Ухвала

від 04.10.2023 по справі 904/5316/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/5316/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.06.2023 (колегія суддів: Березкіна О. В., Антонік С. Г., Іванов О. Г.) у справі

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Правда 46" до відповідачів: 1) Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, 2) Дніпровської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення, недійсним свідоцтва та скасування державної реєстрації права власності,

за участю представників:

позивача - Гумірова О. І.,

відповідача - 2 - Гущиної Н. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У 2019 році Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Правда 46" (далі - ОСББ) звернулося до суду з позовом до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради (далі - Виконком) та Дніпровської міської ради (далі - Рада), в якому просило:

- визнати незаконним і скасувати рішення Виконавчого комітету міської Дніпропетровської ради від 27.11.1991 №46 у частині передачі у власність територіальній громаді міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради підвалу житлового будинку літ. А-5 - нежитлового приміщення № IX, поз. 1-20, площею 168,4 кв. м, розташованого за адресою: м. Дніпро, просп. Газети Правда (Слобожанський), 46;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Виконкомом від 21.06.2006 серії ЯЯЯ № 442102;

- скасувати державну реєстрацію права власності на це нерухоме майно.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСББ послалося на те, що у власності територіальної громади міста Дніпра в особі Ради знаходиться назване вище приміщення, яке є допоміжним приміщенням вказаного будинку і належить співвласникам квартир, які створили ОСББ.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. У власності територіальної громади міста Дніпра в особі Ради перебуває назване вище приміщення, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 21.06.2006 серії ЯЯЯ № 442102, виданим на підставі оспорюваного рішення Виконкому, та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.11.2019 № 188498321.

4. ОСББ, яке створене у листопаді 2015 року і зареєстроване у січні 2016 року, наполягає на тому, що оскаржуване рішення Виконкому, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на спірні приміщення, є незаконним, оскільки ці приміщення є допоміжними приміщеннями будинку і спільною власністю власників квартир. Тому вважає, що це рішення Виконкому порушує права співвласників багатоквартирного будинку на користування допоміжними приміщеннями будинку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

5. 17.03.2021 Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив рішення про відмову у позові. Суд послався на те, що спірний об`єкт є відокремленим об`єктом нерухомого майна, яке не відноситься до допоміжного приміщення, призначеного для забезпечення належної експлуатації в цілому житлового будинку, а є нежитловим, що підтверджується звітом про проведення технічного обстеження на предмет встановлення того, чи є об`єкт допоміжним приміщенням, призначеним для забезпечення належної експлуатації житлового будинку в цілому, складеного інженером з технічної інвентаризації Сібірою Є. І. (сертифікат від 10.07.2014 АЕ 003381).

6. 07.06.2023 Центральний апеляційний господарський суд прийняв постанову про скасування цього рішення та ухвалив нове - про задоволення позову. Послався на висновок судової будівельно-технічної експертизи № 4533-21, зроблений Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз за наслідками її призначення судом апеляційної інстанції, згідно з яким спірне приміщення визначено як допоміжне та призначене для забезпечення експлуатації цього будинку. Суд врахував, що експерт цього інституту провів безпосереднє дослідження спірного приміщення у присутності представників сторін із застосуванням натурного огляду та результатів інструментального дослідження, вивчення та співставлення з даними матеріалів технічної інвентаризації технічного паспорта на громадський будинок, дослідженням плану приміщень за інвентаризацією на 2006 рік, планування приміщень станом на 1964 рік і був попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України. Водночас з`ясував, що звіт інженера з технічної інвентаризації Сібіри Є. І. зроблений виключно за результатом технічного обстеження і він не містить жодних досліджень щодо призначень огляду спірних приміщень тощо.

Короткий зміст касаційної скарги

7. Рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

8. Підставою касаційного оскарження визначила пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції прийняв постанову без урахування висновків, викладених у постановах:

- Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15 та від 30.09.2015 у справі № 910/3724/14 (щодо визначення у часі дії норми права);

- Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 (пункт 9.50), від 03.11.2021 у справі № 9901/378/20 (пункти 29, 30), від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20 (щодо визначення у часі дії норми права), від 23.05.2018 у справі № 910/73/17 та від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (стосовно державної реєстрації речового права);

- Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 915/1972/19, від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 09.09.2021 у справі № 910/4455/20, від 23.03.2021 у справі № 904/454/18, від 12.12.2019 у справі № 914/2650/17 (щодо визначення у часі дії норми права) та від 14.05.2018 у справі № 753/20293/16-ц (стосовно визначення поняття підвальних приміщень, які належать до допоміжних).

9. Наполягає на тому, що, задовольняючи вимогу про визнання незаконним і скасування оскаржуваного рішення Виконкому, суд апеляційної інстанції не застосував законодавство, яке діяло станом на час прийняття цього рішення. Наголошує на безпідставному позбавленні його права власності на це нерухоме майно, яке вважає нежитловим, і заперечує передання названого вище нежитлового будинку на баланс ОСББ.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

10. ОСББ у відзиві на касаційну скаргу заперечило проти доводів скаржника та просило залишити її без задоволення, а постанову - без змін, оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження не підтверджена. Звернуло увагу на правильне застосування судом апеляційної інстанції положень законодавства, вважаючи, що спір слід вирішувати у правовій реальності, яка існувала у момент його виникнення. Зауважило на відсутності заяви Ради про застосування позовної давності. Просило стягнути з Ради на користь ОСББ 5 000 грн витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, надало при цьому докази про понесення цих витрат (договір про надання правничої допомоги від 14.09.2023 № 18; ордер на надання адвокатом правничої допомоги; рахунок - фактуру від 14.09.2023 на оплату послуг адвоката у вигляді ознайомлення його з матеріалами цієї справи і підготовкою відзиву на касаційну скаргу; платіжне доручення від 19.09.2023 № 288 про сплату адвокатських послуг на суму 5 000 грн).

Позиція Верховного Суду

11. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

12. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 викладено правову позицію, відповідно до якої на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

13. Проаналізувавши судові рішення, висновки яких, на думку скаржника, не враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, колегія суддів установила таке.

14. Для вирішення цього спору судам необхідно встановити статус спірного приміщення як нежилого або допоміжного.

15. Як зазначено раніше, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову через те, що це приміщення є нежилим, тоді як суд апеляційної інстанції скасував це рішення, оскільки висновок судової будівельно-технічної експертизи № 4533-21, зроблений Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз за наслідками її призначення судом апеляційної інстанції, підтвердив статус спірного приміщення як допоміжного, яке призначено для забезпечення експлуатації цього будинку.

16. Рада, наполягаючи на помилковості такого висновку суду апеляційної інстанції, посилається на те, що постанова у цьому контексті прийнята без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 753/20293/16-ц.

17. Проте у справі № 753/20293/16-ц вирішувався спір фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю, яке набуло право власності на нежитлове приміщення адміністративно-офісного призначення за цивільно-правовою угодою (шляхом участі у будівництві шляхом інвестування), де позивач оспорював правомірність інвестування товариством частки нежитлової площі з відповідним функціоналом при спорудженні житлового будинку. У справі, що розглядається, не йдеться про спір щодо права інвестора інвестувати у нежитлове приміщення адміністративно-офісного призначення в межах участі у будівництві та наслідки такої участі, а з`ясовується цільове призначення приміщень об`єкта нерухомості, спорудженого як житловий будинок отже правовідносини у цій справі та справі, що розглядається не є подібними.

18. При цьому колегія суддів враховує, що Верховний Суд у справі № 753/20293/16-ц дійшов загального висновку про те, що "За змістом Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» підвальні приміщення можуть належати до допоміжних приміщень будинку та бути призначені для обслуговування будинку (розміщення в них технічного обладнання тощо), а можуть і не належати та не бути призначені для цих цілей. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема, спосіб і порядок їх використання".

19. Разом із цим, у випадку оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржнику необхідно чітко вказати норму права, висновок щодо застосування якої був сформований Верховним Судом, навести сам висновок і зазначити, в чому полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці. Втім, наведена підстава скаржником взагалі не обґрунтована.

20. Рада також вважає, що оскаржувана нею постанова прийнята без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/73/17 та від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (стосовно державної реєстрації речового права).

21. У справі № 910/73/17 вирішувався спір між Компанією та Товариством про усунення перешкод у здійсненні права користування на умовах договору оренди нежилим приміщенням фізкультурно-оздоровчого комплексу. Компанія вказувала на тривале порушення права користування орендованими приміщеннями, що перебували в її користуванні на підставі чинного договору оренди. Позивач вважав, що з моменту укладення договору у нього виникло право користування та володіння майном, яке підлягає захисту. У зустрічному позові Товариство просило витребувати у Компанії ці приміщення на тій підставі, що воно є їх власником, а договори оренди та суборенди нікчемні і не породжують у Компанії жодних прав користування спірними приміщеннями.

22. Верховний Суд залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні первісного позову і задовольнили зустрічний про витребування приміщень у Компанії та відмовили у задоволенні первісного позову, оскільки позивач не обґрунтував і не підтвердив наявності жодної з визначених Законом України «Про іпотеку» підстав припинення іпотеки. Крім того, відсутнє погодження уповноваженого органу на відчуження часток спірних приміщень, віднесених до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятки архітектури місцевого значення.

23. У пункті 7.19 постанови від 23.05.2018 у справі № 910/73/17, висновок якого, на думку скаржника, не врахований судом апеляційної інстанції, Верховний Суд виснував таке: «Отже, внесення нотаріусом до реєстру запису про припинення іпотеки є офіційним підтвердженням існування юридичного факту припинення іпотеки відповідно до підстав, передбачених положеннями чинного законодавства, але такий факт не створюється реєстраційною дією нотаріуса. Існування спірного запису в реєстрі про припинення іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права доводити обставини дійсності такої іпотеки в суді».

24. У справі № 520/13067/17 фізична особа просила визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю на квартиру. Спір виник з приводу порушення права власності позивача на квартиру внаслідок дій товариства і приватного нотаріуса щодо реєстрації такого права за ним.

25. Суд касаційної інстанції залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій, які задовольнили позов, і в пункті 59 постанови, на який посилається скаржник, Верховний Суд виснував: «Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що заявлена позовна вимога про визнання протиправним і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект» фактично стосується запису про це право від 04.04.2016».

26. У цьому контексті скаржник вбачає невідповідність висновків суду апеляційної інстанції правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, зазначаючи про те, що право комунальної власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення виникло, існувало та було зареєстровано за Радою у 2006 році, оскільки державна реєстрація права відбулась у період дії норм статей 182, 331 ЦК України та статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».

27. Утім, правовідносини у справі № 520/13067/17 та у цій справі не можна вважати подібними внаслідок наявності відмінностей у фактичних обставинах справ, пов`язаних із правами й обов`язками сторін, чим зумовлений різний зміст спірних правовідносин.

28. Крім того, посилання скаржника на неврахування правових висновків Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо визначення у часі дії норми права, викладених ними у постановах, перелік яких наведений у пункті 8 цієї ухвали, не дають правових підстав вважати, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у цих постановах суду касаційної інстанції, та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які є подібними із правовідносинами у цій справі. У кожному із наведених скаржником судових рішень Верховного Суду питання щодо застосування у часі норми вирішувалося в залежності від конкретних обставин, що встановлювалися, і доводи скаржника зводяться до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення та в цілому до заперечення результату розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції.

29. Водночас суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

30. Для касаційного оскарження судових рішень, а тому і для їх касаційного перегляду мають існувати виключні випадки, наявність яких скаржник не навів, і доводи Ради, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, оскільки у наведених нею постановах Верховного Суду суди попередніх інстанцій установили обставини, відмінні від тих, які встановлено судами у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

31. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

32. Зважаючи на те, що наведена Радою підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 5 частини першої статті 296 цього ж Кодексу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за її касаційною скаргою у цій справі.

Судові витрати

33. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника та не підлягає поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 129, 234, 235, 240, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.06.2023 у справі № 904/5316/19 закрити.

2. Стягнути з Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 26510514) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Правда 46" (49000, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 46, код ЄДРПОУ 402396083) 5 000 (п`ять тисяч) грн витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

3. Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати наказ.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач