Рішення

від 18.10.2023 по справі 508/863/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Миколаївський районний суд Одеської області

Справа № 508/863/23

Номер проведження 2/508/308/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2023 року Миколаївський районний суд

Одеської області

В складі головуючого судді Горобця В.Л.

Секретаря Товт Т.В.

Розглянувши у судовому засіданні в смт. Миколаївка цивільну справу у загальному провадженні за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Миколаївської селищної ради, Березівського району, Одеської області про визнання права на спадщину в порядку спадкування за законом.

В С Т А Н О В И В :

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачів ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається частки прав засновника (члена) фермерського господарства «РОДНІЧОК», ідентифікаційний код юридичної особи - 25024154, місцезнаходження якого Одеська область, Миколаївський район, смт. Миколаївка, вул. Крупської, будинок 24А в тому числі земельної ділянки, розміром 30,00 га, яка розташована на території Олексіївської сільської ради, ради народних депутатів, яка надана для ведення селянського (фермерського) господарства, відповідно до розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївського району Одеської області і від 12 лютого 1996 року № 51, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею Серія ОД від 21 травня 1996 року.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань частка мами у статутному капіталі Фермерського господарства «РОДНІЧОК» ідентифікаційний код юридичної особи-25024154 - складає 0.00 гривень.

Для прийняттяспадщини позивачізвернулися доприватного нотаріусаБерезівського районногонотаріального округуОдеської областіСологуба О.А.,з питаннявидачі свідоцтвапро право на спадщину за законом на спадкове майно після померлої мами, але своїм розясненням про звернення до суду, нотаріус відмовив їм у видачі свідоцтва про право на спадщину та рекомендував звернутися до суду.

Позивач ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явився, однак надав суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явився, однак надав суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представниквідповідача Миколаївськоїселищної ради,Березівського району,Одеської областів судове засідання не з`явився, однак надав суду заяву, в якій позов визнає, не заперечує проти його задоволення, просить справу розглянути в його відсутність.

Згідно ст. 247 ч. 2 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання сторін, які беруть участь у справі, фіксуваня судового процесу технічними засобами не здійснювалось.

Оцінивши зібрані по справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 в рівних частках право, тобто по 1/2 за кожним, на частку прав засновника (члена) Фермерського господарства «РОДНІЧОК», ідентифікаційний код юридичної особи 25024154, місцезнаходження якого Одеська область, Миколаївський район, смт. Миколаївка, вул. Крупської, будинок 24А, в обсязі, визначеному статутом фермерського господарства ( в тому числі і правом користування земельною ділянкою розміром 30,00 га, яка розташована на території Олексіївської сільської ради, ради народних депутатів, яка надана для ведення селянського ( фермерського ) господарства, відповідно до розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївського району Одеської області і від 12 лютого 1996 року № 51, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею Серія ОД від 21 травня 1996 року ) після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , в порядку успадкування за законом.

Данні обставини підтверджується матеріалами справи копією паспорта ОСОБА_1 ( а.с. 7 8 ), копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 ( а.с. 9 ), копією паспорта ОСОБА_2 ( а.с. 10 12 ), копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 ( а.с. 13 ), копією інформаційного листа приватного нотаріуса Сологуб О.А. ( а.с. 14 ), копією свідоцтва про смерть ОСОБА_3 ( а.с. 15 ), копією Державного акту ( а.с. 16 ), копією Витягу ( а.с. 17 21 ), копією Статуту Фермерського господарства «РОДНІЧОК» ( а.с. 22 25 ).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, як передбачено ст.1217 ЦК України.

Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Положення ст. 92 ЗК України не обмежують і не скасовують права постійного користування земельними ділянками, яке набуте особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 року. Крім того у рішенні Конституційного Суду України наголошено, що згідно з ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відтак, до спадкоємців переходить право постійного користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були спадкодавця.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. .

В статті 1268 ЦК України зазначено, що спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину чи не прийняти її.

Частиною 5 ст. 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1220 ч. 1 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ст. 1268 ч. 1 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Статтею 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до статутного капіталу, не розподільчий прибуток, майнові та інші зобов`язання ( стаття 22 Закону ).

В порядку ч. 1ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України позивачі, як сини, є спадкоємцями першої черги і мають право на спадкування за законом.

Положення ст. 13 Конституції України не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Конституція України (стаття 13) не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю.

Відповідно до ч. 1, ч. 4ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство"фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Ч. 1, ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про фермерське господарство» визначено, що головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства може письмово доручати виконання своїх обов`язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

У відповідності дост. 19 Закону України "Про фермерське господарство"до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідностатті 20 зазначеного Законумайно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.

У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.

Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод.

Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом фермерського господарства.

П. 4ст.35Закону України"Профермерське господарство" передбачено, що діяльність фермерського господарства припиняється, зокрема, у разі якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Правовідносини з виділення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства виникли за дії Закону № 2009-ХІІ та продовжувалися до смерті засновника ФГ «РОДНІЧОК», їхньої мами ОСОБА_3 тобто до 28 січня 2021 року.

Отже, для врегулювання спірних правовідносин необхідно застосовувати як Закон № 2009-ХІІ, так і Закон України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV), а також ЗК України 1990 року, ЗК України 2001 року, ЦК УРСР 1963 року та ЦК України 2003 року.

Відповідно до статті 2 Закону №2009-ХІ І селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Згідно зі статтею 4 3акону №2009-ХІІ право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір. Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди.

Відповідно до статті 6 цього Закону для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів ріллі і 100 гектарів усіх земель, у місцевостях з трудонедостатніми населеними пунктами, визначеними Кабінетом Міністрів України, -100 гектарів ріллі. Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, у межах норм, передбачених частиною першою цієї статті, визначають районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації та можливостей ефективного використання наданих земель. Для створення раціональних за розмірами селянських (фермерських) господарств громадяни України, які ведуть таке господарство, можуть додатково орендувати земельні ділянки для виробничих цілей. Розмір земельної ділянки, що надається в оренду, обумовлюється договором оренди. Земельні ділянки громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, поділу не підлягають.

Згідно зі статтею 29 Закону №2009-ХІІ діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі: 1) рішення членів селянського (фермерського) господарства про припинення його діяльності; 2) припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 ЗК України; 3) визнання селянського (фермерського) господарства неплатоспроможним (банкрутом); 4) якщо не залишається жодного члена селянського (фермерського) господарств`а або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства. І

Відповідно до статті 7 ЗК України 1990 року користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування. Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей повинно бути, як правило, довгостроковим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям.

За положеннями етапі 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Згідно зі статтею 23 цього Кодексу право власності або право постійного. користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищнимй, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до статті 27 ЗК України 1990 року право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості фунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу. Пункт 5 частини першої цієї статті не поширюється на право користування землею громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, протягом трьох років з часу надання земельної ділянки.

Право користування землею може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу.

З урахуванням такого набуття права користування земельною ділянкою, специфіки створення та режиму майна фермерського господарства, обсягу прав засновника (членів) такого господарства можна підсумувати, що зі смертю засновника фермерського господарства право на земельну ділянку надану у постійне чи тимчасове користування для ведення фермерського господарства переходить до спадкоємця - члена цього господарства, який бажає продовжувати діяльність фермерського господарства.

Зазначене грунтується на висновку Великої Палати Верховного Суду України у Постанові від 23.06.2020 року (справа № 179/1043/16-ц).

Таким чином, виходячи з вищевикладеного позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 19; 77; 200; 247; 258; 263; 268; 273; 354 ЦПК України, ст. ст. 1217; 1218; 1220; 1223; 1261; 1268 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовнузаяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 доМиколаївської селищноїради,Березівського району,Одеської областіпро визнанняправа наспадщину впорядку спадкуванняза законом- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 в рівних частках право, тобто по 1/2 за кожним, на частку прав засновника (члена) Фермерського господарства «РОДНІЧОК», ідентифікаційний код юридичної особи 25024154, місцезнаходження якого Одеська область, Миколаївський район, смт. Миколаївка, вул. Крупської, будинок 24А, в обсязі, визначеному статутом фермерського господарства ( в тому числі і правом користування земельною ділянкою розміром 30,00 га, яка розташована на території Олексіївської сільської ради, ради народних депутатів, яка надана для ведення селянського ( фермерського ) господарства, відповідно до розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївського району Одеської області і від 12 лютого 1996 року № 51, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею Серія ОД від 21 травня 1996 року ) після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , в порядку успадкування за законом.

Рішення можебути оскарженепротягом 30днів здня йогопроголошення,астороною,що небула присутньоюв судовомузасіданні,з дняотримання копіїрішення до Одеського апеляційного суду.

Суддя: Горобець В.Л.