Рішення

від 16.10.2023 по справі 512/382/23

САВРАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.у.н.с.512/382/23

Провадження №2/512/157/23

"16" жовтня 2023 р. смт. Саврань

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Савранський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,

за участю секретаря - Тімановського А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту належності правовстановлюючого документа та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту належності правовстановлюючого документа та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Заяву обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки, для ведення сільськогосподарського виробництва площею 2,1489 га, яка розташована на території Полянецької сільської ради Подільського (Савранського) району, Одеської області. Позивачка є спадкоємицею за законом першої черги, але є і інші спадкоємці, які мають право на частку у спадщині, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відповідачі по справі.

При зверненні до нотаріуса з приводу оформлення спадкових прав, позивачу роз`яснено, що у державному акті на право приватної власності на землю серія І-ОД №076495, виданому Савранською районною державною адміністрацією 01.07.2002, допущена помилка у написанні по батькові спадкодавця, а також наявний спір щодо спадкового майна.

Таким чином, внаслідок такої орфографічної помилки, з метою подальшого оформлення прав на спадкове майно, що залишилось після смерті матері, позивачка вимушена звернутись до суду з даним позовом.

В досудовому порядку врегулювати це питання немає можливості.

Ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області Брюховецьким О.Ю. від 07 червня 2023 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 05 липня 2023; встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву (а.с. 24-25).

Ухвалою суду від 05 вересня 2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 03 жовтня 2023 (а.с.54-55).

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, проте 02.10.2023 подала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі та підтримала заявлені вимоги (а.с. 56).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, проте 28.06.2023 подала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі та позовні вимоги визнала в повному обсязі (а.с. 31).

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, проте 04.09.2023 подала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі та позовні вимоги визнала в повному обсязі (а.с. 52).

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Оскільки учасники процесу в судове засідання не з`явились, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України не здійснюється.

Дослідивши позовну заяву та долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Суд встановив, що позивачка ОСОБА_1 є спадкоємицею майна після смерті своєї матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.5).

ОСОБА_4 за життя належала земельна ділянка на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-ОД № 076495, виданого Савранською районною державною адміністрацією 01.07.2002, на підставі розпорядження голови Савранської районної державної адміністрації від 04 квітня № 81/А-02 (а.с.7).

З метою прийняття спадщини, що відкрилась після смерті матері, заявниця звернулася до приватного нотаріуса Подільського районного округу Ізосімової К.Б. із заявою про прийняття спадщини, однак отримала відмову відповідно до листа від 23.05.2023 №162/01-16, на тій підставі, що є розбіжність в по батькові спадкодавця, де в свідоцтві про смерть зазначено ( ОСОБА_4 ), а в Державному акті на право приватної власності на землю серії I-ОД №076495 - (ОСОБА_4), а також наявний спір щодо спадкового майна (а.с.16).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд доходить до висновку що Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ОД № 076495, виданого Савранською районною державною адміністрацією 01.07.2002, на підставі розпорядження Савранської районної державної адміністрації від 04 квітня № 81/А-02, площею 2,15 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується наступними доказами:

Копією свідоцтва про смерть ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 від 22.09.2009 (а.с.5);

Копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с.6);

Копією Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ОД № 076495 (а.с.7);

Копією паспорту (ID-картка) ОСОБА_1 виданого 15.01.2019 (а.с.12);

Копією довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , а саме по АДРЕСА_2 (а.с.13);

Копією листа приватного нотаріуса Ізосімової К.Б. Подільського районного нотаріального округу Одеської області від 23.05.2023 № 162/01-16 (а.с.16);

Згідно з положеннями статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У відповідності до статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У відповідності до частини 1 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Така правова позиція узгоджується з думкою Пленуму Верховного Суду України, висловленою у пунктами 1, 12 Постанови № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення».

Відповідно до листа Верховного суду України від 01.01.2012 «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», виникнення особистих і майнових прав громадян, їх зміну і припинення закон завжди пов`язує з настанням чи зміною певних обставин, тобто з юридичними фактами. У більшості випадків вони підтверджуються різними свідоцтвами, довідками та іншими документами, що видаються громадянам в адміністративному порядку. Проте не завжди заінтересована особа має можливість довести документально, що той чи інший факт мав місце (неможливість поновлення втраченого документа або виправлення наявних у ньому помилок тощо). Тому в певних випадках допускається судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у цивільному процесі в порядку окремого провадження.

Відповідно до пункту 2.9 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 04.05.1999 № 43, усі записи мають бути зроблені державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються.

Отже, встановлення факту належності правовстановлюючого документу, має для заявниці юридичне значення, оскільки надає їй право нотаріально оформити спадкове майно після смерті діда, а можливість внести зміни до правовстановлюючого документу в позасудовому порядку неможливо, тому вказаний юридичний факт підлягає встановленню в судовому порядку.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що дослідженими доказами було достовірно встановлено факт того, що Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ОД №076495, виданий Савранською районною державною адміністрацією 01.07.2002, на підставі розпорядження голови Савранської районної державної адміністрації від 04 квітня № 81/А-02, площею 2,15 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Полянецької сільської ради Савранського району Одеської області, масив 7, ділянка НОМЕР_2 , належить ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обставин, які б давали підстави сумніватись у такому висновку, судом не встановлено.

Встановлення факту належності ОСОБА_4 державного акта на право приватної власності на землю має для позивача юридичне значення, оскільки ОСОБА_1 є спадкоємицею за законом і даний факт перешкоджає оформлення нею спадщини, тому звернення до суду є правомірним. Вирішення цього питання в іншому порядку, окрім судового, є неможливим.

Встановлення цього факту необхідне позивачу для набуття права власності в порядку спадкування за законом на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 , що відповідає частині 2 статті 315 ЦПК України.

Щодо позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування за законом, суд зазначає наступне.

За змістом статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

В силу вимог статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Частиною першою статті 1235 ЦК України встановлено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно з вимогами частин першої та другої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

В силу вимог частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За змістом статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Суд встановив, що після смерті ОСОБА_4 , згідно статті 1220 ЦК України, відкрилася спадщина на спадкове майно, до якої входить, зокрема земельна ділянка, яка за життя належала покійній на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-ОД № 076495, виданого Савранською районною державною адміністрацією 01.07.2002, на підставі розпорядження голови Савранської районної державної адміністрації від 04 квітня № 81/А-02 (а.с.7).

За життя ОСОБА_4 заповіту не залишала, що підтверджується довідкою Витягом зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №2165595 від 17.03.2010 (а.с.49 на звороті), витягу зі Спадкового реєстру (спадкові справи) №23165544 від 17.03.2010 (а.с.50), Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №23165629 від 17.03.2010 (а.с. 50 на звороті).

Позивачка є донькою спадкодавця, спадкоємцем за законом першої черги, що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 022.08.1973 (а.с.45).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 прийняла спадщину про що свідчить її заява про прийняття спадщини, яку вона подала до Савранської районної державної нотаріальної контори 17.03.2010 (а.с.39).

Крім того, в матеріалах справи міститься заява про прийняття спадщини позивачкою ОСОБА_1 , яку остання подала до Савранської районної державної нотаріальної контори (а.с.40).

Також, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_6 про відмову від спадщини, яка залишилася після померлої дружини ОСОБА_4 , на користь його дочок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.40 на звороті).

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу (частина п`ята статті 1274 ЦК України).

Із матеріалів справи, а саме із вказаної заяви про відмову від спадщини вбачається, що ОСОБА_6 було роз`яснено зміст статті 1269, пунктів 1, 5 статті 1274 ЦК України.

Вказана відмова у встановленому законом порядку не оспорена та є чинною.

За змістом частини другої статті 1275 ЦК України якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.

З листа від 23.05.2023 №162/01-16 приватного нотаріуса Ізосімової К.Б. Подільського районного нотаріального округу Одеської області вбачається, що спадкова справа №50/2010 на майно ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведена на підставі заяв про прийняття спадщини дочки померлої ОСОБА_1 , дочки померлої ОСОБА_2 , заяви про відмову від спадщини чоловіка померлої ОСОБА_6 . Також спадщину прийняла ОСОБА_3 , відповідно до частини 3 статті 1268 Цивільного кодексу України, як спадкоємець, яка проживала зі спадкодавцем на час її відкриття (а.с.16).

Згідно підпунктів 4.16, 4.19, 4.21 пункту 4 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.0.2012 року №296/5 (далі порядок), видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно із пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Згідно пунктом 3.1 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до статті 316 Цивільного Кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вбачається з матеріалів справи інші спадкоємці відмовилися від прийняття спадщини на спадкове майно.

Право власності спадкодавця на вказане майно підтверджене матеріалами справи.

Враховуючи викладене, на думку суду правомірними є вимоги позивача щодо визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом після смерті матері на вказану земельну ділянку.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), зокрема ст. 1 Протоколу № 1 (1952 р.) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За приписами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, тобто, передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Відтак, визнання права в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадщини у нотаріальному порядку, у зв`язку з чим виникає цивільно-правовій спір.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У відповідності до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

За приписами частини 1 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до вимог статей 12, 13, 78, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12 червня 2009 року зазначено, що у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Отже, визнання позову відповідачами не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому може бути прийняте судом.

Оцінюючи надані суду докази на підставі повного, всебічного, об`єктивного їх дослідження в судовому засіданні, беручи до уваги те, що у позивача наявні перешкоди в отриманні свідоцтва про право на спадщину після смерті її матері ОСОБА_4 , іншого способу захисту своїх спадкових прав, окрім судового, у неї немає, а також з урахуванням факту визнання відповідачами позовних вимог в повному обсязі, суд вважає, що позов у цій частині також є обґрунтованим та таким, що підлягає дозадоволення.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, позивач у позовній заяві просить не стягувати судові витрати з відповідачів.

Відтак, ухвалюючи рішення, суд залишає судові витрати за позивачем.

Керуючись статтею 81, частиною 3 статті 258, статтями 259, 263-265, пунктом 5 частини 2 статті 293, пунктом 1 частини 1 статті 315 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту належності правовстановлюючого документа та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Встановити факт того, що Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ОД № 076495, виданого Савранською районною державною адміністрацією 01.07.2002, на підставі розпорядження голови Савранської районної державної адміністрації від 04.04.2002 № 81/А-02, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 71 на земельну ділянку площею 2,150га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , право власності на земельну ділянку площею 2,1489га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер якої: 5124383200:01:004:0430, яка розташована: Одеська область, Подільський район (Савранський район, Полянецька сільська рада) в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати у справі, понесені позивачкою ОСОБА_1 - залишити за нею.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Суддя: О.Ю. Брюховецький