Рішення

від 18.10.2023 по справі 362/3458/23

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/3458/23

Провадження № 2/362/1697/23

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

18 жовтня 2023 року

суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Марчук О.Л., розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти Гребінківської селищної ради, третя особа: Гребінківська селищна рада про стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом в обґрунтування вимог якого зазначив, що в період часу з 22 травня 2005 року по 12 травня 2023 року він працював на посаді директора Гребінківського міжшкільного ресурсного центру Гребінківської селищної ради Білоцерківського району Київської області.

Також, зазначив, що у період часу з 24 лютого 2022 року по 18 квітня 2023 року він проходив військову службу по мобілізації та отримував заробітну плату за основним місцем роботи до 19 липня 2022 року.

Надалі, після 19 липня 2022 року, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, Відділом освіти Гребінківської селищної ради припинено виплату йому заробітної плати за основним місцем роботи.

Однак, позивач наполягає на неправомірності припинення відповідачем виплати йому заробітної, оскільки на думку позивача таке припинення виплати суперечить нормі спеціального закону статті 57 Закону України «Про освіту», відповідно до якої зберігається попередній середній заробіток.

У підсумку, посилаючись на норму статті 57 Закону України «Про освіту», позивач просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час проходження військової служби за призовом під час мобілізації за період з 01 серпня 2022 року по 18 квітня 2023 року в сумі 141 869 гривень 64 копійки (а.с. 43 - 47).

Дану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження.

Представником відповідача надано суду відзив на позов у якому він заперечив позовні вимоги та просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, яким скасовано збереження мобілізованим заробітної плати за основним місцем роботи (а.с. 65).

Представником позивача надано суду відповідь на відзив у якому він наголошує і наполягає на застосуванні норми спеціального закону статті 57 Закону України «Про освіту», відповідно до якої за мобілізованими зберігається попередній середній заробіток (а.с. 70 - 72).

Дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

За змістом відомостей наданої позивачем на підтвердження своїх вимог копії трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що в період часу з 22 травня 2005 року по 12 травня 2023 року позивач працював на посаді директора Гребінківського міжшкільного ресурсного центру Гребінківської селищної ради Білоцерківського району Київської області (а.с. 27 - 29).

Також, за змістом відомостей наданої позивачем на підтвердження своїх вимог копії військового квитка на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що в період часу з 24 лютого 2022 року по 18 квітня 2023 року позивач проходив військову службу по мобілізації у в/ч НОМЕР_1 (а.с. 21).

Крім того, за змістом відомостей наданої позивачем на підтвердження своїх вимог копії довідки про доходи № 11 від 07 березня 2023 року вбачається, що з серпня 2022 року відповідач припинив виплату позивачу заробітної плати (а.с. 23).

Оскільки сторони не заперечили вказаних обставин, за приписами частини першої статті 82 ЦК України, такі обставини не підлягають доказуванню оскільки їх визнано учасниками справи.

При цьому, суд не має обґрунтованого сумніву щодо добровільності визнання цих обставин.

Вирішуючи справу по суті вимог, суд враховує та керується наступними нормами цивільного законодавства.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Отже, на підставі зміни наведеної норми трудового законодавства (статті 119 КЗпП України), відповідач вважає, що з серпня 2022 року позивач як мобілізований втратив право на збереження середнього заробітку та припинив його виплату позивачу.

Натомість, суд погоджується із доводами позивача стосовного того, що за ним зберігається середній заробіток, оскільки це прямо, чітко і конкретно визначено спеціальним законом, який регулює трудові правовідносини між сторонами.

Зокрема, із наданих сторонами письмових доказів під час розгляду справи судом достовірно встановлено та не оспорено і не заперечується відповідачем, що позивач є педагогічним працівником, що також відображено у довідці № 12/10-09-27 від 07 березня 2023 року (а.с. 22).

Преамбула Закону України «Про освіту» визначає, що цей Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

Тобто, окрім загальних норм Конституції України і Кодексу законів про працю України у даних правовідносинах позивач як педагогічний працівник також перебуває під безпосереднім і прямим захистом положень спеціального Закону України «Про освіту».

Норма частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» передбачає, що у разі проходження педагогічним працівником військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, за таким працівником зберігається попередній середній заробіток.

Разом з цим, при вирішенні даної справи по суті спору, для подолання колізії між застосуванням норми частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України та норми частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» суд застосовує напрацьований теорією та практикою підхід щодо надання переваги спеціальним нормам перед загальними, що зумовлено дією принципу lex specialis (спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого за розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого полягає в тому, що спеціальний закон у межах вирішення індивідуального спору скасовує (зупиняє) дію загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Під час застосування підходу до подолання колізії у законодавстві, що ґрунтується на принципі lex specialis derogat generali, у судовій практиці, за загальним правилом, вважається, що:

1) закон як «спеціальний» характеризує такий критерій, як більш детальна регламентація відповідних суспільно-управлінських правовідносин (спрямованість прийняття закону на врегулювання саме цих правовідносин);

2) у випадку існування колізій між спеціальними законами (нормами) слід застосовувати темпоральний підхід;

3) спеціальний (змістовний) критерій подолання колізій має пріоритет на критерієм переваги пізніше прийнятого акта (темпоральний).

Суд звертає увагу на пункт 2.1 рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 відповідно до якого принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня; у таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali); якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Як наслідок, за висновком Конституційного Суду України, у разі виникнення колізії між актами однакової юридичної сили суди мають застосовувати підхід щодо пріоритетності норм спеціального закону над нормами загального закону.

При цьому, вищезазначений підхід до подолання колізії у законодавстві є поширеним у практиці Європейського суду з прав людини; насамперед, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначено у рішеннях у справах «Barankevich v. Russia» (заява № 10519/03, п. 15), «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» (заява № 13290/11 та 2 інші заяви, п. 18), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, п. 27), «Панченко та інші проти України» (заяви № 66179/14 та 3 інші).

У зв`язку із цим, суд приходить до переконливого висновку про те, що на підставі норми спеціального закону частини другої статті 57 Закону України «Про освіту», яка у даному випадку відповідно до принципу lex specialis має перевагу на загальною нормою частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, відповідач був зобов`язаний зберігти за позивачем середній заробіток як за педагогічним працівником на час його військової служби за призовом під час мобілізації.

Проте, з серпня 2022 року відповідач припинив виплати позивачу середнього заробітку, чим порушив вимоги норми спеціального закону статті 57 Закону України «Про освіту».

За зверненнями позивача, відповідач не виплатив позивачу середній заробіток з серпня 2022 року по 18 квітня 2023 року, що підтверджується листуванням між сторонами (а.с. 11, 12, 13).

Судом перевірено та приймається до уваги здійснений за змістом позовної заяви розрахунок середнього заробітку позивача за період з 01 серпня 2022 року (місяць коли відповідач припинив виплату позивачу заробітної плати) по 18 квітня 2023 року (день звільнення позивача з військової служби), оскільки він відповідає вимогам статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Таким чином, трудові гарантії, права та інтереси позивача підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час проходження військової служби за призовом під час мобілізації за період з 01 серпня 2022 року по 18 квітня 2023 року в сумі 141 869 гривень 64 копійки.

За таких обставин, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у встановленому судом обсязі.

Вирішуючи питання визначене у пункті 6 частини першої статті 264 ЦПК України, суд враховує наступне.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, представником позивача суду надано копію договору № 60/ЦС про надання правової допомоги від 05 травня 2023 року разом із додатком № 1 до договору, рахунком № 60/ЦС/2023 від 07 червня 2023 року і квитанцією до платіжної інструкції від 28 червня 2023 року, з яких вбачається, що позивачем оплачено послуги з правової допомоги в сумі 15 000 гривень 00 копійок (а.с. 34, 35, 36, 58).

Як наслідок, на підставі пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням позову, судові витрати у вигляді оплачених позивачем правових послуг адвоката слід покласти на відповідача.

Також, у зв`язку звільненням позивача від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та у зв`язку із задоволенням позову згідно із вимогами частини шостої статті 141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір в сумі 1 418 гривень 70 копійок за вимогами про стягнення середнього заробітку.

До того ж, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, необхідно допустити негайне виконання рішення у межах присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Враховуючи викладене, керуючись статтею 57 Закону України «Про освіту», статтею 27 Закону України «Про оплату праці», Порядком обчислення середньої заробітної плати затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, статтями 1 - 13, 19, 23, 27, 34, 76 - 83, 89, 92, 95, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 273 - 279 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позов.

Стягнути з Відділу освіти Гребінківської селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час проходження військової служби за призовом під час мобілізації в розмірі 141 869 (сто сорок одна тисяча вісімсот шістдесят дев`ять) гривень 64 копійки та 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок у відшкодування судових витрат.

Стягнути з Відділу освіти Гребінківської селищної ради в дохід держави Україна судовий збір в сумі 1 418 (одна тисяча чотириста вісімнадцять) гривень 70 копійок.

Допустити негайне виконання рішення у межах виплати заробітної плати за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя

Дата складення повного рішення суду - 18 жовтня 2023 року.