вкладення в цінний лист №0101510226354 від 03.04.2023, копії поштової накладної №0101510226454 від 03.04.2023.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач, отримавши грошові кошти за товар на підставі рахунків-фактур № 442 від 02.09.2021, № 643 від 08.12.2021, № 646 від 14.12.2021, № 2 від 05.01.2022, № 34 від 20.01.2022, № 40 від 26.01.2022, поставку товару здійснив частково на загальну суму 142 466,88 грн, що підтверджується видатковими накладними № 10622/01 від 01.06.2022 та № 301221/11 від 01.06.2022.

Оскільки, відповідач поставку товару здійснив частково, вимоги позивача не задовольнив, у зазначений строк попередню оплату не повернув, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 1 367 546,70 грн, з врахуванням часткової поставки товару та заяви про збільшення позовних вимог.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Часиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч. 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем є змішаним договором, з елементами договору поставки та підряду.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 662, 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 1 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).

Як підтверджено матеріалами справи, на підставі рахунків-фактур: № 442 від 02.09.2021, № 643 від 08.12.2021, № 646 від 14.12.2021, № 2 від 05.01.2022, № 34 від 20.01.2022, № 40 від 26.01.2022, позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти в якості попередньої оплати за поставку товару та виконання монтажних робіт, у загальному розмірі 1 510 013,58 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: від 27.01.2022 №7 в сумі 304 875,00 грн з призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 26.01.2022 №40; від 20.01.2022 №6 в сумі 44 860,02 грн призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 20.01.2022 №34; від 10.01.2022 №5 в сумі 133 996,74 грн призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 05.01.2022 №2; від 15.12.2022 №3 в сумі 66 471,60 грн призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 14.12.2022 №646; від 15.12.2022 №4 в сумі 97 606,86 грн призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 08.12.2021 №643; від 04.09.2022 №47 в сумі 862 203,36 грн призначенням платежу сплата коштів за рахунком фактурою від 02.09.2021 №442.

Обставини щодо виставлення відповідачем вказаних рахунків та здійснення позивачем попередньої оплати рахунку у розмірі 1 510 013,58 грн, сторонами у межах цієї справи не заперечувалось.

Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Статтею 846 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

За змістом частини 4 статті 849 цього Кодексу замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, судом встановлено, що позивач направив відповідачу вимогу від 31.03.2023, в якій вимагав від відповідача протягом семи днів з дня отримання вимоги повернути кошти у сумі 1 514 013,00 грн, що підтверджується копією опису вкладення в цінний лист №0101510226354 від 03.04.2023, копією поштової накладної №0101510226454 від 03.04.2023.

Судом встановлено, що відповідач здійснив поставку товару частково на загальну суму 142 466,88 грн, що підтверджується видатковими накладними № 10622/01 від 01.06.2022 та № 301221/11 від 01.06.2022.

Відповідач заперечуючи проти доводів позивача посилається на виконання останнім поставки та встановленого обладнання на об`єкті за адресою: м. Київ, вул. Зарічна, 6, корпус 1, офіс 55 (ЖК Славутич). На підтвердження виконання своїх зобов`язань відповідач посилається на електронний лист ТОВ «АРТІКАРД СЕКЬЮРІТІ» від 14.12.2022, видаткові накладні: № 11222/07 від б/д на суму 133 996,74 грн, № 11222/05 від б/д на суму 266 135,65 грн, № 11222/06 від б/д на суму 66 471,60 грн та акти приймання фактично виконаних робіт на об`єкті.

Судом встановлено, що видаткові накладні № 11222/07 від б/д на суму 133 996,74 грн, № 11222/05 від б/д на суму 266 135,65 грн, № 11222/06 від б/д на суму 66 471,60 грн не підписані з боку позивача та відповідача та не містять печаток жодної зі сторін.

На підтвердження направлення позивачу видаткових накладних № 11222/07 від б/д на суму 133 996,74 грн, № 11222/05 від б/д на суму 266 135,65 грн, № 11222/06 від б/д на суму 66 471,60 грн та актів виконаних робіт, відповідачем надано до матеріалів справи електронні докази листування, зокрема лист від 14.12.2022 направлений на електронну пошту «ІНФОРМАЦІЯ_1».

При цьому, суд відзначає, що направлені листом від 14.12.2022 акти виконаних робіт в матеріалах справи відсутні.

Отже, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначив, що відповідачем було поставлено та встановлено обладнання на об`єкті за адресою: м. Київ, вул. Зарічна, 6, корпус 1, офіс 55 (ЖК Славутич), тобто у приміщенні ТОВ «СТАРЛІТ», що підтверджується електронним листування між відповідачем та представниками ТОВ «СТАРЛІТ». За доводами відповідача фактичним замовником робіт та поставки товару є ТОВ «СТАРЛІТ», а отже для комунікації щодо поточних питань виконання робіт на об`єкті зі сторони замовника використовувались електронні адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2.

Щодо пов`язаності ФОП Шматко Г.І. з ТОВ «СТАРЛІТ» через керівника ТОВ «СТАРЛІТ» Олега Федорова, судом встановлено наступне.

Відповідно до наведеного у Податковому кодексі України визначення терміну "пов`язані особи" - юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п.14.1.159 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

У статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься визначення поняття контролю, як вирішального впливу однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

Доказів на підтвердження того, що відповідач та позивач є пов`язаними особами, в розумінні наведених норм закону матеріали справи не містять.

Твердження відповідача про зазначення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців тотожних контаків та посилання на довіреність від 15.09.2020, видану Шматко Г.І. не свідчить про пов`язаність осіб через Федорова О.В., оскільки будучи власником та керівником ТОВ «СТАРЛІТ» Федоров О.В. не здійснює контроль над господарською діяльністю ФОП Шматко Г.І. в розумінні чинного законодавства.

Щодо первинних документів з поставки товару та виконання робіт.

Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Таким чином, з огляду на наведені норми права, процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

Суд може розглядати електронне листування між особами як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду України викладені у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21.

З огляду на посилання відповідача на те, що листування відбулось між представниками відповідача та представниками ТОВ «СТАРЛІТ» на електронні адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2, надані відповідачем на підтвердження поставки товару та виконання робіт, докази листування шляхом направлення документів та листів на електронну пошту не є доказами належного виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару та виконання робіт згідно рахунків-фактур № 442 від 02.09.2021, № 643 від 08.12.2021, № 646 від 14.12.2021, № 2 від 05.01.2022, № 34 від 20.01.2022, № 40 від 26.01.2022, а також не можуть бути прийняті судом як належні докази направлення позивачу актів та видаткових накладних для підписання, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, а відповідачем не доведено по-перше наявність та складання актів виконання робіт, по-друге перебування у трудових відносинах Федорова Олега з позивачем та уповноваження даної особи та ТОВ «СТАРЛІТ» на прийняття товару та виконаних робіт від імені ФОП Шматко Г.І., по-третє використання позивачем у господарській діяльності електронних адрес: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно із частиною першою статті 74 та частиною першої статті 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, зазначені вище норми права передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів в розумінні вимог ст.ст. 73, 77 ГПК України, які б підтверджували факт поставки відповідачем товару та виконання робіт на замовлення ФОП Шматко Г.І. та наявність реального руху спірного товару, матеріали справи не містять.

Отже, видаткові накладні № 11222/07 від б/д, № 11222/05 від б/д, № 11222/06 від б/д в силу невідповідності вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» через відсутність підпису та печаток позивача про отримання товару, а також за відсутністю належних та допустимих доказів направлення зазначених документів позивачу, не можуть бути доказами здійснення відповідних господарських операцій між відповідачем та позивачем.

Посилання відповідача на виконання останнім робіт на об`єкті та надсилання для підпису актів виконаних робіт судом відхиляються, оскільки жодних актів фактично виконаних робіт відповідачем до матеріалів справи не надано.

Суд критично оцінює надану відповідачем копію договору підряду, оскільки зазначений документи не підписаний між відповідачем та ФОП Шматко Г.І., та не підтверджує виникнення правовідносин щодо підрядних робіт між зазначеними особами.

Надані відповідачем у матеріали справи фотознімки у відповідності до приписів ст. ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути прийняті судом як належний та допустимий доказ по справі.

Господарським процесуальним кодексом закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України статтю 79 ГПК України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у низці постанов Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.07.2021 у справі 915/1889/19, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20.

Як встановлено судом, підставою позову слугувало встановлення факту здійснення попередньої плати та зустрічного зобов`язання відповідача - поставки товару та виконання робіт замовнику ФОП Шматко Г.І. Отже, поставка (передача) товару та виконання робіт є обов`язком відповідача.

Відтак доказування факту передачі (поставки) товару та передачі виконаних робіт лежить на відповідачеві, а відсутності такого факту - на позивачеві, обов`язком суду є перевірка доказів, наданих сторонами, та їх оцінка на предмет допустимості, зокрема здатності підтвердити факт поставки товару та виконання робіт або відсутність такого факту.

Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази поставки відповідачем товару, виконання робіт на замовлення ФОП Шматко Г.І. та повернення частини попередньої оплати, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав для повернення суми попередньої оплати у розмірі 1 367 546,70 грн.

ВИСНОВКИ СУДУ

Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Шматко Ганни Ігорівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЙФ СЕКЬЮРІТІ 3000» про стягнення 1 367 546,70 грн.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЙФ СЕКЬЮРІТІ 3000» (61089, місто Харків, проспект Героїв Харкова, будинок 277; ідентифікаційний номер 38444057) на користь Фізичної особи підприємця Шматко Ганни Ігорівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заборгованість у сумі 1 367 546,70 грн та судовий збір у сумі 20 513,19 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.10.2023.

Суддя О.В. Гулевець