Рішення

від 04.10.2023 по справі 914/1752/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2023 Справа № 914/1752/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Яворської В.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства "Теребовлянський молокозавод", с. Золотники Теребовлянського району Тернопільської області

про: стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 275 657,39 грн.

Представники сторін:

від позивача: Гузюк Н.І. - представник згідно повноважень, які містяться в матеріалах справи

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Львівської міської ради до відповідача - Приватного підприємства "Теребовлянський молокозавод" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 277 566,02 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2023 р., справу № 914/1752/23 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, судом встановлено наявність підстав для залишення її без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.06.2023 р., позовну заяву Львівської міської ради до відповідача - Приватного підприємства "Теребовлянський молокозавод" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 277 566,02 грн. залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.

14.06.2023 року представником позивача, на виконання вимог ухвали суду від 06.06.2023 р., подано на адресу суду заяву з додатками за вх. № 14760/23.

Ухвалою Господарського суду Львівської області суду від 19.06.2023 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 12.07.2023 року.

Ухвалою Господарського суду Львівської області суду від 12.07.2023 р., підготовче судове засідання призначено на 31.07.2023 р.

Протокольною ухвалою суду від 31.07.2023 р., продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України, за клопотанням представника відповідача.

31.07.2023 р. в судовому засіданні, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 04.09.2023 р.

04.09.2023 р. представником позивача подано на адресу суду заяву про зменшення розміру позовних вимог з додатками за вх. № 3444/23, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму безпідставно збережених коштів у зв`язку з користуванням земельною ділянкою комунальної власності у розмірі 275 657,39 грн.

Також у поданій заяві позивач просить повернути сплачений судовий збір у розмірі 28,64 грн. у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Львівської області суду від 04.09.2023 р. постановлено прийняти до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 3444/23 від 04.09.2023 р. та подальший розгляд справи 914/1752/23 здійснювати з її врахуванням. Закрити підготовче провадження та призначити справу № 914/1752/23 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 27.09.2023 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області суду від 05.09.2023 р., клопотання представника позивача - Львівської міської ради в частині повернення судового збору за вх. № 3444/23 від 04.09.2023 р. задоволено. Судом постановлено повернути Львівській міській раді з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 28,63 грн., cплачений згідно платіжної інструкції № 149 від 10.05.2023 р.

27.09.2023 р. представником відповідача подано на адресу суду в систему «Електронний суд» заяву про застосування позовної давності з додатками за вх. № 23371/23. У вказаній відповідач просить суд застосувати позовну давність до вимоги Львівської міської ради до Приватного підприємства «Теребовлянський молокозавод» в частині стягнення коштів за користування землею за період з 10.02.2020 року по 31.05.2020 року в сумі 43 997,07 грн. у зв`язку із пропуском позивачем трьохрічного строку для звернення до суду.

Ухвалою Господарського суду Львівської області суду від 27.09.2023 р., розгляд справи по суті призначено на 04.10.2029 р.

28.09.2023 р. представником позивача подано на електронну адресу суду додаткові пояснення у даній справі з додатком за вх. № 23594/23.

04.10.2023 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, із врахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 3444/23 від 04.09.2023 р., а також додаткових пояснень за вх. № 23594/23 від 28.09.2023 р. та пояснень, наданих в судових засіданнях.

04.10.2023 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, вимог ухвали суду від 19.06.2023 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи.

Відповідно до відстеження з офіційного веб-сайту ПАТ "Укрпошта", щодо результатів пошуку поштового відправлення за номером штрихового кодового ідентифікатора №0600043721833, ухвалу суду 04.09.2023 р. про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 914/1752/23 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 27.09.2023 р., відповідачем отримано 14.09.2023 р. (докази містяться в матеріалах справи).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 12.07.2023 р. від представника відповідача надійшло на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи за вх. № 17300/23 та за вказаним клопотанням представника відповідача, розгляд справи № 914/1752/23 у підготовчому засіданні було відкладено протокольною ухвалою суду від 12.07.2023 р. на 31.07.2023 р.

Протокольною ухвалою суду від 31.07.2023 р., продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України, за клопотанням представника відповідача.

До того ж, протокольною ухвалою суду від 27.09.2023 р. задоволено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи за вх. № 23368/23 від 27.09.2023 р. та відкладено розгляд справи по суті на 04.10.2023 р.

Також, ухвали суду у даній справі направлялись на електронну адресу представника відповідача адвоката Фурика А.Я. - ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

Відтак, відповідач належно обізнаний про розгляд справи № 914/1752/23 Господарським судом Львівської області.

З огляду на вказане вище, відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи, проте, своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав.

При цьому, суд враховує, що у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі, офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

З огляду на викладене, суд встановив, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання сторонами своїх доводів, заперечень, відзиву, доказів тощо, у зв`язку з чим, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами, у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи і те, що явка повноважного представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою ухвалами суду у даній справі, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/1752/23.

В судовому засіданні 04.10.2023 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,4884 га кадастровий номер 4610136800:04:003:0027, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 для обслуговування об`єктів належного йому нерухомого майна, без правовстановлюючих документів на землекористування, що є порушенням земельного законодавства України та призводить до втрат територіальної громади міста Львова від несплати орендної плати за землю.

Вказані обставини зафіксовані в акті обстеження земельної ділянки № 20 від 25.01.2023.

Позивач зазначає, що відповідач, набувши право власності на об`єкти нерухомого майна на адміністративно- виробнича будівля літ. «Щ-1» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 334775546101) загальною площею 1656,6 кв. м., на АДРЕСА_2 , належним чином не оформив та не зареєстрував речові права на цю земельну ділянку, в період з 10.02.2020 року по 10.02.2023 року не вносив плату за користування нею, внаслідок чого зберіг в себе за рахунок Львівської міської ради як власника земельної ділянки безпідставно набуте майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

У зв`язку з тим, що відповідач не є ні власником, ні постійним землекористувачем земельної ділянки, єдина можлива форма оплати за землю, є орендна плата.

Позивач зазначає, що відповідач упродовж 2020-2023 років використовував земельну ділянку без правових підстав, орендну плату не сплачує, хоча земельна ділянка використовується для розміщення майна.

Позивач вказує на те, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберігає у себе кошти, які мали заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Відповідач, всупереч вимогам закону, станом на дату подачі позову не сплатив суми безпідставно збережених коштів.

Враховуючи те, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки у період з 10.02.2020 року по 10.02.2023 року, без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, що мали бути оплачені за користування нею, позивач із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 3444/23 від 04.09.2023 р., просить стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 275 657,39 грн. за користування земельною ділянкою комунальної власності та понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору.

При цьому позивач покликається на положення статей 13, 19, 142 Конституції України, статей 12, 80, 83, 90, 93, 125, 206 Земельного кодексу України, статей 82, 83, 1212 Цивільного кодексу України, статей 10, 14, 265 Податкового кодексу України, статтю 64 Бюджетного кодексу, статтю 21 Закону України "Про оренду земель", статей 16, 26, 33, 60, 63 Закону України "Про місцеве самоврядування".

Позиція відповідача.

04.10.2023 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, вимог ухвали суду від 19.06.2023 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 48115, Тернопільська область, Теребовлянський район, с. Золотники, вул. Містечко, буд. 52, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи.

Відповідно до відстеження з офіційного веб-сайту ПАТ "Укрпошта", щодо результатів пошуку поштового відправлення за номером штрихового кодового ідентифікатора №0600043721833, ухвалу суду 04.09.2023 р. про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 914/1752/23 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 27.09.2023 р., відповідачем отримано 14.09.2023 р. (докази містяться в матеріалах справи).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 12.07.2023 р. від представника відповідача надійшло на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи за вх. № 17300/23 та за вказаним клопотанням представника відповідача, розгляд справи № 914/1752/23 у підготовчому засіданні було відкладено протокольною ухвалою суду від 12.07.2023 р. на 31.07.2023 р.

Протокольною ухвалою суду від 31.07.2023 р., продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України, за клопотанням представника відповідача.

До того ж, протокольною ухвалою суду від 27.09.2023 р. задоволено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи за вх. № 23368/23 від 27.09.2023 р. та відкладено розгляд справи по суті на 04.10.2023 р.

Також ухвали суду у даній справі направлялись на електронну адресу представника відповідача адвоката Фурика А.Я. - ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

Відтак, відповідач належно обізнаний про розгляд справи № 914/1752/23 Господарським судом Львівської області.

Таким чином, відповідач у даній справі повідомлявся судом завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи, в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України.

Відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову, не скористався своїми процесуальними правами, визначеними ГПК України.

Крім того, явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою, як вбачається із ухвал Господарського суду Львівської області, що постановлені у даній справі.

27.09.2023 р. представником відповідача подано на адресу суду в систему «Електронний суд» заяву про застосування позовної давності з додатками за вх. № 23371/23. У вказаній відповідач просить суд застосувати позовну давність до вимоги Львівської міської ради до Приватного підприємства «Теребовлянський молокозавод» в частині стягнення коштів за користування землею за період з 10.02.2020 року по 31.05.2020 року в сумі 43 997,07 грн. у зв`язку із пропуском позивачем трьохрічного строку для звернення до суду.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши пояснення представника позивача, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.

Земельна ділянка (кадастровий номер 4610136800:04:003:0027) площею 0,4884 га на АДРЕСА_2 належить територіальній громаді м. Львова, є комунальною власністю та не є об`єктом договору про передачу її у власність або надання у користування (оренду) фізичним чи юридичним особам, що підтверджується копією витягу з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, номер витягу НВ-000005319203 від 16.01.2023 р., який долучено до матеріалів справи.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0000053192023 від 16.01.2023, дата державної реєстрації земельної ділянки - 13.02.2007. Відтак, необхідно вважати земельну ділянку сформованою з 13.02.2007.

Ухвалою Львівської міської ради №2497 від 05.03.2009 «Про користування ПП "Альма-Віта" земельною ділянкою на вул. Зеленій, 301» було вирішено передати приватному підприємству «Альма-Віта» земельну ділянку площею 0,4884 га на вул. Зеленій, 301 в оренду терміном на 10 років для обслуговування існуючих виробничих будівель споруд за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання - землі промисловості.

Як зазначає позивач, ухвал Львівської міської ради щодо продовження терміну оренди земельної ділянки площею 0,2933 га, на вул. Зеленій, 301, Львівською міською радою не приймалося.

Відділом державної реєстрації Теребовлянської районної адміністрації 21.12.2017 №16371050030000789 внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, змінено найменування юридичної особи з ПП «Альма-Віта» (код ЄДРПОУ № 22335971) на ПП "Теребовлянський молокозавод" (код ЄДРПОУ № 22335971).

Ухвалою Львівської міської ради №463 від 25.03.2021 «Про надання ПП «Теребовлянський молокозавод» дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на вул. Зеленій, 301» було вирішено надати Приватному підприємству "Теребовлянський молокозавод'1 (код ЄДРПОУ 22335971 ) дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,4884 га (кадастровий номер 4610136800:04:003:0027) на вул. Зеленій, 301 для обслуговування існуючих виробничих будівель і споруд (код КВЦПЗ 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) за рахунок земель промисловості,транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Ухвалою Львівської міської ради №3035 від 06.03.2023 «Про затвердження ПП "Теребовлянський молокозавод" технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_2 » надано в оренду земельну ділянку. Проте, договір оренди земельної ділянки з відповідачем не укладений.

Управлінням державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради 25.01.2023 року було проведено обстеження земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 та встановлено, що ПП «Теребовлянський молокозавод» фактично використовує земельну ділянку площею 0,4884 га (кадастровий номер: 4610136800:04:003:0027) за адресою АДРЕСА_2 для обслуговування адміністративно-виробничо-складської будівлі, за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої ділянки.

За результатами вказаного обстеження, позивачем складено акт обстеження земельної ділянки від 25.01.2023 року № 20 та лист-вимогу № 2412-вих-10036 від 27.01.2023, які скеровувались на адресу ПП «Теребовлянський молокозавод», що підтверджується рекомендованим поштовим відправленням №7900604099320 від 28.01.2023 та списком на відправку рекомендованих листів, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.05.2023 № 331107269, в ПП «Альма-Віта» на вул. Зеленій, 301 зареєстроване право власності на об`єкти нерухомого майна на адміністративно- виробнича будівля літ. «Щ-1» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 334775546101) загальною площею 1656,6 кв. м., на підставі рішення суду №20/141 (10) від 06.12.2010 та Витягу про державну реєстрацію прав №28918625 від 07.02.2011 виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки. Дата внесення інформації про право власності - 07.04.2014.

Відтак, відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки, кадастровий номер 4610136800:04:003:0027 за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно інформації з Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 21.02.2023 № НВ-4600189612023, яка долучена до матеріалів справи, нормативно грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер 4610136800:04:003:0027) становить 6 090 689,88 грн.

Позовні вимоги враховують період використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів з 10.02.2020 року по 10.02.2023 року.

Відповідно до ухвали Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017 «Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові» затверджено Порядок продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові.

Пунктом 5 ухвали встановлено, що ця ухвала набирає чинності з 01.01.2018 року. Пунктом 7.3 Розділу 7 вказаного Порядку визначено, що розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється відповідно до їх цільового (функціонального) використання у розрізі економіко-планувальних зон м. Львова згідно з цим Порядком, за винятком випадку, коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про передачу земельної ділянки в оренду або результатами земельних торгів (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах).

Згідно п. 7.5.1 Розділу 7 Порядку, річний розмір орендної плати встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за винятком коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про передачу земельної ділянки в оренду або протоколом аукціону (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах) та для земельних ділянок використання яких вказано у пунктах 7.6 - 7.16 цього Порядку.

Відповідно до розрахунку позивача недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю, який долучено позивачем до матеріалів справи, внаслідок використання земельної ділянки без документів, наданого Управлінням земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, розмір збитків, завданих власнику землі за користування відповідачем земельною ділянкою площею 0,4884 га (кадастровий номер 4610136800:04:003:0027) на АДРЕСА_2 , за період з 10.02.2020 року по 10.02.2023 року становить 452 251,28 грн.

Відповідно до листа Головного управління Державної податкової служби у Львівській області від 24.04.2023 за вих. № 1.8-12.028-24, ПП «Теребовлянський молокозавод» (ЄДРПОУ 22335971) нараховано орендної плати у розмірі 176 593,89 грн. за земельну ділянку площею 0,4884 га (кадастровий номер 4610136800:04:003:0027) за період з 10.02.2020 року по 10.02.2023 року.

Відтак, загальна сума безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельними ділянками комунальної власності за період з 10.02.2020 року по 10.02.2023 року становить 275 657,39 грн. (452 251,28-176 593,89).

Враховуючи те, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки у період з 10.02.2020 року по 10.02.2023 року без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, що мали бути оплачені за користування нею, позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку безпідставно збережені кошти, із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 3444/23 від 04.09.2023 р. в розмірі орендної плати в сумі 275 657,39 грн. за користування земельною ділянкою комунальної власності та понесені позивачем судові витрати.

Висновки суду.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші ресурси, які знаходяться в межах України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб`єктами права власності землі комунальної власності, згідно статті 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють територіальні громади та здійснюють їх від імені та в інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені конституцією та іншими законами.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад.

Відповідно до частини 2 статті 83 Земельного кодексу України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно частини 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент набуття позивачем права власності на нерухоме майно), якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщена на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що було у попереднього землекористувача.

Аналогічне передбачено частина 1 статті 377 Цивільного кодексу України.

За змістом статей 125 та 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності та нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності та нерухомість.

Відтак із виникненням права власності на об`єкт нерухомості, власник такого об`єкту не звільняється від обов`язку оформлення прав на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Як підтверджується матеріалами справи, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.05.2023 № 331107269 в ПП «Альма-Віта» на АДРЕСА_2 зареєстроване право власності на об`єкти нерухомого майна на адміністративно- виробнича будівля літ. «Щ-1» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 334775546101) загальною площею 1656,6 кв. м., на підставі рішення суду №20/141 (10) від 06.12.2010 та Витягу про державну реєстрацію прав №28918625 від 07.02.2011, виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки. Дата внесення інформації про право власності - 07.04.2014.

Відтак, відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки, кадастровий номер 4610136800:04:003:0027 за адресою: АДРЕСА_2 .

У матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували факт укладення між позивачем та відповідачем правочинів, що надають відповідачу право на користування спірною земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому нерухоме майно.

Відповідач використовував земельну ділянку для обслуговування об`єктів нерухомого майна без наявності правовстановлюючих документів на землекористування.

Управлінням державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради 25.01.2023 року було проведено обстеження земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 та встановлено, що відповідач - ПП «Теребовлянський молокозавод» фактично використовує земельну ділянку площею 0,4884 га (кадастровий номер: 4610136800:04:003:0027) за адресою: АДРЕСА_2 для обслуговування адміністративно-виробничо-складської будівлі, за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої ділянки.

За результатами вказаного обстеження, позивачем складено акт обстеження земельної ділянки від 25.01.2023 року № 20 та лист-вимогу № 2412-вих-10036 від 27.01.2023 р.

Факт надсилання вказаної вимоги підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим поштовим відправленням №7900604099320 від 28.01.2023 та списком на відправку рекомендованих листів.

Проте, відповідач залишив вимогу Управління державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради без відповіді та реагування.

Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату згідно пункту "в" частини 1 статті 96 Земельного Кодексу України).

Таким чином, з моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у відповідача виник обов`язок не лише оформити та зареєструвати речове право на відповідні земельні ділянки, а й сплачувати орендну плату за користування ними.

Главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість, не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018р. у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016р. у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016р. у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017р. у справах №922/207/15 і № 922/5468/14, від 14.01.2019р. у справі № 912/1188/17.

За змістом частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Таким чином, у зв`язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею презюмується його користування спірною земельною ділянкою.

В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі №922/981/18).

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України слідує, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі №913/169/18.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.09.2018 у справі №925/230/17 (провадження № 12-188гс18).

Згідно інформації з Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 21.02.2023 № НВ-4600189612023, яка долучена до матеріалів справи, нормативно грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер 4610136800:04:003:0027) становить 6 090 689,88 грн.

Судом встановлено, що позовні вимоги враховують період використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів з 10.02.2020 року по 10.02.2023 року.

Відповідно до ухвали Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017 «Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові», затверджено Порядок продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові.

Пунктом 5 ухвали встановлено, що ця ухвала набирає чинності з 01.01.2018 року. Пунктом 7.3 Розділу 7 вказаного Порядку визначено, що розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється відповідно до їх цільового (функціонального) використання у розрізі економіко-планувальних зон м. Львова згідно з цим Порядком, за винятком випадку, коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про передачу земельної ділянки в оренду або результатами земельних торгів (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах).

Згідно п. 7.5.1 Розділу 7 Порядку, річний розмір орендної плати встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за винятком коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про передачу земельної ділянки в оренду або протоколом аукціону (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах) та для земельних ділянок використання яких вказано у пунктах 7.6 - 7.16 цього Порядку.

Відповідно до розрахунку позивача недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю, внаслідок використання земельної ділянки без документів, наданого Управлінням земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, розмір збитків, завданих власнику землі за користування відповідачем земельною ділянкою площею 0,4884 га (кадастровий номер 4610136800:04:003:0027) на АДРЕСА_2 , за період з 10.02.2020 року по 10.02.2023 року становить 452 251,28 грн.

Відповідно до листа Головного управління Державної податкової служби у Львівській області від 24.04.2023 № 1.8-12.028-24 відповідачу - ПП «Теребовлянський молокозавод» (ЄДРПОУ 22335971) нараховано орендної плати у розмірі 176 593,89 грн. за земельну ділянку площею 0,4884 га (кадастровий номер 4610136800:04:003:0027) за період з 10.02.2020 року по 10.02.2023 року.

Відтак, загальна сума безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельними ділянками комунальної власності за період з 10.02.2020 року по 10.02.2023 року, із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 3444/23 від 04.09.2023 р., становить 275 657,39 грн. Вказана сума підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

З огляду на викладене, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки у м. Львові, без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею її власнику. Такими діями відповідач порушив право позивача (власника земельної ділянки) на отримання вказаних коштів. Це право позивача підлягає захисту в судовому порядку на підставі ст.1212 Цивільного Кодексу України.

Такі висновки суду відповідають висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі № 917/1739/17 від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 р. у справі № 922/3412/17, у постановах Верховного Суду від 12.04.2019 р. у справі № 922/981/18, від 05.08.2022 р. у справі № 922/2060/20.

У поданій заяві про застосування позовної давності за вх. № 23371/23 від 27.09.2023 р. представник відповідача посилається на те, що позивач вимагає стягнення коштів за період з 10.02.2020 року по 10.02.2023 року. Водночас з позовною заявою позивач звернувся до суду 05.06.2023 року. На думку відповідача, позивач пропустив строк для звернення до суду з позовними вимогами в частині стягнення коштів за користування землею за період з 10.02.2020 року по 31.05.2020 року в сумі 43 997,07 грн. Відповідач зазначає, що позивач, звернувшись до суду із вказаною позовною заявою лише 05.06.2023 року, пропустив трьох річний строк для звернення до суду (позовну давність) з позовними вимогами в частині стягнення коштів за користування землею за період з 10.02.2020 року по 31.05.2020 року в сумі 43 997,07грн, що є підставою, на думку відповідача, для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Стосовно заяви представника відповідача про застосування позовної давності за вх. № 23371/23 від 27.09.2023 р. суд зазначає наступне.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

11.03.2020 у зв`язку з розповсюдженням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Вказаною постановою на всій території України запроваджено карантин в період з 12.03.2020 по 03.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, який діяв на момент пред`явлення цього позову до суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 строк карантину продовжено до 24.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 №291 строк карантину продовжено до 11.05.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343 строк карантину продовжено до 22.05.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 строк карантину продовжено з 22.05.2020 до 22.06.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №500 строк карантину продовжено до 31.07.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641 строк карантину продовжено до 19.12.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції станом на дату розгляду справи) установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2022 р. на території України карантин, продовживши дію карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 № 1423 строк карантину продовжено до 30 квітня 2023.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383 строк карантину продовжено до 30 червня 2023.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020.

У п. 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину.

Аналогічну позицію викладено в Постанові Верховного Суду від 7 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21.

Суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається (постанова Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 920/724/21).

На всій території України з 1 липня 2023 року скасований карантин.

15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (№ 2120-IX), відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 19. Згідно з останнім, у період дії в Україні воєнного стану, позовна давність, визначена у ст. 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії. А продовження строків у свою чергу, свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.

Таким чином, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (№ 2120-IX) розширив обставини зупинення позовної давності. Тепер обставиною зупинення позовної давності, є сам факт впровадження воєнного стану.

Причому, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування воєнного стану. І лише від дня припинення останнього, плин строку захисту порушеного, оспорюваного або невизнаного суб`єктивного права в судовому порядку продовжиться, з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

З огляду на вищенаведене, строк загальної позовної давності у три роки був продовжений на весь період дії карантину та воєнного стану згідно із п.12 та п.19 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим застосування строку позовної давності в цій частині позовних вимог є необґрунтованим.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд не вбачає підстав для застосування позовної давності у даній справі, оскільки позивачем строк позовної давності не пропущений, з огляду на викладене вище.

Відтак, у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності у даній справі за вх. № 23371/23 від 27.09.2023 р., суд відмовляє.

Суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позову. Отже позов підлягає до задоволення повністю.

Станом на день ухвалення рішення у даній справі, доказів оплати відповідачем позивачу зазначеної вище заборгованості, а також доказів в спростування наведених обставин, відповідачем, суду не надано.

Відповідач не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 275 657,39 грн. суми безпідставно збережених коштів у зв`язку з користуванням земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 4610136800:04:003:0027, за адресою: АДРЕСА_2 ), є обгрунтованими та підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення в даному розмірі і стягненню з відповідача на користь позивача.

Розподіл судових витрат.

В силу статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений позивачем судовий збір необхідно покласти на відповідача.

Докази про сплату учасниками справи інших судових витрат чи докази судових витрат, які сторона має сплатити у зв`язку з розглядом даної справи, суду не надано, і такі в матеріалах справи відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 2 ст. 178, ч. 9 ст. 165, ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з відповідача: Приватного підприємства "Теребовлянський молокозавод" (48115, Тернопільська область, Теребовлянський район, с. Золотники, вул. Містечко, буд. 52; код ЄДРПОУ № 22335971) на користь позивача: Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1; код ЄДРПОУ № 04055896) суму безпідставно збережених коштів у зв`язку з користуванням земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 4610136800:04:003:0027, за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 301) без правовставлюючих документів у розмірі 275 657,39 грн. та 4 134,86 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 16.10.2023 р.

Суддя Долінська О.З.