Постанова

від 12.10.2023 по справі 638/3884/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2023 року

м. Харків

справа № 638/3884/23

провадження № 22-ц/818/1258/23

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Супрун Я.С.

сторони справи:

заявник - ОСОБА_1

заінтересована особа: Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 травня 2023 року постановлену у складі судді Цвіри Д.М.,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення в якій просила встановити факт укладання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

В обґрунтування поданої заяви зазначала, що 06.11.2015 між громадянкою ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_3 був укладений шлюб та зареєстрований Євпаторійським міським відділом запису актів цивільного стану Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим згідно відомостей, зазначених у Свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_1 , 6 листопада 2015 року за актовим записом № 1190. Після укладення шлюбу заявник залишила своє дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 . У березні 2019 року Заявник разом із своїм чоловіком ОСОБА_3 переїхали до міста Харкова, де ОСОБА_3 був взятий на облік Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради, про що йому була надана довідка №6326-5000110016 від 16.04.2019 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 34 років ОСОБА_3 загинув, про що 15 березня 2023 року складено відповідний актовий запис №87, й видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 . 29.03.2023 приватним нотаріусом Тельтіус О.В. за заявою ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було зареєстровано спадкову справу № 70458698. 05 квітня 2023 року вих. 13549/1187-32.24/32.24 Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), розглянувши звернення повідомив, що актовий запис про шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перевіркою за допомогою Державного реєстру актів цивільного стану громадян, такого запису не виявлено.

Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 08.05.2023 відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвала мотивована тим, що встановлення фактів є особливою функцією суду, необхідною для підтвердження певної обставини як факту, про що просить заявник. Необхідність цього виникає у зв`язку із прогалиною в інформації або її відсутності, яка не дає змоги дійти остаточного висновку у питанні. Статтею 315 ЦПК України передбачено встановлення у судовому порядку факту укладення шлюбу за умови доведеності того, що шлюб між сторонами було зареєстровано в органах РАЦС, про що є відповідний актовий запис, але втрачено відповідні документи, які неможливо поновити. Встановлення юридичного факту реєстрації шлюбу органом іноземної держави, в тому числі на окупованій території, цивільне процесуальне законодавство України не передбачає.

Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, після уточнення якої, посилаючись на порушення процесуального права просила ухвалу скасувати, а справу направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що xастиною 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені в порядку, не передбаченому законом, є недійсним і не створює правових наслідків, проте 07 травня 2022 року набрали чинності зміни до вказаної норми, а саме її доповнено словами «крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території...». Апелянт зазначив, що міжнародний суд ООН у своїй практиці щодо окупованих територій сформулював «Намібійські винятки», відповідно до яких документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання призведе до серйозних порушень або обмежень прав громадян.

Скаржник зауважив, що відносини, які здійснюються на окупованих російською федерацією територіях, регулюються Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Статтею 9 вказаного Закону держава визнала легітимність та чинність Деяких документів, зокрема документа, що підтверджує факт укладення шлюбу, виданого органами на окупованій території.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржувана судова ухвала не відповідає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 06.11.2015 між громадянкою ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_3 був укладений шлюб та зареєстрований Євпаторійським міським відділом запису актів цивільного стану Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим згідно відомостей, зазначених у Свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_1 , 6 листопада 2015 року за актовим записом № 1190.

ОСОБА_3 був взятий на облік Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради, про що йому була надана довідка №6326-5000110016 від 16.04.2019 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 34 років ОСОБА_3 загинув, про що 15 березня 2023 року складено відповідний актовий запис №87, й видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .

Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), розглянувши звернення повідомив, що актовий запис про шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перевіркою за допомогою Державного реєстру актів цивільного стану громадян, такого запису не виявлено.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Відповідно до статті 1 ЦПК України зазначений Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. При цьому завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Стаття 4 ЦПК України гарантує кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення.

Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (у редакції, чинній на час звернення заявника до суду) визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, є недійсним і не створює правових наслідків.

07 травня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України», яким, зокрема, частину третю статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» доповнено словами «крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану».

Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17.

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо реєстрації шлюбу, з метою захисту прав і свобод громадян України на тимчасово окупованих територіях, ніяким чином не легітимізує таку владу.

Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Документи, видані органами та установами (зокрема, закладами реєстрації актів цивільного стану), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема, під час розгляду справ у порядку статті 315 ЦПК України.

Із заяви ОСОБА_1 слідує, що 06.11.2015 між громадянкою ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_3 був укладений шлюб та зареєстрований Євпаторійським міським відділом запису актів цивільного стану Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим згідно відомостей, зазначених у Свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_1 , 6 листопада 2015 року за актовим записом № 1190.

У зв`язку із укладенням шлюбу на тимчасово окупованій території заявник не міг отримати дублікат свідоцтва про шлюб на підконтрольній Україні території із внесенням відповідного актового запису у Державний реєстр актів цивільного стану як підтвердження наявності відповідних шлюбних стосунків на державному рівні.

При цьому неможливість для заявника отримати дублікат свідоцтва про шлюб та поновити акт реєстрації шлюбу в позасудовому порядку свідчить повідомлення Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), який повідомив, що актовий запис про шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перевіркою за допомогою Державного реєстру актів цивільного стану громадян, такого запису не виявлено.

Враховуючи, що ОСОБА_1 на час звернення до суду та вирішення питання про відкриття провадження судом першої інстанції не мала можливості здійснити вказані дії в позасудовому порядку, судова колегія вважає, що суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі.

Крім того, з огляду на положення пункту 4 частини першої статті 315 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ЦПК України не передбачає можливості встановлення судом факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території. Помилковість таких висновків полягає у тому, що невизначеність норм процесуального права не може тлумачитись проти заявника і обмежувати його право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

При цьому висновок про можливість розгляду заяви про встановлення факту реєстрації шлюбу в окремому провадження викладено у постановах Верховного Суду, зокрема від 10 грудня 2018 року у справі № 2-о-48/10 (провадження № 61-1217св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 694/332/17 (провадження № 61-26442св18), від 08 вересня 2021 року у справі № 752/18540/20 (провадження № 61-4695св21).

Отже висновок суду про те, що подана ОСОБА_1 заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення таких фактів у судовому порядку є безпідставним.

За таких обставин суди першої зробив помилкові висновки про відмову у відкритті провадження у справі, що призвело до порушення норм процесуального права.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Ураховуючи наведене та з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя, Харківський апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги скасування ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відповідності до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції з передачею справи для продовження розгляду до цього ж суду, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 -задовольнити .

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 травня 2023 року - скасувати, справу направити для розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17 жовтня 2023 року.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук