Рішення

від 16.10.2023 по справі 910/6584/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.10.2023Справа № 910/6584/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Літвінової М.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/6584/23

за позовом Приватного акціонерного товариства «Фарлеп-Інвест» (01011, м.Київ, пров. Євгена Гуцала, буд.3)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-інвест-нерухомість» (01054, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, буд.17/52, оф.520)

про стягнення 18 667,14 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ПрАТ "Фарлеп-Інвест" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Бізнес-інвест-нерухомість" стягнення 18 667,14 грн, з яких: 14 920,00 грн заборгованості за надані телекомунікаційні послуги, 1 556,63 грн інфляційних втрат, 334,27 грн 3% річних, 1 856,24 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 1137109/18 про надання телекомунікаційних послуг від 01.06.2018 щодо здійснення повної та своєчасної оплати за надані послуги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2023 справу № 910/6584/23 було передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2023 відкрито провадження у справі № 910/6584/23, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

06.06.2023 відповідачем до Господарського суду міста Києва було подано відзив на позовну заяву.

13.06.2023 від позивача до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив.

24.07.2023 відповідачем до Господарського суду міста Києва були подані заперечення на відповідь на відзив.

09.08.2023 від позивача до Господарського суду міста Києва надійшли пояснення на заперечення на відповідь на відзив.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2018 між ПрАТ "Фарлеп-Інвест" (оператор) та ТОВ "Бізнес-інвест-нерухомість" (абонент) було укладено договір № 1137109/18 про надання телекомунікаційних послуг, відповідно до п. 1.1 якого оператор надає абоненту телекомунікаційні послуги в обсягах та кількості, обумовлених сторонами в додатках до цього договору, за встановленими значеннями показників якості (надалі - послуги), а також виконує роботи підключення абонента до послуг (надалі - роботи), а абонент зобов`язується оплачувати їх відповідно до умов договору та відповідного тарифного плану.

Перелік та обсяг робіт та послуг, які надаються оператором абоненту відповідно до договору, їх вартість і характеристики зазначаються в додатках до договору, які є його невід`ємними частинами (п. 1.2 договору).

Згідно з додатком від 11.07.2019 до договору абоненту надавалися телекомунікаційні послуги з широкосмугового доступу до мережі інтернет та послуги з надання ІР адреси з використанням кінцевого обладнання відповідача за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 17/52А.

У силу п. 2.2.1 договору оператор має право самостійно встановлювати, формувати, застосовувати та змінювати тарифи на послуги, тарифні плани, що ним надаються, крім послуг, тарифи на які регулюються державою. Змінювати тарифи, тарифні плани на послуги, що самостійно встановлюються ПрАТ «Фарлеп-Інвест», у порядку, визначеному договором та Умовами.

Відповідно до п. 3.1.1 договору абонент зобов`язується ознайомитися з договором, Умовами, дотримуватися та виконувати їх вимоги, а також вимоги Закону України «Про телекомунікації», постанови КМУ «Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг» від 11.04.2012 № 295, інших нормативно-правових актів у сфері телекомунікацій, тощо.

Згідно з п. 3.1.5 договору абонент зобов`язується контролювати роботу власного або переданого в оренду/користування кінцевого обладнання, включаючи таке, що без його відома може самостійно встановлювати з`єднання (модем і т.п.), а згідно з п. 3.1.20 договору - нести відповідальність за організацію та обслуговування кабельних споруд у межах власної мережі та лінійно-кабельних споруд, побудованих за виданими абоненту технічними умовами ПрАТ «Фарлеп-Інвест», але не переданими на його баланс або технічне обслуговування. Утримувати абонентську проводку та кінцеве обладнання в межах квартири/будинку та/або приміщення/присадибної ділянки у справному стані.

У п. 4.1 договору сторони погодили, що надання послуг за договором є платним.

Оплата вартості послуг та порядок розрахунків визначається даним договором та/або умовами відповідного тарифного плану (послугою), обраного абонентом (п. 4.2 договору).

Абонент сплачує вартість телекомунікаційних послуг у розмірі, визначеному згідно з умовами обраного абонентом тарифного плану. Інформацію щодо розміру оплати абонент може отримати на підставі рахунку оператора або іншого альтернативного способу отримання відповідної інформації (особистий кабінет, звернення до оператора по засобам телефонного зв`язку, тощо) (п. 4.3 договору).

У додатках до договору зазначені тарифи на послуги, замовлені абонентом, що діють на момент підписання договору (п. 4.4 договору).

Пунктом 1.4 Умов та порядку надання телекомунікаційних послуг Приватним акціонерним товариством «Фарлеп-Інвест», котрі є в загальному доступі у мережі Інтернет, передбачено, що останні являються складовою частиною укладеного між ПрАТ «Фарлеп-Інвест» та абонентом договору.

Відповідно до п. 5.4 названих Умов у разі здійснення розрахунків за отримані послуги на умовах наступної (кредитної) форми оплати рахунок за телекомунікаційні послуги оплачується абонентом не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інше не передбачено договором.

У п. 4.6 договору сторони погодили, що нарахування плати за користування послугами здійснюється з дня їх підключення. За час, протягом якого послуги не надавалися з вини абонента, абонентська плата та інші обов`язкові платежі нараховуються абоненту в повному обсязі.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив, що починаючи з травня 2022 року відповідач припинив внесення абонентської плати, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 14 920,00 грн за період квітень - серпень 2022 року. При цьому рахунки на оплату обумовлених договором послуг за спірний період направлялися відповідачу за допомогою програми M.E.Doc. Крім того, на сайті www.vega.ua у вкладці «Особистий кабінет» у кожного абонента наявна можливість переглянути фінансовий стан особистого рахунку та оплатити заборгованість.

17.11.2022 позивачем на адресу відповідача була скерована претензія з вимогою про сплату вказаної суми боргу, проте остання була залишена ТОВ "Бізнес-інвест-нерухомість" без відповіді та без виконання.

Наведені обставини слугували фактичною підставою даного позову про стягнення з абонента 14 920,00 грн заборгованості за телекомунікаційні послуги, а також нарахованих на неї 1 556,63 грн інфляційних втрат, 334,27 грн 3% річних і 1 856,24 грн пені.

Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що з 23.02.2022 у нього був відсутній доступ до мережі Інтернет. З метою з`ясування причини відсутності такого доступу у відповідача сторонами у справі було погоджено, що спеціаліст служби технічної підтримки позивача 24.02.2022 прибуде безпосередньо на місце встановлення обладнання. Утім, з огляду на розпочате повномасштабне воєнне вторгнення РФ на територію України прибуття спеціаліста позивача у домовлену дату виявилося неможливим. Разом з тим, спеціаліст ТОВ "Бізнес-інвест-нерухомість" вранці 24.02.2022 у серверній відповідача перевірив працездатність усього обладнання і проблем не виявив, у зв`язку з чим відповідач переконаний, що причини відсутності доступу до мережі Інтернет знаходяться в зоні відповідальності оператора що, відповідно, і виключає наявність у абонента обов`язку з оплати.

У свою чергу ПрАТ «Фарлеп-Інвест» зазначило, що неможливість споживання/неспоживання спірної послуги абонентом зі своєї власної вини не виключає його обов`язку з оплати надаваної оператором послуги. Як на підтвердження вказаної обставини, позивач посилається на графік утилізації аплинка cs205-01-kv (обладнання оператора) та графік утилізації аплинка port 12 (обладнання абонента), роздруківки яких наводить на 4 сторінці відповіді на відзив, поданої 13.04.2023, зазначаючи при цьому, що дані першого з графіків свідчать про відсутність провалів сигналу потоку трафіка з обладнання позивача до обладнання відповідача, тоді як з другого графіку вбачається відсутність сигналу з 23.02.2023 саме на клієнтському порту.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У силу ст. 526 ЦК України, з якою кореспондується ч.1 ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України унормовано, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст.509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами у справі договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а тому підпадає під правове регулювання, зокрема, глави 63 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Відносини між операторами, провайдерами телекомунікацій та споживачами послуг урегульовані, серед іншого, і Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою КМУ від 11 квітня 2012 року № 295.

Так, відповідно до п. 72 названих Правил розрахунки за отримані послуги на умовах наступної оплати здійснюються шляхом надсилання на адресу абонента рахунків або в інший спосіб відповідно до законодавства та договору.

У разі здійснення розрахунків за отримані послуги на умовах наступної оплати абонент оплачує послуги після закінчення розрахункового періоду. Плата вноситься після отримання ним рахунка, але не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інше не встановлено договором відповідно до законодавства.

Як уже зазначалося, положення аналогічного змісту містяться і в п. 5.4 Умов та порядку надання телекомунікаційних послуг Приватним акціонерним товариством «Фарлеп-Інвест», котрі є складовою частиною укладеного між ПрАТ «Фарлеп-Інвест» та абонентом договору.

Крім того, у п. 4.6 договору сторони погодили, що нарахування плати за користування послугами здійснюється з дня їх підключення. За час, протягом якого послуги не надавалися з вини абонента, абонентська плата та інші обов`язкові платежі нараховуються абоненту в повному обсязі.

Як слідує зі змісту заяв по суті спору, поданих ПрАТ «Фарлеп-Інвест», останнє стверджує про наявність обов`язку ТОВ "Бізнес-інвест-нерухомість" з оплати телекомунікаційної послуг з широкосмугового доступу до мережі Інтернет у спірному періоді, позаяк означена послуга надавалася оператором та не споживалася абонентом зі своєї власної вини. Як на підтвердження вказаної обставини, позивач посилається на графік утилізації аплинка cs205-01-kv (обладнання оператора) та графік утилізації аплинка port 12 (обладнання абонента), роздруківки яких наводить на 4 сторінці відповіді на відзив, поданої 13.04.2023, зазначаючи при цьому, що дані першого з графіків свідчать про відсутність провалів сигналу потоку трафіка з обладнання позивача до обладнання відповідача, тоді як з другого графіку вбачається відсутність сигналу з 23.02.2023 саме на клієнтському порту.

Заперечуючи наявність обов`язку з оплати протягом спірного періоду, відповідач у поданих запереченнях на відповідь на відзив погоджується з виконаною позивачем розшифровкою означених вище графіків, утім, зазначає, що його спеціаліст, прибувши вранці 24.02.2022 у серверну ТОВ "Бізнес-інвест-нерухомість", перевірив працездатність усього обладнання і проблем не виявив, у зв`язку з чим, на переконання відповідача, причини відсутності доступу до мережі Інтернет знаходяться саме в зоні відповідальності оператора.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За приписами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 названого Кодексу).

У силу ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні положення закріплені й частиною 3 ст. 2 ГПК України, якою визначено принцип змагальності сторін як одну з основних засад господарського судочинства.

Сутність названого принципу розкрита законодавцем у ст. 13 ГПК України, за приписами якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 14 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає, зокрема, свої вимоги щодо предмета спору та обставини, якими ці вимоги обґрунтовані з одночасним зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Частиною 2 ст. 164 ГПК України закріплений обов`язок позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з ч. 1 ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

У силу частини 3 наведеної норми відзив повинен містити, серед іншого, заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву.

До відзиву додаються, зокрема, докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача (ч. 6 ст. 165 ГПК України).

У силу ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Принцип допустимості доказів, закріплений ст. 77 ГПК України, полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 названого Кодексу).

Статтею 79 ГПК України закріплено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

У силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, з аналізу наведених процесуальних норм слідує, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах принципу змагальності, який покликаний забезпечити повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони, тобто кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме ПрАТ "Фарлеп-Інвест", як позивач у справі та особа, що стверджує про порушення відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань за договором, має довести обставину надання ним, як оператором, визначеної договором послуги протягом спірного періоду, у силу якої і обумовлюється виникнення у відповідача, як абонента, відповідного обов`язку з її оплати.

У свою чергу ТОВ "Бізнес-інвест-нерухомість", заперечуючи наявність у нього означеного обов`язку, несе тягар доведення неможливості споживання (неспоживання) ним обумовленої договором послуги протягом спірного періоду саме з вини оператора, позаяк технічна неможливість споживання з вини самого абонента не звільняє останнього від обов`язку з оплати надаваної оператором послуги (п. 4.6 договору).

Так, наведені ПрАТ "Фарлеп-Інвест" у відповіді на відзив дані графіку утилізації аплинка cs205-01-kv (обладнання оператора) свідчать про відсутність провалів сигналу потоку трафіка з обладнання позивача до обладнання відповідача, що відповідачем не заперечується.

Отже, означене дозволяє стверджувати про доведеність позивачем обставин стосовно надання спірної послуги відповідачу протягом заявленого періоду.

Натомість, з даних графіку утилізації аплинка port 12 (обладнання абонента) вбачається відсутність сигналу з 23.02.2023 саме на клієнтському порту, що фактично означає неможливість споживання відповідачем надаваної позивачем послуги з власної вини.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 14 920,00 грн за період з квітня по серпень 2022 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Саме по собі твердження відповідача про те, що станом на 24.02.2022 за результатами перевірки обладнання відповідача спеціалістом останнього встановлена його працездатність, не може бути підставою для відмови у задоволенні заявленої вимоги про стягнення заборгованості, позаяк воно носить односторонній характер та у порядку ст. ст. 73, 74, 76 - 79 ГПК Україні не доведене.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Перевіривши розрахунок 3% річних, виконаний позивачем на суми заборгованості за кожним з рахунків - актів окремо, суд зазначає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у загальній сумі 334,27 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, виконаний позивачем на суми заборгованості за кожним з рахунків - актів окремо, суд вважає його обґрунтованим та арифметично правильним, а тому заявлена вимога про стягнення інфляційних втрат у загальному розмірі 1 556,63 грн за визначений позивачем період їх нарахування підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 ст. 217 названого Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Абзацом 5 п. 72 Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг унормовано, що у разі несвоєчасної оплати за надані оператором, провайдером послуги абонент сплачує пеню, яка обчислюється виходячи з вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки Національного банку, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 названого Кодексу).

У п. 5.2.1 договору передбачена відповідальність абонента за невиконання або несвоєчасне виконання ним грошових зобов`язань у вигляді сплати пені у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня. Оператор має право нараховувати пеню за прострочення оплати послуг з 21 числа місяця, що настає за періодом надання послуг (п. 2.2.5 договору).

Перевіривши виконаний позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що остання нарахована на суми заборгованості за кожним з рахунків - актів окремо, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України щодо початкових та кінцевих дат наявності у кредитора права на таке нарахування, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню у загальному розмірі 1 856,24 грн за загальний період з 21.05.2022 по 20.03.2023, як те заявлено позивачем.

За встановленого суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ПрАТ "Фарлеп-Інвест" у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у силу ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 74, 86, 129, 232, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-інвест-нерухомість» (01054, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, буд.17/52, оф.520, код ЄДРПОУ 34530215) на користь Приватного акціонерного товариства «Фарлеп-Інвест» (01011, м.Київ, пров. Євгена Гуцала, буд.3, код ЄДРПОУ 19199961) 14 920 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот двадцять) грн 00 коп заборгованості, 1 556 (одну тисячу п`ятсот п`ятдесят шість) грн 63 коп інфляційних втрат, 334 (триста тридцять чотири) грн 27 коп 3% річних, 1 856 (одну тисячу вісімсот п`ятдесят шість) грн 24 коп пені та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.10.2023

Суддя М.Є. Літвінова