Рішення від 05.10.2023 по справі 910/13475/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.10.2023Справа № 910/13475/22

За позовомПриватного підприємства "Домен-Грін"доКомпанії "RTURF Artur Sobecki"простягнення 148 816,98 PLN (злотих), що еквівалентно 1 223 945,25 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Олексієнко О.О.;

Желіховський В.М.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/13475/22 за позовом Приватного підприємства "Домен-Грін" (далі також - позивач, ПП «Домен-Грін») до Компанії "RTURF Artur Sobecki" (далі також - відповідач Компанія) про стягнення основного боргу в розмірі 115 362,00 злотих та пені в розмірі 33 454,98 злотих.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не належним чином виконує взяті на себе зобов`язання за договором № РО-05/22 від 01.08.2022 щодо оплати за виготовлений та поставлений товар.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 05.10.2023.

У судовому засіданні 05.10.2023 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 05.10.2023 не забезпечив, відзив на позов не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

При цьому, суд зазначає, що ані норми чинного процесуального законодавства України, ані приписи міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, не містять вимоги щодо необхідності повідомлення іноземного суб`єкта господарювання про кожне наступне судове засідання у справі шляхом направлення до компетентного органу іноземної держави судового доручення про вручення документів нерезиденту України, та, у зв`язку з цим, зупинення щоразу провадження у справі, що, у свою чергу, призводить до порушення розумного строку розгляду справи (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 910/6880/17 та від 09.06.2020 у справі № 910/3980/16).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що судом вчинено всі передбачені процесуальні дії для належного повідомлення Компанії "RTURF Artur Sobecki" про розгляд даної справи, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 05.10.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2022 між Приватним підприємством "Домен-Грін" (як постачальником) та Компанією "RTURF Artur Sobecki" (як покупцем) укладено договір № РО-05/22, предметом якого є виготовлення та поставка постачальником захисного покриття "Домен-С" на адресу покупця на умовах CPT-Leszno, Poland (в редакції додатку № 2 до договору).

Загальна вартість контракту складає 115 362,00 pln (п. 1.3. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору, постачальник зобов`язаний здійснити поставку покриття в термін не більше 10 днів з моменту підписання договору.

Згідно з п. 2.2. договору, оплата за товар здійснюється покупцем на поточний рахунок постачальника за наступними графіком:

100 % - 115 362,00 pln не пізніше 30 днів з дати отримання продукції покупцем.

За умовами п. 2.3. договору, оплата неустойки і відсотків, передбачених п.п. 5.1. та 5.2. даного договору, здійснюється винною стороною на поточний рахунок другої сторони на підставі додатково виставленого рахунку протягом 5-ти банківських днів з моменту його одержання.

Пунктом 4.1. договору визначено, що у разі недосягнення взаємної згоди по якому з`явився спір у зв`язку з виконанням сторонами даного договору, спір вирішується, зокрема, по несплаті або неповній оплаті вартості товару, передбаченого пунктом 1.1., а також простроченого платежу покупцем, передбаченого пунктом 5.2. - в господарських судах України у відповідності до законодавства України.

Відповідно до п. 5.2. договору, за прострочення оплати решти платежу, передбаченого у п. 2.1. даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення перші 30 днів та 0,5 % в день від несплаченої суми за кожний наступний день прострочення.

Договір набирає сили з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 7.5. договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним було поставлено відповідачеві товар - захисне покриття на загальну суму 115 362,00 pln, що підтверджується інвойсом № 1/08 від 01.08.2022, вантажною митною декларацією (форми МД-2) № UA100380/2022/392350, відповідно до якої отримувачем товару є Компанія "RTURF Artur Sobecki"; міжнародною вантажною накладною (СМR) № 008, отримувач - Компанія "RTURF Artur Sobecki" та пакувальним листом № 05 від 01.08.2022.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, як стверджує позивач, що, відповідач за поставлений товар не розрахувався внаслідок чого за Компанією "RTURF Artur Sobecki" утворилась заборгованість у розмірі 115 362,00 pln.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 33 454,98 pln за періоди з 11.10.2022 по 02.12.2022.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № РО-05/22 від 01.08.2022, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносини повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 115 362,00 pln, що підтверджується інвойсом № 1/08 від 01.08.2022, вантажною митною декларацією (форми МД-2) № UA100380/2022/392350, відповідно до якої отримувачем товару є Компанія "RTURF Artur Sobecki"; міжнародною вантажною накладною (СМR) № 008, отримувач - Компанія "RTURF Artur Sobecki" та пакувальним листом № 05 від 01.08.2022.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Проте, відповідач за поставлений товар не розрахувався внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 115 362,00 pln

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи що згідно міжнародною вантажною накладною (СМR) № 008 товар отримано відповідачем - 10.08.2022, суд зазначає, що відповідач зобов`язаний був оплати товар не пізніше 30 днів з дати отримання продукції, тобто до 09.09.2022 (з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України), тож, починаючи з 10.09.2022 відбулось прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № РО-05/22 від 01.08.2022 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 115 362,00 pln.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 33 454,98 pln за період з 11.10.2022 до 02.12.2022.

Відповідно до п. 5.2. договору, за прострочення оплати решти платежу, передбаченого у п. 2.1. даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення перші 30 днів та 0,5 % в день від несплаченої суми за кожний наступний день прострочення.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому, суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що поданий позивачем розрахунок виконано вірно, а позовні вимоги про стягнення пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на суму 33 454,98 pln.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства "Домен-Грін" задовольнити.

2. Стягнути з Компанії "RTURF Artur Sobecki" (ul. Gorna 19/21, 98-330 Pajeczno, Poland, NIP (VAT NR) PL 971 031 92 34) на користь Приватного підприємства "Домен-Грін" (вул. Лугова, буд. 16, м. Київ, 04074, ідентифікаційний код - 39429244) заборгованість в розмірі 115 362,00 злотих, пеню в розмірі 33 454,98 злотих та витрати зі сплати судового збору в розмірі 18 360,00 грн. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.10.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко