Рішення

від 18.10.2023 по справі 922/3600/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/3600/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, місто Харків, доТовариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР ПОБУТОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ «ДОПОМОГА», місто Київ, про стягнення коштів, - ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківська міська рада, звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР ПОБУТОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ «ДОПОМОГА», про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:07:032:0501 за період з 12.04.2021 по 30.04.2021 та з 01.09.2021 по 28.02.2022 року у сумі 17 330,06 грн.

І. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15 серпня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Харківської міської ради без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви три дні з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду: - інформації щодо місцезнаходження відповідача відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; - документів (опис вкладеного до цінного листа із відміткою поштової установи про прийняття), які підтверджують відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів за адресою відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

21 серпня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Харківської міської ради до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/3600/23. Розгляд справи № 922/3600/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п`ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 6102272616280 ухвала суду від 21 серпня 2023 року є повернутою за датою 29.08.2023 з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.

Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 21 серпня 2023 року, а саме до 13.09.2023 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

ІІ. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ

Як зазначено у позовній заяві, позивачем на підставі ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України проведено комплекс перевірочних заходів з питань використання та охорони земель територіальної громади міста Харкова, зокрема додержання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки по вул. Саржинській, 28-Б у м. Харкові. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень № 341878228 від 07.08.2023 року право приватної власності на нежитлову будівлю літ «А-1» загальною площею 62,3 кв. м. по вул. Саржинській, 28-Б у м. Харкові зареєстровано з 12.04.2021 за відповідачем на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 22.03.2021 року. Згідно із витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.06.2015 року № НВ-6301845642015 площа земельної ділянки по вул. Саржинській, 28-Б у м. Харкові з кадастровим номером 63101136300:07:032:0501 складає 0,0091 га, сформована земельна ділянка 22.09.2005 року. Ця земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови, вид використання земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (торгівельні приміщення, але не пізніше початку реконструкції вул. Саржинської). Відповідно до інформації з ДРРП на нерухоме майно та їх обтяжень № 341878228 від 07.08.2023 року право власності на вищевказану земельну ділянку зареєстровано з 02.03.2016 за Харківською міською радою. 14.07.2023 року завідувачем сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради Павловським Р.В. за результатами проведеного обстеження встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136300:07:032:0501 площею 0,0091 га по вул. Саржинській, 28-Б у м. Харкові використовується відповідачем для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі. Отже, на думку позивача, відповідач з моменту набуття права власності на нерухоме майно - 12.04.2021 та по теперешній час використовує вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:07:032:0501 без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. ст. 125, 126 ЗК України. Факт використання відповідачем земельної ділянки без оформленого права користування встановлено рішенням Господарського суду Харківської області від 08.12.2021 у справі № 922/3991/21. Згідно із листом ГУ ДПС у Харківській області № 13104/5/20-40-04-02-12 від 24.07.2023 року відповідачем сплачено за квітень-грудень 2021 року 5 263,67 грн., за 2022 рік 7 720,06 грн. земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:07:032:0501 загальною площею 0,0091 га по вул. Саржинській, 28-Б у м. Харкові. Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що відповідачем у період з 12.04.2021 по 30.04.2021 року та з 01.09.2021 по 28.02.2022 року не сплачувало плату за користування земельною ділянкою по вул. Саржинській, 28-Б у м. Харкові у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегло за рахунок Харківської міської ради, як власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно грошові кошти у розмірі орендної плати у сумі 17 330,06 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

ІІІ. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі матеріалів справи судом було встановлено, що згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 341878228 від 07.08.2023 року право приватної власності на нежитлову будівлю літ «А-1» загальною площею 62,3 кв. м. по вул. Саржинській, 28-Б у м. Харкові зареєстровано з 12.04.2021 за відповідачем на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 22.03.2021 року.

В свою чергу, у відповідності до витягу з Державного земельного кадастру № НВ-6301845642015 від 15.06.2015 та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 341878228 від 07.08.2023 року земельну ділянку, що розташована під нежитловою будівлею, за адресою: м. Харків, вул. Саржинська, 28-Б з кадастровим номером 6310136300:07:032:0501 віднесено до комунальної форми власності, а саме у власності Харківської міської ради (Позивача) з 02.03.2016 року.

Відповідно до акту про обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Саржинська, 28-Б з кадастровим номером 6310136300:07:032:0501 від 14.07.2023 року зазначено, що з 12.04.2021 року по теперішній час відповідач використовує зазначену земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. ст. 125, 126 ЗК України. Обстеженням на місцевості встановлено, що земельна ділянка огороджена, використовується для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі право власності на яку зареєстроване за відповідачем.

До матеріалів справи представлені розрахунки сум безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м. Харкова з порушенням вимог законодавства за адресою: м. Харків, вул. Саржинська, 28-Б з кадастровим номером 6310136300:07:032:0501. З цих розрахунків вбачається, що розмір орендної плати за період з 12.04.2021 по 30.04.2021 року складає 1 617,04 грн., з 01.09.2021 по 31.12.2021 року складає 10 137,43 грн., з 01.01.2022 року по 28.02.2022 року складає 5 575,58 грн. Іншого розрахунку до суду не представлено. Перевіривши цей розрахунок, суд зазначає, що загальна сума складає 17 330,05 грн., а не 17 330,06 грн. що заявлено позивачем.

Отже, відповідачем за період з 12.04.2021 року по 30.04.2021 року та з 01.09.2021 по 28.02.2022 року не сплачено за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі у сумі 17 330,05 грн., внаслідок чого він зберіг у себе майно-грошові кошти.

При цьому, судом було перевірено відомості, що надані позивачем, а саме рішенням Господарського суду Харківської області від 08.12.2021 у справі № 922/3991/21 з відповідача вже було стягнення орендну плату за користування цією земельною ділянкою, але за період з 01.05.2021 по 31.08.2021. Водночас, по цій справі (№ 922/3600/23) заявлено до стягнення період з 12.04.2021 року по 30.04.2021 року та з 01.09.2021 по 28.02.2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Частиною 3 ст. 1212 ЦК України встановлено, що положення глави 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» ЦК України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88ц-13, постанова ВПВС у справі №587/430/16-у, 629/4628/16-ц від 23.05.2018, №922/3412/17 від 20.11.2018, №917/1739/17 від 04.12.2019). За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Під безпідставно збереженим майном мається на увазі грошові кошти в розумінні ст.ст. 179,190 ЦК України, оскільки відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанова Великої Палата Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, постановах Великої Палата Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 13.02.2019 року у справі №320/5877/17, постанов Верховного Суду від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справі №922/207/15, від 21.01.2019 у справі №902/794/17).

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 № 6, за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Таким чином, відповідач безпідставно використовував спірну земельну ділянку та зберіг кошти, не сплачуючи орендну плату у встановленому законодавчими актами розмірі, за відсутності укладеного договору, а Харківська міська рада втратила належне їй майно (кошти від орендної плати). Тобто відбувається факт безпідставного збереження саме коштів у розмірі орендної плати за рахунок Харківської міської ради.

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про чаcткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов Харківської міської ради задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР ПОБУТОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ «ДОПОМОГА» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 23/126, корпус А, офіс 25/1; код ЄДРПОУ: 42870174) на користь Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7; код ЄДРПОУ: 04059243, платіжні реквізити: отримувач ГУК Харків обл/МТГ Харків, код отримувача (ЄДРПОУ) 37874947, рахунок (IBAN) UA698999980314090611000020649, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету - 24062200) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 17 330,05 грн. за використання земельної ділянки загальною площею 0,0091 га по вул. Саржинській, 28-Б у м. Харкові з кадастровим номером 6310136300:07:032:0501 за період з 12.04.2021 року по 30.04.2021 року та з 01.09.2021 року по 28.02.2022 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР ПОБУТОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ «ДОПОМОГА» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 23/126, корпус А, офіс 25/1; код ЄДРПОУ: 42870174) на користь Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7; код ЄДРПОУ: 04059243, платіжні реквізити: р/р UA518201720344240012000032986, Банк: ДКСУ м. Київ, МФО 820172, Отримувач: Харківська міська рада, код отримувача (ЄДРПОУ) 04059243, рахунок (IBAN) UA518201720344240012000032986, банк Державна казначейська служба України м. Київ, МФО - 820172) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 684,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний 18 жовтня 2023 року.

СуддяН.В. Калініченко