Рішення

від 06.10.2023 по справі 591/834/22

ЗАРІЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СУМ

Справа № 591/834/22

Провадження № 2/591/1398/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2023 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.

при секретарі - Устименко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Сумської міської ради «ЕЛЕКТРОАВТОТРАНС»

про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства Сумської міської ради «ЕЛЕКТРОАВТОТРАНС» про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку і остаточно 11 липня 2022 року уточнивши свої позовні вимоги мотивує тим, що Він працює у відповідача на посаді водія тролейбусу служби руху. Наказом №23-к/тр від 28 січня 2002 року його було відсторонено від роботи з 31 січня 2022 року без збереження заробітної плати на період дії каратину у зв`язку з відсутністю щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.Посилався на протиправність зазначеного наказу, оскільки, на його думку, постанова Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на територію України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» є незаконною та не підлягає виконанню. Зазначав, що надзвичайний стан в Україні введено не було, а головний санітарний лікар не отримував повноважень ініціювати карантин, з огляду на що у Кабінету Міністрів України не було підстав встановлювати карантин. Крім того, наказ Міністерства охорони здоров`я України за №2153від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (зі змінами наказом від 30 листопада 2021 року № 2664 Міністерства охорони здоров`я України) є незаконним та не підлягає виконанню. Вважає, що щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим. При укладанні трудового договору з відповідачем він не приймав на себе зобов`язань щодо вакцинації від COVID-19 та жодним законом України не передбачено можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення від COVID-19.росив суд визнати незаконним та скасувати наказ КП СМР «Електроавтотранс» про відсторонення його від роботи та зобов`язати КП СМР «Електроавтотранс» виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 січня 2022 року до 31 березня 2022 року до моменту його звільнення та відшкодувати судові витрати по справі.

Предстаник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ейсмонт Є.А. в судовому засіданні позов підтримав повністю, просить суд його задоволити з підстав зазначених у позові.

Представник відповідача КП СМР «ЕЛЕКТРОАВТОТРАНС» адвокат Рябченко Ю.І. в судовому засіданні проти позову заперечувала повністю, посилаючись на їх безпідставність. Зазначала, що відсторонюючи позивача від роботи, підприємство діяло в межах повноважень та у спосіб, перебачений законом. Зосереджувало увагу суду на тому що на встановленій наказом Міністерства охорони здоров`я України обов`язковій вакцинації працівників комунальних підприємств.Зазначила, що наказ містить підстави відсторонення, зокрема, відсутність документів, які б підтверджували наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідки про абсолютні протипоказання чи застереження до проведення профілактичних щеплень, строки відсторонення - на період дії карантину. З наказом позивач був ознайомлений, а на період відсторонення від роботи за працівником зберігалось його робоче місце.Щодо нарахування та стягнення середнього заробітку за час відсторонення, посилалась на відсутність встановленого у законодавстві обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати за час відсторонення. Просить суд відмовити в позові.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, надані сторонами докази, дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступного:

Судом при розгляді справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює у відповідача Комунального підприємства Сумської міської ради «ЕЛЕКТРОАВТОТРАНС» на посаді водія тролейбусу служби руху.

Наказом №23-к/тр від 28 січня 2002 року його було відсторонено від роботи з 31 січня 2022 року без збереження заробітної плати на період дії каратину у зв`язку з відсутністю щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Наказом КП СМР «Електроавтотранс» від 12 січня 2022 року № 18/01-3 на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада2021 року №2664 керівникам структурних підрозділів доручено ознайомити у строк до 21 січня 2022 року з цим наказом підлеглих працівників під підпис, надати документ, який підтвердить профілактичне щеплення проти COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595. Начальнику відділу кадрів Корж О. В. доручено у строк до 30 січня 2022 року повідомити працівників, які не надали жодного із зазначених документів, про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 4 Кодексу законів про працю України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (а.с.49).

Відповідно до повідомлення від 24 січня 2022 року № 04/04, підписаного начальником відділу кадрів Корж О. В., позивача ОСОБА_1 повідомлено про необхідність надати до 31 січня 2022 року один із таких документів: документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, або міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою однодозної вакцини або двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. У повідомленні також зазначено, що без надання одного із цих документів до 31 січня 2022 року керівництво, керуючись статтею 46 КЗпП України та статтею 12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», має право відсторонити працівника від роботи без збереження заробітної плати та без врахування часу відсторонення до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності.

Позивач ОСОБА_1 від отримання повідомлення відмовився, про що свідчить його особистий підпис в цьому повідомленні, а також є акт про відмову ОСОБА_1 від отримання повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 (а.с.50-51).

Наказом КП СМР «Електроавтотранс» від 28 січня 2022 року №23-к/тр ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CоV-2 з 31 січня 2022 року на період дії карантину.

31 березня 2022 року наказом №70-к/тр ОСОБА_1 , водія троллейбуса служби руху, звільнити 31 березня 2022 року за угодою сторін, згідно п.1ст.36 КЗпП України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від не законного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі№ 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» використовується у правовій системі в основному в значенні - сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази Міністерства охорони здоров`я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року№ 2153 було затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку включено працівників органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року (про встановлення карантину) було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», а також, що відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану, фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; пункт 41-6постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01 серпня 1995 року за № 270/806.

Однак, положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленнямвід проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.

Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання у право вважатиметься необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає нагальній суспільній необхідності та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для особи засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема для попередження поширення коронавірусуSARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності хворих на COVID-19) не викликає сумнівів (підпункти 13.14, 14.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21). У цій справі слід надати оцінку тому, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення було пов`язано із досягненням зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти вірусу COVID-19 підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

Отже, Перелік №2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусомSARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить (пункт 14.3 постанови Великої Палати Верховного Судувід 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

У той же час відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи чи індивідуальної ситуації, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, буде виправданим за наявності достатніх переконливих підстав. У кожному конкретному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід проводити оцінку загрози, яку потенційно при виконанні трудової функції може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням (пункт 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі№ 130/3548/21).

Суд, встановивши, що позивач працював у комунальному підприємстві на посаді водія троллейбусу служби руху, за характером своєї роботи контактував з іншими працівниками підприємства, які безпосередньо надають послуги з перевезення пасажирів, був належним чином повідомлений про необхідність здійснення до 31 січня 2022 року (понеділок) щеплення проти COVID-19 або надання роботодавцю документів про абсолютні протипоказання щодо зазначеного, з роз`ясненням наслідків ненадання таких документів у встановлений строк, письмово повідомив роботодавця про свою незгоду з проведенням щеплення, вважає, що відповідачем правильно враховано характер роботи позивача, наявність у нього щоденних контактів з іншими працівниками комунального підприємства, які безпосередньо надають послуги з перевезення населення, а також відсутність можливості організації його дистанційної чи надомної роботи, то таке відсторонення було виправданим.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави і суспільства в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я громадян. Відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачем зберігалося його робоче місце, а отже таке обмеження переслідувало законні цілі.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13, якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не частини невиплаченої заробітної плати.

Оскільки судом не встановлено незаконного відсторонення ОСОБА_1 від роботи, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу на період такого відсторонення.

З огляду на викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11-13, 81, 133, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства Сумської міської ради «ЕЛЕКТРОАВТОТРАНС» про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку - відмовити за необгрунтованістю.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення виготовлено 16 жовтня 2023 року.

СУДДЯ А.Я.КЛИМЕНКО