Рішення

від 16.10.2023 по справі 922/3530/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/3530/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СКУПЕР (10003, м. Житомир, вул. Перемоги, буд. 54, кв. 137) до Товариства з обмеженою відповідальністю ПИЩПРОМОБЛАДНЕННЯ (61052, м. Харків, вул. Суздальські Ряди, буд. 12) про розірвання договору та стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю СКУПЕР звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ПИЩПРОМОБЛАДНЕННЯ, в якому просить:

- Ухвалити рішення, яким Договір поставки за №152 від 20.02.2023 року, укладений між ТОВ ПИЩПРОМОБЛАДНЕННЯ та ТОВ СКУПЕР, розірвати;

- Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПИЩПРОМОБЛАДНЕННЯ 61052, м. Харків, вул. Суздальські Ряди, 12 код ЄДРПОУ 44602448 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю СКУПЕР, 10003, м. Житомир вул. Перемоги, 54 кв.137, код ЄДРПОУ 44435417 суму попередньої оплати у розмірі 150 000 грн. та 30 000 грн. штрафних санкцій, а разом - 180 000 грн.;

- Стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 5 384 грн. та витрати, пов`язані із наданням правової допомоги.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3530/23. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачеві, згідно ст. 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено, що у разі ненадання відзиву на позов у встановлений судом строк, справа згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України буде розглянута за наявними в ній матеріалами. Також, роз`яснено сторонам, що відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

В той же час, відповідач своїм правом, наданим відповідно до ст.251 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на позов не надав.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 09.08.2023 направлена судом на адресу відповідача, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як місцезнаходження відповідача. Проте, вказана ухвала була повернута на адресу суду з позначкою пошти "За закінченням терміну зберігання.

Разом з цим, суд звертає увагу, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17.

Крім того, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Відсутність відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В той же час, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд звертає увагу, що кінцевим строком вирішення даного спору, у відповідності до ст. 248 ГПК України, є 09.10.2023, проте, зважаючи на перебування судді Суслової В.В. на лікарняному, рішення у даній справі постановлено у перший робочий день судді, тобто 16.10.2023.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

20.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю СКУПЕР (далі позивачем, покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю ПИЩПРОМОБЛАДНЕННЯ (далі відповідачем, постачальником) укладено Договір поставки № 152.

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язується виготовити та передати (поставити) у власність Покупця в обумовлені в даному Договорі терміни професійне устаткування для виробництва харчових рідин (далі - Устаткування) згідно з Специфікацією (Додаток № 1), яка є невід`ємною частиною даного Договору, а Покупець зобов`язується прийняти вказане Устаткування й оплатити його.

Відповідно до п.2.1. Договору загальна сума даного Договору складає загальну вартість Устаткування вказану у Специфікації до договору та поставлену протягом дії договору згідно видаткових накладних.

Згідно п. 3.1. Договору оплата за даним договором здійснюється наступним чином:

-100% (сто відсотків) загальної суми даного договору, що складає 150 000,00 грн. (сто п`ятдесят тисяч грн. 00коп.) Покупець перераховує на поточний рахунок Постачальника протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання даного Договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору Постачальник зобов`язується підготувати Устаткування та відвантажити на адресу Покупця протягом терміну до 20 (двадцять) календарних днів після отримання оплати в розмірі 100 % від загальної суми даного Договору на свій розрахунковий рахунок. Якщо термін виготовлення та підготовки Устаткування за даним Доктором припадає на свята, то у зв`язку з періодом відпусток/святкових днів на заводі-виробнику термін виготовлення та підготовки Устаткування узгоджується додатково керівниками договірних сторін.

Згідно п. 4.3. Договору право власності на поставлене Устаткування переходить до Покупця з моменту передачі устаткування та підписання видаткової накладної уповноваженими на те особами.

Відповідно до п. 10.4. Договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2023р. Закінчення дії даного Договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань за даним Договором.

Позивач зазначає, що на виконання п.3.1. Договору поставки №152 від 20.02.2023 року ТОВ «СКУПЕР» здійснило 100% попередню оплату у розмірі 150 000 грн на р/р ПОСТАЧАЛЬНИКА за устаткування, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією за №2 від 27.02.2023 року.

Таким чином, з врахуванням моменту оплати за устаткування, строк виконання відповідачем зобов`язання щодо виготовлення та передачі (поставки) у власність ТОВ «СКУПЕР» професійного устаткування для виробництва харчових рідин згідно зі Специфікацією (додаток №1) сплив 20.03.2023 року.

З огляду на порушення строків поставки товару з боку Відповідача, Позивач втратив інтерес в отриманні товару та направляв на адресу Відповідача претензію - вимогу від 28.06.2023 щодо повернення коштів (попередньої оплати) та сплати штрафних санкцій. Однак, вказана претензія не була отримана відповідачем, кошти повернуті також не були.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом та просить: розірвати Договір поставки за №152 від 20.02.2023 року, укладений між ТОВ ПИЩПРОМОБЛАДНЕННЯ та ТОВ СКУПЕР; стягнути з відповідача суму попередньої оплати у розмірі 150 000 грн. та 30 000 грн. штрафних санкцій, а разом - 180 000 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі - продажу.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивачем доведено, що за Договором поставки № 152 від 20.02.2023 ним здійснено попередню оплату за товар у розмірі 150 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 2 від 27.02.2023.

Поряд із тим, відповідач не поставив позивачу товар (устаткування) у встановлені в договорі строки та кошти за непоставлений товар у розмірі 150 000,00 грн. не повернув.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, доказів поставки товару або повернення попередньо сплаченої позивачем за поставку грошової суми не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів у розмірі 150 000,00 грн. (суми попередньої оплати) підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 30 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).

Статтею 549 Цивільного кодексу України, встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У відповідності до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідачу нараховані штрафні санкції у розмірі 30 000,00 грн. з посиланням на пункт 8.1.Договору.

Так, пунктом 8.1. Договору встановлено, що у разі необґрунтованої відмови Покупця від поставки Устаткування після оплати Покупцем будь-якої частини загальної суми Договору, Постачальник протягом одного тижня повертає Покупцю суму, що дорівнює сплаченій Покупцем вартості даного Договору на момент повернення за вирахуванням суми, що дорівнює 20% від сплаченої суми, утриманої Постачальником у вигляді компенсації.

А отже, вищевказаний пункт Договору, на який посилається позивач, передбачає лише повернення постачальником суми попередньої оплати за вирахуванням компенсації у разі відмови Покупця від поставки, проте не встановлює нарахування штрафних санкцій Постачальнику.

Зважаючи на вказане, суд вважає необґрунтованими вимоги щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій на підставі п. 8.1 Договору, у зв`язку з чим в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги щодо розірвання договору, суд зазначає наступне.

Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Отже, оскільки згідно з нормою ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог актів цивільного законодавства, факт повного невиконання стороною договірних зобов`язань у строки, встановлені договором, є безумовною підставою для розірвання Договору.

Укладаючи спірний Договір позивач розраховував на отримання у власність професійне устаткування для виробництва харчових рідин. Однак, судом встановлено, що умови договору відповідачем не були виконані, товар (устаткування) в установлений Договором строк не переданий Покупцеві, а отже, наявні підстави для розірвання договору. У зв`язку з чим позовні вимоги в частині розірвання Договору поставки № 152 від 20.02.2023 підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим судовий збір покладається на відповідача у розмірі 4934,00 грн. Решта витрат зі сплати судового збору залишається за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Розірвати Договір поставки за №152 від 20.02.2023 року, укладений між ТОВ ПИЩПРОМОБЛАДНЕННЯ та ТОВ СКУПЕР.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПИЩПРОМОБЛАДНЕННЯ (61052, м. Харків, вул. Суздальські Ряди, буд. 12, код ЄДРПОУ 44602448) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СКУПЕР (10003, м. Житомир, вул. Перемоги, буд. 54, кв.137, код ЄДРПОУ 44435417) суму попередньої оплати у розмірі 150 000 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 4934,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 30 000,00 грн. відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17Перехідних положень ГПК України.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю СКУПЕР (10003, м. Житомир, вул. Перемоги, буд. 54, кв.137, код ЄДРПОУ 44435417).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю ПИЩПРОМОБЛАДНЕННЯ (61052, м. Харків, вул. Суздальські Ряди, буд. 12, код ЄДРПОУ 44602448).

Повне рішення складено "16" жовтня 2023 р.

СуддяВ.В. Суслова

справа № 922/3530/23