Рішення

від 16.10.2023 по справі 914/2345/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2023 Справа № 914/2345/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛАСТ»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКСОЛ»

про: стягнення 10 209,32 грн.,

без виклику учасників,

ВСТАНОВИВ:

01.08.2023р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛАСТ» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКСОЛ» про стягнення 10 209,32 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 07.08.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.

Про розгляд справи позивача та відповідача належним чином повідомлено за адресами, які зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Також, позивача та відповідача повідомлено на електронні адреси, які зазначено в позовній заяві.

Крім того, процесуальний документ щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходиться у вільному доступі.

Таким чином, судом було вчинено всіх можливі за даних обставин дій щодо належного повідомлення учасників справи про спір, що розглядається. Зважаючи на зазначене, учасники справи належним чином були повідомлені про відкриття судового провадження у даній справі.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Враховуючи те, що з 09.10.2023р. по 13.10.2023р. суддя Король М.Р. перебувала на навчанні в Національній школі суддів України, рішення ухвалено 16.10.2023 р.

Виклад позиції позивача:

В обґрунтування заявлених вимог позивач покликається на те, що рішенням Господарського суду Львівської області від 07.03.2023р. у справі №914/2412/22, яке набрало законної сили, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тексол» (82402, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Добрівляни, Стрийська ТГ, вул. Стуса В., буд. 5, ідентифікаційний код 40978765) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛАСТ» (49127, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Автопаркова, буд. 4, ідентифікаційний код 42297415) основний борг в розмірі 105 118,80грн. 3% річних в розмірі 5065,66 грн, інфляційні втрати в розмірі 27 031,26 грн, 15 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 2 481,00 грн судового збору.

У справі № 914/2412/22 розрахунок 3% річних та інфляційних втрат був здійснений станом на 30.09.2022р.

Відповідно до матеріалів справи, повне виконання рішення Господарського суду Львівської області від 07.03.2023р. у справі №914/2412/22 відповідачем було здійснено 17.05.2023р.

Відтак, враховуючи фактичне виконання відповідачем зобов`язань з оплати боргу в сумі 105 118,80 грн - 17.05.2023 р., позивач вважає, що є наявні підстави для стягнення з відповідача за період прострочення з 01.10.2022 р. по 17.05.2023 р. 3% річних у сумі 1 969,90 грн, інфляційних втрат у сумі 8 239,42 грн.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.03.2023р. у справі №914/2412/22, яке набрало законної сили, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тексол» (82402, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Добрівляни, Стрийська ТГ, вул. Стуса В., буд. 5, ідентифікаційний код 40978765) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛАСТ» (49127, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Автопаркова, буд. 4, ідентифікаційний код 42297415) основний борг в розмірі 105 118,80грн. 3% річних в розмірі 5 065,66 грн, інфляційні втрати в розмірі 27 031,26 грн, 15 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 2 481,00 грн судового збору.

Враховуючи, що грошове зобов`язання в сумі 105 118,80 грн. було фактично виконане 17.05.2023 р., а також обставини стягнення судом інфляційних втрат і 3% річних за період з 20.05.2021р. по 30.09.2022 року, на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛАСТ» нарахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «ТЕКСОЛ» інфляційні втрати та 3% річних за період з 01.10.2022 року по 17.05.2023 року у загальній сумі 10 209,32 грн.

Фактично відповідач сплатив позивачу суму боргу 17 травня 2023 року в межах виконавчого провадження №71833093, що підтверджується платіжною інструкцією №18 від 17.05.2023р.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Нарахування, передбачені цією статтею, входять до складу грошового зобов`язання і за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення такого зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні майнових втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

З аналізу вказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Таку позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 04.06.2019р. у справі № 916/190/18), а згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про застосування до відповідача правових наслідків прострочення грошового зобов`язання, встановлених законом, а саме 3 % річних та інфляційних втрат.

Згідно з пунктом 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Враховуючи наведене, за даних обставин, суму інфляційних втрат належало обраховувати за період з 01.10.2022 року по 16.05.2023 року, а суму 3% відсотків річних за період з 01.10.2022 року по 17.05.2023 року.

Відтак, за перерахунком суду, заявленої суми 3% відсотків річних, за період з 01.10.2022 року по 17.05.2023 року, така складає 1 978,54 грн.

За перерахунком суду, заявленої суми інфляційних втрат, за період з 01.10.2022 року по 16.05.2023 року, така складає 8 239,42 грн.

Таким чином, здійснивши арифметичний перерахунок заявлених сум 3 % річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в межах заявленого розміру.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №1804 від 21.07.2023р. на суму 2 684,00 грн.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКСОЛ» (місцезнаходження: Україна, 82402, Львівська обл., Стрийський р-н, село Добрівляни, Стрийська ТГ, вул.Стуса В., будинок 5; ідентифікаційний код 40978765) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛАСТ» (місцезнаходження: Україна, 49127, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ АВТОПАРКОВА, будинок 4; ідентифікаційний код 42297415) 8 239,42 грн. інфляційних втрат, 1 969,90 грн. 3% річних та 2 684,00 грн. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Суддя Король М.Р.