Рішення

від 16.10.2023 по справі 910/7685/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.10.2023Справа № 910/7685/23Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства «Укркорн»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тургаз»

про стягнення 2 972 807, 91 грн.

За участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 16.10.2023.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Укркорн» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тургаз» про стягнення 2 972 807, 91 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем передбаченого договором обов`язку з оплати вартості отриманого товару за договором поставки від 18.02.2021 № 18/02/2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2023 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче провадження у справі призначено на 17.07.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 продовжено строк підготовчого провадження по справі. Розгляд справи відкладено на 04.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 відкладено підготовче засідання на 18.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті на 16.10.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 16.10.2023 надав пояснення суду та підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 16.10.2023 не з`явився.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду була направлена судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження сторін, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись із вищевказаними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача.

Відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим їм процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим їм процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 16.10.2023 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

18.02.2021 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 18/02/2021, за яким постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.3 Договору предметом поставки є визначені родовими ознаками вироби, найменування та асортимент яких, наголошується в замовленнях покупця, ухвалених постачальником і товарних накладних.

Згідно пункту 8.1. Договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Пунктом 8.3 Договору встановлено, що оплата здійснюється покупцем на підставі цього Договору та накладних за відповідну партію товару.

Позивач вказує, що поставив відповідачу товар на загальну суму 2 757 780, 00 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними долученими до позовної заяви, які підписані сторонами без зауважень та скріплені печатками. Однак, відповідач за поставлений товар розрахувався у розмірі 969 822, 00 грн. Грошові кошти, отримані позивачем від відповідача зараховувались в якості оплати за товар, який було поставлено раніше, в хронологічному порядку.

Позивач також вказує, що платіжною інструкцією від 22.09.2021 на суму 49 536, 00 грн повернув відповідачу зазначені кошти на підставі повідомлення про помилкове відправлення.

За Договором поставки відповідачем сплачено позивачу за товар 920 286, 00 грн (969 822, 00 - 49 536, 00 = 920 286,00 грн).

Відповідачем неоплачений товар за Договором на загальну суму 1 837 494, 00 грн (2 757 780, 00 грн - 920 286, 00 грн).

На підставі Актів про відшкодування послуг логістики від 23.12.2021 № Б-0038, № Б-0039, № Б-0040, № Б-0041, № Б-0042, № Б-0043, № Б-0044, № Б-0045, № Б-0046, № Б-0047 заборгованість відповідача була зменшена шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог за Договором поставки на суму вказаних актів у розмірі 310 927, 12 грн.

Зарахування проведено в рахунок заборгованості відповідача в хронологічному порядку її виникнення, тобто в рахунок оплати за товар, отриманий та неоплачений відповідачем, за видатковими накладними: від 16.07.2021 № 799 на суму 51 552, 00 грн, від 23.07.2021 № 838 на суму 53 568, 00 грн, від 30.07.2021 № 884 на суму 37 152, 00 грн, від 06.08.2021 № 912 на суму 51 264, 00 грн, від 13.08.2021 № 947 на суму 47 808, 00 грн, від 20.08.2021 № 980 на суму 55 296, 00 грн, від 27.08.2021 № 1003 в рахунок часткової оплати на суму 14 287, 12 грн.

Вартість поставленого товару за накладною № 1003 становить 62 784, 00 грн, розмір взаємозаліку 14 287, 12 грн, отже несплаченим залишився залишок у розмірі 48 496, 88 грн (62 784, 00 грн - 14 287, 12 грн).

Неоплаченим залишився товар, поставлений відповідачу за видатковими накладними: від 27.08.2021 № 1003 частково неоплачений товар на суму 48 496, 88 грн, від 03.09.2021 № 1051 на суму 47 232, 00 грн, від 10.09.2021 № 1069 на суму 61 920, 00 грн, від 17.09.2021 № 1113 на суму 68 256, 00 грн, від 24.09.2021 № 1139 товар на суму 91 872, 00 грн, від 08.10.2021 № 1194 на суму 122 976, 00 грн, від 15.10.2021 № 1226 на суму 101 664, 00 грн, від 29.10.2021 № 1304 на суму 46 368, 00 грн, від 05.11.2021 № 1341 на суму 77 472, 00 грн, від 12.11.2021 № 1376 на суму 96 480, 00 грн, від 19.11.2021 № 1412 на суму 58 752, 00 грн, від 17.12.2021 № 1563 на суму 115 225, 20 грн, від 24.12.2021 № 1599 на суму 93 006, 00 грн, від 06.01.2022 № 4 на суму 52 268, 40 грн, від 14.01.2022 № 39 на суму 51 908, 40 грн, від 14.01.2022 № 40 на суму 8064, 00 грн, від 14.01.2022 № 41 на суму 4896, 00 грн, від 21.01.2022 № 94 на суму 62 128, 80 грн, від 21.01.2022 № 95 на суму 9504, 00 грн, від 21.01.2022 № 96 на суму 16 416, 00 грн, від 28.01.2022 № 129 на суму 9504, 00 грн, від 28.01.2022 № 130 на суму 6624, 00 грн, від 28.01.2022 № 131 на суму 62 614, 80 грн, від 04.02.2022 № 172 на суму 11 232, 00 грн, від 04.02.2022 № 173 на суму 45 363, 60 грн, від 11.02.2022 № 227 на суму 75 031, 20 грн, від 18.02.2022 № 270 на суму 81 291, 60 грн.

Загальна сума заборгованості за договором становить 1 526 566, 88 грн (2 757 780, 00 грн - 920 286, 00 грн - 310 927, 12 грн).

З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію від 29.03.2023 № 1 про сплату заборгованості за Договором поставки у розмірі 1 526 566, 88 грн, яка відповідачем задоволена не була, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, змістом взаємних договірних зобов`язань сторін є обов`язок позивача поставити відповідачу обумовлений договором товар належної якості та кількості, який породжує обов`язок відповідача прийняти зазначений товар та оплатити за нього встановлену договором вартість у встановлений договором строк.

Господарським судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачу товар на умовах визначених договором, що підтверджується наведеними вище видатковими накладними, які підписані відповідачем без зауважень. Однак, відповідач свої зобов`язання за договором щодо оплати поставленого товару виконав не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 1 526 566, 88 грн.

Суд зазначає, що представник відповідача у судові засідання не з`являвся, відзиву на позовну заяву не надав, проти позову не заперечив.

З огляду на те, що строк оплати за поставлений товар настав, ненадання відповідачем контррозрахунку заборгованості, як і будь-яких заперечень на позов, враховуючи відсутність доказів оплати, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором у розмірі 1 526 566, 88 грн підлягає задоволенню.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 823 501, 83 грн пені та 106 859, 68 грн штрафу.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ГК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно п. 9.3 Договору, за порушення грошових зобов`язань за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, а за прострочення понад місяць - додатково штраф у розмірі 7 % від неоплаченої суми.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, постанові Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17.

Здійснивши перерахунок пені та штрафу суд встановив, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 823 501, 83 грн, розмір штрафу становить 106 859, 68 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 61 636, 47 грн 3 % річних та 454 243, 05 грн інфляційних втрат.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за Договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 454 243, 05 грн.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 %, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 61 636, 47 грн.

Відповідно до п. 81 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 № 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з покладенням судового збору в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТУРГАЗ» (04112, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГОНТИ, будинок 3-А; ідентифікаційний код 31307750) на користь ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «УКРКОРН» (19615, Черкаська обл., Черкаський р-н, село Мошни, вул.Спасо-Преображенська, будинок 170; ідентифікаційний код 39353597) заборгованість у розмірі 1 526 566 (один мільйон п`ятсот двадцять шість тисяч п`ятсот шістдесят шість) грн 88 коп., пеню у розмірі 823 501 (вісімсот двадцять три тисячі п`ятсот одна) грн 83 коп., штраф у розмірі 106 859 (сто шість тисяч вісімсот п`ятдесят дев`ять) грн 68 коп., інфляційні втрати у розмірі 454 243 (чотириста п`ятдесят чотири тисячі двісті сорок три) грн 05 коп., 3 % річних у розмірі 61 636 (шістдесят одна тисяча шістсот тридцять шість) грн 47 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 44 592 (сорок чотири тисячі п`ятсот дев`яносто дві) грн 12 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 18.10.2023

Суддя І.В. Алєєва