Рішення

від 18.10.2023 по справі 243/1389/23

СЛОВ'ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження 2/243/877/2023

Номер справи 243/1389/23

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

18 жовтня 2023 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Агеєвої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кобець О.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лукомський Павло Валерійович до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віра» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Лукомського П.В., звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віра» про стягнення заборгованості по заробітній платі, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 працював на посаді інженера-електрика у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Віра» з 03.08.2018 по 04.01.2023. Наказом №70 від 04.01.2023 ОСОБА_2 був звільнений з посади за ст. 38 Кодексу законів про працю згідно поданої ним заяви за власним бажанням. При цьому, Позивач отримав від Відповідача Додаток до Наказу №70 про звільнення від 04.01.2023, відповідно до якого Позивачу було нараховано компенсацію за невикористану відпустку у сумі 12996,6 гривень, яку він отримав. Однак, станом на сьогоднішній день Позивачем не отримана заробітна плата за весь 2022 рік та 4 дні 2023 року.

За підрахунками Позивача, Відповідач не виплатив йому 79464,52 грн заробітної плати, яка складається: 1. Січень 2022 року у сумі 6500 гривень.

2. Лютий 2022 року у сумі 6500 гривень.

3. Березень 2022 року у сумі 6500 гривень.

4. Квітень 2022 року у сумі 6500 гривень.

5. Травень 2022 року у сумі 6500 гривень.

6. Червень 2022 року у сумі 6500 гривень.

7. Липень 2022 року у сумі 6500 гривень.

8. Серпень 2022 року у сумі 6500 гривень.

9. Вересень 2022 року у сумі 6500 гривень.

10. Жовтень 2022 року у сумі 6700 гривень.

11. Листопад 2022 року у сумі 6700 гривень.

12. Грудень 2022 року у сумі 6700 гривень.

13. Січень 2023 року у сумі 864 гривні 52 копійки.

Зазначає, що відповідач відмовляється добровільно виплатити вищезазначену заробітну плату.

Просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віра» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01 січня 2022 року по 04 січня 2023 року у розмірі 79464,52 грн.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача ТОВ «Віра» - адвокат Неминущій Г.Л. до суду надав Відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ТОВ «Віра» частково визнає зазначену заборгованість та наголошує на тому, що виникла вона не з вини підприємства ТОВ «Віра». Зазначає, що дійсно, позивач ОСОБА_1 працював на підприємстві ТОВ «Віра» інженером-електриком з 03 вересня 2018 року по 04 січня 2023 року. Йому своєчасно нараховувалась та виплачувалась заробітна плата. Але, у зв`язку із збройною агресією Російської федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, на підприємстві значно погіршився майновий стан.

Місто Слов`янськ, згідно Наказу Мінреінтеграції від 25.04.2022 року, увійшло у перелік населених пунктів, що знаходяться в зоні бойових дій.

Саме з цієї причини наше підприємство не мало фінансової можливості виконати свої зобов`язання перед ОСОБА_1 та вчасно виплачувати заробітну плату.

Але, всі податки, які підприємство мало сплачувати з нарахованої заробітної плати, були сплачені, щоб працівникам цей період був зарахований до трудового стажу.

Отже заборгованість перед позивачем виникла з січня по жовтень 2022 року виключно з виплат, які він особисто мав отримати, без врахування податків. Це підтверджується доданими до позовної заяви відомостями Пенсійного фонду - Реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), де за звітний 2022 рік з січня по жовтень включно значиться в повному обсязі сплачені страхові внески. Також це підтверджується податковою звітністю підприємства за 1-4 квартали 2022 року.

Тому заборгованість перед позивачем складає суму: всього нараховано за січень - жовтень 2022 року 65200 грн., з них утримано та сплачено податку з доходів фізичних осіб 11736 грн., військового збору - 978 грн.

Отже 65200 - 11736- 978 = 52486 грн. - підлягає сплаті позивачеві.

За листопад, грудень 2022 року та січень 2023 року заробітна плата ОСОБА_1 взагалі не нараховувалась, оскільки з листопада 2022 року він припинив виходити на роботу та виконувати свої трудові обов`язки. Про це на підприємстві були складені відповідні акти.

Також відповідач не погоджується із заявленими витратами позивача на отримання правничої допомоги адвоката. Тому відповідач заявляє клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вважає заявлену суму в 15 000 гривень неспівмірною із складністю відповідної роботи (пред`явлення позову про стягнення заборгованності із заробітної плати на підставі довідки, наданої самим відповідачем), її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Віра» про стягнення заборгованості із заробітної плати не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У статті 1 Загальної декларації прав людини проголошено, що всі люди народжуються вільними й є рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один щодо одного в дусі братерства. Кожна людина має всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст. 2).

Згідно зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Це основоположні міжнародні правові норми з питань рівності прав людини, на які орієнтується всі правові держави світу.

Конституція України закріплює основні засади правового статусу людини і громадянина в Україні, тобто ті провідні ідеї, що покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов`язків людини і громадянина в нашій державі. Передусім це стосується частин 1, 2 ст. 24 Конституції України, відповідно до яких: «Громадяни мають рівні« конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв і обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального поводження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Крім того, ч. 2 ст. 21 Конституції України закріплює засаду невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини. Відповідно до цієї засади не допускається не тільки відчуження прав і свобод, якими людина володіє, а й обмеження їхнього змісту, створення перешкод для їх реалізації тощо. Дані положення повною мірою поширюються і на передбачені цивільно-процесуальним законом права суб`єктів цивільного провадження.

У загальному розумінні рівність перед законом означає обов`язок всіх додержуватися приписів закону, використовувати закон у своїх інтересах. Закріплення рівності перед законом як засади здійснення правосуддя в цивільних справах означає, що жодна обставина не може стати підставою для надання будь-яких привілеїв або запровадження будь-яких обмежень, що суперечать приписам цивільно-процесуального закону щодо прав і обов`язків всіх суб`єктів провадження.

Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов`язків, передбачений пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.

Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст. 2 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України « Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже відсутність заборгованості перед позивачем із заробітної плати має довести роботодавець.

Так, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВІРА» на посаді інженера-електрика з 03 серпня 2018 року.

27 грудня 2022 року ОСОБА_1 надав ТОВ «Віра» заяву про звільнення за власним бажанням з 01 січня 2023 року.

04 січня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням з 04 січня 2023 року, що підтверджено наявною у матеріалах справи копією заяви позивача та наказом відповідача № 70 від 04 січня 2023 року.

Так, представник відповідача не заперечує той факт, що при звільненні з ОСОБА_1 не було проведено розрахунку з виплати заробітної плати, однак зазначає, що за листопад та грудень 2022 року заробітна палата ОСОБА_3 не нараховувалася у зхвязку з відсутністю його на роботі.

Так, з Довідки про доходи № 29, виданої 23 грудня 2022 року ТОВ «Віра» , позивачу ОСОБА_1 нарахована заробітна плата, з якої відраховані обов`язкові платежі, у наступних розмірах:

- за період з січня 2022 року до вересня 2022 року кожного місяця нараховувалась заробітна плата у розмірі 6500,00 гривень, з якої відраховувався податок з доходів фізичних осіб у розмірі 1170,00 гривень та 97,50 гривень військового збору;

- за жовтень 2022 року нараховано заробітної плати у розмірі 6700,00 гривень, з якої відраховано податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1206,00 гривень та 100,50 гривень військового збору;

- за період з листопад, грудень 2022 року - заробітна плата відповідачем позивачу не нараховувалась.

Таким чином нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за період січень - жовтень 2022 року складає 65200 грн., з них утримано та сплачено податку з доходів фізичних осіб 11736 грн., військового збору - 978 грн, до сплати заборгованість із заробітної плати складає 52486,00 грн. (65200 грн. - 11736 грн. - 978 грн. = 52486 грн.).

Нарахування заробітної плати та відрахування з неї обов`язкових платежів за період з січня 2022 року до жовтня 2022 року, а також припинення нарахування заробітної плати та обов`язкових платежів за листопада-грудень 2022 року позивачу, також підтверджується Індивідуальними відомостям про застраховану особу (за формою ОК-5).

З наданої копії Платіжної інструкції № 319 від 26 травня 2023 року, проведеної банком 29 травня 2023 року, вбачається, що ТОВ «Віра» 29 травня 2023 року перерахувало ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у сумі 52486,00 гривень.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України «Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».

У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно - правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».

Згідно з ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок ( окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Так, з наданого ТОВ «Віра» Акту про встановлення факту відсутності пацівника ОСОБА_1 (індженер - електрик) на робочому місці від 11 листопада 2022 року, вбачається, що з 03 листопада 2022 року ОСОБА_1 без попередження та відповідного дозволу не з`являється на своєму робочому місці АДРЕСА_1 . Інформації щодо причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці не має. Йому телефонували декілька разів, але він відмовився надавати пояснення щодо відсутності на роботі. У звязку з чим директором було прийнято рішення про призупинення виплати заробітної плати за листлопад 2022 року.

Також, з наданого ТОВ «Віра» Акту про встановлення факту відсутності пацівника ОСОБА_1 (індженер - електрик) на робочому місці від 12 грудня 2022 року, вбачається, що з 03 листопада 2022 року ОСОБА_1 без попередження та відповідного дозволу не з`являється на своєму робочому місці АДРЕСА_1 . Інформації щодо причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці не має. Йому телефонували декілька разів, але він відмовився надавати пояснення щодо відсутності на роботі. У звязку з чим директором було прийнято рішення про призупинення виплати заробітної плати за грудень 2022 року.

З цього приводу слід зазначити, що положеннями Кодексу Законів про працю України та Закону України «Про оплату праці» не передбачено механізмів для ненарахування заробітної плати. Однак, виходячи з законодавчого визначення заробітної плати, остання є винагородою, обчисленою, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Отже, виходячи з наведеного, нарахування заробітної плати фактично є наслідком виконання робітником своїх трудових обов`язків, що виникли у нього з роботодавцем. Невиконання ж робітником свої трудових обов`язків, обумовлених угодою з роботодавцем, без повідомлення про поважність причин такого невиконання, є підставою для припинення нарахування заробітної плати.

Таким чином вимоги позивача щодо стягнення заробітної плати за період з листопада 2022 року по 04 січня 2023 року не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем були надані докази, а саме акти про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці від 11 листопада 2022 року та 12 грудня 2022 року, в яких зафіксовано факт відсутності позивача на роботі у листопаді та грудні 2022 року. Позивач, в свою чергу, не надав жодного доказу, які б підтверджували поважність причин його відсутності на роботі, або доказів, які б спростували ствердження відповідача щодо відсутності на робочому місці.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у заяві про звільнення від 27 грудня 2022 року просив звільнити його за власним бажанням з 01 січня 2023 року. 01 січня 2023 року є вихідним днем - воскресіння, потім святкові дні, у зв`язку з чим наказ про звільнення ОСОБА_3 було видано 04 січня 2023 року.

У зв`язку з чим, суд доходить до висновку, що в період з 01 листопада 2022 року по день звільнення 04 січня 2023року позивач фактично свої трудові обов`язки не виконував, а тому підстави для нарахування та виплати йому заробітної плати за цей період відсутні.

Таким чином, вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі не підлягають задоволенню, оскільки заборгованість з заробітної плати з січня 2022 року по 31 жовтня 2022 року виплачена в повному обсязі, що підтверджено відповідними платіжними документами, а в період з листопада 2022 року по 04 січня 2023 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі, що від стверджується відповідними Актами та його заявою про звільнення за власним бажанням.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Таким чином, судові витрати по справі необхідно віднести на рахунок держави, оскільки у задоволенні вимог позивача, якого звільнено від спрати судового збору за подачу позову до суду про стягнення заробітної плати, відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, Конституцією України, ст. ст. 9, 263, 617 ЦК України, ст. ст. 44,94,113,116,117 КЗпП України, Законом України "Про оплату праці", Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лукомський Павло Валерійович до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віра» про стягнення заборгованості по заробітній платі - відмовити у зв`язку з відсутністю підстав.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Повне судове рішення складено 18 жовтня 2023 року.

Головуючий:

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду

Донецької області О.В. Агеєва