Постанова

від 16.10.2023 по справі 140/7839/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/7839/23 пров. № А/857/13232/23

Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді:Улицького В.З.

суддів:Кузьмича С.М., Матковської З.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14.06.2023 року (рішення ухвалене у м. Луцьку судом у складі головуючого судді Дмитрука В.В.) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньфур» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2023 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.12.2022: №0073540701 - про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в декларації за серпень 2022 року на суму 304 973,00 грн; №0073580701 про зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ в декларації за серпень 2022 року на суму 1052 091,00 грн.

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що відповідач безпідставно виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20.12.2022 №0073540701, №0073580701, оскільки виявлені в акті перевірки порушення не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам чинного законодавства. Просив позов задоволити.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14.06.2023 року адміністративний позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції оскаржило Головне управління ДПС у Волинській області. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 24.10.2022 по 28.10.2022 посадовими особами ГУ ДПС у Волинській області проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТзОВ «Волиньфур» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за серпень 2022 року від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 04.11.2022 №7891/07-01/42986558, яким встановлено наступні порушення, а саме: п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України №2755-VI (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого, встановлено відсутність у платника права на отримання бюджетного відшкодування на загальну суму 304 973,00 грн, п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), внаслідок чого, встановлено заниження податкових зобов`язань на загальну суму 262 163,00 грн, в т.ч.: за червень 2022 року в сумі 257766,00 грн, липень 2022 року в сумі 1 873,00 грн та серпень в сумі 2 524,00 грн, що призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації за серпень 2022 року) на суму ПДВ 262 163 грн, п.п. 14.1.36, пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, пп.198.1, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), внаслідок чого, встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 789 928,00 грн, в т.ч.: за червень 2022 року в сумі 450 651,00 грн, липень 2022 року в сумі 334 850,00 грн, серпень 2022 року в сумі 4 427,00 грн, що призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації за серпень 2022 року) на суму ПДВ 789 928,00 грн. Сума податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за серпень 2022 року складає 49 762,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки 20.12.2022 ГУ ДПС у Волинській області прийнято податкові повідомлення-рішення: №0073540701 - про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в декларації за серпень 2022 року на суму 304 973,00 грн; №0073580701 про зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ в декларації за серпень 2022 року на суму 1 052 091,00 грн.

Згідно підпункту 20.1.2 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Згідно з підпунктами 14.1.18, 14.1.178, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника; податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Відповідно до підпунктів «а» та «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/ орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 ПК України).

Пунктом 198.5 статті 198 ПК України передбачено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту при придбанні товару (послуг) виникає у платника податків, якщо таке придбання здійснюється з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, при цьому до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів/послуг, а підставою для нарахування податкового кредиту є видана зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних податкова накладна із заповненням всіх обов`язкових реквізитів.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Пунктом 85.4 статті 85 ПК України передбачено, що при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 з наступними змінами та доповненнями (далі - Положення №88), згідно з якими первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.4 Положення №88 первинні документи (на паперових і машинолічильних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Підпункти 2.15, 2.16 пункту 2 Положення №88 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, які повинні складатися за наслідками тієї чи іншої господарської операції. Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Тобто для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту (податкових зобов`язань).

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 27 жовтня 2015 року №21-1555а15 та від 22 вересня 2015 року №21-1526а15 та узгоджуються з правовим висновком у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №814/328/15.

Таким чином, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від`ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих витрат та податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з ПДВ, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний дохід на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Між ТзОВ «Волиньфур» (Покупець) та ТзОВ «Профуна» (Постачальник) 03.01.2020 було укладено договір №03/01-20, за яким Постачальник зобов`язується поставити у власність Покупцю корм (далі - Товар), назва Товару, кількість, ціна та загальна сума визначається сторонами в рахунках - фактурах та видаткових накладних до цього договору, а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатили його на умовах даного Договору (а.с.76-78).

Товар за даним Договором поставляється партіями, партією Товару вважається Товар, визначений в одній видатковій накладній (п. 1.2 Договору).

Постачальник здійснює постачання Товару, визначеного в п.1.1 цього договору, на склад Покупця за власний рахунок. Покупець має право вивозити Товар зі складу Постачальника за власний рахунок. Місце поставки та конкретні строки поставки сторони встановлюють в заявках до цього договору, які є невід`ємною частиною цього договору (п.3.1. Договору).

Право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця в момент передачі Товару на складі Постачальника або безпосередньо в момент вивозу Товару зі складу Продавця (самостійне вивезення) (п.3.2. Договору). Датою поставки товару є дата, вказана у видатковій накладній. Постачальник зобов`язаний передати Покупцю в момент поставки наступні документи на поставлений Товар по даному Договору: видаткову накладну та рахунок фактуру (п.3.3.-3.4. Договору).

Покупець оплачує поставлений Постачальником Товар по ціні, визначеній в рахунках-фактурах та видаткових накладних до цього договору (п.4.1. Договору).

На виконання своїх зобов`язань ТзОВ «Профуна» у період з червня-серпень 2022 року було реалізовано на адресу ТзОВ «Волиньфур» товарів на загальну суму 10 659 948,98 грн, в.т.ч. ПДВ 1 776 658,16 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними та товаро-транспортними накладними, які були надані для перевірки.

Щодо невідповідностей у ТТН, в запереченні на акт перевірки позивачем було пояснено, що транспортування ТзОВ «Профуна» кормів у с. Підгірне Рожищенського р-ну, спочатку доставлялось саме на ферму для корму норок (с. Підгірне, ТзОВ «Волиньфур»), а решта кормів залишалась у с. Крупа Луцький р-ну по вул. Сонячна, 15 Г (нежитлове приміщення площею 265 м2).

Щодо подальшої доставки кормів з с. Крупа Луцький р-ну до с. Підгірне Рожищенський р-ну, то останнє здійснювалось власним транспортним засобом ТзОВ «Волиньфур» - FiatFullback, д.н.з. НОМЕР_1 , 2017 року випуску, загальний вантажний пікап, що належить товариству на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 від 06.05.2021.

Відтак, протиправним є висновок щодо завищення податкового кредиту сформованого по придбаних кормах від ТзОВ «Профуна» на загальну суму 785501,00 грн в.т.ч. за червень 2022 року в сумі 450 651,00 грн, липень 2022 року в сумі 334850,00 грн.

Протиправними є висновки контролюючого органу про відсутність права на отримання бюджетного відшкодування на загальну суму 304 973,29 грн по відносинах з ТзОВ «Профуна» за серпень 2022 року, оскільки ТзОВ «Волиньфур» не повинно нести відповідальність за господарську діяльність свого контрагента, зокрема, придбання ним товару із одним кодом УКТ ЗЕД та подальшу реалізацію на ТзОВ «Волиньфур» з іншим кодом УКТ ЗЕД.

Помилки в зазначенні коду УКТЗЕД не можуть бути підставою для визнання господарської операції такою, що не відбулась, за умови, якщо така господарська операція підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку.

Посилання відповідача, що ТзОВ «Профуна» у серпні 2022 року віднесено до категорії ризиковості та зупинено реєстрацію податкових накладних, жодним чином не відміняє відносин поставки товару на користь ТзОВ «Волиньфур» у період червня-серпня 2022 року.

Подані позивачем для перевірки та до суду зазначені вище первинні документи підтверджують реальність господарських операцій між ТзОВ «Волиньфур» та ТзОВ «Профуна» щодо поставки товару. Вказані первинні документи відповідають загальним вимогам, визначеним статтею 9 Закону №996-XIV, та відсутні підстави ставити під сумнів їх справжність та достовірність відображених у них даних.

Верховний Суд у постановах від 04.09.2020 у справі №810/657/17, від 27.02.2020 у справі №825/785/16, від 25.02.2020 у справі №818/1643/16, від 09.04.2019 у справі №815/2640/15 та від 04.09.2018 у справі №3818/1172/17, від 18.02.2021 у справі №816/1006/17, від 16.03.2021 у справі №520/3888/19 зазначив, що самого по собі неправильного зазначення коду УКТ ЗЕД або його відсутності недостатньо для висновку про безтоварність господарської операції.

Формальні недоліки в оформленні податкової накладної не є безумовною підставою для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).

В постанові від 20.06.2018 у справі №819/1383/17 Верховний Суд дійшов висновку, що факт реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, відсутність квитанцій про їх неприйняття є свідченням наявності у платника податків підстав для формування сум податкового кредиту за такими податковими накладними. Відсутність у таких податкових накладних такого реквізиту, як код УКТ ЗЕД за обставин реєстрації таких податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних є наслідком неналежного виконання контролюючим органом при такій реєстрації своїх обов`язків, а тому подальше виключення сум податкового кредиту за такими податковими накладними, як і застосування до цього платника податків штрафних санкцій є неправомірним, так як за змістом вказаних норм обов`язок перевірки податкових накладних на відповідність пункту 201.10 статті 201 ПК України при їх реєстрації покладений на контролюючий орган.

Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов`язки, не передбачені чинним законодавством. Отже, позивач не повинен зазнавати негативних наслідків від імовірних порушень, допущених його контрагентом та контрагентами останнього.

Таким чином, позивач як покупець не може нести відповідальність за правильність заповнення податкових накладних його контрагентом у вигляді позбавлення права на податковий кредит за такими податковими накладними. Позивачем не завищено суму податкового кредиту за серпень 2022 року по господарських взаємовідносинах з вищенаведеним постачальником, що в свою чергу не призвело до завищення суми бюджетного відшкодування у розмірі 304973,29 грн.

У червні 2022 року мав місце падіж норок в кількості 64 голів, у липні 2022 року - 43 голови, у серпні 2022 року - 43 голови, що у розрізі кількості тварин на фермі (оборотно-сальдової відомості по бухгалтерському рахунку №2134 ТзОВ «Волиньфур» «Звірі по первісній вартості» за червень, липень, серпень 2022 року, у межах технологічних норм для ТзОВ «Волиньфур» відповідно до наказу №2В від 10.01.2020 «Про встановлення технічних норм падежу норок» (а.с.170), а тому висновок про заниження податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 7 178,00 грн, в т.ч. за червень 2022 року в сумі 2 781,00 грн, липень 2022 року в сумі 1 873,00 грн та серпень 2022 року в сумі 2 524,00 грн не відповідає дійсності.

Щодо понаднормового списання кормів на тварин у червні 2022 року на загальну суму 254 985,00 грн.

Згідно з наказом №1/02В від 01.02.2022 було встановлено та введено в дію нові нормативи корму для тварин з 01.02.2022, зокрема в період з 16 лютого по 7-10 березня - 100-300 г залежно від стану тварин, з 11 березня по 30 квітня норма 160-230 г залежно від поведінки тварин, потреб в молоці, догляду, з 01 травня по 10-14 травня норма 120-140 г на 1 тварину в добу, з 11 травня по 20 травня норма 140-200 г, з 21 травня з періоду поступового переходу на звичайний режим, норма - 180-300 г на дорослу тварину, а з 01 липня до періоду забою норма 180-300 г на 1 тварину. З 11 травня по дату оприбуткування щенят застосовується коефіцієнт народжуваності поточного року, скоригований на коефіцієнт щенят (а.с.171).

Станом на 01.06.2022 на звірофермі було 12101 дорослих норок (з них самок 12014, самців - 23); станом на 01.07.2022 було 12037 дорослих норок (самок - 12014, самців - 23); станом на 01.08.2022 було 11994 дорослих норок (самок - 11971, самців - 23); станом на 01.09.2022 було оприбутковано усіх щенят та доросли норок, зокрема, у кількості 60289 норок (з них самок - 1955, самців -18, щенят самок - 28219, щенят самців - 20097).

У період червня-серпня 2022 року щенята норок так само споживають корм, тому було застосовано коефіцієнт дорослої особини 300 г на добу, а також в середньому 5 щенят біля самки (в середньому по 140 г корму на одне щеня), а тому споживання корму збільшується на коефіцієнт народжуваності, і відповідно в день споживається в загальному 1000 г їжі, що відображено у Технологічному процесі вирощування норок по ТзОВ «Волиньфур» від 21.02.2020 (а.с.192-195).

Таким чином, розрахунки в акті щодо норми споживання корму не відповідають дійсності, а понаднормового списання кормів на тварин у червні 2022 року на загальну суму 254 985,00 грн є протиправним.

Щодо завищення суми податкового кредиту (рядок 10.1 та рядок 17 (колонка Б) Декларації на загальну суму 789 928,00 грн, в.т.ч. за червень 2022 року в сумі 450 651,00 грн, липень 2022 року в сумі 334 850,00 грн, серпень 2022 року в сумі 4 427,00 грн, в основному по контрагенту ТзОВ «Профуна».

Віднесення ТзОВ «Профуна» у серпні 2022 року до Критеріїв ризиковості та зупинення реєстрації податкових накладних, не відміняє відносин поставки товарів на користь ТзОВ «Волиньфур» у період червня серпня 2022 року. При цьому, ТзОВ «Волиньфур не відносило до складу податкового кредиту суми податкових накладних, по яких було зупинено реєстрацію (у серпні 2022 року), а тому відповідно й не включало до бюджетного відшкодування ПДВ.

Згідно договору поставки від 03.01.2020 №03/01-20 Постачальник здійснює постачання Товару, визначеного в п.1.1 цього договору, на склад Покупця за власний рахунок. Покупець має право вивозити Товар зі складу Постачальника за власний рахунок. Місце поставки та конкретні строки поставки сторони встановлюють в заявках до цього договору, які є невід`ємною частиною цього договору (п.3.1. Договору).

ТзОВ «Волиньфур» договорів з перевізником ПП «Властранс» не укладало, а трудові відносини водія ОСОБА_1 з ПП «Властранс» не впливають на господарські операції між ТзОВ «Волиньфур» та ТзОВ «Профуна». При цьому, наявність недоліків заповнення ТТН не свідчить про відсутність чи нереальність господарських відносин.

Щодо посилання на те, що у договорі оренди приміщення від 25.02.2022 укладеного між ТзОВ «Волиньфур» (Орендодавець) та ТзОВ «Профуна» (Орендар) не зазначено про холодильне обладнання, то це не спростовує його наявність та роботу за адресою переданого об`єкта нерухомості (с. Крупа, вул. Сойячна, 15Г), оскільки про наявність морозильної камери ТзОВ «Волиньфур», як об`єкту пов`язаного з оподаткуванням повідомлялось податковому органу у відповідності до Форми 20-ОПП.

ТзОВ «Волиньфур» було правомірно враховано суми компенсації за активну енергію від ТзОВ «Профуна» та ТзОВ «Текофуд», що підтверджується відповідними договорами та актами наданих послуг (а.с.178-189).

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 20.12.2022 №0073580701 яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ у декларації за серпень 2022 року на суму 1052 091,00 грн також є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною другою статті 9 Закону №996-XIV визначено, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

У постанові Верховного Суду від 22.11.2022 у справі №820/6199/16 суд не прийняв до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, зокрема у актах виконаних робіт, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих витрат та податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з ПДВ, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний дохід на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Платник податку на додану вартість (покупець товару, послуг) не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності.

Подані позивачем для перевірки та до суду зазначені вище первинні документи підтверджують реальність господарських операцій між ТзОВ «Волиньфур» та його контрагентами щодо поставки товару. Вказані первинні документи відповідають загальним вимогам, визначеним статтею 9 Закону №996-XIV, та відсутні підстави ставити під сумнів їх справжність та достовірність відображених у них даних.

Контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Покупець позбавлений можливості відслідковувати придбання товару постачальником та цей момент перебуває поза межами його обізнаності, якщо тільки сторонами не було узгоджено інше у договорі. З іншого боку постачальник самостійно несе відповідальність за дотримання ним податкової дисципліни, виборі контрагентів та він не має обов`язку звітувати перед покупцем про особливості придбання товару у своїх контрагентів.

Відсутність відомостей у базах даних ДПС про походження товару по ланцюгу придбання не може бути доказом неправомірного придбання товару позивачем чи мати наслідком позбавлення його права на податковий кредит, адже такі вимоги ПК України не містить. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на податковий кредит та бюджетне відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

У разі невиконання іншими особами - учасниками господарських операцій в ланцюгу постачання товарів (послуг) податкових зобов`язань, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для них, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У постанові від 07.04.2021 у справі №580/567/19 Верховний Суд висловив позицію, що платник податків (позивач) не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Жодних доказів, на які відповідач покликається в акті перевірки та які використав для формування висновків про сумнівність господарських операцій позивача та його контрагентів, суду не надано.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій ТзОВ «Волиньфур» цілям та завданням статутної діяльності товариства, незвичності цих господарських операцій для її учасників, збитковості цих операцій, інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їх фіктивність, а також те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, цілями ділового характеру, а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Верховний Суд у постановах від 16.01.2018 у справах №820/4648/13-а, №826/1398/14, №2а-3404/12/1370, та від 18.01.2018 у справі №2а-13944/12/2670 зазначив, що на реальність господарських операцій жодним чином не впливає наявність у контрагента - платника податку виробничих, трудових та інших ресурсів, оскільки останній має право їх залучати на підставі цивільно-правових угод. Також Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ними господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Верховним Судом у постановах від 27.01.2022 у справі №120/712/20-а, від 13.07.2022 у справі № 826/8414/18, від 15.03.2023 у справі №640/7791/19 сформовані аналогічні висновки.

Норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Апеляційний суд вважає, що відповідач не надав доказів на підтвердження об`єктивної відсутності можливостей в контрагентів позивача здійснення господарських операцій, або ж відсутності у них можливостей залучити третіх осіб до виконання взятих на себе зобов`язань перед позивачем.

Суду не надано доказів того, що податковий орган відповідно до положень пункту 73.5 статті 73 ПК України з метою отримання податкової інформації, необхідної у зв`язку з проведенням перевірки позивача, здійснював зустрічні звірки даних суб`єктів господарювання щодо платника податків чи хоча б робив спробу здійснити таку звірку.

Контролюючий орган висновки акту перевірки побудував виключно на інформації з баз даних ДПС.

Приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК України передбачено, що для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

У постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №805/5017/15-а зроблено висновок, що будь-яке автоматизоване співставлення чи дані, отримані з автоматизованих систем контролюючого органу, не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти їх визначення.

У розглядуваному випадку відповідач використав інформацію, наявну в автоматизованих інформаційних системах ДПС щодо господарської діяльності контрагента позивача без аналізу первинних документів.

Оскільки зустрічні звірки контрагента позивача фактично не проводились, тому аналітична інформація автоматизованих інформаційних систем ДПС не може бути підставою для висновку щодо здійснення позивачем безтоварних операцій, та, відповідно, однією з підстав для висновку про завищення сум податкового кредиту з ПДВ і в результаті прийняття податкового повідомлення-рішення про збільшення податкового зобов`язання з податку на додану вартість.

Дані висновки є лише припущенням контролюючого органу, що не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами як підставами формування податкового та бухгалтерського обліку.

Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Аналогічна правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №804/887/17.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відповідач не надав доказів, які б беззаперечно спростовували зафіксовані в первинних документах господарські операції; фактично його висновки ґрунтуються на припущеннях, а не на фактах, встановлених допустимими доказами; відповідачем не було доведено та не надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів, укладених з позивачем.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв`язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14.06.2023 року у справі №140/7839/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятоїстатті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. З. Улицький судді С. М. Кузьмич З. М. Матковська