Ухвала від 12.10.2023 по справі 922/3979/21

УХВАЛА

12 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/3979/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - Бакулін А.С. (самопредставництво),

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Костянтинівський завод металургійного обладнання"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Костянтинівський завод металургійного обладнання"

до акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (правонаступником якого є акціонерне товариство "Українські енергетичні машини")

про стягнення 38 064 711,17 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Костянтинівський завод металургійного обладнання" (далі - Завод, позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (далі - АТ "Завод "Електроважмаш", відповідач) про стягнення:

- компенсаційних втрат, штрафних санкцій та збитків за Договором поставки від 24.12.2018 №238-12/395-ВК (далі - Договір №395) у розмірі 2 670 756,99 грн, з яких: 22 364,78 грн - З % річних; 879 555,81 грн - пеня; 174 206,01 грн - інфляційні втрати; 668 988,25 грн - штраф; 825 642,15 грн - збитки;

- компенсаційних втрат, штрафних санкцій та збитків за Договором поставки від 24.12.2018 №238-12/396-ВК (далі - Договір №396) у розмірі 26 058 288,60 грн, з яких: 1 130 421,85 грн - З % річних; 8 041 199,39 грн - пеня; 2 346 158,67 грн - інфляційні втрати; 6 403 974,11 грн - штраф; 8 136 534,58 грн - збитки);

- компенсаційних втрат, штрафних санкцій та збитків за Договором поставки від 07.10.2019 №238-12/439-ВК (далі - Договір №439) у розмірі 9 299 814,90 грн, з яких: 482 048,49 грн - 3% річних; 2 427 172,58 грн - пеня; 1 129 189,66 грн - інфляційні втрати; 1 892 996,59 грн - штраф; 3 368 407,58 грн - збитки);

- компенсаційних втрат, штрафних санкцій та збитків за Договором поставки від 25.02.2019 №238-12/661-ВК (далі - Договір №661) у розмірі 35 850,68 грн, з яких: 1 190,28 грн - 3% річних; 13 476,97 грн - пеня; 1 515,31 грн - інфляційні втрати; 10 890,08 грн - штраф; 8 778,04 грн - збитки).

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати за отриману продукцію.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.12.2021 (суддя Жигалкін І.П.) у справі №922/3979/21 позов задоволено повністю, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 570 970,68 грн віднесено на АТ "Завод "Електроважмаш".

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем належним чином доведено факт виконання зобов`язання з поставки товару та порушення АТ "Завод "Електроважмаш" взятих на себе зобов`язань у частині своєчасної оплати отриманої продукції та, відповідно, наявністю правових підстав для стягнення з останнього компенсаційних втрат, штрафних санкцій та збитків.

За висновком суду першої інстанції, саме систематичні дії АТ "Завод "Електроважмаш" по невиконанню своїх зобов`язань за договорами щодо оплати поставленого товару призвели до недоотримання позивачем значної частини доходів, внаслідок чого, з метою безперебійної роботи підприємства, він був змушений звернутись до банку для відкриття кредитної лінії та сплачувати щомісячно відсотки за користування таким кредитом.

У липні 2022 року до господарського суду Харківської області позивачем було подано заяву про заміну сторони у справі на стадії виконання рішення суду, за змістом якої останній просив здійснити заміну боржника АТ "Завод "Електроважмаш" на належного правонаступника - акціонерне товариство "Українські енергетичні машини".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.07.2022, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 та постановою Верховного Суду від 16.03.2023, замінено боржника у справі №922/3979/21 з АТ "Завод "Електроважмаш" на його правонаступника - акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" (далі - Товариство, відповідач).

Товариство, не погодившись з рішенням господарського суду Харківської області від 07.12.20221 у справі №922/3979/21 (в частині стягнення збитків) 30.11.2022 звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просив суд апеляційної інстанції: скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача збитків: за Договором №395 у розмірі 825 642,15 грн; за Договором №396 у розмірі 8 136 534,58 грн; за Договором №439 у розмірі 3 368407,58 грн; за Договором №661 у розмірі 8 778,04 грн.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.12.2022 Товариству поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення господарського суду Харківської області від 07.12.2021 у справі №922/3979/21; встановлено учасникам справи строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та заперечень з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів іншим учасникам справи.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 (колегія суддів: Стойка О.В., Попков Д.О., Істоміна О.А.) апеляційну скаргу Товариства задоволено.

Рішення господарського суду Харківської області від 07.12.2021 у справі №922/3979/21 скасовано в частині задоволення позовних вимог про: стягнення з Товариства на користь Заводу збитків за Договором №395 у розмірі 825 642,15 грн, за Договором №396 у розмірі 8 136 534,58 грн, за Договором №439 у розмірі 3 368 407,58 грн, за Договором №661 у розмірі 8 778,04 грн та в частині розподілу судових витрат.

У скасованій частині прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Заводу до Товариства в цій частині - відмовлено.

Судові витрати, понесені в суді першої інстанції, покладено на сторони пропорційно задоволеним вимогам; стягнуто з Товариства на користь Заводу витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 385 880,23 грн.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 07.12.2021 у справі №922/3979/21 - залишено без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладено на позивача; стягнуто із Заводу на користь Товариства 277 635,65 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручено господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення збитків та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення у цій справі, наявність яких дає підстави для відшкодування завданих збитків.

За висновками суду апеляційної інстанції, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між сплаченими ним відсотками за користування кредитними коштами та несвоєчасною оплатою АТ "Завод "Електроважмаш" отриманої за Договорами продукції, оскільки визначені позивачем витрати в межах генерального договору про надання банківських послуг від 23.06.2017 №НК1499, понесенні останнім до виникнення спірних правовідносин з поставки між сторонами, та, відповідно не є об`єктивним наслідком зазначеного порушення. Доводи позивача про вимушену необхідність отримання кредитних коштів саме у зв`язку несвоєчасним виконанням АТ "Завод "Електроважмаш" договірного грошового зобов`язання не узгоджуються з матеріалами справи та навпаки протирічать доказам, які подані на обґрунтування вимог в цій частині.

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій у справі, Завод (скаржник) звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 та ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 29.12.2022 зі справи №922/3979/21, а рішення господарського суду Харківської області від 07.12.2021 - залишити без змін.

Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що:

- у частині застосування приписів статей 119, 256 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду, що викладені у постановах: від 12.01.2022 у справі №147/78/19; від 31.08.2022 у справі №905/909/21, від 25.01.2021 у справі №911/224/20, від 16.11.2022 у справі №904/1938/15, від 20.07.2022 у справі №924/939/21, від 05.08.2022 у справі №921/328/21 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №990/102/22;

- судом апеляційної інстанції неправильно застосовано у спірних правовідносинах положення статей 22, 623 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 01.03.2023 у справі №910/16672/20 та від 07.02.2023 №905/125/20.

За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції на порушення положень статей 256, 261 ГПК України безпідставно поновив Товариству строк на апеляційне оскарження та взагалі проігнорував той факт, що АТ "Завод "Електроважмаш" (відповідач) вже скористався своїм правом на апеляційне оскарження суду першої інстанції, однак у зв`язку з недотриманням останнім вимог положень ГПК України, апеляційну скаргу було повернуто.

При цьому станом на час звернення АТ "Завод "Електроважмаш" з апеляційною скаргою рішення суду першої інстанції до суду апеляційної інстанції відбулось процесуальне правонаступництво і Товариство вже набуло усі права та зобов`язання АТ "Завод "Електроважмаш" на підставі Передавального акта та протоколу позачергових загальних зборів акціонерного Товариства від 21.12.2021. Таким чином, скаржник вважає, що можливість своєчасного звернення Товариства з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції залежала виключно від його волевиявлення, тобто, мала суб`єктивний характер. Поряд з тим з грудня 2021 року Товариство не вчинило жодних дій щодо апеляційного оскарження судового рішення у цій справі.

Суд апеляційної інстанції також залишив поза увагою, що Товариством з серпня 2022 року приймало активну участь в оскарженні судових рішень у даній справі, однак з апеляційною скаргою по суті спору звернулось майже через рік після ухвалення судового рішення. Також не зазначило поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, окрім факту введення воєнного стану в України.

На обґрунтування доводів касаційної скарги в частині оскарження постанови суду апеляційної інстанції Завод зазначає, що у дослідженні обставин справи суд апеляційної інстанції проігнорував той факт, що відповідач не заперечував наявність своєї вини щодо здійснення несвоєчасної оплати поставленого товару. За наявності вини відповідача у несвоєчасному виконанні зобов`язанні, судом апеляційної інстанції було по суті звільнено останнього від відповідальності за заподіяння збитків позивачу. У спірних правовідносинах, судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що саме на відповідача покладено обов`язок доведення факту відсутності вини у своїх діях.

Крім того, оцінюючи докази, суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування положень статей 78, 79 ГПК України у подібних правовідносинах, які викладеного у постанові від 25.06.2020 у справі №924/233/18.

Від представника Товариства 11.09.2023 через "Електронний Суд" надійшло клопотання про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу та відзив на касаційну скаргу, в якому представник названого товариства просить Суд поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувані постанову та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Протокольною ухвалою від 12.10.2022 відзив Товариства прийнятий Судом до розгляду, оскільки, з урахуванням дати отримання названим товариством ухвали Суду, відзив поданий у межах строку, визначеного статтею 165 ГПК України.

У зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 01.08.2023 про відставку судді Селіваненка В.П. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінювався, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2023, який наявний у матеріалах справи.

Предметом касаційного перегляду є постанова Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023, якою апеляційну скаргу Товариства задоволено, рішення господарського суду Харківської області від 07.12.2021 року у справі №922/3979/21 скасовано в частині задоволення позовних вимог про: стягнення з Товариства на користь Заводу збитків та в частині розподілу судових витрат. У скасованій частині прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Заводу до Товариства в цій частині - відмовлено. Судові витрати, понесені в суді першої інстанції, покладено на сторони пропорційно задоволеним вимогам. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 07.12.2021 року у справі №922/3979/21 - залишено без змін. До оскарження постанови включено ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 29.12.2022, згідно з якою Товариству поновлено строк на апеляційне оскарження зазначеного рішення та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення господарського суду Харківської області від 07.12.2021 року у справі №922/3979/21.

У контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що предметом апеляційного розгляду у даній справі було, на думку Товариства, недотримання господарським судом норм права під час ухвалення рішення в частині задоволення вимог про стягнення збитків. При цьому, в іншій частині судове рішення жодною зі сторін не оскаржувалося, а тому Верховним Судом не переглядається.

Щодо аргументів скаржника в частині безпідставного поновлення Відповідачу строку на апеляційне оскарження, Суд зазначає таке

Відповідно до частини другої статті 304 ГПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

У касаційній скарзі Завод зазначає про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права (статей 256, 261 ГПК України) та безпідставно поновив Товариству строк на апеляційне оскарження.

За твердженням скаржника, судом апеляційної інстанції проігноровано той факт, що АТ "Завод "Електроважмаш" (відповідач) ще станом на 16.02.2022 скористався своїм правом на апеляційне оскарження суду першої інстанції, однак саме виключно з обставинами суб`єктивного характеру рішення суду не було переглянуте в апеляційному порядку (у зв`язку з недотриманням останнім вимог положень ГПК України, апеляційну скаргу було повернуто). При цьому, станом на час звернення АТ "Завод "Електроважмаш" з апеляційною скаргою Товариство вже набуло всіх прав та обов`язків за Договорами №395, №396, №439 та №661 а вже у липні 2022 року відбулось процесуальне правонаступництво у справі №922/3979/21, однак останнє не вчинило жодних дій щодо своєчасного оскарження судового рішення.

Також позивач вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно визнав поважною причиною пропуску Товариством строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, посилання Товариства на введення воєнного стану в Україні, оскільки його було введено ще 24.02.2022, тобто вже після пропуску названим товариством строку на подання апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

За змістом статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд зазначає про те, що положеннями статті 119 ГПК України не передбачено конкретного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

Виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 256 ГПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. При чому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (близька за змістом правова позиція наведена у численних постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №918/115/16, від 19.06.2018 у справі №912/2325/17, від 18.01.2019 у справі №921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі №926/1037-б/15, від 11.07.2023 у справі №910/8965/22, тощо).

У контексті доводів касаційної скарги Суд зауважує про те, що положення 119, 256 ГПК України є загальними процесуальними нормами. Водночас слід зазначити, що у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини (підстави) справи, суд вирішує питання щодо наявності/відсутності підстав для поновлення строку, переслідуючи легітимну мету та враховуючи розумний ступінь пропорційності між забезпеченням належного відправлення правосуддя і доступу до суду та дотримання принципів правової визначеності та res judicata .

Таким чином питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З обставин цього спору вбачається, що:

- позовні вимоги у справі №922/3979/22 спорі Заводом було заявлено до АТ "Завод "Електроважмаш";

- рішенням господарського суду Харківської області від 07.12.2021 позов задоволено повністю;

- Східний апеляційний господарський суд 16.02.2022 постановив ухвалу про відмову у задоволенні клопотання АТ "Завод "Електроважмаш" про відстрочення сплати судового збору та повернення апеляційної скарги АТ "Завод "Електроважмаш" на рішення господарського суду разом з доданими до неї документами;

- після повернення матеріалів справи до суду першої інстанції, 13.06.2022 видано відповідні накази на виконання рішення господарського суду Харківської області від 07.12.2021 та ухвали Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2022;

- до суду 14.07.2022 надійшла заява (вх. № 6628) позивача про заміну сторони на стадії виконання рішення суду, у які він просив суд замінити АТ "Завод "Електроважмаш" на належного правонаступника - Товариство та видати наказ про виконання рішення господарського суду Харківської області від 07.12.2021;

- ухвалою господарського суду Харківської області від 25.07.2022, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 замінено боржника у справі №922/3979/21 АТ "Завод "Електроважмаш" на його правонаступника Товариство, у задоволенні іншої частини заяви - відмовлено;

- 30.11.2022 Товариство звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, за змістом якої просило рішення господарського суду Харківської області від 07.12.2021 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків;

- ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2022 апеляційну скаргу Товариства залишено без руху та запропоновано останньому усунути недоліки;

- ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.12.2022 Товариству поновлено строк на апеляційне оскарження зазначеного рішення та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення господарського суду Харківської області від 07.12.2021 року у справі №922/3979/21.

Задовольняючи клопотання Товариства, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з 01.12.2021, внаслідок приєднання АТ "Завод "Електроважмаш" до заявника (Товариства) останнє стало універсальним правонаступником первісного відповідача у справі, отже із зазначеної дати саме Товариство мало брати участь у розгляді справи в якості належного відповідача. Разом з тим, Товариство не було повідомлено про розгляд справи та не було обізнане з приводу прийнятого у справі судового рішення. Про наявність судового рішення останнє довідалось лише у липні 2022 року у зв`язку з розглядом питання щодо процесуального правонаступництва вже на стадії виконання рішення суду.

Суд апеляційної інстанції також врахував, доводи Товариства стосовно неможливості здійснювати нормальне функціонування юридичної служби зазначеного товариства у зв`язку з обставинами, які незалежні від нього (постійні обстріли, інтенсивні бойові дії та масований обстріл його підприємства, що має стратегічне значення, на території м. Харкова).

Оцінивши наведені Товариством доводи та використовуючи свої дискреційні повноваження, апеляційний господарський суд визнав причини пропуску Товариством строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду поважними і, як наслідок, поновив пропущений процесуальний строк.

У контексті доводів касаційної скарги та висновків суду апеляційної інстанції в цій частині колегія суддів зазначає про те, що згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У абзаці третьому підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 №11-рп/2007 зазначено, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

У рішенні від 13.06.2019 №4-рн/2019 Конституційний Суд України вказав, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції; забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов`язковості судового рішення тощо (абзац тринадцятий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини названого рішення).

У своїй практиці ЄСПЛ також сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

Зокрема:

- у справі "Скорик проти України" Європейський суд з прав людини нагадав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачених статтею 6 Конвенції. Суд також зазначив, що мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них;

- у справі "Bellet v. France", Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права;

- у рішеннях у справах "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 та "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України"); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справа "Устименко проти України"); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справа "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania)). Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №1227/8971/2012.

У розгляді даного спору Суд першочергово бере до уваги, що апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи, оскільки є одним з елементів права на справедливий суд, гарантоване пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України - правом на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення у справі відповідно до запроваджених державою процедур.

Так, у справі, що розглядається апеляційний господарський суд встановив, що Товариство не було повідомлено про розгляд справи в суді першої інстанції та не було обізнане з приводу прийнятого у справі судового рішення, про наявність якого довідалось лише у липні 2022 року у зв`язку з розглядом питання щодо процесуального правонаступництва вже на стадії виконання рішення суду. В цій частині суд апеляційної інстанції також урахував, що Товариство має стратегічне значення та територіально знаходиться у м. Харків, яке у період 2022 року перебувало під постійними та масованими обстрілами.

З урахуванням доводів касаційної скарги Суд зазначає, що сама по собі військова агресія проти України та введення воєнного стану на всій території України дійсно не може автоматично означати зупинення всіх процесуальних строків, визначених законом, або ж про автоматичне поновлення таких строків, незалежно від того, існує реальна можливість дотриматись їх чи ні.

Разом з тим, військова агресія/воєнний стан, як обставини непереборної сили можуть бути підставою, яка відповідно до частини першої статті 119 ГПК України повинна враховуватися судом при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку знаходиться у прямому причинному зв`язку з такими обставинами.

Зокрема, у цьому контексті Суд звертається до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 згідно з яким: "… протягом дії воєнного стану суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами може мати ознаки невиправданого обмеження до ступу до суду".

Отже, враховуючи зміст ухвали, що оскаржується (наведені судом апеляційної інстанції обґрунтування щодо наявності підстав для задоволення клопотання про поновлення строку) колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції у повній мірі дотримався норм процесуального права, які наведені вище у цьому розділі постанови і за результатами належної оцінки доводів Товариства, наведених на обґрунтування клопотання про його відновлення, навів достатні та обґрунтовані міркування щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Верховний Суд зауважує про те, що висновки суду апеляційної інстанції в цій частині, виходячи з суті спірних правовідносин (здійснення процесуального правонаступництва на стадії виконання судового рішення) у певній мірі також узгоджуються з положеннями частини другої статті 261 ГПК України.

Разом з тим, посилання скаржника на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у постановах від 12.01.2022 у справі №147/78/19; від 31.08.2022 у справі №905/909/21, від 25.01.2021 у справі №911/224/20, від 16.11.2022 у справі №904/1938/15, від 20.07.2022 у справі №924/939/21, від 05.08.2022 у справі №921/328/21 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №990/102/22 колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє, оскільки у наведених скаржником справах, що переглядалися Верховним Судом висновки суду стосовно наявності/відсутності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження було зроблено з урахуванням конкретних обставин пропуску строку та оцінки доводів, наведених стороною на обґрунтування клопотання про його відновлення, та наявних у матеріалах справи доказів.

Суд у цьому контексті зазначає про те, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Таким чином, наведені вище установлені судом апеляційної інстанції обставини в сукупності свідчать про дотримання судом апеляційної інстанції приписів статей 73, 74, 76, 77, 119, 256 ГПК України при постановленні ухвали від 29.12.2022 про поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційний господарський суд, поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, діяв у межах повноважень, передбачених процесуальним законом.

З огляду на наведене, Верховний Суд зазначає про те, що доводи касаційної скарги в частині оскарження ухвали Східного апеляційного господарського суду від 29.12.2022 щодо поновлення строку на апеляційне оскарження не знайшли свого підтвердження, а тому, за викладених вище мотивів, підстави для її задоволення в цій частині у Суду відсутні.

Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції Суд зазначає таке

Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самими скаржниками у касаційних скаргах з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава(ви), вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1 (щодо скаржника 1) та 3 (щодо скаржника 2) частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самими скаржниками), покладаються на скаржників.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Так, касаційна скарга Заводу подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Відносно умов та підстав покладення на особу відповідальності з відшкодування збитків, колегія суддів зазначає таке.

Виходячи з положень статей 22 ЦК України, 224, 225 ГК України, збитками є об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).

Частиною другою статті 623 ЦК України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.

Натомість боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (стаття 614 ЦК України).

Верховний Суд зазначає, що такий підхід є усталеним в судовій практиці і така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №908/2261/17, від 31.07.2019 у справі №910/15865/14, від 30.09.2020 у справі №922/3928/20, тощо.

Верховний Суд України у постановах від 18.09.2013 у справі №6-75цс13, від 14.10.2014 у справі №3-143гс14 наголосив, що у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення збитків та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення у цій справі, наявність яких дає підстави для відшкодування завданих збитків.

Зокрема, колегія суддів апеляційного суду зазначила про те, що суд першої інстанції у прийнятті рішення в цій частині обмежився лише посиланням на встановлення фактів невиконання АТ "Завод "Електроважмаш" договірних зобов`язань щодо оплати поставленої продукції, недоотриманням позивачем у свій бюджет значної частини доходів та звернення його до банку для відкриття кредитної лінії з метою безперебійної роботи підприємства. Натомість судом взагалі не з`ясовано питання щодо причинно-наслідкового зв`язку між понесеними позивачем витратами та порушенням АТ "Завод "Електроважмаш" грошового зобов`язання.

За висновками суду апеляційної інстанції, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між сплаченими ним відсотками за користування кредитними коштами та несвоєчасною оплатою АТ "Завод "Електроважмаш" отриманої за Договорами продукції, оскільки визначені позивачем витрати в межах генерального договору про надання банківських послуг від 23.06.2017 №НК1499, понесенні останнім до виникнення спірних правовідносин з поставки між сторонами, та, відповідно не є об`єктивним наслідком зазначеного порушення. Доводи позивача про вимушену необхідність отримання кредитних коштів саме у зв`язку несвоєчасним виконанням АТ "Завод "Електроважмаш" договірного грошового зобов`язання не узгоджуються з матеріалами справи та навпаки протирічать доказам, які подані на обґрунтування вимог в цій частині.

У цій частині суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- зміст наданих позивачем доказів свідчить про те, що Генеральний договір надання банківських послуг від 23.06.2017 №НК 1499 , в межах та на умовах якого позивачем споживалася банківська послуга овердрафту, був укладений майже за півтора року до укладення першого з договорів поставки, а Додатки №14 до цього генерального договору (умови овердрафту від 22.12.2018, від 31.01.2020, від 01.02.2021 та від 25.05.2021) укладалися щорічно, на строк в один рік та не залежали від спірних правовідносин із АТ "Завод "Електроважмаш", оскільки вони мали аналогічні умови, а їх додаткові умови визначалися станом виконання позивачем Генерального договору на момент їх підписання;

- надані позивачем на обґрунтування позовних вимог в цій частині довідки банку свідчать про сплату позивачем відсотків за зазначеними овердрафтами за період 01.01.2019 по 30.09.2021 у розмірі 19 532 018,14 грн, з яких: за 2019 рік - 9 016 373,4 грн , за 2020 рік - 7 921 038,2 грн, за 2021 рік - 2 594 606,54 грн. Однак не містять будь-якої інформації щодо розміру кредитної заборгованості, дати отримання кредитних коштів та містять лише інформацію, що такі кошти отримано позивачем з метою поповнення обігових коштів;

- виходячи з наданого позивачем до позовної заяви розрахунку, на момент укладення останнім Додатку від 22.12.2018 №14 до Генерального договору про надання банківських послуг №НК 1499 "Умови надання овердрафту" (далі - Додаток №14), заборгованості у АТ "Завод "Електроважмаш" за Договорами поставки ще не існувало. Разом з тим на момент укладення аналогічної угоди від 25.05.2021 вже не існувало;

- у АТ "Завод "Електроважмаш" на момент укладення Додатку від 01.02.2021 №14 яка існувала лише за Договором №439 на загальну суму 9 927 598, 59 грн, однак є значно меншою від визначеної в ньому суми кредитного ліміту (овердрафта), з якою позивач пов`язує виникнення збитків. Крім того вказана сума заборгованості була погашена в травні 2021 року, тобто через 4 місяці після зазначеної позивачем дати;

- розмір заборгованості АТ "Завод "Електроважмаш" за Договорами №395, №439 та №661, яка існувала на момент укладання позивачем Додатку №14 від 31.01.2020 також не дає підстав вважати її наявність безпосередньою причиною споживання позивачем вищенаведеної банківської послуги у повному обсязі та розглядати сплату відсотків за її споживання збитками позивача саме у зв`язку з порушенням АТ "Завод "Електроважмаш" своїх грошових зобов`язань;

- у матеріалах справи також відсутні будь-які обґрунтування щодо пов`язаності суми отриманих позивачем кредитних коштів та у зв`язку з наявною у АТ "Завод "Електроважмаш" спірною сумою заборгованості у тому числі і методики нарахування збитків.

Таким чином, за висновками суду апеляційної інстанції, сплачені Заводом відсотки за користування кредитними коштами згідно з Додатками №14 до Генерального договору про надання банківських послуг №НК 1499 від 23.06.2017 "Умови надання овердрафту" є виключно витратами останнього, які понесені ним на виконання цього договору з метою отримання у власне користування кредитних коштів задля поповнення обігових коштів для забезпечення та внаслідок здійснення позивачем господарської діяльності, а тому, не знаходяться безпосередньо в причинно-наслідковому зв`язку з порушенням АТ "Завод "Електроважмаш" грошового зобов`язання за договорами поставки, та не підлягають відшкодуванню за рахунок останнього на користь позивача.

Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах, колегія суддів зазначає таке.

Проаналізувавши наведені правові висновки, на які як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує скаржник, а також зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що такі судові рішення ухвалені за однакового правового регулювання спірних правовідносин, зокрема щодо застосування статей 22, 623 ЦК України та статей 224, 225 ГК України, що має місце і в цій справі.

Так, зокрема у постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №910/16672/20 (на яку посилається скаржник) предметом спору є позовна вимога про стягнення майнової шкоди, завданої юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, якої позивач зазнав внаслідок спільних протиправних дій відповідачів. Підставою позову визначено статті 22, 1166, 1176, 1190, 1192 ЦК України. Вказане у свою чергу, виключає подібність правовідносин зі справою, що розглядається.

Водночас у постанові від 07.02.2023 №905/125/20 (на яку також посилається скаржник) предметом спору є позовна вимога про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, внаслідок самовільного користування відповідачем надрами, що привело до зменшення балансових запасів вугілля в межах гірничого відводу позивача та, відповідно, спричинило позивачу збитки. Отже, скаржник послався на висновки у справі, у якій зміст правовідносин, фактично-доказова база (обставини справи та зібрані у них докази) є різними зі справою, що розглядається.

Верховний Суд також неодноразово наголошував на тому, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Такі ж висновки були викладені і в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №916/112/20.

У контексті доводів касаційної скарги та висновків суду апеляційної інстанції колегія суддів зазначає про те, що висновки Суду у наведених скаржником постановах та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновки у вказаних справах скаржник послався, виокремивши їх із контексту судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.

У постанові Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №924/233/18 викладено висновки щодо застосування положень статті 79 ГПК України, зокрема: "Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний".

Також в аспекті порушених позивачем у касаційній скарзі питань слід зазначити про те, що аргументи скаржника в цій частині лише узагальнено зводяться до цитування правових висновків Верховного Суду у застосуванні положень статті 79 ГПК України, які безпосередньо пов`язані з індивідуально-встановленими судами у наведеній справі обставинами та є відмінними зі справою, що розглядається.

Водночас, посилаючись на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Верховним Судом у наведеній вище справі, скаржник фактично намагається спонукати Верховний Суд до здійснення переоцінки доказів, на підставі яких судом апеляційної інстанції були встановлені обставини спірних правовідносин, що відповідно до статті 300 ГПК знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), який також підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок про відсутність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків, які визнані судом не доведеними належними та допустимими доказами.

Таким чином, наведені скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду, в яких визначено правовий висновок щодо застосування судами положень статей 22, 623 ЦК України та статей 224, 225 ГК України були прийняті у справах із неоднаковими обставинами, які мають юридичне значення, хоча частково за схожого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин (статті 22 ЦК України), однак за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів) ніж у справі, що розглядається Судом (№922/3979/21).

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №922/3979/21.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Заводу на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі №922/3979/21.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Костянтинівський завод металургійного обладнання" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі №922/3979/21.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Берднік

Суддя В. Зуєв