Постанова

від 11.10.2023 по справі 907/174/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2023 р. Справа №907/174/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого суддіПлотніцького Б.Д.

суддівБойко С.М.

Бонк Т.Б.

за участю секретаря судового засідання Процевич Р.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Гуртово-роздрібна компанія, с. Кінчеш, Ужгородський район, Закарпатська область б/н від 02.06.2023

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.04.2023 року (суддя Ремецькі О.Ф., повний текст рішення складено та підписано 16.05.2023)

у справі №907/174/22

за позовом керівника Ужгородської окружної прокуратура в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород

до відповідача 1 Холмківської сільської ради, с. Холмок, Ужгородський район, Закарпатська область

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю Гуртово-роздрібна компанія, с. Кінчеш, Ужгородський район, Закарпатська область

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 - гр. ОСОБА_1 , м. Ужгород, Ужгородський район, Закарпатська область

про визнання незаконним та скасування рішення ради, визнання недійсним договору сервітуту з одночасним скасуванням державної реєстрації права

за участю представників учасників процесу:

прокуратура: Максимовська С.С. прокурор;

від позивача: Хранюк Б.Б.

від відповідача 1: не з`явились;

від відповідача 2: не з`явились;

третя особа: не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

30.03.2022 р. прокурор звернувся до Господарського суду Закарпатської області із позовною заявою в інтересах позивача до відповідачів про визнання незаконним та скасування рішення ради, визнання недійсним договору сервітуту з одночасним скасуванням державної реєстрації права.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12 квітня 2023 року у справі №907/174/22 позов задоволено частково; провадження у справі в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права користування (сервітуту) товариства з обмеженою відповідальність Гуртово-роздрібна компанія на земельну ділянку 2124883600:12:011:0047 площею 0,0100 га та зобов`язання повернути її за актом прийому-передачі Холмківській сільській раді закрито; визнано незаконним та скасовано рішення Коритнянської сільської ради за № 882 від 20.05.2020 Про встановлення земельного сервітуту, за яким встановлено товариству з обмеженою відповідальність Гуртово-роздрібна компанія земельний сервітут на земельну ділянку за кадастровим номером 2124883600:12:011:0047 площею 0,0100 га для будівництва зупинкового комплексу в с. Кінчеш по вул. Фізкультурній, 2; визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту за №233-20 від 30.06.2020, укладений між Коритнянською сільською радою та товариством з обмеженою відповідальність Гуртово-роздрібна компанія та який зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 13.08.2020 за номером запису про інше речове майно 37754325. стягнуто з Холмківської сільської рада Ужгородського району Закарпатської області на користь Державного бюджету України суму 2 481,00 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ГУРТОВО-РОЗДРІБНА КОМПАНІЯ на користь Державного бюджету України суму 2 481,00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню 00 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

При ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції прийшов до висновку, що наявний в матеріалах справи правочин не відповідає вимогам законодавства щодо надання в користування земельної ділянки. Договір не містить всіх істотних умов договору оренди. Незаконна передача означеної земельної ділянки в користування на умовах особистого сервітуту порушує державні інтереси, оскільки унеможливлює правомірне її використання на умовах оренди і співмірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельною ділянкою. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір про встановлення земельного сервітуту за №233-20 від 30.06.2020 суперечить вимогам законодавства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

12 червня 2023 року до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Гуртово-роздрібна компанія, б/н від 02.06.2023 (вх. № апеляційного суду 01-05/1869/23, 01-05/1885/23 від 12.06.2023) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 12 квітня 2023 року у справі №907/174/22.

При цьому апелянт зазначив, що прокурор звернувся до суду саме з метою захисту майнових (цивільних) інтересів Холмкiвської об`єднаної територіальної громади, тобто маючи на меті забезпечити надходження плати за землю (орендної плати) у максимально можливому розмiрi. За доводами апелянта, належним позивачем по справi повинен бути прокурор в інтересах Холмківської територіальної громади, а не Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, з вимогами про витребування земельної дiлянки, як це передбачено Законом України, а прокурором при визначеннi пiдстав та суб`єкта представництва інтересів порушено вимоги статті 23 Закону України Про прокуратуру. У зв`язку з чим, за твердженням апелянта, у суду першої інстанції були усі наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.

Апелянт просить суд скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 12 квітня 2023 року у справі №907/174/22 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор з вимогами апеляційної скарги не погоджується та зазначає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 12 квітня 2023 року у справі №907/174/22 є обґрунтованим та законним, а тому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін. Окрім того, прокурор посилається на постанову Великої Палати Верховного суду від 01.06.2021 року справа №925/929/19, в якій встановлено законність звернення прокурором в інтересах держави в особі територіального органу Держгеокадастру.

Позивач у своєму відзиві також заперечив вимоги апеляційної скарги, зазначає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 12 квітня 2023 року у справі №907/174/22 є обґрунтованим та законним, а тому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апелянт в судове засідання не з`явився (у режимі відеоконференції), причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання.

Згідно з ч. ч. 3, 11 ст. 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ч. 10 цієї статті та ч. 2 ст. 271 цього Кодексу і суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, позиція відповідача викладена у апеляційній скарзі, а також на строки розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу № 907/174/22 за відсутності представників апелянта.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

Рішенням Коритнянської сільської ради (далі - Відповідач 1) від 20.05.2020 за №882 від Про встановлення сервітуту встановлено ТОВ ГУРТОВО-РОЗДРІБНА Компанія (далі Відповідач 2) земельний сервітут на земельну ділянку площею 0,0100 га за кадастровим номером 2124883600:12:011:0047, для будівництва зупинкового комплексу в с. Кінчеш, вул. Фізкультурна, 2.

У подальшому на підставі п. 2 вказаного рішення між Коритнянською сільською радою та ТОВ Гуртово-роздрібна компанія укладено договір про встановлення земельного сервітуту за №233-20 від 30.06.2020 (надалі - Договір), який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 13.08.2020 за номером запису про інше речове майно 37754325.

Пунктом 1.1. Договору визначено, що земельний сервітут (надалі Сервітут) встановлюється щодо земельної ділянки площею 0,0100 га за кадастровим номером 2124883600:12:011:0047 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівля, код 03.07. відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель.

Сервітут встановлюється для будівництва зупинкового комплексу (п. 1.3 Договору).

У відповідності до п. 1.7. Договору користування сервітутом є безоплатним.

За умовами п. 3.3 Договору, сервітут припиняється в разі: поєднання в одній особі Сервітуарія та Власника (володільця) Земельної ділянки; відмови Сервітуарія від Сервітуту; припинення підстав його встановлення; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; в інших випадках, встановлених законом та цим договором.

Відомості про встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2124883600:12:011:0047 внесено до Державного земельного кадастру 11.08.2020 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту Коритнянської сільської ради площею 0,0100 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка знаходиться на вул. Фізкультурна, 2 с. Кінчеш Ужгородського району (кадастровий номер 2124883600:12:011:0047), розробленої ТОВ "Моя Земля". Земельний сервітут зареєстровано в порядку вимог статті 126 Земельного кодексу України.

Відповідно до Повідомлення про початок виконання будівельних робіт ІУ051211012253 від 27.07.2021, зареєстрованого на Порталі Єдиної державної електронної системи у сфері містобудування, вид будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 2124883600:12:011:0047 нове будівництво.

За результатами проведеної перевірки Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області до Холмківської сільської ради Головним управлінням направлено клопотання з питань дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельною ділянкою від 20.01.2022 № 7-ДК/0002/КВ/О6/01/-22 з вимогою про вжиття заходів щодо приведення рішенням 39 сесії VII скликання від 20.05.2020 № 882 у відповідність до вимог земельного законодавства.

Однак вказана вимога залишена Відповідачем 1 без виконання.

Разом з тим, 29.06.2022 р. Відповідачем 2 складено заяву про відмову в повному обсязі від сервітуту на земельну ділянку кадастровий номер 2124883600:12:011:0047 площею 0,0100 га, який встановлений на користь Відповідача 2 за договором від 30.06.2020 р. №233-20. Після розгляду вказаної заяви суб`єктом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, запис про інше речове право в ДРРПНЬ №37754325 щодо земельної ділянки кадастровий номер 2124883600:12:011:0047 припинено, що засвідчується витягом з ДРРПНМ від 11.07.2022 р. №304629318.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України та ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування", на органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб покладено обов`язок діяти лише па підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Конституції України, право територіальних громад на самостійне вирішення питань місцевого значення в межах Конституції і законів України (місцеве самоврядування) здійснюється через сільські, селищні, районні, міські, обласні ради та їх виконавчі органи.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які є не органами державної влади, а представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України.

Гарантоване державою місцеве самоврядування передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 8, 19, 140, 143, 144, 146 основного Закону України.

Отже, з аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та, приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання па відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування.

Додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст. 68 Конституції України (кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей), відображає фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмежень наділених владою суб`єктів діяти виключно відповідно до установлених чинним законодавством України цілей їх утворення.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ст.ст.10, 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ст.172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом. Аналогічна норма міститься і у ст. 80 ЗК України.

Отже, територіальна громада, як власник об`єктів права комунальної власності, делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, ЦК України та ЗК України.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад, керуючись законом, здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Пунктом 34 ч.1 ст. 26 зазначеного Закону встановлено, що до компетенції рад відносяться питання щодо регулювання земельних відносин у відповідності до вимог чинного законодавства. Повноваження сільських, селищних, районних, міських, обласних рад та їх виконавчих органів визначені в ст.ст.8-12 ЗК України (розпорядження землями, передача земельних ділянок у власність громадянам та юридичним особам, надання земельних ділянок у користування, вилучення земельних ділянок, викуп земельних ділянок для суспільних потреб, організація землеустрою тощо). Аналогічні повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин визначено у главі 3 ЗК України.

Відповідно до ст.122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У силу законодавчих приписів рішення суб`єктів владних повноважень не є абсолютними (у розумінні їх здійснення "на власний розсуд"), вони реалізуються самостійно, але в межах повноважень, прямо передбачених Конституцією та законами України.

З огляду на викладене суб`єкт владних повноважень, який діє в інтересах територіальної громади як власника майна, повинен вчиняти щодо нього будь-які дії виходячи з волі та волевиявлення власника, у межах і спосіб волевиявлення, що характеризує добросовісність набуття права власності (володіння, користування, розпорядження).

Верховний Суд України у постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2161 цс 16. від 23 листопада 2016 року у справі № 3-1058гс16, від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 916/2130/15 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц зазначили, що прийняття органом місцевого самоврядування рішень усупереч вимогам, встановлених законодавством, не буде відображати волю територіальної громади як власника, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.

Порушення вимог законодавства під час розпорядження земельними ділянками комунальної власності не тільки не відображає волю територіальної громади на розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності, а й порушує суспільні інтереси та інтереси територіальної громади.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частинами 1, 2 ст.83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в)землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Таким чином, Коритнянська сільська рада, правонаступником якої є Холмківська сільська рада, наділена правом розпорядження землями комунальної власності.

При цьому, таке право може бути реалізовано сільською радою, якщо інше не встановлено законом, лише відповідно до законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, від імені та в інтересах Холмівської територіальної громади, у межах компетенції ради, встановленої законом.

Згідно з ч.1 ст.144 Конституції України, формами та засобами реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування є рішення уповноважених органів, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 1 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що способом реалізації компетенції органу місцевого самоврядування є нормативні та інші акти (ненормативні) у формі рішень.

Рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування щодо розпорядження землями комунальної власності є зовнішнім вираженням законодавчо обумовленої управлінської діяльності та владної волі суб`єкта владних повноважень, який в інтересах територіальної громади як власника землі здійснює правомочність щодо розпорядження нею з дотриманням земельних інтересів суспільства в цілому та територіальної громади зокрема.

Прийняття органом місцевого самоврядування рішень ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних відносин.

Правовий акт - це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб`єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов`язків учасників конкретних правовідносин тощо.

Ненормативними актами є індивідуально-правові акти (юридичні факти), на підставі яких у конкретних суб`єктів правовідносин (фізичних осіб та/чи юридичних осіб приватного права) виникають, змінюються або припиняються конкретні права і обов`язки.

При цьому акт уповноваженого органу місцевого самоврядування може мати юрисдикційний зміст та можуть бути підставою для набуття у власність чи користування фізичними та юридичними особами земельних ділянок комунальної власності. У такому разі акт уповноваженого органу місцевого самоврядування набуває нової правової якості, оскільки фактично стає актом зі здійснення правомочності власника земельної ділянки у частині розпорядження нею.

При реалізації рішення уповноваженого органу у випадку не досягнення мети, з якою воно видається, ненормативний акт зазвичай не вичерпує свою дію фактами його застосування, а діє впродовж тривалого часу, а тому не має одноразового застосування.

Ненормативні акти індивідуальної дії у сфері земельних відносин також можуть діяти тривалий проміжок часу з моменту їх прийняття до моменту їх виконання, що породжує можливість їх судового оскарження.

До таких актів, які не вичерпали свою дію, можна віднести рішення уповноваженого органу про продаж земельних ділянок або прав на них на земельних торгах; про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) або у власність; про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки тощо.

Указані рішення уповноваженого органу істотно відрізняються від актів ненормативного характеру індивідуальної дії, дія яких вичерпується незалежно від моменту їх виконання (рішення про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність або користування земель; технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості; проведення інвентаризації тощо).

Згідно зі ст.152 ЗК України, захист прав на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, визнання угоди недійсною.

Згідно із імперативними вимогами ч.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

В даному контексті слід звернути увагу, що у п.5 рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, зазначено, що зі змісту ч.2 ст.144 Конституції України та ч. 10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Частиною 1 ст.21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Статтею 134 ЗК України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Матеріалами справи встановлено, що спірним рішенням Коритнянської сільської ради від 20.05.2020 за №882 від Про встановлення сервітуту встановлено ТОВ ГУРТОВО-РОЗДРІБНА Компанія земельний сервітут на земельну ділянку площею 0,0100 га за кадастровим номером 2124883600:12:011:0047, для будівництва зупинкового комплексу в с. Кінчеш, вул. Фізкультурна, 2.

Згідно частини першої статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Згідно частини першої статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Приписами статті 402 вказаного Кодексу унормовано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч.1). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ч.2).

Відповідно до частини першої статті 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

З правового аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь - яким іншим способом.

Вказана правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, від 23.09.2020 у справі № 917/133/17 у подібних відносинах і колегія суддів вважає, що вона є обов`язковою для врахування під час розгляду справи № 914/427/20.

У зазначеному висновку Верховного Суду виокремлена одна з основних характеристик сервітуту, а саме те, що потреба у його встановленні може виникнути тоді, коли неможливо задовольнити відповідній особі власні потреби будь-яким іншим способом. Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Саме зазначені обставини необхідно встановити під час розгляду позовних вимог щодо визнання недійсним договору про встановлення сервітуту з підстав невідповідності його приписами ЦК України та ЗК України.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що юридична конструкція земельного сервітуту передбачає, що потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном, повинні мати характер вимушених, зумовлювати неможливість або утруднення користування сусідньою або іншою земельною ділянкою.

Разом з тим, за умовами пункту 1.1. Договору земельний сервітут встановлюється щодо земельної ділянки площею 0,0100 га за кадастровим номером 2124883600:12:011:0047 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівля, код 03.07. відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель.

Сервітут встановлюється для будівництва зупинкового комплексу (п. 1.3 Договору).

Однак, із встановлених судом обставин справи не вбачається, що потреба у встановленні сервітуту для будівництва зупинкового комплексу на спірній земельній ділянці не могла бути задоволена іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту, зокрема шляхом надання земельної ділянки в оренду. Як і не вбачається, що у відповідача 2 наявна потреба у встановленні сервітуту пов`язана з неможливістю або утрудненням користування сусідньою або іншою земельною ділянкою.

Судом встановлено, що реальною потребою відповідача є не задоволення потреб, обумовлених статтею 404 ЦК України, а отримання права володіння та користування земельної ділянкою для розташування на ній зупинкового комплексу, тобто земельну ділянку фактично було надано в оренду, що зумовлює застосування до спірного договору положень законодавства, яке регулює саме правовідносини, пов`язані із орендою земельних ділянок державної та комунальної форми власності.

Згідно із частиною першою статті 235 ЦК України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Як вже вказувалось, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (частина друга статті 124 ЗК України).

Водночас судом встановлено, що відповідні рішення щодо проведення земельних торгів щодо передачі земельної ділянки в оренду в матеріалах справи відсутні, а сам договір не містить всіх істотних умов договору оренди, зокрема, договір не містить відомостей щодо об`єкта оренди, а також умов щодо орендної плати.

Таким чином, у Товариства з обмеженою відповідальністю Гуртово - роздрібна компанія відсутні підстави, передбачені ст. ст.120, 134 ЗК України, ст. 377 ЦК України для отримання в оренду спірної земельної ділянки на позаконкурентних засадах.

Відтак, згідно з обставинами справи внаслідок прийняття незаконного рішення органом місцевого самоврядування у юридичної особи виникло право користування земельною ділянкою.

Таким чином, здійснення сільською радою права власності, зокрема розпорядження земельною ділянкою, не у спосіб та не в межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади.

У той же час, протиправне, всупереч положенням земельного законодавства надання органом місцевого самоврядування в оренду земельної ділянки комунальної власності створює сприятливі умови для незаконного використання земель.

Зважаючи на встановлені судом вище обставини, наявні підстави для визнання рішенням Коритнянської сільської ради № 882 від 20.05.2020 Про встановлення земельного сервітуту незаконним та скасування, а позовні вимоги у даній частині підлягають до задоволення.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наявний в матеріалах справи правочин не відповідає вимогам законодавства щодо надання в користування земельної ділянки. Договір не містить всіх істотних умов договору оренди. Незаконна передача означеної земельної ділянки в користування на умовах особистого сервітуту порушує державні інтереси, оскільки унеможливлює правомірне її використання на умовах оренди і співмірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельною ділянкою.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що договір про встановлення земельного сервітуту за №233-20 від 30.06.2020, суперечить вимогам законодавства, тому вимога прокурора про визнання оспорюваного договору недійсним є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

За вимогами частини першої статті 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюванний.

За доводами прокурора правовим наслідком недійсності договору має бути скасування державної реєстрації права користування (сервітуту) товариства з обмеженою відповідальність Гуртово-роздрібна компанія на земельну ділянку 2124883600:12:011:0047 площею 0,0100 га, та повернення її за актом прийому-передачі Холмківській сільській раді.

Разом з тим, матеріалами справи встановлено, що 29.06.2022 р. Відповідачем 2 складено заяву про відмову в повному обсязі від сервітуту на земельну ділянку кадастровий номер 2124883600:12:011:0047 площею 0,0100 га, який встановлений на користь Відповідача 2 за договором від 30.06.2020 р. №233-20.

Після розгляду вказаної заяви суб`єктом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, запис про інше речове право в ДРРПНЬ №37754325 щодо земельної ділянки кадастровий номер 2124883600:12:011:0047 припинено, що засвідчується витягом з ДРРПНМ від 11.07.2022 р. №304629318.

Згідно п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного правовідношення між сторонами, яке було підставою звернення позивача до суду за захистом своїх інтересів.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Одночасно суд зазначає, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої палати Верховного суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04).

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе, зокрема, у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення (відкриття) провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Судами встановлено, що 29.06.2022 р. після звернення прокурора до суду та відкриття провадження у справі Товариством з обмеженою відповідальністю Гуртово - роздрібна компанія складено заяву про відмову від сервітуту на земельну ділянку кадастровий номер 2124883600:12:011:0047 площею 0,0100 га, після чого суб`єктом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, запис про інше речове право в ДРРПНЬ №37754325 щодо земельної ділянки кадастровий номер 2124883600:12:011:0047 припинено.

За ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас у вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності правочину, який є оспорюваним (а не нікчемним), господарському суду необхідно виходити зі змісту позовних вимог. Якщо спір з приводу таких наслідків між сторонами відсутній, у господарського суду немає правових підстав зобов`язувати їх вчиняти дії, прямо передбачені законом, зокрема ч. 1 ст. 216 ЦК України, ч. 2ст. 208 ГК України.

В даному випадку колегія суддів не вбачає наявності спору з приводу таких наслідків між сторонами. Натомість, враховуючи відмову відповідача 2 від сервітуту на земельну ділянку кадастровий номер 2124883600:12:011:0047 та припинення запису про інше речове право в ДРРПНЬ №37754325, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог прокурора в частині скасування державної реєстрації права користування (сервітуту) товариства з обмеженою відповідальність Гуртово-роздрібна компанія та зобов`язання повернути земельну ділянку за актом прийому-передачі Холмківській сільській раді.

В частині зазначених позовних вимог суд приходить до висновку про відсутність предмету спору та необхідність закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи прокурора з приводу відсутності підстав для закриття провадження у справі в частині скасування державної реєстрації права користування (сервітуту) та повернення земельної ділянки за актом прийому-передачі судом не приймаються як безпідставні.

З приводу доводів апелянта щодо звернення прокурора з даним позовом колегія суддів зазначає наступне.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання незаконним та скасування рішення ради, визнання недійсним договору сервітуту з одночасним скасуванням державної реєстрації права та повернення земельної ділянки.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частинами 1, 3 ст.4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У відповідності із ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналіз положень частини 3-5 ст. 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування або інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

В даному випадку за результатами проведеної перевірки Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області до Холмківської сільської ради Головним управлінням направлено клопотання з питань дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельною ділянкою від 20.01.2022 № 7-ДК/0002/КВ/О6/01/-22 з вимогою про вжиття заходів щодо приведення рішенням 39 сесії VII скликання від 20.05.2020 № 882 у відповідність до вимог земельного законодавства.

У зв`язку з тим, що внесення ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області клопотання до Холмківської сільської ради щодо приведення рішення у відповідність до вимог законодавства не є ефективним механізмом захисту інтересів держави в даних правовідносинах Ужгородською окружною прокуратурою скеровано лист від 10.02.2022 за № 104-949 Вих-22 у порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру на адресу територіального органу державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі про необхідність вжити належних заходів щодо захисту інтересів держави саме у судовому порядку.

Однак, ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області не здійснено належні заходи по реагуванню.

Таким чином із наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що компетентним органом не вживалися заходи щодо захисту інтересів держави, що свідчить про можливість настання невідворотних негативних наслідків для інтересів держави.

Також в даному випадку, колегія суддів враховує позицію Великої Палати Верховного суду від 01.06.2021 року справа №925/929/19, в якій встановлено законність звернення прокурором в інтересах держави в особі територіального органу Держгеокадастру, з таких правовідносин.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги керівника Ужгородської окружної прокуратура в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області до Холмківської сільської ради та до Товариства з обмеженою відповідальністю Гуртово - роздрібна компаніяза участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 - гр. ОСОБА_1 , м. Ужгород про визнання незаконним та скасування рішення ради, визнання недійсним договору сервітуту з одночасним скасуванням державної реєстрації права були правомірно частково задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд ухвалив оскаржуване рішення з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи заявника апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Гуртово-роздрібна компанія залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.04.2023 року у справі №907/174/22 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 16.10.2023

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддяПлотніцький Б.Д.

СуддіБойко С.М.

Бонк Т.Б.