Рішення

від 11.10.2023 по справі 947/25515/23

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/25515/23

Провадження № 2/947/3883/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2023 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

третя особа: Об`єднання багатоквартирного будинку «ВІЛЬЯМСА 59-К»,

про стягнення коштів за утримання за утримання спільного майна,

ВСТАНОВИВ:

14.08.2023 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Об`єднання багатоквартирного будинку «ВІЛЬЯМСА 29-К» про стягнення коштів за утримання за утримання спільного майна в розмірі 33306,66 грн.

В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що нею ОСОБА_1 12.09.2012 року набуто у власність квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 10.10.2019 ркоу по справі №520/19876/19 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 11.03.2020 року по справі №947/21450/19 визнано, що вказана квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в порядку поділу майна подружжя визнано за кожним з них по частці вказаної квартири. Позивачка стверджує, що починаючи з 24.07.2019 року відповідач ОСОБА_2 не проживає у вказаній квартирі АДРЕСА_1 та не вчиняє жодних дій з утримання вказаного майна. Позивачка вказує, що внаслідок не утримання відповідачем належної йому частки у майні, яке належить на праві спільної часткової власності, нею починаючи з 09.2019 року по 06.2023 року було сплачено за житлово-комунальні послуги за вказану квартиру, що складаються з послуг квартирної плати та послуг з надання теплової енергії, грошові кошти в загальній сумі 66613,32 грн. Приймаючи, що у відповідача, як співвласника цього майна, також наявний обов`язок з утримання цього майна у розмірі 50%, виходячи з його частки в розмірі , позивачка вважає наявними підстави для стягнення з відповідача на свою користь 50% від сплачених коштів за вказані житлово-комунальні послуги за період з вересня 2019 року по червень 2023 року, що складає в сумі 33306,66 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивачки до суду з цим позовом.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 07.09.2023 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін у справі.

У судове засідання призначене на 11.10.2023 року сторони по справі не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином.

Однак, 11.10.2023 року до суду надійшла заява від представника позивача про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за відсутності позивача.

Відповідач та третя особа, які належним чином повідомлялись про дату, час і місце проведення судового засідання, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 275 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Приймаючи викладене, а також розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 07 травня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Одесивід 10 жовтня 2019 року по справі №947/14775/20.

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 12 вересня 2012 року ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право власності видане на підставі договору про участь у пайовому будівництві від 01 грудня2011 року та акта прийому-передачі від 01 червня 2012 року.

Згідно із частиною першоюстатті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до частини другоїстатті 60 СК Українивважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція нормистатті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

У разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 654/5243/14-ц (провадження № 61-524св18).

Судом також встановлено, що у вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя (справа №947/21450/19).

За наслідком розгляду вказаної справи, Київським районним судом міста Одеси 11.03.2020 року ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано спільним майном подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності, квартиру АДРЕСА_1 .

Поділено спільне майно подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності, визнано за ОСОБА_2 та за ОСОБА_1 право власності по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 за кожним.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, виходив із того, що спірна квартира є спільним майном подружжя,частки дружини та чоловіка в ній є рівними. Також судом встановлено, що спірна квартира була придбана сторонами під час шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю.

Статтею 2Закону України«Про доступдо судовихрішень» передбачено,що рішеннясуду проголошуєтьсяприлюдно,крім випадків,коли розглядсправи проводивсяу закритомусудовому засіданні.Кожен маєправо надоступ досудових рішеньу порядку,визначеному цимЗаконом.

Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Статтею 3 вказаного закону передбачено, що (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.

Відповідно до ч.2 ст.5 Закону, судові рішення вважаються офіційно опублікованими за умови посвідчення органом, який забезпечує ведення Реєстру, відповідності судових рішень оригіналам або електронним копіям судових рішень, внесених до Реєстру.

Статтею 4 Закону встановлено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимогстатті 7цього Закону.

Судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру, в тому числі до інформації, визначеноїстаттею 7цього Закону. Доступ суддів до державної таємниці, що міститься в судових рішеннях, забезпечується відповідно доЗакону України"Про державну таємницю".

Частиною 3 статті 6 Закону визначено, що Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Приймаючи вказані положення, враховуючи, що подана до суду копія рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.03.2020 року по справі №947/21450/19, не містить інформації про остаточну дату набрання законної сили, судом приймаючи положення ч.7 ст.81 ЦПК України та ч.3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень», було перевірено наявність опублікування вказаного рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень та факт набрання останнім законної сили.

За наслідком чого, судом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень, наявне опубліковане рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.03.2020 року по справі №947/21450/19, з інформацією про набрання останнім законної сили 16.12.2021 року.

Також судом встановлено, що рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.03.2020 року по справі №947/21450/19, залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, які в свою чергу залишені без змін постановою Верховного Суду від 14.06.2022 року.

Отже, на підставі викладеного судом встановлено, що рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.03.2020 року по справі №947/21450/19 набрало законної сили 16.12.2021 року.

Частинами 5, 6 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Приймаючи вищевикладене, положення ст. 82 ЦПК України, в силу преюдиційності, встановлені обставини рішенням Київського районного суду міста Одеси від 11.03.2020 року по справі №947/21450/19, яке набрало законної сили, судом не ставляться під сумнів та додатковому доказуванню в цій справі не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1Конституції України).

Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ), практика якого застосовується судом як джерело права відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», неодноразово звертав увагу на те, що «право, передбачене частиною першою статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якбинаціональна правова система дозволяла остаточному та обов`язковому судовому рішенню залишатися без дії на шкоду однієї зі сторін» (рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справіHornsbyv.Greece(«Хорнсбі проти Греції»), п.40), рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справіShmalkov.Ukraine(«Шмалько проти України»), п. 43).

У відповідності до наданої до суду інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкту нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна за №342427083 від 11.08.2023 року вбачається, що сторонами виконано рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.03.2020 року по справі №947/21450/19, за наслідком чого 28.12.2021 року за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано право власності по частці за кожним на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки Об`єднання багатоквартирного будинку «Вільямса 59-К» від 10.07.2023 року, за підписом голови Статірової О.С., підтверджено, що за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована та проживає ОСОБА_1 . Також, підтверджено, що за вказаною адресою мешкав ОСОБА_2 в строк до 24.07.2019 року, після чого, тобто з 24.07.2019 року по день надання довідки, ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає.

Згідно з довідкою Об`єднання багатоквартирного будинку «Вільямса 59-К» від 10.07.2023 року, за підписом голови ОСББ Статірової О.С., підтверджено, що ОСОБА_1 , яка зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_2 , оплачено комунальні послуги з 01.09.2019 року по 01.07.2023 року в загальній сумі 66613,32 грн., які складаються з: послуг за квартирну плату в сумі 24806,29 грн. та послуг за теплову енергію в сумі 41807,03 грн. Вказані обставини також підтверджуються наданими позивачем квитанціями про сплату цих послуг.

Відповідно ч.1ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»,житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно зіст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до положень ч. 1ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.

Згідно ст. ст.64,66,67 Житлового кодексу Української РСР, сплачується плата за користування жилим приміщенням, сплачується плата за утримання будинку та прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги. Члени сім`ї наймача , які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки , що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність.

Вимогамист.322 ЦК Українивизначено, що тягар утримання майна покладається на власника, а саме: власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, законодавством покладено обов`язок своєчасно вносити квартирну плату саме на наймачів (власників).

Стаття 360 ЦК Українипередбачає зобов`язання співвласника, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном, тобто нести витрати, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані. Якщо хтось із співвласників відмовиться брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18) викладено такий висновок: «Відповідно до частини першої статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. 28. Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції чинній на час виникнення оспорюваних відносин, споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України). Аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес). Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети».

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц (провадження № 61-7289св20) та від 15 квітня 2021 року у справі № 638/5001/17 (провадження № 61-18650св20).

На підставі викладеного вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , яка була набута сторонами за час перебування у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя, що встановлено рішенням Київського районного суду міста Одеси від 11.03.2020 року по справі №947/21450/19, яким також в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за кожною зі сторін по справі право власності на частку в цьому майні.

При цьому, як вбачається позивачем з вересня 2019 року по липень 2023 року сплачені платежі на утримання вказаної квартири АДРЕСА_1 , на загальну суму 66613,32 грн., що підтверджується відповідними квитанціями.

Будь-яких доказів на підтвердження сплати житлово-комунальних послуг та витрат утримання квартири АДРЕСА_1 , у відповідності до частки належної в цьому майні, відповідачем до суду не надано.

Відповідно до статті 89 ЦПК України,суд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом приймається, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпції щодо фактів.

При вирішенні даного цивільно-правового спору суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори.

Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, нарішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає наявними підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 33306,66 грн., як частку витрачених позивачем коштів з утримання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , за період з вересня 2019 року по червень 2023 року, яка перебувала у спільній сумісній власності сторін по справі, як подружжя та наразі є спільною частковою власністю останніх в рівних частках.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням задоволення позовних вимог, а також приймаючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору за пред`явленим позовом на підставі положень п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір в сумі 1073,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 246, 263-265, 268, 270, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_3 )до ОСОБА_2 (місцепроживання: АДРЕСА_4 ),третя особа:Об`єднання багатоквартирногобудинку «ВІЛЬЯМСА59-К»(місцезнаходження:м.Одеса,вул.Академіка Вільямса,59-К)про стягненнякоштів заутримання заутримання спільногомайна задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , грошові кошти як відшкодування витрат на утримання спільного майна в сумі 33306 (тридцять три тисячі триста шість) гривень 66 (шістдесят шість) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , в дохід держави судовий збір в сумі 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Калініченко Л. В.