Рішення

від 10.10.2023 по справі 918/941/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2023 р. м. РівнеСправа № 918/941/23

Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Ярощук О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПРОМ-ЮА ГРУП" (вул. Лесі Українки, 33-А, м. Луцьк, Волинська обл., Луцький р-н, 43025, код ЄДРПОУ 40618763)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вирівський щебеневий завод" (вул. Центральна, с. Вири, Рівненська обл., Сарненський р-н, 34551, код ЄДРПОУ 42908904)

про стягнення 81 614 грн 26 коп.

у судове засідання представники учасників справи не з`явилися

Згідно з ч. 3 ст. 222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

ВСТАНОВИВ:

06 вересня 2023 року на поштову адресу Господарського суду Рівненської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПРОМ-ЮА ГРУП" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вирівський щебеневий завод" про стягнення 81 614 грн 26 коп.

В обґрунтування позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПРОМ-ЮА ГРУП" зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вирівський щебеневий завод" не виконує зобов`язання за Договором поставки № 120320/1 від 12.03.2020 в частині повного та своєчасного проведення розрахунків.

Ухвалою від 11.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/941/23. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи призначено на 10.10.2023. Встановлено сторонам строк на подання заяв по суті спору.

28 вересня 2023 року від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог у якій останній, між іншого, просив розгляд справи здійснювати без його участі та участі його представника.

09 жовтня 2023 року від відповідача надійшов відзив з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

10 жовтня 2023 року судом встановлено, що представники сторін не з`явилися, хоча про дату час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Позивач повідомлявся про час, дату та місце проведення даного засідання шляхом надіслання на його офіційну електронну адресу ухвали від 11.09.2023.

Відповідно до п. 17 розділу ІІІ положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішення Вищої ради правосуддя 17.08.2021 за № 1845/0/15-21 встановлено, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Направлення копії судового рішення учасникам справи в електронній формі у разі наявності в особи офіційної електронної адреси є належним виконанням судом обов`язку з направлення копії судового рішення у порядку, встановленому процесуальним законом.

У заяві про зменшення позовних вимог позивач просить суд здійснювати розгляд справи без участі його представника. Разом з тим позивач вказав, що у зв`язку із незначною складністю даної справи, відсутністю будь-яких інших додаткових доказів, заяв, клопотань, пояснень зі сторони позивача та з метою швидкого та оперативного строку її розгляду, вважає за доцільне не затягувати розгляд даної справи та за можливе її розгляд без участі позивача та його представника за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 11.09.2023, яка вручена 19.09.2023 Товариству з обмеженою відповідальністю "Вирівський щебеневий завод" за адресою місцезнаходження вул. Центральна, с. Вири, Рівненська обл., Сарненський р-н, 34551 (трек-номер поштового відправлення 3301312678692).

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов`язковою та з огляду на наявність заяви позивача про розгляд справи без його участі, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті без участі представників позивача та відповідача.

Господарський суд, розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на наступне.

Як вбачається із поданої заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПРОМ-ЮА ГРУП" просить суд зменшити розмір позовних вимог в частині стягнення основного боргу на 35 000 грн 00 коп. та продовжити розгляд справи в межах позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, пені, 3 % річних та штрафу 10 %.

Позивач вказує, що після подання позовної заяви до суду відповідач здійснив 18.09.2023 оплату основної заборгованості у розмірі 35 000 грн 00 коп.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Судом встановлено, що заява про зменшення позовних вимог подана у строки, визначені ГПК України.

Водночас, як вбачається із позовної заяви позивачем заявлено п`ять вимог майнового характеру, а саме: 1) про стягнення 35 000 грн 00 коп. основного боргу; 2) про стягнення 12 031 грн 04 коп. - інфляційних втрат; 3) про стягнення 27 753 грн 20 коп. - пені; 4) про стягнення 1983 грн 87 коп. - 3 % річних; 5) про стягнення 4 849 грн 15 коп. - штрафу 10 % за Договором поставки № 120320/1 від 12.03.2020, які об`єднані у одному позові, розмір кожної з яких визначається певною сумою, визначеною позивачем.

Разом з тим, кожна вимога розглядається судом окремо і по кожній вимозі суд має прийняти певне рішення у відповідності з п.1 ч.5 ст.238 ГПК України.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Надавши оцінку заяві позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд встановив, що вказана заява суперечить приписам ст. 46 ГПК України, а саме у ній зменшено до нуля позовну вимогу в частині стягнення основного боргу, що не узгоджується із правовою природою зменшення розміру позовних вимог.

Відтак суд відмовляє у задоволенні заяви позивача про зменшення позовних вимог.

Разом з тим, приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України унормовано, що суд закриває провадження у справі, зокрема якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК (відсутність предмету спору) можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що позивач просить суд стягнути з відповідача 81 614 грн 26 коп. з яких: 35 000 грн 00 коп. - основний борг, 12 031 грн 04 коп. - інфляційні втрати, 27 753 грн 20 коп. - пеня, 1983 грн 87 коп. - 3 % річних, 4 849 грн 15 коп. - штраф 10 %), а відповідачем після звернення позивача до господарського суду із даним позовом у даній справі погашена основна заборгованість по Договору поставки № 120320/1 від 12.03.2020 у розмірі 35 000 грн 00 коп., що підтверджується випискою Акціонерного банку "Південний" по рахунку позивача від 18.09.2023, між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань стосовно даної заборгованості, то суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Таким чином, господарський суд закриває провадження у справі № 918/941/23 в частині стягнення 35 000 грн 00 коп. основного боргу.

Отже, подальший розгляд здійснюється судом в межах позовних вимог про стягнення 46 614 грн 26 коп., з яких; 12 031 грн 04 коп. - інфляційні втрати, 27 753 грн 20 коп. - пеня, 1983 грн 87 коп. - 3 % річних, 4 849 грн 15 коп. - штраф 10 %.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПРОМ-ЮА ГРУП" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вирівський щебеневий завод" (далі - покупець) укладено Договір поставки № 120320/1 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставляти покупцеві товар, а покупець приймати товар в асортименті і кількості, які визначені у замовленні покупця (усному, письмовому, електронному, факсимільному тощо) та за цінами, зазначеними у видатковій накладній на товар, а покупець зобов`язується оплатити та прийняти відповідний товар.

Згідно з п. 5.1. Договору товар має бути поставлений покупцеві не пізніше за термін, вказаний в замовлені (усному, письмовому, електронному, факсимільному тощо). Про дату готовності товару до відвантаження постачальник повідомляє покупця факсом, або по електронній пошті або іншим зручним для обох сторін способом за домовленістю сторін.

Умова та порядок поставки товару узгоджуються сторонами усно (п. 5.2. Договору).

Загальна ціна Договору складається з сум, зазначених у рахунках-фактурах, які надані на підставі замовлення (п. 6.1. Договору).

Сторони узгодили між собою порядок розрахунків у розділі 7 Договору, відповідно до якого розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника згідно виставлених постачальником рахунку-фактури. Оплата за товар вважається виконаною в момент зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Покупець здійснює оплату вартості товару на підставі рахунку-фактури, виписаного на підставі замовлення покупця шляхом перерахування 50% передоплати на поточний рахунок постачальника протягом 3 календарних днів з моменту виставлення рахунку та 50 % протягом 3 календарних днів з моменту поставки товару, якщо інші умови оплати не визначені сторонами усно або у Специфікаціях, додаткових угодах тощо Сторони допускають можливість часткової/повної післяплати за поставлений товар.

Відповідно до п. 8.1. Договору право власності на товар переходить до покупця в момент передачі товару перевізнику.

Згідно з п. 9.1. Договору сторони за договором несуть майнову відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов Договору відповідно до чинного законодавства України.

Покупець за цим Договором несе наступну відповідальність за прострочення платежу виплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми платежу за кожен день прострочення (п. 9.2. Договору).

У випадку прострочення покупцем платежу більш ніж на 30 календарних днів останній зобов`язується сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 10% від вартості товару (п. 9.3. Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що Договір є укладеним, підписаний уповноваженими сторонами та скріплений відтисками печаток останніх, на час розгляду справи доказів недійсності договору, зокрема відповідних судових рішень, суду не надано.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач поставив, а покупець прийняв товар за Договором на загальну суму 48 491 грн 51 коп., що підтверджується видатковою накладною № 60 від 19.01.2022, а також податковою накладною № 75 від 19.01.2022, квитанцією № 1 від 14.02.2022. Товар зі сторони покупця прийнято директором Бабюком Дмитрієм Юрійовичем згідно з довіреністю № 2 від 19.01.2022.

Виписками по рахунку Акціонерного банку "Південний" від 12.05.2022, від 18.07.2022 та від 10.05.2023 підтверджується, що відповідач частково провів оплату за поставлений товар, а саме: 12.05.2022 на суму 3 491 грн 52 коп.; 18.07.2022 на суму 5 000 грн 00 коп.; 10.05.2023 на суму 5 000 грн 00 коп.

Після пред`явлення даного позову, відповідачем оплачено решту основного боргу у розмірі 35 000 грн 00 коп.

Оскільки відповідач прострочив виконання договору в частині своєчасного проведення розрахунків, позивач звернувся до суду із даним позовом.

У відзиві відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог з урахуванням поданої позивачем заяви про зменшення позовних вимог. Так, у даній заяві по суті спору відповідач зазначив, що позовні вимоги про стягнення штрафу та пені заявлені поза межами спеціальної позовної давності, яка передбачена п, 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, а також здійснено неправильні розрахунки.

Відповідач зауважує, що оскільки позивачем було передано товар відповідачу 19.01.2022, то, відповідно до п. 7.3 Договору, відповідач протягом 3 календарних днів з моменту поставки товару повинен був оплатити його вартість, тобто до 23.01.2022, а відтак, обов`язок у відповідача по сплаті штрафу, який передбачений п. 9.3 Договору (прострочення сплати більш ніж на 30 календарних днів) виник з 00 годин 23.02.2022, і, саме з цього дня, у відповідача виникло право на звернення до суду із вимогою про стягнення цього штрафу в межах одного року спеціальної позовної давності. Таким чином, граничним строком на звернення до суду із вимогою про стягнення штрафу на підставі п. 9.3. Договору є 23.02.2022, а позивач звернувся до суду 05.09.2023.

У зв`язку з наведеним, керуючись положеннями ч. 4 ст. 267 ЦК України, згідно з якою сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, зокрема, відповідач заявляє про сплив позовної давності щодо вимоги про стягнення штрафу у даній справі на підставі п. 9.3 Договору та просить відмовити у її задоволенні.

Щодо вимоги про стягнення пені заявленої на підставі п. 9.2. Договору, відповідач зазначає, що розмір пені визначений невірно з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. При цьому, як вказує відповідач, умовами Договору не встановлено, що нарахування пені здійснюється за весь час прострочення сплати платежу, тобто більше 6-ти місяців та строк у шість місяців передбачений п.9.2. Договору, сторонами не збільшений.

Таким чином, на переконання відповідача, оскільки нарахування пені в межах спірних правовідносин за весь прострочення після закінчення шестимісячного строку є неправомірним, тому, по визначених стягнення періодах, а саме: період 3 (19.07.2022 - 09.05.2023) та період 4 (11.05.2023 -27.07.2023), (28.07.2023 - 05.09.2023) - нарахування пені неправомірне, оскільки шестимісячний строк для нарахування, який рахується з дня виникнення обов`язку по оплаті коштів, а це 19.01.2022 закінчився.

Також відповідач звертає увагу, що до вимог позивача про стягнення пені, відповідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України також застосовується спеціальна позовна давність в один рік, а тому вимога про її стягнення є неправомірною, оскільки, у спірних правовідносинах, перебіг позовної давності починається з наступного дня, коли повинен був бути оплачений отриманий товар, тобто з 24.01.2022, а позивач до суду звернувся аж 05.09.2023.

Окрім цього, відповідач просить суд врахувати, що у випадку, якщо суд дійде висновку про підставність стягнення пені за певний період, то позивач просить стягнути пеню за відповідні, періоди, а саме:

- період 1 (24.01.2022 - 11.05.2022) тобто кінцевим строком звернення до суду з урахуванням одного року є 11.05.2023;

- період 2 (13.05.2022 - 02.06.2022) тобто кінцевим строком звернення до суду з урахуванням одного року є 02.06.2023;

- період 3 (03.06.2022 - 17.07.2022), тобто кінцевим строком звернення до суду з урахуванням одного року є 17.07.2023.

З урахуванням викладеного відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного правочину, який за своєю правовою природою є договорами поставки.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач виписав для відповідача рахунок на оплату товару № 92 від 18.01.2022 на суму 48 491 грн 52 коп. згідно з Договором № 120320/1 від 12.03.2020.

Судом встановлено, що позивач поставив для відповідача товар 19.01.2022 на загальну суму 48 491 грн 52 коп.

У відповідності до п. 7.3. Договору покупець зобов`язаний був оплатити його наступним чином:

- 50 % товару (24 245 грн 76 коп.) шляхом передоплати протягом 3 календарних днів з моменту виставлення рахунку, тобто до 21.01.2022 включно;

- 50 % товару (24 245 грн 76 коп.) протягом 3 календарних днів з моменту поставки товару, тобто до 24.01.2022 включно (з урахуванням того, що останній день оплати припадає на суботу 22.01.2022, що є вихідним днем, а відтак переноситься на перший робочий після нього календарний день - понеділок 24.01.2022).

Натомість, як вбачається, за Договором відповідач прострочив зобов`язання із оплати поставленого товару:

- на суму 24 245 грн 76 коп. із 22.01.2022 до 24.01.2022;

- на суму 48 491 грн 52 коп. із 25.01.2022 до 11.05.2022;

- на суму 45 000 грн 00 коп. із 12.05.2022 до 17.07.2022;

- на суму 40 000 грн 00 коп. із 18.07.2022 до 09.05.2023;

- на суму 35 000 грн 00 коп. із 10.05.2023 до 17.09.2023.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом перевірено розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат долучені позивачем до матеріалів справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу та встановлено, що останні не є арифметично вірними, оскільки обґрунтований розмір стягнення з відповідача інфляційних втрат складає 11 537 грн 63 коп., а 3 % річних - 1 981 грн 88 коп.

Помилковість розрахунків позивача є у тому, що позивач вважає відповідача таким що прострочив оплату товару із 24.01.2022 на суму 48 491 грн 52 коп.

Натомість як вбачається із матеріалів справи, відповідач є таким, що прострочив оплату товару із 22.01.2022 на суму 24 245 грн 76 коп. та із 25.01.2022 на суму 48 491 грн 52 коп.

Так, відповідач є таким що прострочив оплату 50 % товару (24 245 грн 76 коп.), із 22.01.2022, адже не оплатив товар шляхом передоплати протягом 3 календарних днів з моменту виставлення рахунку 18.01.2022, тобто до 21.01.2022 включно.

При цьому із 25.01.2022 відповідач є таким що прострочив оплату інших 50 % товару (24 245 грн 76 коп.), адже не оплатив поставлений товар протягом 3 календарних днів з моменту поставки товару, тобто до 24.01.2022 включно.

Із викладеного суд виснує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПРОМ-ЮА ГРУП" безпідставно здійснює розрахунок пені на суму 48 491 грн 52 коп. починаючи із 24.01.2022, в той час коли 24.01.2022 є днем коли прострочена заборгованість відповідача складала 24 245 грн 76 коп.

Розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, які здійснено господарським судом долучено до матеріалів справи.

Зважаючи на викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення за Договором інфляційних втрат у розмірі 11 537 грн 63 коп., та 3 % річних у розмірі 1 981 грн 88 коп.

Відповідно господарський суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення 493 грн 41 коп. інфляційних втрат та 01 грн 99 коп. 3 % річних.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Як вбачається із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З аналізу чинних норм законодавства вбачається, що неустойка може бути договірною та позадоговірною (законною). Умову про договірну неустойку має бути зазначено в договорі (ч. 1 ст. 547 ЦКУ). Недотримання письмової форми зазначення в договорі умови про сплату неустойки робить його нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦКУ). Стосовно позадоговірної неустойки відповідно до ч. 1 ст. 231 ГКУ законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначено розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові № 904/4156/18 від 10.12.2019 зазначила, що господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визнання у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду порушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Сторони Договору на підставі вільного волевиявлення домовилися, погодили та зафіксували у пункті 9.2. Договору, що за прострочення платежу покупець несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми платежу за кожен день прострочення.

У випадку прострочення покупцем платежу більш ніж на 30 календарних днів останній зобов`язується сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 10% від вартості товару (п. 9.3. Договору).

Оскільки сторони, укладаючи Договір погодили відповідальність за несвоєчасне виконання постачальником зобов`язань у вигляді вчасної поставки товару у вигляді пені та штрафу, то вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу заявлено у відповідності до Договору та закону.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В той же час, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX (далі - Закон України від 30.03.2020 № 540-IX), який набрав чинності з 02.04.2020.

Карантин, який установлений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 з 12.03.2020 був продовжений згідно з Постановою від 25.04.2023 № 383 до 30.06.2023.

За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 № 540-IX надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців, але не більше ніж до 30.06.2023.

Судом перевірено розрахунки пені та штрафу долучені позивачем до матеріалів справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу та встановлено, що останні не є арифметично вірними в розмірі пені, а обґрунтований розмір стягнення з відповідача:

- пені за Договором з 24.01.2022 до 30.06.2023 становить 24 757 грн 72 коп.;

- штрафу 10 % за Договором становить 4 849 грн 15 коп. (прострочення поставки на суму 48 491 грн 52 коп. понад 30 діб).

Помилковість розрахунків позивача є у тому, що позивач вважає відповідача таким що прострочив оплату товару із 24.01.2022 на суму 48 491 грн 52 коп.

Натомість як вбачається із матеріалів справи, відповідач є таким, що прострочив оплату товару із 22.01.2022 на суму 24 245 грн 76 коп. та із 25.01.2022 на суму 48 491 грн 52 коп.

Так, відповідач є таким що прострочив оплату 50 % товару (24 245 грн 76 коп.), із 22.01.2022, адже не оплатив товар шляхом передоплати протягом 3 календарних днів з моменту виставлення рахунку 18.01.2022, тобто до 21.01.2022 включно.

При цьому із 25.01.2022 відповідач є таким що прострочив оплату інших 50 % товару (24 245 грн 76 коп.), адже не оплатив поставлений товар протягом 3 календарних днів з моменту поставки товару, тобто до 24.01.2022 включно.

Із викладеного суд виснує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПРОМ-ЮА ГРУП" безпідставно здійснює розрахунок пені на суму 48 491 грн 52 коп. починаючи із 24.01.2022, в той час коли 24.01.2022 є днем коли прострочена заборгованість відповідача складала 24 245 грн 76 коп.

Крім того, позивач безпідставно нараховував пеню понад шість місяців у період з 01.07.2023 до 05.09.2023 на підставі Закону України від 30.03.2020 № 540-IX всупереч закінченню дії карантину 30.06.2023.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що відповідач в порушення вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України взяті на себе зобов`язання виконав несвоєчасно, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки, а саме: 24 757 грн 72 коп. - пені та 4 849 грн 15 коп. - штрафу.

Розрахунок пені, який здійснено господарським судом долучено до матеріалів справи.

При цьому, як вбачається із заперечень відповідача, останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу та пені за Договором внаслідок спливу строків позовної давності.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як вбачається, боржник (відповідач) є таким, що прострочив оплату товару із 22.01.2022 на суму 24 245 грн 76 коп. та із 25.01.2022 на суму 48 491 грн 52 коп.

Позивач нараховує пеню за період із 24.01.2022 до 05.09.2023 з урахуванням проведених відповідач оплат основного боргу із простроченням.

Позивач звернувся до суду із даним позовом 05.09.2023, про що свідчить відмітка відділення поштового зв`язку на конверті.

Водночас 24.02.2022 Президент України Володимир Зеленський, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", підписав Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Згідно з указом, воєнний стан запроваджується з 5:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України № 58/2023 від 06.02.2023 року "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджений Законом України 07.02.2023 № 2915-IX, на часткову зміну ст. 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року N 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року N 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року N 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року N 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року N 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року N 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року N 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року N 2500-IX, та Указом від 7 листопада 2022 року N 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року N 2738-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 451/2023 від 26.07.2023, який затверджено Законом України № 3275-IX від 27.07.2023 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб. Тобто воєнний ста в Україні діє до 15 листопада 2023 року.

Введення воєнного стану в Україні певним чином впливає на перебіг позовної давності.

Так, строк, визначений ст. 258 ЦК України, продовжується на строк дії в Україні воєнного, надзвичайного стану відповідно до п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього Кодексу, враховуючи зміни, внесені Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX.

Враховуючи, що з позовною заявою позивач звернувся до суду 05.09.2023, зважаючи на те, що прострочення заборгованості відбулося з 22.02.2022 на суму 24 245 грн 76 коп. та із 25.01.2022 на суму 48 491 грн 52 коп., враховуючи норми Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX - то строк позовної давності за вимогами про стягнення пені та штрафу не сплинув.

Таким чином, вимога відповідача про застосування до спірних правовідносин та позовних вимог про стягнення пені та штрафу наслідків спливу строків позовної давності є безпідставною.

З огляду на викладене, за результатами з`ясування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач - своїх заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення 24 757 грн 72 коп. пені та 4 849 грн 15 коп. штрафу є обґрунтованими.

Відповідно суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення 2 995 грн 48 коп. пені.

Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. (зазначене узгоджується із правової позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013.

Подібні висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, за положенням ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач виконав зобов`язання, передбачені договором у повному обсязі, однак із простроченням.

При цьому суд враховує те, що позивач не надав суду доказів заподіяння йому збитків внаслідок прострочення оплати поставленого товару.

Водночас доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності в результаті дій саме відповідача, позивачем не надано.

З урахуванням викладеного у сукупності, враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії Росії проти України, з урахуванням того, що позивач здійснює нарахування пені понад 6 місяців, передбачених ч. 6 ст. 232 ГК України, на підставі Закону України від 30.03.2020 № 540-IX, за кожен день прострочення у сукупності за 520 днів, суд вважає справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права висновок щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу на 50 %.

Щодо інших доказів, доводів та заперечень сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Оцінивши надані сторонами докази на підтвердження своїх позицій, з огляду на відсутність підстав для висновку про те, що порушення відповідачем зобов`язання за Договором мало наслідком значні збитки для позивача, суд, повно та всебічно перевіривши доводи відповідача, дійшов висновку про наявність підстав для часткового зменшення розміру належних до сплати пені у розмірі 24 757 грн 72 коп. на 50 %, тобто до 12 378 грн 86 коп. та штрафу у розмірі 4 849 грн 15 коп. на 50 %, тобто до 2 424 грн 58 коп., що за обставин цієї справи не призводить до нівелювання значення неустойки як відповідальності за порушення виконання зобов`язання.

При цьому суд також бере до уваги, що пеня не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру кредитор не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дана справа, яка пов`язана з виконанням правочину в господарській діяльності та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарського суду.

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач - своїх заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 11 537 грн 63 коп., 3 % річних у розмірі 1 981 грн 88 коп., 12 378 грн 86 коп. пені та 2 424 грн 58 коп. штрафу.

Відповідно господарський суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення 493 грн 41 коп. інфляційних втрат, 01 грн 99 коп. 3 % річних, 15 374 грн 34 коп. пені та 2 424 грн 57 коп. штрафу.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, передбачено справляння судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору у даній справі при поданні позовної заяви є стягнення з відповідача 81 614 грн 26 коп., з яких: 35 000 грн 00 коп. основний борг, 12 031 грн 04 коп. - інфляційні втрати, 27 753 грн 20 коп. - пеня, 1983 грн 87 коп. - 3 % річних, 4 849 грн 15 коп. - штраф 10 %).

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у випадках, установлених, зокрема п. 5 ч.1 цієї статті, судовий збір повертається повністю.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Як вбачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви до суду, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2 684 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 25186299 від 05.09.2023.

У зв`язку із закриттям провадження у справі в частині 35 000 грн 00 коп. основного боргу господарський суд роз`яснює позивачу про можливість повернення судового збору у розмірі 1 151 грн 08 коп. за письмовим клопотанням.

Згідно з ч. 5 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

З огляду на викладене, сума судового збору за позовні вимоги у розмірі 46 614 грн 26 коп. складає 1 532 грн 92 коп.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог на суму 43 126 грн 38 коп., однак суд з власної ініціативи дійшов висновку про зменшення неустойки на 50 %, що не впливає на розмір судового збору.

Отже, розмір судового збору пропорційно обґрунтованим позовним вимогам становить 1 418 грн 22 коп., який покладається на відповідача.

Судовий збір у розмірі 114 грн 70 коп. залишається за позивачем у зв`язку із безпідставністю заявлених ним позовних вимог про стягнення 493 грн 41 коп. інфляційних втрат, 01 грн 99 коп. 3 % річних та 2 995 грн 48 коп. пені.

Керуючись ст. ст. 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 202, 222, 231, 233, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПРОМ-ЮА ГРУП" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вирівський щебеневий завод" про стягнення 81 614 грн 26 коп. в частині стягнення 35 000 грн 00 коп. основного боргу.

2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПРОМ-ЮА ГРУП" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вирівський щебеневий завод" про стягнення 46 614 грн 26 коп. задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вирівський щебеневий завод" (вул. Центральна, с. Вири, Рівненська обл., Сарненський р-н, 34551, код ЄДРПОУ 42908904) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПРОМ-ЮА ГРУП" (вул. Лесі Українки, 33-А, м. Луцьк, Волинська обл., Луцький р-н, 43025, код ЄДРПОУ 40618763) 11 537 (одинадцять тисяч п`ятсот тридцять сім) грн 63 коп. інфляційних втрат, 1 981 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят одна) грн 88 коп. - 3 % річних, 12 378 (дванадцять тисяч триста сімдесят вісім) грн 86 коп. пені, 2 424 (дві тисячі чотириста двадцять чотири) грн 58 коп. штрафу, 1 418 (одна тисяча чотириста вісімнадцять) грн 22 коп. судового збору.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

5. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано "16" жовтня 2023 року.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя І.О. Пашкевич