Рішення

від 03.10.2023 по справі 903/712/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 жовтня 2023 року Справа № 903/712/23

за позовом Релігійної організації «Релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Православної Церкви України села Ярівка Луцького району Волинської області»

до відповідача: Горохівської міської ради Луцького району Волинської області

про визнання права власності на нерухоме майно

Суддя Шум М. С.

Секретар с/з Сосновська Ю. П.

Представники: н/з

встановив: Релігійна організація «Релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Православної Церкви України села Ярівка Луцького району Волинської області» в позовній заяві від 07.07.2023 до Горохівської міської ради Луцького району Волинської області просить суд визнати за собою право власності на храм Воздвиження Хреста Господнього, що розташований у селі Ярівка, Луцького району Волинської області по вул. Лесі Українки, №41 корпус ц та надати дозвіл на виготовлення технічного паспорту на вказане нежитлове приміщення. А також стягнути з відповідача судові витрати у справі в сумі 2 684,00 судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 14.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.07.2023.

В клопотанні від 04.08.2023 представник позивача просить суд розгляд справи проводити без його участі, щодо призначення розгляду справи по суті не заперечує. Крім того, просить суд долучити до матеріалів справи копію кваліфікаційного сертифікату Сафоніка Б. О., який надав висновок, яким встановлено можливість надійного та безпечного використання храму Воздвиження Хреста Господнього. Суд протокольною ухвалою від 08.08.2023 приймає та долучає відповідний документ до матеріалів справи.

За доводами позивача, оскільки , внаслідок правової невизначеності закону такий об`єкт перебуває у невизначеному стані, мотивовано вважає, що заявлена позовна вимога про визнання права власності є обґрунтованою, та підлягає задоволенню судом.

На думку позивача, саме таке рішення відповідатиме сутності ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Представник відповідача в письмових поясненнях від 30.08.2023 за №2049/03-38/2-23 та у судовому засіданні 05.09.2023 зазначив, що Горохіська міська рада є неналежним відповідачем у справі. Щодо призначення розгляду справи по суті представник відповідача не заперечував.

Ухвалою суду від 08.08.2023 підготовче засідання закрито, розгляд справи по суті призначено на 05.09.2023.

Ухвалою суду від 05.09.2023 розгляд справи по суті відкладено на 03.10.2023

28.09.2023 від відповідача на адресу суду надійшла заява, у якій Горохівська міська рада визнає право Релігійної організації «Релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Православної Церкви України села Ярівка Луцького району Волинської області» на використання земельної ділянки площею 0,3468 га кадастровий номер 0720885000:11:001:0082, вид цільового призначення: для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: вул. Лесі Українки, №41 корпус ц, с. Ярівка, Луцького району Волинської області, оскільки рішенням міської ради від 12.05.2023 за №30-67/2023 відповідну земельну ділянку передано позивачу у постійне користування. Додатково відповідач зазначає, що визнає за позивачем право власності на храм Воздвиження Хреста Господнього, що розташований у селі Ярівка, Луцького району Волинської області по вул. Лесі Українки, №41 корпус ц . Відповідна заява приєднана до матеріалів справи.

Згідно з ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки, клопотання про визнання позову підписане головою Горохівської міської ради Луцького району Волинської області В.Л. Годиком, визнання позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, суд приймає визнання позову відповідачем.

Представники сторін в судове засідання 03.10.2023 не з`явилися, водночас суд звертає увагу, що ухвалою суду від 05.09.2023 явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

в с т а н о в и в:

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

У статті 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 зазначеного Кодексу).

Порушення права/інтересу пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити/реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Тому застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права (інтересу) позивача.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020р. у справі № 916/2791/13.

Розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 26.10.2022 за №494 "Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції", зареєстровано зміни до статуту релігійної організації "Свято -Хресто - Воздвиженська громада Української Православної Церкви " у новій редакції за новою назвою релігійна організація: «Релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Православної Церкви України села Ярівка Луцького району Волинської області".

Рішенням Горохівської міської ради від 12.05.2023 за №30-67/2023 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки релігійній організації "Релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Православної Церкви України села Ярівка Луцького району Волинської області" площею 0,3468 га кадастровий номер 0720885000:11:001:0082, вид цільового призначення: для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: АДРЕСА_1 у постійне користування.

Позивач зазначає, що упродовж 1990- 1992 років Свято - Хресто - Воздвиженська громада Української Православної Церкви за власні та спонсорські кошти, а також силами членів релігійної громади було збудовано нежитлову релігійну (культову) споруду - храм Воздвиження Хреста Господнього, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 .

У встановленому законом порядку будівлі не було зареєстровано у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів.

За результатами висновку інженера - проектувальника ОСОБА_1 від 03.07.2023 встановлено можливість надійного та безпечного використання Храму Воздвиження Хреста Господнього, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 .

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України, визначено, що право власності;- це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За приписом ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, не будучи власником спірного об`єкта нерухомості, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Згідно з ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При цьому у постанові Верховного Суду України від 27.09.2017 у справі №6-718цс17 зазначено: «За положенням спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об`єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об`єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Стаття 376 Цивільного кодексу України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п`ятою цієї статті.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При цьому, частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об`єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об`єкту, а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №11/384-06.

При цьому, зі змісту ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України вбачається, що при вирішенні справ за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, потрібно встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є порушені будівельні норми та правила істотними. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Пунктом 2 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» №6 від 30.03.2012 р. визначено, що відповідно до статті 376 ЦК суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема: про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки; про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснила самочинне будівництво.

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (ч. 2 ст. 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. ЦК). Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Доказів порушення прав і законних інтересів інших осіб, в т.ч. суміжних землекористувачів, створення самочинно збудованим майном загрози життю, здоров`ю людей, майну фізичних та юридичних осіб учасниками процесу суду не подано, про наявність таких обставин суду не повідомлено.

Враховуюче вищенаведене, беручи до уваги існування в даному випадку обставин, передбачених ст. 376 Цивільного кодексу України, суд вважає позовні вимоги про визнання права власності за релігійною організацією «Релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Православної Церкви України села Ярівка Луцького району Волинської області» на храм Воздвиження Хреста Господнього, що розташований у АДРЕСА_1 корпус ц правомірними та обґрунтованими.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи вище вкладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити .

2. Визнати за релігійною організацією "Релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Православної Церкви України села Ярівка Луцького району Волинської області" (45723, Волинська обл., Луцький район, с. Ярівка, вул. Лесі Українки, 41, корпус ц код ЄДРПОУ 20148897) право власності на храм Воздвиження Хреста Господнього, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

16.10.2023

СуддяМ. С. Шум