Рішення

від 03.10.2023 по справі 923/1560/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" жовтня 2023 р. м. Одеса Справа № 923/1560/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Горбунова К.О.,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 923/1560/21

за позовом: Фермерського господарства «ТВМ-Агро» (вул. Робоча, № 4, с. Ольгівка, Каховський р-н, Херсонська обл., 74861, код ЄДРПОУ 35836915)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко-Юг» (вул. Першотравнева, № 50, м. Нова Каховка, Херсонська обл., 74900, код ЄДРПОУ 38487441)

про стягнення 128 178,98 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Фермерське господарство «ТВМ-Агро» звернулось до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко-Юг» про стягнення заборгованості в сумі 93 992,44 грн, яка складається з основного боргу - 90 666,29 грн, інфляційних втрат - 2 633,11 грн; трьох процентів річних - 693,04 грн.

27.06.2023 від ФГ «ТВМ-Агро» надійшла заява (вх. № 21280/23) про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 128 178,98 грн, яка складається з основного боргу 90666,29 грн, інфляційних втрат 32400,60 грн та 3% річних 5112,09 грн.

В обґрунтування позовних вимог ФГ «ТВМ-Агро» зазначає, що протягом певного часу, між позивачем та відповідачем склались господарські правовідносини щодо постачання позивачем та придбання відповідачем сільськогосподарської продукції (помідори, цибуля), шляхом укладення відповідного договору поставки.

Посилаючись на сталі господарські правовідносини, позивач вказує, що між ним та відповідачем склався відповідний звичай ділового обороту, зокрема, певні правила поведінки у сфері підприємницької діяльності, у вигляді постачання позивачем сільськогосподарської продукції та прийняття відповідачем і оплати такої продукції, з огляду на що, головою ФГ «ТВМ-Агро» було запропоновано директору ТОВ «Ніко-Юг» продовжити означені вище господарські правовідносини, а саме, - укласти договір поставки, за яким позивач має поставити на адресу відповідача сільськогосподарську продукцію власного виробництва на умовах, визначених у такому договорі поставки.

Представники сторін попередньо узгодили перелік сільськогосподарської продукції, яка має бути поставлена (помідор, цибуля) та її орієнтовну кількість, умови та строки поставки такої продукції, а також визначили порядок розрахунків та документи, які мають бути надані продавцем (позивачем), під час реалізації товару. Означені домовленості співпадали (були аналогічними) з попередніми домовленостями щодо поставки товару (укладеним договором у 2019 році за № 25/07/19, його істотними умовами).

Одночасно, представниками сторін узгоджено взаємні права та обов`язки за договором поставки, а також погоджено той факт, що проект договору поставки буде підготовлено продавцем (позивачем), який 3 серпня 2020 року мають підписати уповноважені представники позивача та відповідача.

Як стверджує позивач, 3 серпня 2020 року головою ФГ «ТВМ-Агро» підписано примірник договору поставки № 03/08/20, проте, директор ТОВ «Ніко-Юг» ухилився від підписання такого договору та на неодноразові звернення позивача щодо необхідності підписання означеного договору поставки, директор ТОВ «Ніко-Юг» зазначав про те, що останнім обов`язково буде підписано такий договір разом із проставленням печатки, що ТОВ «Ніко-Юг» визнає та виконає узгоджені умови договору поставки та. зважаючи на зайнятість директора та тривалість сільськогосподарського сезону, директор ТОВ «Ніко-Юг» наполягав на відвантаженні позивачем сільськогосподарської продукції та запевняв у здійсненні ТОВ «Ніко-Юг» своєчасної оплати за таким договором поставки, посилаючись при цьому на попередні тривалі господарські взаємовідносини між позивачем та відповідачем.

На виконання договору поставки від 3 серпня 2020 року позивачем, протягом серпня, вересня, жовтня 2020 року, реалізовано відповідачу сільськогосподарську продукцію (помідори, цибулю) на загальну суму 2880666,29 грн, а останнім, в свою чергу, частково сплачено вартість відвантаженого товару на суму 2790000,00 грн.

При цьому, позивач додає, що відповідачем не заявлено позивачу жодних претензій щодо постачання товару неналежної якості, неотримання товару тощо, а навпаки, відповідачем прийнято відповідний товар без будь-який зауважень, що свідчить про належне виконання позивачем умов укладеного договору поставки.

За висновком позивача, загальна сума заборгованість відповідача перед позивачем складає 90 666,29 грн, яка станом на дату звернення з позовом відповідачем сплачена не була.

За таких обставин, з огляду на належне виконання позивачем умов договору поставки, та систематичну, часткову оплату відповідачем отриманої продукції, позивач наголошує, що відповідач, частково виконавши грошові зобов`язання щодо оплати за отриманий товар, чим визнав укладеним договір поставки та погодився з його умовами, не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, за умови, що позивач розумно покладається на належне виконання відповідачем власних зобов`язань за договором поставки.

Додатково позивач зауважує, що враховуючи положення Податкового кодексу України, позивач та відповідач, як суб`єкти господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність, є платниками податку, у тому числі, податку на додану вартість, що, в свою чергу, зобов`язує позивача та відповідача у відповідний спосіб відображати у власних бухгалтерському та податковому обліках, декларувати та сплачувати податки, за наслідком здійснення господарських операцій (постачання та придбання товару), що і зроблено позивачем та відповідачем.

Також, позивач вважає, що відповідач, прострочивши виконання грошового зобов`язання за договором поставки в сумі 90 666,29 грн., має сплатити позивачу, окрім основної заборгованості у вказаному розмірі, інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Херсонської області від 29.11.2021, справу було розподілено судді Ярошенко В.П.

01.12.2021 ухвалою Господарського суду Херсонської області було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 11 січня 2022 року о 10:30 год.

11.01.2022 ухвалою Господарського суду Херсонської області продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, до 28.02.2022, а також відкладено підготовче засідання на 03.02.2022 на 12:00 год.

03.02.2023 ухвалою Господарського суду Херсонської області було закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 01 березня 2022 року об 11:30 год.

Проте, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 внаслідок військової агресії Російської Федерації в Україні уведено воєнний стан, який діє по теперішній час.

Відповідно до ч.7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об`єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами, може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.

Верховний Суд розпорядженням від 18.03.2022 року № 11/0/9-22 в порядку ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус судді» змінив на Господарський суд Одеської області територіальну підсудність судових справ, які підсудні Господарському суду Херсонської області (враховуючи неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану Господарським судом Херсонської області).

За Актом прийому-передачі від 12.06.2023 евакуйована справа № 923/1560/21 була передана Господарському суду Одеської області. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2023 справу розподілено судді Цісельському О.В.

19.06.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області справу № 923/1560/21 прийнято до свого провадження. Постановлено розгляд справи здійснити спочатку за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "04" липня 2023 року о 14:20 год.

21 червня 2023 року за вх.№ 20389/23 до суду від Фермерського господарства «ТВМ-Агро» надійшла заява про участь представника у судовому засіданні, призначеному на 04.07.2023 о 14:20 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена відповідною ухвалою від 22.06.2023.

27.06.2023 від ФГ «ТВМ-Агро» надійшла заява (вх. № 21280/23) про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 128 178,98 грн, яка складається з основного боргу 90666,29 грн, інфляційних втрат 32400,60 грн та 3% річних 5112,09 грн.

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що загальна сума заборгованості відповідача наразі складає 90666,29 грн, та враховуючи положення ст. 625 ЦК України вважає за необхідне збільшити розмір позовних, зокрема 3% річних та інфляційних втрат, які станом на 04.07.2023 збільшуються та за розрахунком позивача становлять: 3% річних 4419,05 грн, інфляційні втрати 29767,49 грн.

29.06.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області заяву Фермерського господарства «ТВМ-Агро» (вх. № 21280/23 від 27.06.2023) залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання суду доказів доплати судового збору в сумі 414,00 грн. протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

04.07.2023 у підготовчому засіданні по справі № 923/1560/21 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "01" серпня 2023 року о 12:40 год., про що відповідача було повідомлено ухвалою суду від 04.07.2023, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

07.07.2023 від ФГ «ТВМ-Агро» до суду надійшла заява (вх. № 22572/23) про усунення недоліків, до якої були додані докази доплати судового збору у визначеному судом розмірі, у зв`язку з чим заява позивача про збільшення розміру позовних вимог була прийнята судом до розгляду.

26.07.2023 позивачем подано до суду заява (вх. № 25460/23) про збільшення розміру судових витрат, яка також була прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї документами.

01.08.2023 у підготовчому засіданні судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду, а також проголошено протокольну ухвалу про перерву до "24" серпня 2023 року об 11:30 год., про що відповідач був повідомлений належним чином ухвалою суду від 02.08.2023 відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.

24.08.2023 у підготовчому засіданні по справі № 923/1560/21, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 923/1560/21 до судового розгляду по суті на "12" вересня 2023 року о 12:40 год. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніко-Юг» про дату, місце та час судового засідання по суті у справі №923/1560/21 було повідомлено ухвалою суду від 25.08.2023 в порядку ст. 120 ГПК України.

12.09.2023 у судовому засіданні по справі № 923/1560/21, в зв`язку з неможливістю завершити розгляд справи по суті у даному засіданні, проголошено протокольну ухвалу про перерву до "03" жовтня 2023 р. об 11:20 год., про що також було повідомлено відповідача ухвалою суду від 13.09.2023 відповідно до ст. 120 ГПК України.

Представник позивача ФГ «ТВМ-Агро», 03.10.2023 в судовому засіданні повністю підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Відповідач ТОВ «Ніко-Юг», про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

До повноважень господарських судів не віднесено з`ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Ухвали у даній справі скеровувались відповідачу судом за адресою: вул. Першотравнева, № 50, м. Нова Каховка, Херсонська обл., 74900, тобто за його місцезнаходженням, зазначеним у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім, судове повідомлення не було доставлено на адресу відповідача у зв`язку із призупиненням АТ «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв`язку у зв`язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України - до поштового відділення 74900, про що працівниками відділу канцелярії суду складено відповідну довідку, що долучена судом до матеріалів справи.

При цьому, пунктом 21 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом № 309 від 22.12.2022, зареєстрований в у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Як було зазначено, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, вся територія Каховського району Херсонської області, за винятком смт. Козацьке та с. Веселе, з 24.02.2022 перебуває в тимчасовій окупації Російської Федерації.

Питання провадження господарської діяльності на тимчасово окупованих територіях врегульовано Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Відповідно до частини першої статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи 21.06.2023, 17.07.2023, 04.08.2023, 28.08.2023 та 18.09.2023 на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщені відповідні оголошення, які також долучено судом до матеріалів справи.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.

Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Ухвали Господарського суду Одеської області по справі № 923/1560/21 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач також не був позбавлений права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за відомим номером даної справи № 923/1560/21 ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Одеської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.

Крім того, суд зазначає, що відповідач зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Згідно ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Пунктом 3 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.

Суд зауважує, що Господарський суд Одеської області наразі безперервно працює, відповідач та його представник міг скористатись своїм правом звернутись до суду із заявою, в порядку ч. 3, 4 ст. 197 ГПК України та мав можливість безперешкодно прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, доказів зворотного суду не надано.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутності відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

В процесі розгляду справи подані позивачем клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах судових засідань.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 03.10.2023 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

В матеріалах справи наявний проект договору поставки № 03/08/20 від 03.08.2020, підписаний з боку ФГ «ТВМ-Агро», відповідно до умов якого продавець зобов`язується, в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцю продукцію (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору. Найменування, асортимент, кількість, ціна за одиницю товарної позиції та загальна вартість за конкретну партію товару вказуються у видаткових накладних на відпуск продукції, які є підтвердженням асортименту, кількості, ціни та загальної вартості зазначеної партії товару.

Згідно п. 2.1. договору продавець зобов`язується передати товар покупцю на умовах самовивозу покупцем зі складу продавця. Умови поставки визначаються згідно з правилами ІНКОТЕРМС-2000.

Пунктами 3.2., 3.3. договору передбачено, що розрахунки за товар здійснюються протягом 7 (семи) банківських днів, за відвантажену партію товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок продавця. Покупець оплачує товар, що передається у власність за цінами по домовленості на кожну партію закупки, погодженими сторонами та підтверджених у накладних.

При цьому, відповідно до п.п. 3.1, 3.2. розділу «Прийом-передача товару за кількістю та якістю», приймання-передача товару за кількістю та якістю здійснюється на складі продавця. Перехід права власності на товар від продавця до покупця здійснюється в момент приймання - передачі товару на складі продавця та підписання накладної.

Вищевказаний договір не був підписаний з боку ТОВ «Ніко-Юг».

В матеріалах справи наявні: видаткова накладна № 79 від 18.08.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (помідор) на суму 143138,16 грн.; видаткова накладна № 76 від 19.08.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (помідор) на суму 139276,80 грн; видаткова накладна № 80 від 19.08.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (помідор) на суму 139276,80 грн.; видаткова накладна № 81 від 20.08.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (помідор) на суму 127386,00 грн.; видаткова накладна № 82 від 21.08.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (помідор) на суму 121680,00 грн.; видаткова накладна № 83 від 21.08.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (помідор) на суму 124140,00 грн.; видаткова накладна № 89 від 28.08.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (помідор) на суму 157395,00 грн.; видаткова накладна № 90 від 28.08.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (помідор) на суму 168980,45 грн.; видаткова накладна № 91 від 30.08.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (помідор) на суму 146153,04 грн.; видаткова накладна № 92 від 31.08.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (помідор) на суму 113496,72 грн.; видаткова накладна № 94 від 02.09.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (помідор) на суму 174006,96 грн.; видаткова накладна № 95 від 03.09.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (помідор) на суму 158399,16 грн.; видаткова накладна № 101 від 04.09.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (помідор) на суму 160080,00 грн.; видаткова накладна № 110 від 08.08.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (помідор) на суму 139429,68 грн.; видаткова накладна № 111 від 12.09.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (помідор) на суму 151275,60 грн.; видаткова накладна № 154 від 26.09.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (цибуля) на суму 104598,00 грн.; видаткова накладна № 155 від 28.09.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (цибуля) на суму 59130,00 грн.; видаткова накладна № 156 від 29.09.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (цибуля) на суму 105732,00 грн.; видаткова накладна № 161 від 06.10.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (цибуля) на суму 60412,80 грн.; видаткова накладна № 162 від 08.10.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (цибуля) на суму 57392,16 грн.; видаткова накладна № 163 від 09.10.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (цибуля) на суму 60569,04 грн.; видаткова накладна № 164 від 10.10.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (цибуля) на суму 57183,84 грн.; видаткова накладна № 165 від 12.10.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (цибуля) на суму 58850,40 грн.; видаткова накладна № 166 від 13.10.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (цибуля) на суму 58485,84 грн.; видаткова накладна № 167 від 14.10.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (цибуля) на суму 61037,76 грн.; видаткова накладна № 168 від 15.10.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (цибуля) на суму 62443,92 грн.; видаткова накладна № 169 від 17.10.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (цибуля) на суму 55361,04 грн.; видаткова накладна № 170 від 17.10.2020 на поставку ТОВ «Ніко-Юг» товару (цибуля) на суму 54631,92 грн. Загальна сума поставленого за даними видатковими накладними товару склала 2 880 666,29 грн. Вказані видаткові накладні не містять підпису представника отримувача - ТОВ «Ніко-Юг».

ФГ «ТВМ-Агро» було виставлено ТОВ «Ніко-Юг» відповідні рахунки на оплату поставленого товару в загальному розмірі 2 880 666,29 грн.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що за фактом поставки обумовленого договором поставки товару позивачем було виписано та зареєстрованого наступні податкові накладні: від 18.08.2020 № 2 на суму 143138,16 грн. (ПДВ 23856,36 грн.), від 19.08.2020 № 3 на суму 139276,80 грн. (ПДВ 23212,80 грн.), від 20.08.2020 № 4 на суму 127386,00 грн. (ПДВ 21231,00 грн.), від 21.08.2020 № 6 на суму 124140,00 грн. (ПДВ 20690,00 грн.), від 21.08.2020 № 5 на суму 121680,00 грн. (ПДВ 20280,00 грн.), від 28.08.2020 № 11 на суму 157395,00 грн. (ПДВ 26232,50 грн.), від 28.08.2020 № 12 на суму 168980,45 грн. (ПДВ 28163,408 грн.), від 30.08.2020 № 13 на суму 146153,04 грн. (ПДВ 24358,84 грн.), від 31.08.2020 № 14 на суму 113496,72 грн. (ПДВ 18916,12 грн.), від 02.09.2020 № 8 на суму 174006,96 грн. (ПДВ 29001,16 грн.), від 03.09.2020 № 9 на суму 158399,16 грн. (ПДВ 26399,86 грн.), від 04.09.2020 № 13 на суму 160080,00 грн. (ПДВ 26680,00 грн.), від 08.09.2020 № 21 на суму 139429,68 грн. (ПДВ 23238,28 грн.), від 12.09.2020 № 26 на суму 151275,60 грн. (ПДВ 25212,60 грн.), від 26.09.2020 № 58 на суму 104598,00 грн. (ПДВ 17433,00 грн.), від 28.09.2020 № 59 на суму 59130,00 грн. (ПДВ 9855,00 грн.), від 29.09.2020 № 60 на суму 105732,00 грн. (ПДВ 17622,00 грн.), від 06.10.2020 № 3 на суму 60412,80 грн. (ПДВ 10068,80 грн.), від 08.10.2020 № 4 на суму 57392,16 грн. (ПДВ 9565,36 грн.), від 09.10.2020 № 7 на суму 60569,04 грн. (ПДВ 10094,84 грн.), від 10.10.2020 № 8 на суму 57183,84 грн. (ПДВ 9530,64 грн.), від 12.10.2020 № 9 на суму 58850,40 грн. (ПДВ 9808,40 грн.), від 13.10.2020 № 12 на суму 58485,84 грн. (ПДВ 9747,64 грн.), від 14.10.2020 № 13 на суму 61037,76 грн. (ПДВ 10172,96 грн.), від 15.10.2020 № 15 на суму 62443,92 грн. (ПДВ 10407,32 грн.), від 17.10.2020 № 16 на суму 55361,04 грн. (ПДВ 9226,84 грн.), від 17.10.2020 № 17 на суму 54631,92 грн. (ПДВ 9105,32 грн.). До вказаних податкових накладних позивачем також додано податкові декларації з податку на додану вартість ФГ «ТВМ-Агро» за звітні періоди: серпень, вересень та жовтень 2020 року.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи та не оспорюється сторонами, ТОВ «Ніко-Юг» було сплачено на користь ФГ «ТВМ-Агро» 2 790 000,00 грн. із призначенням платежу: «оплата за помідор/овочі/цибулю згідно договору № 03/08/20 від 03.08.2020 року, у т.р. ПДВ», що підтверджується платіжними дорученнями: № 1852 від 27.08.2020 на суму 200000,00 грн; № 1886 від 02.09.2020 на суму 150000,00 грн; № 1894 від 03.09.2020 на суму 100000,00 грн; № 2128 від 04.09.2020 на суму 100000,00 грн; № 1916 від 07.09.2020 на суму 150000,00 грн; № 1934 від 09.09.2020 на суму 100000,00 грн; № 1962 від 14.0.2020 на суму 100000,00 грн; № 2202 від 16.09.2020 на суму 80000,00 грн; № 2218 від 18.09.2020 на суму 140000,00 грн; № 2227 від 22.09.2020 на суму 100000,00 грн; № 2248 від 25.09.2020 на суму 100000,00 грн; № 2079 від 28.09.2020 на суму 100000,00 грн; № 2131 від 02.10.2020 на суму 150000,00 грн; № 2357 від 03.11.2020 на суму 100000,00 грн; № 2343 від 06.11.2020 на суму 150000,00 грн; № 2402 від 17.11.2020 на суму 100000,00 грн; № 2431 від 23.11.2020 на суму 100000,00 грн; № 2604 від 22.12.2020 на суму 50000,00 грн; № 2780 від 01.02.2021 на суму 100000,00 грн; № 2827 від 08.02.2021 на суму 100000,00 грн; № 146 від 03.03.2021 на суму 50000,00 грн; № 179 від 09.03.2021 на суму 50000,00 грн; № 587 від 11.05.2021 на суму 100000,00 грн; № 701 від 24.05.2021 на суму 50000,00 грн; № 3307 від 25.05.2021 на суму 50000,00 грн; № 838 від 14.06.2021 на суму 40000,00 грн; № 963 від 29.06.2021 на суму 50000,00 грн; № 1134 від 19.07.2021 на суму 25000,00 грн; № 3614 від 22.07.2021 на суму 25000,00 грн; № 1306 від 06.08.2021 на суму 40000,00 грн; № 1417 від 17.08.2021 на суму 40000,00 грн.

В подальшому позивачем була пред`явлена відповідачу претензія про сплату заборгованості в сумі 90666,29 грн. шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника упродовж 20 календарних днів з дня її отримання. Докази належного направлення даної претензії на адресу відповідача наявні в матеріалах справи.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості, а також 3% річних та інфляційних втрат.

Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

В свою чергу, частинами 1 та 2 статті 67 ГК України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1 - 3 статті 180 Господарського кодексу України унормовано, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За приписами ч. 1, 8 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За змістом ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність; юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

За приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Наразі стаття 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

При цьому відповідно до ч. 1, 2 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини другої статті 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В силу частини першої та другої статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частини першої статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною першою та другою статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За приписами статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов`язань, до яких, зокрема, належить господарський договір.

Порядок укладення господарських договорів врегульовано нормами цивільного права та господарського законодавства.

Дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, суд доходить до висновку, що між сторонами виникли майново-господарські зобов`язання.

Суд звертає увагу на те, що розкриваючи зміст засади свободи договору, у ст. ст. 6, 627 Цивільний кодекс України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Зобов`язання, що виникли між сторонами за своїм правовим змістом опосередковують відносини поставки.

Відтак, господарський суд зазначає, що вказані дії ФГ «ТВМ-Агро» та факт часткової оплати ТОВ «Ніко-Юг» виставлених позивачем на підставі договору № 03/08/20 та відповідних видаткових накладних зазначених вище рахунків за овочі (помідори та цибулю) в сумі 2790000,00 грн. свідчать про те, що між сторонами виникли зобов`язання з поставки товару, що не оспорюється відповідачем.

В свою чергу вказані обставини свідчать про виникнення у сторін по справі господарських зобов`язань відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України).

Таким чином, з аналізу вищезазначених норм вбачається, що у разі недотримання сторонами письмової форми правочину (за умови, що законом не вимагається обов`язкове укладення договору в письмовій формі), для з`ясування факту його вчинення та змісту слід виходити з приписів ч. 2 ст. 205 ЦК України та ч. 1 ст. 181 ГК України. При цьому, поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (схвалення правочину), може бути виражена в будь-якій формі, що однозначно свідчить про волю сторони на визнання правочину, зокрема, за допомогою здійснення конклюдентних дій, наприклад, прийняттям виконання, здійсненням розрахунків тощо.

В даному випадку з огляду на відсутність належним чином укладеного у письмовій формі договору поставки, та враховуючи те, що законом не встановлена особлива форма такого договору, суд вважає, що сторонами вчинені фактичні дії, які свідчать про укладення сторонами договору на придбання вказаного товару «помідор/цибуля».

Суд звертає увагу на те, що відповідні оплати здійснювались відповідачем не одноразово, а протягом серпня 2020 року серпня 2021 року, що свідчить про можливість покупця у цей час встановити факт неотримання спірного товару. Проте, за вказаний період жодної претензії або вимоги стосовно порушення постачальником умов укладеного договору у матеріалах справи не міститься.

Водночас, у матеріалах справи відсутні, а сторонами не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що позивачем було поставлено відповідачу інший товар, тобто про те, що між позивачем та відповідачем існували інші правовідносини щодо поставки товарів на підставі укладеного між ними договору чи на підставі інших товаро-розпорядчих документів, а відтак, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані позивачем докази щодо їх належності, допустимості та достовірності, а також здійснивши оцінку кожного доказу окремо та вірогідність і взаємний зв`язок усіх доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що оплати за товар, про які йдеться в наданих позивачем платіжних дорученнях за період з 27.08.2020 по 17.08.2021, були здійснені відповідачем в рахунок оплати товару за договором № 03/08/20, як то зазначено в призначенні платежу самим відповідачем, поставленого йому позивачем по видатковим накладним за період з серпня по жовтень 2020 року на загальну суму 2 880 666,29 грн, а отже вказаний товар оплачено не в повному обсязі.

Крім того, суд звертає увагу на те, що процес поставки товару є господарською операцією. У зв`язку з чим, на суб`єктів підприємницької діяльності поширюється обов`язок вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність до уповноважених осіб, що у свою чергу є фактичним обґрунтуванням поставки погодженого між сторонами товару замовнику.

Усі господарські операції, у тому числі і поставки товару, відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування.

За статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі ЄРПН) та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до ЄРПН є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Водночас, з огляду на п. 2 ст. 3 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень (ст.1 цього Закону).

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що в ході розгляду справи в суді, позивачем надано до суду відповідні податкові накладні та квитанції про їх належну реєстрацію.

Відповідно до вказаних квитанцій податкові накладні зареєстровані у встановленому законом порядку, а тому суд враховує наявність у ФГ «ТВМ-Агро» відповідних податкових накладних, що підтверджується квитанціями про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, в обсязі, що відповідає вартості поставленого товару у загальному розмірі 2 880 666,29 грн.

Отже спірні господарські операції відображені у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних позивача. Відповідно, господарські операції із спірного постачання товару за договором була добросовісно відображена в податковому та бухгалтерському обліку відповідача.

Тобто, виходячи з наведеного, відповідні податкові накладні є додатковим доказом здійснення відповідачем операції щодо поставки спірного товару за договором та наявними у позивача видатковими накладними.

При цьому, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17, за якою податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п.п. 4.28, 4.29, 4.30, 4.31).

Додаткового суд зауважує, що пунктом 25 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою КМУ від 29.12.2010 №1246, визначено, що платник податку через електронний кабінет шляхом перегляду в режимі реального часу має доступ до даних ЄРПН щодо складених ним чи його контрагентами податкових накладних та/або розрахунків коригування.

Враховуючи, що ТОВ «Ніко-Юг» є платником податку, у відповідача є вільний доступ до відповідного електронного кабінету.

Водночас, суд вважає, що усі електроні докази, а саме: накладні та квитанції про реєстрацію податкових накладних, відповідач має можливість бачити у системі електронного документообігу «M.E.Doc» - комп`ютерної програми для бухгалтерії підприємств, за допомогою якої здійснюється обмін фінансовими документами.

Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ.

За таких обставин, суд вказує, що Фермерське господарство «ТВМ-Агро» виконувало свої зобов`язання щодо поставки товару, який в подальшому був лише частково оплачений відповідачем.

Слід ще раз зауважити, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, окрім обставин оформлення первинних документів, суд має дослідити наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, його фактичну сплату).

Таким чином у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019р. у справі № 905/49/15, від 29.11.2019р. у справі №914/2267/18.

Для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від д 05.12.2018р. у справі № 915/878/16.

Разом з тим, станом на момент прийняття судом даного рішення в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження узгодження між сторонами строків оплати за товар, який був поставлений по видатковим накладним за період з серпня по жовтень 2020 року, при цьому, наявні докази направлення відповідачу вимоги про сплату за поставлений по вищезазначеним видатковим накладним товар в порядку ст. 530 ЦК України.

Так, відповідно до роз`яснень, наведених абз. 1 п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

До того ж, строк виконання грошового зобов`язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, відповідач, отримавши від позивача спірний товар, зобов`язаний був оплатити його відповідно до положень ст. 692 Цивільного кодексу України саме після його прийняття.

Як вже зазналось вище, відповідачем було здійснено часткову оплату на рахунок позивача за поставлений останнім товар в розмірі 2 790 000,00 грн.

При цьому докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем поставленого позивачем товару в матеріалах справи відсутні.

Відтак, суд погоджується з доводами позивача про існування у відповідача заборгованості за поставку товару в сумі 90666,29 грн. (2880666,29 грн. 2790000,00 грн.). Адже наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, доказів протилежного або неможливості виконання цього зобов`язання з поважних причин не надав.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань щодо оплати поставленого позивачем товару, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача спірної суми заборгованості в розмірі 90666,29 грн.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

За змістом статті 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)..

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Із наведеного вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи викладене, позивач цілком правомірно на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Суд, перевіривши додані позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи суму та період заборгованості відповідача, встановив, що вони відповідають обставинам справи щодо прострочення відповідача та є арифметично правильними в частині нарахованих сум, а отже вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 5112,09 грн та інфляційних втрат у сумі 32400,60 грн є такими, що також підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Brualla Gomez de La Torre v. Spain» від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у Постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку передбаченому нормами ГПК України, відповідна оцінка доказів у ній здійснюється, зокрема, через призму такого стандарту доказування, як баланс «вірогідностей».

Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання жодних доказів на спростування позиції позивача відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази, надані позивачем, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, щобільш вірогідно підтверджують обставини щодо поставки спірного товару та несвоєчасної та неповної їх оплати відповідачем.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, спір виник у зв`язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 2684,00 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

В якості доказів понесення витрат на оплату послуг адвоката позивачем подано до суду:

- копію договору № 01-11/21 від 01.11.2021 про надання правничої допомоги, укладеного між ФГ «ТВМ-Агро» та адвокатським об`єднанням «ЮС ЕКВІТАС»;

- копію акту прийому-передачі робіт (надання послуг) від 15.11.2021 та копію акту прийому-передачі робіт (надання послуг) від 24.06.2023 за договором про надання правничої допомоги № 01-11/21 від 01.11.2021.

- копію платіжного доручення № 1485 від 24.11.2021 про сплату 20000,00 грн. та копію платіжної інструкції № 0.0.3118598102.1 від 26.07.2023 про сплату 5000,00 грн. за надання правничої допомоги.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 01.11.2021 між ФГ «ТВМ-Агро» (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «ЮС ЕКВІТАС» (Адвокатське об`єднання) укладено договір № 01-11/21 про надання правничої допомоги, за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

За умовами розділу 2 договору Адвокатське об`єднання, на підставі звернення Клієнта, приймає на себе зобов`язання з надання наступної правничої допомоги: представляє у встановленому порядку інтереси Клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, їх апеляційних та касаційних інстанціях, а також в інших державних органах під час розгляду правових спорів; складає процесуальні документи (складення позовних заяв, відзивів, заперечень, відповідей на відзив, клопотань, апеляційних та касаційних скарг, заяв тощо), підготовка інших документів (звернень, запитів, претензій, тощо) з питань діяльності Клієнта; надає юридичні консультації в усній та письмовій формі; партнери Адвокатського об`єднання та/або адвокати (виступаючи як захисники), здійснюють у встановленому законом порядку захист прав та законних інтересів Клієнта, тощо.

В розділі 5 договору сторони дійшли згоди про те, що правничу допомогу, яка надається Адвокатським об`єднанням, Клієнт оплачує в гривнях, шляхом переказу суми, вказаної в акті прийому-передачі робіт (надання послуг), яка зазначається у акті. Вартість правничої допомоги за одну годину роботи становить від 500 грн. до 1500 грн., в залежності від виду наданих послуг, їх обсягу, складності, віддаленості, відряджень тощо (п.5.1).

Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3 робочих днів з моменту отримання Клієнтом акту прийому-передачі робіт (надання послуг).

При розрахунку вартості правничої допомоги враховується час, витрачений Адвокатським об`єднанням, його партнерами, адвокатами та співробітниками. Розмір витрат на оплату послуг Адвокатського об`єднання встановлюється з урахуванням складності справи, її тривалістю та виконаних робіт (наданих послуг); часом, витраченим Адвокатським об`єднанням на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або значенням справи для Клієнта, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію Клієнта або публічним інтересом до справи. Розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню, визначається за домовленістю сторін, виходячи з досвіду адвокатів та інших співробітників, їх кваліфікації, персонального попиту на допомогу.

За результатами надання правничої допомоги складається акт прийому-передачі робіт (надання послуг), що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським об`єднанням правничої допомоги і її вартість (гонорар).

Сума, вказана в п.5.1 договору, є гонораром Адвокатського об`єднання за надання правничої допомоги та поверненню не підлягає.

Договір укладено на строк до 31.12.2022 року та набирає чинності з моменту його підписання (п.8.1).

Згідно Актів прийому-передачі робіт (надання послуг) за Договором про надання правничої допомоги від 15.11.2021 та від 24.06.2023, загальна вартість робіт склала 25000,00 грн.

Акти підписано Клієнтом ФГ «ТВМ-Агро» та керуючим партнером Адвокатського об`єднання «ЮС ЕКВІТАС» Лазарчук Р.О.

Відповідно до означених актів, надані за договором послуги надавались адвокатом Горбуновою К.О., на підтвердження повноважень якої в матеріалах справи міститься Ордер ВТ №1024141 від 10.01.2022 та витяг з договору №01-11/21 про надання правничої допомоги від 01.11.2021, а також ордер, сформований в системі «Електронний суд».

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Частиною 5 статті 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об`єднання.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України):

- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи;

- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Як слідує з матеріалів справи, між Адвокатським об`єднанням та ФГ «ТВМ-Агро» складено Акти прийому-передачі робіт (наданих послуг), згідно якого сторони уклали акт про те, що Адвокатським об`єднанням роботи виконано якісно, в повному обсязі та в строк, згідно з умовами договору, за виконану роботу Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню винагороду у загальному розмірі 25000,00 грн., у клієнта будь-які претензії до Адвокатського об`єднання та до якості виконаних робіт відсутні.

Відповідно до Актів, роботи, передбачені Договором про надання правничої допомоги від 01.11.2021, виконані у наступному обсязі:

- складення позовної заяви від імені ФГ «ТВМ-Агро» про стягнення з ТОВ «Ніко-Юг» заборгованості, витрачено часу 10 годин х 1500,00 грн. = 15000,00 грн.;

- представництво інтересів ФГ «ТВМ-Агро» у Господарському суді Херсонської області, участь у судових засіданнях (незалежно від кількості призначених судових засідань) = 5000,00 грн.;

- складення від імені ФГ «ТВМ-Агро» заяви про збільшення позовних вимог, витрачено часу 5 годин х 1000,00 грн. = 5000,00 грн.

Загальна вартість виконаних робіт становить 25000,00 грн.

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання Адвокатським об`єднанням «ЮС ЕКВІТАС» професійної правничої допомоги позивачу у даній справі, виходячи з такого.

Так, між позивачем та Адвокатським об`єднанням «ЮС ЕКВІТАС» укладено договір про надання комплексної правничої допомоги, яким передбачено повноваження Адвокатського об`єднання через своїх партнерів, адвокатів надавати правову допомогу та захист інтересів відповідача, в тому числі, в господарських судах. Договір містить положення щодо розміру гонорару за надання послуг.

Тобто, на підставі договору про надання правничої допомоги Адвокатське об`єднання має надавати клієнту професійну правничу допомогу.

В Актах приймання-передачі виконаних робіт від 15.11.2021 та від 24.06.2023 наведено детальний опис робіт (наданих послуг) у даній справі, виконаних адвокатом, із зазначенням часу надання правничої допомоги.

Представництво інтересів відповідача у даній справі здійснювалось адвокатом Горбуновою К.О., яка, відповідно до ордера, здійснює адвокатську діяльність через Адвокатське об`єднання «ЮС ЕКВІТАС».

Вирішуючи питання щодо розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що мають бути покладені на позивача, суд виходить з наступного.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлено також правову позицію відносно того, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Однак, у даній справі відповідач ТОВ «Ніко-Юг» не звернувся до суду із заявою про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, відтак, підстав для зменшення суми судових витрат у суду немає.

Разом з тим, у тій же постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 Об`єднаною палатою Верховного Суду викладено наступні висновки.

Так, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Об`єднана палата зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання професійної правничої допомоги, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, предмет позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, з огляду на те, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому відповідачем розмірі, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь відповідача підлягає стягненню 25000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко-Юг» (вул. Першотравнева, № 50, м. Нова Каховка, Херсонська обл., 74900, код ЄДРПОУ 38487441) на користь Фермерського господарства «ТВМ-Агро» (вул. Робоча, № 4, с. Ольгівка, Каховський р-н, Херсонська обл., 74861, код ЄДРПОУ 35836915) суму основної заборгованості в розмірі 90 666 (дев`яносто тисяч шістсот шістдесят шість) грн 29 коп, 3% річних в розмірі 5 112 (п`ять тисяч сто дванадцять) грн 09 коп, інфляційні втрати в розмірі 32 400 (тридцять дві тисячі чотириста) грн 60 коп, витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн 00 коп. та витрати на оплату судового збору в розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 13 жовтня 2023 р.

Суддя О.В. Цісельський