Постанова

від 11.10.2023 по справі 481/483/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 481/483/22

провадження № 61-8099св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Семененка Вадима Борисовича на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2023 року у складі судді Вжещ С. І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 травня

2023 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року перший заступник керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області, який діє в інтересах держави в особі Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі -

ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області), ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що під час вивчення законності надання земельних ділянок державної власності було встановлено, що наказом начальника

ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 24 липня 2019 року

№ 4981/0/14/-19-СГ затверджено документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею

2,0000 га, кадастровий номер 4824510100:07:000:0187, в межах території Новобузької міської ради Новобузького району Миколаївської області.

На підставі цього наказу державний реєстратор Новобузької міської ради Миколаївської області 31 липня 2019 року зробив запис № 32653264 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на зазначену земельну ділянку.

У подальшому ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від

19 грудня 2019 року відчужив цю земельну ділянку на користь

ОСОБА_4 , у зв`язку з чим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис за № 34755558.

Прокурор вказував, що зазначена земельна ділянка підлягає витребуванню

у ОСОБА_4 , оскільки ОСОБА_2 не мав законного права на отримання спірної земельної ділянки з тих підстав, що раніше він вже використав своє право на безоплатне отримання земельної ділянки

у власність для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатного передання для цього виду використання.

Згідно з наказом начальника ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від

28 травня 2019 року ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4821155100:10:000:0029, яка розташована в межах Березнегуватської селищної ради Березнегуватського району Миколаївської області.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула із земель державної власності внаслідок незаконних дій ОСОБА_2 та ГУ Держгеокадастру

у Миколаївській області, вона підлягає витребуванню від добросовісного набувача.

Прокурор просив витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Новобузької міської ради земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 4824510100:07:000:0187, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області. Вирішити питання про судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 травня 2023 року, позовні вимоги задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь держави в особі Новобузької міської ради Миколаївської області земельну ділянку площею 2,0000 га,

кадастровий номер 4824510100:07:000:0187, для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури витрати, понесені на сплату судового збору, в розмірі 2 481,00 грн.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що ОСОБА_2 безпідставно отримав у власність спірну земельну ділянку, оскільки до цього вже реалізував своє право на безоплатне отримання у власність землі для ведення особистого селянського господарства. Як наслідок продаж ним спірної земельної ділянки був незаконним, а тому є підстави для витребування земельної ділянки

в останнього набувача.

Представництво інтересів Новобузької міської ради прокурором суди вважали обґрунтованим, оскільки орган місцевого самоврядування не вживав ніяких заходів щодо витребування земельної ділянки, що свідчить про невиконання ним своїх повноважень. У зв`язку з цим суд констатував, що прокурор мав обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави шляхом пред`явлення відповідного позову.

Додатковим рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 21 березня 2023 року з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури стягнено судові витрати в сумі 1 240,50 грн, понесені

у зв`язку зі сплатою судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

23 травня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Семененко В. Б. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 травня 2023 року

й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що за обставин цієї справи відбулось платне відчуження земельної ділянки на корись ОСОБА_1 . Таке відчуження відбулось в порядку, встановленому законодавством України. Будь-яких обставин, що свідчили би про те, що ОСОБА_1 як набувач знав чи міг знати про відсутність у продавця права відчужувати майно, прокурор не навів, і взагалі їх немає, а тому ОСОБА_1 є добросовісним набувачем. Оскаржувані судові рішення ухвалено без перевірки добросовісності/недобросовісності набувача. Заявник указує, що набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна. Прокурор не надав доказів, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави не з її волі.

Аргументи інших учасників справи

27 липня 2023 року Миколаївська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що суди попередніх інстанцій надали належну оцінку дійсним обставинам справи та врахували, що при переданні спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру

у Миколаївській області від 24 липня 2019 року було порушено чіткі та однозначні приписи земельного законодавства, відповідно до яких передання земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ЗК України, проводиться один раз за кожним видом використання. Оскільки ОСОБА_2 на час прийняття цього наказу вже використав своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, висновки судів попередніх інстанцій про витребування спірної земельної ділянки є обґрунтованими.

У цьому випадку вибуття спірної земельної ділянки відбулось поза волею держави, а тому інтереси держави мають бути захищені відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Новобузького районного суду Миколаївської області.

Зупинено виконання рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2023 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 03 травня 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

24 липня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

08 квітня 2019 року ОСОБА_2 подав до ГУ Держгеокадастру

у Миколаївській області заяву, у якій просив надати йому дозвіл на розроблення проєкту землеустрою для відведення земельної ділянки

у власність орієнтовною площею 2,0000 га за рахунок земель державної власності, не наданих у власність або користування, в межах Березнегуватської селищної ради Березнегуватського району Миколаївської області (за межами населеного пункту).

На підставі зазначеної заяви 07 травня 2019 року наказом начальника

ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області № 3207/0/14-19-СГ

ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

28 травня 2019 року наказом начальника ГУ Держгеокадастру

у Миколаївській області № 3599/0/14-19-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки у власність та передано йому у власність земельну ділянку з кадастровим номером 4821155100:10:000:0029, площею 2,0000 га, в тому числі ріллі 2,0000 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Березнегуватської селищної ради Березнегуватського району Миколаївської області.

12 червня 2022 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на цю земельну ділянку.

26 лютого 2019 року ОСОБА_2 подав до ГУ Держгеокадастру

у Миколаївській області заяву, в якій просив надати йому дозвіл на розроблення проєкту землеустрою для відведення земельної ділянки

у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, в межах території Новобузької міської ради Миколаївської області, із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації.

На підставі зазначеної заяви 22 березня 2019 року наказом начальника

ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області № 1936/0/14-19-СГ

ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Новобузької міської ради Новобузького району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га пасовищ, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Наказом начальника ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від

24 липня 2019 року № 4981/0/14-19-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий номер 4824510100:07:000:0187, площею

2,0000 га, в тому числі пасовищ 2,0000 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, без зміни цільового призначення, для ведення особистого селянського господарства в межах території Новобузької міської ради Новобузького району Миколаївської області.

31 липня 2019 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на зазначену земельну ділянку.

19 грудня 2019 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу, згідно з яким покупець прийняв у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 4824510100:07:000:0187.

18 червня 2021 року Баштанська окружна прокуратура звернулася до Новобузького міського голови з листом, у якому поінформувала про незаконність передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки,

кадастровий номер 4824510100:07:000:0187. У цьому листі прокурор просив

у двадцятиденний строк надати йому відомості щодо вжиття Новобузькою міською радою заходів для захисту інтересів Новобузької міської ради, ураховуючи обставини, викладені вище. Також прокурор повідомив міську раду, що згідно із змінами до законодавства з 27 травня 2021 року землі сільськогосподарського призначення державної власності стали землями комунальної власності.

02 липня 2021 року виконавчий комітет Новобузької міської ради надав Баштанській окружній прокуратурі відповідь, в якій зазначив, що Новобузька міська рада не надавала згоди на відчуження спірної земельної ділянки. Міська рада не заперечувала проти пред`явлення прокурором позову з метою захисту інтересів держави.

На повторне звернення прокурора аналогічного змісту від 14 лютого

2022 року Новобузька міська рада надала таку саму відповідь.

27 червня 2022 року прокурор повідомив міську раду про підготовку позову до суду в її інтересах про витребування спірної земельної ділянки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону повністю не відповідає.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, виходив із того, що спірна земельна ділянка вибула із земель державної власності внаслідок повторного незаконного використання ОСОБА_2 права на безоплатну передачу землі одного виду використання. Він не мав права на її відчуження, внаслідок чого наступний набувач придбав її в особи, яка не мала права на отримання та відчуження, тому ділянка підлягає витребуванню від добросовісного набувача.

Однак з таким висновком суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна з огляду на таке.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити

в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес також по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право на мирне володіння майном та у право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення легітимної мети, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Європейський суд

з прав людини у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах. Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні, передусім, перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність

є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі

№ 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі

№ 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі

№ 925/1351/19).

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім норм статті 388 ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), від 01 квітня 2020 року у справі №610/1030/18 (провадження № 14-436цс19), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20).

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є обтяжливою для нього. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з бездіяльністю влади в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від

20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15, від 18 березня 2020 року

у справі № 199/7375/16 та від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року

у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягарю, покладеному на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або чи міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так

і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі

№ 914/2618/16, пункт 52).

Судове рішення апеляційного суду постановлене за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування статей 387, 388 ЦК України, так і статті 1 Першого протоколу до Конвенції, тому не може вважатися таким, що відповідає вимозі законності втручання

у право мирного володіння майном.

Сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісною поведінкою може бути необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є не прийнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема, з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від

29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня

2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

При вирішенні позовної вимоги про витребування апеляційний суд не звернув уваги, що можливість витребування майна з володіння іншої особи закон ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем і спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Поза увагою суду залишилось і те, що, вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, необхідно оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна; право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло

з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача; судове рішення, постановлене за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, не може вважатися таким, що відповідає вимозі законності втручання у право на мирне володіння майном.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частин третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості досліджувати докази, з`ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, перешкоджає ухваленню нового судового рішення у цій справі.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково; постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 травня 2023 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Семененка Вадима Борисовича задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 травня 2023 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов