Ухвала

від 16.10.2023 по справі 287/1301/22

ОЛЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 287/1301/22

2/287/130/23

У х в а л а

про залишення позовної заяви без руху

"16" жовтня 2023 р. м. Олевськ

Суддя Олевського районного суду Житомирської області Винар Л.В.,розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Олевської міської ради Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Олевська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

До Олевського районного суду Житомирської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Олевської міської ради Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Олевська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Винару Л.В.

Згідност. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно дост. 5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суддею встановлено, що позовну заяву необхідно залишити без руху, оскільки її подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175, 177 ЦПК України.

Зокрема, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 року у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці.

Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Підпунктом а) п. 12постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»визначено, що під дійсною вартістю майна розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов`язковою вимогою до змісту позовної заяви. Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона посилається.

При цьому вартість майна - це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості. В якості доказу вартості майна суду можуть бути подані звіт про оцінку майна, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, а також дійсна вартість майна може підтверджуватись висновком суб`єкта оціночної діяльності.

Статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»визначено, що незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.

Ціна позову визначається від ринкової вартості майна на момент звернення до суду та повинна бути підтверджена відповідними відомостями (оцінкою відповідної установи).

За приписомст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна.

За нормою абз. 3 п. 2 розділу ІV Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку, затвердженогонаказом Фонду державного майна України 17.05.2018 № 658, строк дії звіту про оцінку не може перевищувати шість місяців з дати оцінки, що зазначається в такому звіті.

Позивачем ціну позову зазначено у розмірі 135899 грн. 25 коп., проте не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цього. Зокрема, в матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження вартості житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи наведене, позивачу необхідно надати звіт про оцінку майна відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», що містить висновки про вартість житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору, а також кваліфікаційне свідоцтво оцінювача, вказати ціну позову щодо вимог майнового характеру та сплатити судовий збір відповідно до ціни позову за вимогу про визнання права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та вимоги про визнання права власності на земельні ділянки, виходячи з сукупної вартості усього майна.

Також, як вбачається з позову позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» у справах про спадкування права власності на нерухоме майно суди не повинні задовольняти позовні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за законом чи за заповітом за відсутності спору між спадкоємцями стосовно спадщини, оскільки реалізація прав позивачів має інші механізми: звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, встановлення факту прийняття спадщини, продовження строку прийняття спадщини (у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року), про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем щодо правовідносин, які виникли після набрання чинностіЦК України. При цьому судам слід враховувати, що свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом на підставі письмової заяви спадкоємців після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених ч.2 ст.1270, ст.1276 ЦК, - не раніше зазначених у цих статтях строків. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини.

Відповідно до п.23Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року за № 7свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповіднупостанову.

Враховуючи зазначене, право звернення до суду за правилами позовного провадження з метою захисту порушеного права на спадщину настає в спадкоємця тільки у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

У прохальній частині позовної заяви крім визнання права власності на житловий будинок, позивач ОСОБА_1 просить визнати за ним право власності на спадкове майно за законом після смерті діда ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на земельні ділянки площею 0,8390 га та 1,5578 га, проте в матеріалах справи відсутня обґрунтована відмова нотаріуса в оформленні права на спадщину позивачу саме на вказані ним земельні ділянки.

Разом з тим, уПостанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 рокувизначено обов`язок суду перевірки наявності або відсутності спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, заяв спадкоємців про відмову від права на спадщину.

Проте, як встановлено, у позовній заяві та долучених матеріалах відсутня обґрунтована постанова нотаріуса про відмову позивачу у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки, та не підтверджено самого факту звернення позивача до нотаріуса.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п.36).

На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (п. 132).

Поряд із цим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Також Європейський суд з прав людини зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).

З практики Європейського суду з прав людини випливає, щоКонвенція про захист прав людини і основоположних свободне гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (Рішення Суду у справі «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13 травня 1980 року).

Таким чином, слід зазначити, що саме звернення особи до суду з заявою не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання заявником умов реалізації права на звернення до цього суду з заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях175і177цьогоКодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку, про залишення позовної заяви без руху із наданням строку на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.

Керуючись ст.ст.175,177,185,258,260 ЦПК України, суддя, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Олевської міської ради Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Олевська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за законом - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, роз`яснивши, що в іншому випадку позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Л.В.Винар