Постанова

від 04.10.2023 по справі 910/8623/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/8623/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретар судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

позивача - Федорова С.В. (адвокат),

відповідача-1 - Кулініч В.О. (самопредставництво),

відповідача-2 - не з`явився,

третьої особи - Лінчук О.С. (самопредставництво)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтинговий центр "Сервіс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 (у складі колегії суддів: Чорногуз М.Г. (головуючий), Мальченко А.О., Агрикова О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтинговий центр "Сервіс"

до: 1. Фонду державного майна України,

2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державна митна служба України

про включення об`єкта державної власності до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації та затвердження переліку,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Консалтинговий центр "Сервіс" (далі - Позивач, ТОВ "КЦ "Сервіс") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (далі - Відповідач-1, ФДМУ) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - Відповідач-2, Відділення ФДМУ) про включення об`єкта державної власності до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації та затвердження переліку.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач виконав всі необхідні умови які визначені частиною другою статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", що надає останньому право на приватизацію орендованого об`єкта шляхом викупу. Однак, орендоване майно, органом приватизації не було включено до переліку об`єктів малої приватизації шляхом викупу та даний перелік не було затверджено (наказу про приватизацію об`єкта не прийнято).

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2022, серед іншого, залучено до участі у справі №910/8623/22 в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державну митну служби України (далі - Третя особа, Митниця).

2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 у справі №910/8623/22 позовні вимоги задоволено. Зобов`язано Відділення ФДМУ включити до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу, об`єкт державної власності - окреме майно - нежитлові приміщення загальною площею 298,6 кв.м в адміністративному будинку під літерою "А-4" за адресою: м. Львів, вул. Костюшка, будинок 1.

Зобов`язано ФДМУ затвердити включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу, об`єкт державної власності - окреме майно - нежитлові приміщення загальною площею 298,6 кв.м в адміністративному будинку під літерою "А-4" за адресою: м. Львів, вул. Костюшка, будинок 1 та видати відповідний наказ.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

2.3. Місцевий господарський суд виходив з того, що орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна;

- орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу;

- невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди;

- склад, обсяг та вартість невід`ємних поліпшень підтверджені висновком будівельної експертизи;

- матеріали справи не містять доказів будь-якої заборгованості Позивача за договором оренди, а сам договір є чинним до 30.12.2023 включно.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що Позивач виконав всі умови, передбачені частиною другою статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", що надає останньому право на приватизацію об`єкта шляхом викупу.

При цьому відмову Митниці у невключенні об`єкту до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, викладену в листі №21-21/21-02/14/903 від 17.06.2021, суд визнав не вмотивованою та такою, що не може породжувати настання правових наслідків таких як, відмова Позивачу у включенні об`єкта до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Також судом зауважено, що неодержання органом приватизації дозволу чи відмови у приватизації об`єкта державної власності від органу, уповноваженого управляти відповідним майном у встановлений строк, є достатньою підставою вважати, що така згода надана.

2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 у справі №910/8623/22 скасовано вищезазначене судове рішення та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

2.5. Апеляційна інстанція дійшла висновку, що згода на здійснення невід`ємних поліпшень надана не тим суб`єктом, який відповідно до вимог діючого на той момент законодавства про оренду державного майна мав право надавати вказану згоду.

Також суд вказав на те, що Відділенням ФДМУ та Митницею була дотримана процедура погодження включення державного майна в перелік об`єктів, що підлягають приватизації, а саме: у встановлений законом строк надіслано звернення Позивача до Митниці. Після отримання відповіді органу управління державним майном у встановлений законодавством строк направлено лист-відповідь Позивачу, у якому зазначено про відсутність погодження балансоутримувача на включення майна в перелік.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "КЦ "Сервіс" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків, які викладені у постановах Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №910/6319/19 (щодо застосування статті 11 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна"), від 04.06.2020 у справі №910/6319/19, від 16.02.2022 у справі №911/1642/21 (щодо вмотивованості відмови органу, уповноваженого управляти державним майном), від 23.01.2019 у справі№355/385/17, від 16.05.2018 у справі №541/2246/16-ц, від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц (щодо застосування статей 3, 629, 638, 651, 653, 654 Цивільного кодексу України), від 07.07.2021 у справі №910/6319/19 (щодо дискреційних повноважень органу приватизації).

3.3. У відзивах на касаційну скаргу Відповідачі та Третя особа просять залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін.

4. Обставини встановлені судами

4.1. 01.10.2003 між Західною регіональною митницею та ТОВ "КЦ "Сервіс" укладений договір оренди нежитлових приміщень в адміністративному будинку митниці за адресою: м. Львів, вул. Костюшка, 1 загальною площею 302,5 кв.м вартість якого визначена за експертною оцінкою станом на 31.08.2003 - 458 799 грн.

4.2. За доводами Позивача об`єкт оренди безперервно перебуває у нього в оренді впродовж останніх 19 років та не задіяний у безпосередній діяльності Митниці. Об`єкт оренди протягом всього часу оренди функціонував як заклад громадського харчування та не входив до об`єкту митної інфраструктури задіяного до виконання завдань і функцій митних органів та не підпадає під ознаки об`єктів, що не підлягають приватизації, визначених частиною другою статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".

4.3. Листом від 15.02.2006 №11/7-30/1693 Позивач отримав від Митниці згоду на проведення невід`ємних поліпшень спірного майна.

4.4. Договором №70 від 01.10.2008 про внесення змін до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.10.2003, змінено орендодавця на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області.

Зазначений договір укладений у зв`язку із внесенням 29.06.2004 змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно яких державні підприємства можуть виступати орендодавцями нерухомого державного майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв.м на одне підприємство та у зв`язку з ліквідацією Західної регіональної митниці.

4.5. 01.06.2021 Позивач звернувся до ФДМУ із заявою про включення об`єкта права державної власності до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

4.6. 02.06.2021 Відділення ФДМУ направило Митниці лист №08-04-03071, в якому просило надати згоду на включення об`єкта до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, або вмотивовану відмову у встановлений законодавством строк, на що отримано відповідь (лист від 17.06.2021 №21-21/21-02/14/903) про відмову у приватизації нерухомого майна, яка мотивована чинністю договору оренди та нагальним завершенням реорганізації територіальних органів Держмитслужби шляхом їх приєднання як відокремлених підрозділів до Державної митної служби України.

4.7. 23.06.2021 Відділення ФДМУ листом №11-04-03458 повідомило Позивача про відмову Митниці щодо приватизації об`єкта з посиланням на лист від 17.06.2021 №21-21/21-02/14/903.

4.8. Звертаючись до суду з даним позовом, Позивач стверджував, що не включення Відповідачами об`єкту до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, є порушенням вимог Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та порушенням його прав.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Скаржник, звертаючись з позовом до суду, просив:

1) зобов`язати Відділення ФДМУ включити до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу, об`єкт державної власності - окреме майно - нежитлові приміщення загальною площею 298,6 кв.м в адміністративному будинку під літерою "А-4" за адресою: м. Львів, вул. Костюшка, будинок 1.

2) зобов`язати ФДМУ затвердити включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу, об`єкт державної власності - окреме майно - нежитлові приміщення загальною площею 298,6 кв.м в адміністративному будинку під літерою "А-4" за адресою: м. Львів, вул. Костюшка, будинок 1 та видати відповідний наказ.

При цьому, свої позовні вимоги він обґрунтовував тим, що в нього виникло право на приватизацію спірного приміщення саме шляхом його викупу з посиланням на виконання ним усіх умов, передбачених частиною другої статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".

5.3. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

5.4. Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, обґрунтовано виходили з того, що наразі правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим регулюються Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 №2269-VIII.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" приватизація державного або комунального майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями.

5.5. Таким чином, суди, розглядаючи цю справу, з урахуванням предмету та підстав позову повинні були фактично надати відповідь на наступні запитання: 1) чи наявні правові підстави для включення спірних приміщень до переліку об`єктів малої приватизації?; 2) якщо так, то чи підлягають приватизації спірні приміщення шляхом викупу?; 3) якщо так, то чи належить зазначене право Позивачу?

5.6. Надаючи відповідь на питання щодо наявності правових підстав для включення спірних приміщень до переліку об`єктів малої приватизації Суд враховує наступне.

5.7. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

5.8. За змістом статті 7 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації, які здійснюють державну політику у сфері приватизації та діють на підставі Закону України "Про Фонд державного майна України", цього Закону, інших актів законодавства.

5.9. Частиною першою статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" унормовано, що ініціювати приватизацію об`єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб`єкти управління об`єктами державної і комунальної власності або покупці.

При цьому переліки об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом державного майна України (частина третя статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна").

5.10. В свою чергу, частинами сьомою та восьмою статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що заяви про включення об`єктів права державної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, подаються потенційними покупцями до державних органів приватизації за місцезнаходженням об`єкта, що приватизується, у порядку, що встановлюється Фондом державного майна України. Державні органи приватизації протягом трьох днів після надходження заяви звертаються щодо надання згоди на включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, до уповноважених органів управління державним майном, крім випадків, коли орган приватизації є уповноваженим органом управління державним майном або уповноважений орган управління самостійно ініціював включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації. Уповноважені органи управління державним майном надають згоду на приватизацію об`єкта державної власності або вмотивовану відмову протягом 15 днів з моменту надходження звернення від державних органів приватизації. Державні органи приватизації протягом 30 днів розглядають заяви та приймають рішення щодо включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, і в п`ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, підприємство, що приватизується (балансоутримувач об`єкта), а також відповідний уповноважений орган управління.

5.11. Як вбачається зі змісту статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" законодавцем в ній було застосовано терміни "покупець" та "потенційний покупець", тобто ініціатором включення об`єкту права державної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації може бути будь-яка особа зацікавлена в його подальшій приватизації (придбанні).

Водночас подальший алгоритм дій уповноважених органів полягає, насамперед, у перевірці того чи може зазначений об`єкт бути об`єктом приватизації взагалі з об`єктивних чи суб`єктивних причин. Про це, зокрема, свідчать приписи частини дев`ятої статті 11 цього ж Закону де зазначено, що відмова державними органами приватизації у включенні до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, можлива у разі:

коли підприємство, що пропонується приватизувати, перебуває у процесі ліквідації;

коли законодавством установлено обмеження щодо приватизації об`єкта;

вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації;

невключення Кабінетом Міністрів України за поданням Фонду державного майна України до переліку об`єктів великої приватизації, що підлягають приватизації.

Причому, кожна з цих підстав є самостійною та виключає можливість включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

5.12. Вирішуючи спір у справі, що розглядається господарські суди попередніх інстанцій зосередились на питання встановлення вмотивованості відмови Митниці, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

При цьому місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що відмова є необґрунтованою, оскільки Митниця послалась на триваючі процеси пов`язані з реорганізацією в той час коли законодавством передбачена відмова у разі коли підприємство перебуває у процесі ліквідації, а апеляційний господарський суд фактично погодився з вмотивованістю відповіді з урахуванням приписів статей 4, 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та статті 321 Цивільного кодексу України.

5.13. Разом з тим, суди не звернули уваги та не надали правової оцінки щодо інших підстав відмови у включенні до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Так, частиною другою статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що приватизації не підлягають, зокрема, пам`ятки, включені до переліку пам`яток, що не підлягають приватизації.

При цьому місцевий господарський суд надавав оцінку листу Митниці від 04.02.2021 №08-21/21/6/1920, яким вона повідомила Відділення ФДМУ, що заперечує щодо включення об`єкта до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Водночас у апеляційній скарзі Митниця зазначала, що у її листі від 04.02.2021 №08-21/21/6/1920 містилась інформація, що адмінбудинок є пам`яткою культурної спадщини місцевого значення, а під час розгляду справи в апеляційній інстанції, Митниця посилалась на інформацію, яка міститься у листі Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 23.06.2023 №0004-вих-76999, відповідно до якої адмінбудинок митниці є пам`яткою культурної спадщини місцевого значення.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначив, що інформація, яка викладена у листі Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 23.06.2023 №0004-вих-76999 не є новим доказом у справі, оскільки вказує на те, що адмінбудинок митниці введений в експлуатацію 1906 року та є пам`яткою культурної спадщини місцевого значення.

Отже суди попередніх інстанцій були зобов`язані перевірити інформацію щодо того, чи не є це самостійною обставиною для відмови у включенні до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

5.14. Як вже зазначалося, судами було встановлено, що ТОВ "КЦ "Сервіс" орендує нежитлові приміщення в адміністративному будинку митниці за адресою: м. Львів, вул. Костюшка, 1.

5.15. Законом України від 23.09.2008 №574-VI "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" затверджено відповідний перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, і до цього переліку включено "Будівлю готелю", розташовану за адресою: м. Львів, вул. Т. Костюшка, 1а, під охоронним номером 728.

5.16. Однак, господарські суди попередніх інстанцій на зазначені доводи Митниці, у тому числі і щодо того, що будівля за адресою Т. Костюшка, 1а та Т. Костюшка, 1 є однією будівлею, не звернули уваги та не з`ясували, чи є орендовані Позивачем приміщення та будівля, яка внесена до переліку пам`яток культурної спадщини, відмінним майном чи тим самим майном, а наявна різниця в адресах обумовлена іншими факторами.

5.17. Отже, місцевий господарський суд зосередившись на дослідженні дотримання Позивачем умов, передбачених частиною другою статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", взагалі не надав оцінки наявності/відсутності у Позивача законодавчо встановлених обмежень та перешкод для реалізації права на приватизацію орендованих приміщень.

Зі свого боку, судом апеляційної інстанції вказаний недолік рішення суду першої інстанції усунуто не було та не розглянуто доводи і не досліджено докази щодо обставин наявності у адміністративного будинку митниці статусу пам`ятки культурної спадщини та можливості його приватизації.

У той же час, встановлення зазначених обставин є істотною умовою для правильного вирішення спору оскільки за іншого підходу несвоєчасна або невмотивована відповідь уповноваженого державою органу може бути використана як підстава для прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які не підлягають приватизації в силу обмежень встановлених законодавством.

5.18. Отже, якщо суди на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин справи з урахуванням норм матеріального законодавства дійдуть висновок про відсутність вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, а також відсутність інших підстав які виключають можливість включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, можна надати відповідь на наступне питання, яке підлягало вирішенню при розгляді цієї справи: чи підлягають приватизації спірні приміщення шляхом викупу?

5.19. Способи приватизації унормовано статтею 13 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна". Зокрема, приватизація державного або комунального майна здійснюється шляхом: 1) продажу об`єктів права державної або комунальної власності на аукціоні, у тому числі: аукціоні з умовами; аукціоні без умов; аукціоні за методом покрокового зниження стартової ціни та подальшого подання цінових пропозицій; аукціоні із зниженням стартової ціни; аукціоні за методом вивчення цінових пропозицій; 2) викупу об`єктів приватизації.

5.20. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" приватизація об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, здійснюється шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, якщо виконуються умови, передбачені частиною 2 цієї статті.

5.21. За змістом частини другої статті 18 зазначеного Закону орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов:

- орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна;

- орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу;

- невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди;

- здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності;

- орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати;

- договір оренди є чинним на момент приватизації.

5.22. Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (в редакції чинній на час звернення з позовом) орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об`єкта шляхом викупу.

У разі якщо орган приватизації прийняв рішення про приватизацію об`єкта шляхом викупу, між органом приватизації та орендарем укладається попередній договір купівлі-продажу об`єкта приватизації. Договір купівлі-продажу такого об`єкта приватизації укладається не пізніше ніж протягом 30 робочих днів з дня укладення попереднього договору.

У разі якщо органами приватизації прийнято рішення про приватизацію на аукціоні з умовами щодо компенсації орендарю невід`ємних поліпшень, вартість таких поліпшень компенсується покупцем.

Ціна продажу об`єкта приватизації зменшується на суму компенсації невід`ємних поліпшень.

Якщо покупцем об`єкта приватизації стає орендар, вартість невід`ємних поліпшень зараховується йому під час остаточного розрахунку за об`єкт приватизації.

5.23. Отже, Верховний Суд зазначає, що наведені положення частин другої та третьої статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначають саме умови за яких орендар набуває права на приватизацію шляхом викупу об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду.

При цьому виконання зазначених умов не породжує беззаперечність його права саме на викуп, а орган приватизації має право визначити, що приватизація такого об`єкта відбуватиметься на аукціоні (обов`язковою умовою якого є компенсація орендарю вартості невід`ємних поліпшень).

Таким чином, прийняття рішення про те, яким способом відбуватиметься приватизація державного або комунального майна (шляхом викупу чи шляхом проведення аукціону) належить до компетенції органу приватизації.

Крім того, відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/6319/19, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

5.24. Відповідь на зазначені питання також фактично залишилась поза увагою господарських судів попередніх інстанцій, водночас вони зосередились на відповіді на останньому питанні, яке підлягало вирішенню в рамках цього спору: чи набув Позивач право на приватизацію спірного майна шляхом викупу?

5.25. Місцевий господарський суд, детально проаналізувавши, вимоги частини другої статті 18 Закону України "Про приватизацію державного майна" дійшов висновку про те, що позивач виконав всі умови, передбачені нею, а тому має право на приватизацію об`єкта шляхом викупу.

5.26. Натомість, господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що згода на проведення невід`ємних поліпшень була отримана Позивачем від Митниці листом від 15.02.2006 №11/7-30/1693. При цьому договір оренди нежитлових приміщень від 01.10.2003 укладений із Західною регіональною митницею (орендодавець).

У зв`язку із внесенням 29.06.2004 змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно яких державні підприємства можуть виступати орендодавцями нерухомого державного майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв.м на одне підприємство належним орендодавцем який міг би давати згоду на невід`ємні поліпшення це Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області.

За таких обставин суд дійшов висновку про безпідставність ствердження про отримання орендарем письмової згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, оскільки згода на їх здійснення надана не тим суб`єктом, який відповідно до вимог діючого на той момент законодавства про оренду державного майна мав право надавати вказану згоду.

5.27. У своїй касаційній скарзі скаржник не погоджується з такими висновками, а колегія суддів, погоджується з твердженнями скаржника враховуючи наступне.

Як свідчить тлумачення статті 526 Цивільного кодексу України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Аналіз статей 638, 651, 653, 654 Цивільного кодексу України свідчить, що зміна договору за згодою сторін є правочином, спрямованим на зміну цивільних прав та обов`язків. Під формою зміни договору розуміється форма правочину, на підставі якого відбувається зміна договору. Зміна договору призводить до зміни зобов`язання в частині, зокрема, предмета, місця, строків виконання. У разі зміни договору за взаємною згодою сторін зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору і втіленні такої зміни в належну форму (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №541/2246/16-ц, на який посилається скаржник).

5.28. Як вже зазначалось вище, при укладені договору від 01.10.2003, орендодавцем виступала Західна регіональна митниця, яка була структурним підрозділом Митниці, а згода на проведення невід`ємних поліпшень була отримана Позивачем у 2006 році від Митниці.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області набуло статусу орендодавця за договором відповідно до договору №70 від 01.10.2008 про внесення змін до договору оренди від 01.10.2003.

Таким чином, вірними є твердження скаржника про те, що на дату надання згоди на проведення невід`ємних поліпшень (15.02.2006), Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області не було належним орендодавцем, оскільки не було стороною договору, як про це помилково вказав суд апеляційної інстанції, натомість орендодавцем за договором залишалась Західна регіональна митниця.

Сам по собі факт внесення 29.06.2004 змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно яких державні підприємства могли виступати орендодавцями нерухомого державного майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв.м, не призводив до автоматичної заміни орендодавця.

Статтею 5 Цивільного кодексу України передбачено, що:

1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

При цьому правовідносини між сторонами мають характер зобов`язальних, які виникли на підставі договору.

В такий спосіб доводи касаційної скарги в зазначеній частині є обґрунтованими.

5.29. Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що договір оренди від 01.10.2003 укладений в той час, коли правовідносини в сфері оренди державного та комунального майна та приватизації державного майна регулювались відповідно Законами України (назви в редакції на час укладення договору) "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 №2269-XII та "Про приватизацію державного майна".

5.30. Зокрема, згідно з частиною дев`ятою статті 17 вказаного Закону, орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо це було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна".

Орендар здійснює викуп об`єкта оренди відповідно до законодавства та договору оренди. Умови викупу (ціна, порядок, строки, засоби платежу) визначаються в договорі оренди.

5.31. Однак, господарськими судами попередніх інстанцій не з`ясовано, чи передбачено умовами договору оренди від 01.10.2003 право викупу орендарем об`єкта оренди та чи набув він таке право відповідно до умов Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 №2269-VIII.

5.32. В такий спосіб висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

5.33. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.34. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.35. За наведених обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

5.36. Під час нового розгляду судам для правильного вирішення цього спору необхідно урахувати викладене, встановити усі обставини, що входять до предмета доказування такого позову, з`ясувати, у тому числі, чи увійшли орендовані Позивачем приміщення до переліку об`єктів культурної спадщини, які не підлягають приватизації, чи набув Позивач право викупу об`єкта оренди, і, виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими регулюються спірні правовідносини.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтинговий центр "Сервіс" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 у справі №910/8623/22 скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік І. Міщенко