Рішення

від 05.10.2023 по справі 910/6886/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.10.2023Справа № 910/6886/23

За позовомДочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес"доДержавного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА"простягнення 5 448 000,00 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Радванська Н.В.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/6886/23 за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" (далі також - позивач, Компанія) до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (далі також - відповідач, ДП «Завод 410 ЦА») про стягнення 4 000 000, 00 грн сума заборгованості за договором, 1 448 000,00 грн пеня в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 05.10.2023.

05.10.2023 до суду звернувся відповідач із заявою про відкладення судового засідання.

Безпосередньо в судовому засіданні 05.10.2023 представник позивача наполягав на задоволенні позову та надав усні пояснення по справі.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 05.10.2023 не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки відповідачем не доведено поважних причин неявки в судове засідання 05.10.2023.

Оскільки наявних у справі доказів достатньо для всебічного й повного розгляду всіх матеріалів справи в їх сукупності, то суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Суд заслухав вступне слово, закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами, провів судові дебати.

Крім того, на виконання вимог ч. 6 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суддя оголосив стислий зміст позовної заяви.

У судовому засіданні 05.10.2023 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.06.2020 між Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" (як стороною-1) та Державним підприємством «Завод 410 ЦА» (як стороною-2) було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 3-4 (далі також - договір) за умовами якого сторона-1 надає поворотну фінансову допомогу стороні-2, а сторона-2 зобов`язалася повернути фінансову допомогу стороні-1 у визначений договором строк.

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. договору, сума фінансової допомоги за цим договором становить 7 000 000,00 грн. Фінансова допомога, яка надається за умовами цього договору є безпроцентною.

За умовами пунктів 3.1-3.2 договору, сторона-1 зобов`язана надати фінансову допомогу не пізніше двох календарних днів за дати укладання договору. Фінансова допомога надається Стороні-2 в безготівковому порядку шляхом перерахування 7 000 000, 00 грн на рахунок сторони - 2.

Відповідно до укладених до договору між сторонами Додаткових угод № 5 від 30.11.2020, № 6 від 31.12.2020, сторона-2 зобов`язалась повернути фінансову допомогу в розмірі 4 000 000,00 грн.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, строк повернення фінансової допомоги неодноразово змінювався на підставі укладених до договору Додаткової угоди №1 від 28.07.2020, Додаткової угоди № 2 від 28.08.2020, Додаткової угоди № 3 від 28.09.2020, Додаткової угоди № 4 від 30.10.2020, Додаткової угоди № 5 від 30.11.2020, Додаткової угоди № 6 від 31.12.2020, Додаткової угоди № 7 від 31.03.2021, Додаткової угоди № 8 від 31.05.2021, Додаткової угоди № 9 від 31.07.2021, Додаткової угоди № 10 від 30.09.2021, Додаткової угоди № 11 від 31.12.2021.

Згідно з п. 4.1 договору в редакції Додаткової угоди № 11 від 31.12.2021, строк повернення фінансової допомоги стороною-2 встановлено не пізніше 30.04.2022.

Сторонами у п. 5.1 договору узгоджено, що у строк, вказаний у п. 4.1 цього договору, сторона-2 зобов`язується повернути суму фінансової допомоги.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору він 16.06.2020, перерахував на рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 7 000 000, 00 грн, що підтверджується випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 16.06.2020 по 16.06.2020.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що відповідач лише частково повернув фінансову допомогу на загальну суму 3 000 000, 00 грн та не виконав свої зобов`язань за договором у повному обсязі.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на наступні обставини:

- відповідач не виконав в повному обсязі зобов`язання по оплаті за договором з підстав, які від нього не залежали;

- у позовній заяві відсутні документи, які б підтвердили факт спричинення збитків позивачу відповідачем внаслідок неналежного виконання договору;

- нарахування пені за період з 01.05.2022 по 27.04.2023 є безпідставним та таким, що суперечить законодавству.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 7 000 000,00 грн, що підтверджується випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 16.06.2020 по 16.06.2020, проте відповідачем не були повернуті грошові кошти у повному обсязі у передбачений договором та додатковими угодами до нього строк.

Таким чином, заборгованість ДП «Завод 410 ЦА» перед Компанією за договором становить 4 000 000, 00 грн.

Суд зазначає, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів на підтвердження повернення позивачу грошових коштів в розмірі 4 000 000, 00 грн у строк до 30.04.2022.

Отже, суд встановив, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору та додаткових угод до нього, не здійснив повернення грошових коштів у строк до 30.04.2022 у повному розмірі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 4 000 000, 00 грн - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 1 448 000,00 грн за загальний період нарахування з 01.05.2022 по 02.06.2022 та з 03.06.2022 по 27.04.2023

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 6.1. договору, за невчасне повернення фінансової допомоги сторона-2 зобов`язується сплатити стороні-1 пеню в розмірі 0,1% від суми невчасного поверненої фінансової допомоги за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

У той же час, позивач всупереч вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України здійснив розрахунок пені за період з 03.06.2022 по 27.04.2023 (329 календарних днів).

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення пені є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню на суму 1 082 739,73 грн.

Стосовно доводів відповідача про неможливість виконати зобов`язання через обставини непереборної сили, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Дійсно, за загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України). Тобто, можна звільнити від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок буде оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд в постанові від 25 січня 2022 р. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. При цьому, той факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що їх наявність може бути засвідчена відповідним компетентним органом.

Аналогічного висновку дійшов і ВС й у постанові від 16 липня 2019 р. у справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Довідка ТПП - єдиний регламентований законодавством і загальноприйнятий документ, який підтверджує факт настання форс-мажорних обставин. Але для суду одного документу може бути недостатньо. Судова практика одностайна в тому, що обставини непереборної сили повинні бути підтверджені документально (Постанова ВС від 15 лютого 2022 р. у справі № 910/4532/21). Такими доказами можуть бути, зокрема, сертифікат ТПП України. При цьому, щоб засвідчити форс-мажорні обставини, особі необхідно звернутися до ТПП, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається як на підставу неможливості виконати зобов`язання;

При цьому, сертифікат ТПП України є не єдиним документом на підтвердження надзвичайних обставин - обставини форс-мажору можуть доводитися будь-якими доказами. Така позиція ВС викладена в постанові від 21 липня 2021 р. по справі № 912/3323/20.

Відповідно до регламенту Торгово-промислової палати України, остання засвідчує форс-мажорні обставини з усіх питань договірних відносин. Регіональні ТПП можуть засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком зобов`язань за зовнішньоторговельними угодами і міжнародними договорами України, зовнішньоекономічними угодами, а також угодами між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою, тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за них настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

За умовами п. 7.3. договору, сторона, яка не може виконати свої зобов`язання через такі обставини, повинна в термін не пізніше 14 календарних днів сповістити про це іншу сторону в письмовій формі. Достатнім доказом форс-мажорних обставин є документ, виданий ТПП України.

Проте, відповідачем не доведено своєчасного повідомлення Компанії про настання обставин непереборної сили на виконання умов договору.

Збройна агресія російської федерації дійсно є форс-мажорною обставиною в розумінні українського законодавства, однак не механізмом універсальної дії, а сертифікат ТПП не може бути абсолютним доказом неможливості належного виконання зобов`язання. Форс-мажор - це механізм захисту, а не зловживання.

Суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність форс-мажорних обставин та підстав для звільнення від відповідальності за несвоєчасне та неповне виконання зобов`язань за договором.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (у даному випадку пені) є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.

Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи правове значення неустойки, а також те, що порушення відповідачем строків за договором було значним, а факт настання обставин непереборної сили відповідач не довів, то суд дійшов висновку, що об`єктивним є стягнення з відповідача пені в розмірі 1 082 739,73 грн (з огляду на наведений вище перерахунок суду).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" (03151, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94; код ЄДРПОУ 01128297) на користь Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 2;код ЄДРПОУ 05311609) заборгованість в розмірі 4 000 000,00 грн, пеню в розмірі 1 082 739,73 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 76 241,09 грн. Видати наказ.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.10.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко