Рішення

від 21.09.2023 по справі 910/8887/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.09.2023Справа № 910/8887/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/8887/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВРО ТЕК"

до Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС"

про стягнення 1 316 755,03 грн

Представники сторін:

від позивача: Андрієць О.Л.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕВРО ТЕК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" про стягнення 1 313 872,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договорами №52.22-168 від 14.12.2022, № 52.22.-169 від 14.12.2022, № 52.22-170 від 15.12.2022 щодо повної оплати отриманого товару, внаслідок чого виникла заборгованість у загальній сумі 1 256 012,00 грн, за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 57860,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВРО ТЕК" було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

20.07.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивач також зазначив, що після проведення перерахунку на виконання вимог суду розмір пені збільшився та становить 60 743,03 грн. При цьому, позивачем здійснено доплату судового збору, виходячи з нової ціни позову.

Таким чином, у заяві-клопотанні про усунення недоліків позовної заяви позивач визначив ціну позову в розмірі 1 316 755,03 грн, в межах якої підлягає розгляд справа.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/8887/23 та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 07.09.2023.

21.08.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти наявності заборгованості за поставлений товар не заперечує, проте просить зменшити пеню на 95% від нарахованої суми, а також не погоджується з розміром витрат на професійну правничу допомогу.

Присутній у підготовчому засіданні 07.09.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив призначити справу до судового розгляду.

Представник відповідача в засідання суду не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Враховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань представників сторін та оскільки у підготовчому засіданні 07.09.2023 вирішені питання, зазначені у ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, а також здійснені усі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.09.2023.

15.09.2023 через канцелярію суду від представника позивача документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Присутній у судовому засіданні 21.09.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав з посиланням на обставини, наведені у позовній заяві та з урахуванням заяви-клопотання про усунення недоліків позовної заяви про зміну предмету позову.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причину неявки суд не повідомив, про місце, час та день розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 21.09.2023, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕВРО ТЕК" (за договором - постачальник) та Комунальним підприємством "КИЇВПАСТРАНС" (за договором - покупець) було укладено договори №52.22-168 від 14.12.2022, № 52.22.-169 від 14.12.2022, № 52.22-170 від 15.12.2022, за умовами яких позивач зобов`язався поставити та передати у власність відповідача товар, а відповідач сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток №1), що додається до цього Договору та є його невід`ємною частиною.

Згідно із п. 4.1. договорів, розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.

Ведення бухгалтерського обліку, проведення розрахунків, підписання первинних документів, приймання-передача товарів за кількістю і якістю, які передбачені цим договором, виконується філією/відокремленим підрозділом КП "Київпастранс", перелік яких зазначається в додатку № 4 до цього договору (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 5.1. договорів, строк поставки товару: з 01.01.2023 по 31.12.2023.

У пунктах 5.2., 5.3. договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється на умовах DDP згідно з INCOTERMS -2010 за адресою: м. Київ, філії та відокремлені підрозділи КП "Київпастранс", перелік яких зазначається у додатку № 4 до цього договору. При цьому транспортування товару проводиться за кошти постачальника, і вартість такої доставки входить в ціну договору. Поставка товару здійснюється окремими партіями за окремою письмовою заявкою покупця із зазначенням необхідних найменувань та кількості товару в межах специфікації (додаток № 1 до договору) виходячи з їх виробничої необхідності.

Відповідно до п. п. 6.1.1., 6.1.2., покупець зобов`язаний прийняти поставлений товар, який відповідає технічним і якісним характеристикам. Своєчасно та в повному обсязі сплатити за поставлений товар, який відповідає технічним і якісним характеристикам.

Згідно із п. 7.3. договору, за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплати.

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2023 включно, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, які виникли під час дії цього договору (п.10.1. договорів).

Крім того, сторонами до договорів поставки №52.22-168 від 14.12.2022, № 52.22.-169 від 14.12.2022, № 52.22-170 від 15.12.2022 було підписано Додатки № 1 - Специфікація товару; Додатки № 2 - Технічна специфікація товару; Додатки № 3 - Порядок приймання-передачі товару, гарантійні зобов`язання; Додатки № 4 - Перелік адрес та реквізитів філій та відокремлених підрозділів КП «Київпастранс».

Згідно з пунктом 1.1. Додатку №3 до Договору датою поставки товару за Договором вважається відповідна дата підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар.

Відповідно до пункту 1.4.1. Додатку №3 до Договору уповноважені представники обох сторін перевіряють відповідність товару вимогам Договору. За результатами перевірки уповноважені представники сторін підписують накладну на товар.

Судом встановлено, що позивачем у період з лютого по квітень 2023 року поставлено відповідачу товар трьома договорами на загальну суму 1 256 012,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних та актами звірки взаємних розрахунків, підписаних уповноваженими представниками сторін.

11.04.2023 сторони підписали додаткову угоду № 1 до кожного з договорів, відповідно до п. 1 якої дійшли згоди про дострокове розірвання договору за згодою сторін, а саме з 11.04.2023. При цьому, сторони визначили, що зобов`язання сторін в частині взаєморозрахунків мають бути виконаними у порядку та строки, обумовлені договором (п. 2. додаткової угоди № 1).

Оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами договорів, це призвело до виникнення заборгованості у загальній сумі 1 256 012,00 грн, за прострочення сплати якої додатково нарахована пеня у загальній сумі 60 743,03 грн.

Відповідач у своєму відзиві не оспорив заявлену до стягнення суму заборгованості за поставлений товар, проте просить зменшити пеню на 95% від нарахованої суми, посилаючись на скрутне матеріальне становище, яке виникло внаслідок недофінансуванням підприємства з місцевого бюджету та зменшення пасажиропотоку, у зв`язку з введенням воєнного стану в державі.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача та обґрунтованість заперечень відповідача, суд керувався наступними обставинами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінськогосподарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч.1 ст.174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Згідно ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладені між сторонами Договори №52.22-168 від 14.12.2022, № 52.22.-169 від 14.12.2022, № 52.22-170 від 15.12.2022, з огляду на встановлений ст.204 ЦК України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні ст.11 ЦК України, для виникнення у ТОВ «ЕВРО ТЕК» та КП «Київпастранс» взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договорами поставки, які підпадають під правове регулювання Глави 54 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за договорами №52.22-168 від 14.12.2022, № 52.22.-169 від 14.12.2022, № 52.22-170 від 15.12.2022 загальною вартістю 1 256 012,00 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані обома сторонами видаткові накладні.

Вищевказані накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням погодженого сторонами у пункті 4.1 договорів порядку розрахунків, зобов`язання відповідача щодо оплати товару мало бути виконане протягом 30 календарних днів з дня його поставки.

Відтак, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1 256 012,00 грн визнається судом обґрунтованою.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 60 743,03 грн пені.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.4. договорів, за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд не виявив у ньому помилок, у зв`язку з чим вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтованими.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 95% від нарахованої суми, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.

При вирішенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки суд виходить з того, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який триває й на теперішній час.

У цьому контексті суд знаходить слушними доводи відповідача про зменшення пасажиропотоку на маршрутах міста Києва, внаслідок воєнної агресії російської федерації проти України, що спричинено обмеженим режимом роботи міського транспорту, що є наслідком запровадження комендантської години у м. Києві та неможливістю громадського транспорту продовжувати рух за маршрутом під час повітряної тривоги, що має безпосередній вплив на отримання відповідачем доходу від основного виду його діяльності.

З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем строку проведення взаєморозрахунків за поставлений товар, враховуючи обставини, які вказані відповідачем і не потребують документального підтвердження в силу загальновідомості викладених фактів, суд, вважаючи дані обставини винятковими, дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру належної до стягнення з відповідача пені на 70%, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 18 222,91 грн.

Таке зменшення суд вважає оптимальним в контексті балансу інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відтак, витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 19 751,33 грн, відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача в повному обсязі, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій останнього.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 17 000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов підлягає задоволенню, а також те, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.03.2023 між адвокатом Горець О.А. (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (клієнт) було укладено Договір про надання правової допомоги б/н, згідно з яким Адвокат зобов`язується надавати Клієнту консультації з правових питань; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені Клієнтом; надавати Клієнту правовому допомогу та представляти інтереси Клієнта щодо захисту прав та інтересів останнього у судах під час здійснення господарського судочинства, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.

Згідно з п.4.1 договору, оплата послуг з представництва інтересів у суді здійснюється наступним чином: 100% вартості послуг сплачується протягом 10 календарних днів з моменту набрання судового рішення законної сили.

У разі, якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про стягнення заборгованості у повній сумі) Клієнт додатково сплачує Адвокату гонорар у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень. (п.4.4 договору)

Додатковою угодою №1 від 04.03.2023 до Договору про надання правової допомоги б/н від 04.03.2023 сторони визначили порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвоката за надання правової допомоги у спорі про стягнення з ТОВ «Еко» на користь ТОВ «Долфі-Україна» заборгованості за договором поставки №14598к від 01.11.2016 р.

Згідно з п.п. 4.1, 4.2 додаткової угоди №1 оплата послуг з представництва інтересів у суді першої інстанції здійснюється наступним чином: 100% вартості послуг сплачується протягом 10 календарних днів з моменту набрання судового рішення законної сили. У разі, якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про стягнення заборгованості у повній сумі) Клієнт додатково сплачує Адвокату гонорар у розмірі 10 000.00 (десять тисяч) гривень.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем до справи було надано: Договір про надання правової (правничої) допомоги від 04.05.2023, укладений між адвокатом Андрієць О.Л. та ТОВ «ЕВРО ТЕК»; Додаткову угоду № 1 від 24.05.2023 до Договору; Акт № 1 від 01.09.2023 виконаних робіт по Договору про надання правової (правничої) допомоги від 04.05.2023 та Додатковій угоді № 1 від 24.05.2023, відповідно до якого адвокат витратив 10 годин свого часу та надав послуг на загальну суму 17 000,00 грн, враховуючи, що вартість однієї години роботи адвоката становить 1700,00 грн відповідно до умов Додаткової угоду №1 від 24.05.2023.

Судом встановлено, що Андрієць О.Л. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 10949/10; інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної Асоціації Адвокатів України.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, а також заперечення відповідача, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8500,00 грн відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 129, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (Україна, 04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, буд. 2; код ЄДРПОУ 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРО ТЕК» (04073, м. Київ, вул. Семена Скляренка, буд. 5; код ЄДРПОУ 37797737) 1 256 012,00 грн - заборгованості, 18 222 грн 91 коп. - пені, витрати по сплаті судового збору в сумі 19 751 грн 33 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8500,00 грн.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.10.2023.

Суддя А.І. Привалов